Історія справи

Постанова КЦС ВП від 17.01.2019 року у справі №713/551/17

Постанова

Іменем України

10 січня 2019 року

м. Київ

справа № 713/551/17

провадження № 61-27023св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Курило В. П. (суддя-доповідач), Коротуна В. М.,

Червинської М. Є.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідач - ОСОБА_5,

третя особа - Вашківецька міська рада Вижницького району Чернівецької області,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційні скарги представника ОСОБА_4 - ОСОБА_6на рішення апеляційного суду Чернівецької області від 23 серпня 2017 року у складі колегії суддів: Перепелюк І. Б., Височанської Н. К., Литвинюк І. М. та додаткове рішення апеляційного суду Чернівецької області від 11 жовтня 2017 року у складі колегії суддів: Перепелюк І. Б., Височанської Н. К., Литвинюк І. М.,

ВСТАНОВИВ:

У березні 2017 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до

ОСОБА_5, третя особа - Вашківецька міська рада Вижницького району Чернівецької області, про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки та знесення огорожі.

Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_4 є власником домоволодіння по АДРЕСА_1

06 серпня 2015 року позивач звернувся до Вашківецької міської ради Вижницького району Чернівецької області із заявою про факт порушення земельного законодавства відповідачем.

24 лютого 2016 року, комісією від Вашківецької міської ради Вижницького району Чернівецької області встановлено, що відповідач дійсно самовільно зайняла земельну ділянку з земель запасу міської ради загального користування, орієнтовно площею 50 кв.м, шляхом встановлення металевої огорожі.

Актом від 24 лютого 2016 року зобов'язано ОСОБА_5 в місячний термін звільнити самовільно зайняту земельну ділянку та демонтувати встановлену металеву огорожу.

15 березня 2016 року пунктом 2 рішення № 167-5/16 Вашківецької міської ради Вижницького району Чернівецької області, винесеної на 5-й сесії 7-го скликання зобов'язано ОСОБА_5 звільнити самовільно зайняту земельну ділянку та демонтувати встановлену металеву огорожу.

Рішенням Вашківецької міської ради Вижницького району Чернівецької області сьомої сесії сьомого скликання від 18 травня 2016 року № 192-7/16, вдруге зобов'язано ОСОБА_5 виконати рішення № 167-5/16 Вашківецької міської ради Вижницького району Чернівецької області винесеної на 5 сесії 7 скликання від 15 березня 2016 року в частині звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки, що розташована по АДРЕСА_2, біля її житлового будинку та демонтувати встановлену металеву огорожу.

Відповідач вищезазначені рішення Вашківецької міської ради Вижницького району Чернівецької області від 15 березня 2016 року та від 18 травня

2016 року не виконала. 12 травня 2016 року Вашківецька міська рада Вижницького району Чернівецької області звернулась з заявою № 222 до Державної інспекції сільського господарства у Чернівецькій області про притягнення її до адміністративної відповідальності згідно чинного законодавства.

Державним інспектором сільського господарства Чернівецької області

Кибич В. М. складено протокол про адміністративне правопорушення за статтею 53-1 КУпАП та винесено постанову № 309 від 27 липня 2016 року про накладення адміністративного стягнення, якою визнано ОСОБА_5 виною у вчинені адміністративного правопорушення, відповідальність за яке передбачена статтю 53-1 КУпАП та накладено на неї адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 170,00 грн.

ОСОБА_5 сплатила штраф у добровільному порядку. Державна інспекція сільського господарства Чернівецької області 27 липня 2016 року винесла припис, яким запропоновано громадянці ОСОБА_5 у 30-ти денний термін усунути вказане адміністративне правопорушення земельного законодавства, шляхом звільнення самовільно занятої земельної ділянки або вжити заходів щодо оформлення права користування (володіння) згаданою земельною ділянкою .

Рішенням Вашківецької міської ради Вижницького району Чернівецької області від 18 травня 2016 року № 192-7/16 «Про розгляд звернення

ОСОБА_5.» було відмовлено у виділенні їй земельної ділянки для обслуговування житлового будинку по причині самовільного зайняття нею земельної ділянки з числа земель запасу міської ради, шляхом приєднання до існуючого у користуванні подвір'я.

Відповідач припис від 27 липня 2016 року Державного інспектора інспекції сільського господарства Чернівецької області добровільно не виконала по даний час.

ОСОБА_4 не може вільно користуватися своєю власністю, оскільки відповідач обмежила доступ до земельної ділянки позивача, шляхом встановлення огорожі до домоволодіння.

Позивач просив суд зобов'язати ОСОБА_5 звільнити самовільно зайняту земельну ділянку розташовану по АДРЕСА_2 шляхом знесення металевої огорожі та стягнути судові витрати.

Рішенням Вижницького районного суду Чернівецької області від 24 травня 2017 року позовні вимоги задоволено.

Зобов'язано ОСОБА_5 звільнити самовільно зайняту земельну ділянку розташовану по АДРЕСА_2, шляхом демонтажу металевої огорожі.

Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 судовий збір у розмірі 640,00 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що неправомірними діями відповідача порушено права позивача. Тому суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог.

Рішенням апеляційного суду Чернівецької області від 23 серпня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_5 задоволено.

Рішення Вижницького районного суду Чернівецької області від 24 травня

2017 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що позивачем не доведено факту порушення його прав діями відповідача, шляхом зайняття спірної земельної ділянки, як власника суміжної земельної ділянки.

Додатковим рішенням апеляційного суду Чернівецької області від 11 жовтня 2017 року заяву представника ОСОБА_5 - ОСОБА_8 задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_5 судові витрати на правову допомогу в сумі 5 200,00 грн.

Додаткове рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що витрати пов'язані з наданням правничої допомоги ОСОБА_5, відповідно до статті 88 ЦПК України (в редакції, чинній на час ухвалення додаткового рішення) підлягають стягненню з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_5, оскільки такі документально підтвердженні.

18 вересня 2017 року представник ОСОБА_4 - ОСОБА_6 через засоби поштового зв'язку подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення апеляційного суду Чернівецької області від 23 серпня 2017 року та залишити в силі рішення Вижницького районного суду Чернівецької області від 24 травня 2017 року, мотивуючи свої вимоги неправильним застосуванням судом норм матеріального та порушенням норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що колегія суддів апеляційного суду не розглянула заяву представника ОСОБА_4 - ОСОБА_6 про відвід судді від 22 серпня 2017 року.

Судом апеляційної інстанції безпідставно скасовано рішення суду першої інстанції, яким позовні вимоги задоволено.

19 жовтня 2017 року представник ОСОБА_5 - ОСОБА_9 через засоби поштового зв'язку подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ заперечення на касаційну скаргу, в якому просить касаційну скаргу представника ОСОБА_4 - ОСОБА_6 відхилити, а рішення апеляційного суду Чернівецької області від 23 серпня 2017 року залишити без змін.

27 жовтня 2017 року представник ОСОБА_4 - ОСОБА_6 через засоби поштового зв'язку подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій просить скасувати додаткове рішення апеляційного суду Чернівецької області від 11 жовтня

2017 року,мотивуючи свої вимоги неправильним застосуванням судом норм матеріального та порушенням норм процесуального права.

Аргументи касаційної скарги зводяться до того, що судом апеляційної інстанції безпідставно стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_5 витрати пов'язані з наданням правничої допомоги, оскільки такі витрати належними та допустимими доказами не підтверджено.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення»

ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Статтею 388 ЦПК України встановлено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У травні 2018 року касаційна скарга разом із матеріалами цивільної справи надійшла до Верховного Суду.

Перевіривши доводи касаційних скарг, врахувавши аргументи наведені у запереченні на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційні скарги підлягають залишенню без задоволення з огляду на наступне.

Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вимогами частин першої та другої статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а аргументи касаційних скарг висновків суду апеляційної інстанції не спростовують.

Відповідно до частини другої статті 90 ЗК України порушені права власників земельних ділянок підлягають відновленню в порядку, встановленому законом.

Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків (частина друга статті 152 ЗК України).

Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд (частини першої статті 319 ЦК України).

Відповідно до статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно з частиною першою статті 3 ЦПК України (в редакції чинній, на час розгляду справи судом апеляційної інстанції) та частини першої статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист своїх прав, свобод чи інтересів у разі їх порушення, невизнання або оспорювання.

При вирішенні такого судового звернення суд повинен установити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Вирішуючи спір, суд апеляційної інстанції встановив, що ОСОБА_4 не надано належних та допустимих доказів про те, що діями ОСОБА_5 порушено його право власності на земельну ділянку. Суд дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, оскільки спірна земельна ділянка, якою користується відповідач, знаходиться в адміністративному підпорядкуванні Вашківецької міської ради Вижницького району Чернівецької області, та не належить ОСОБА_4

Відповідно до частини першої статті 79 ЦПК України (в редакції чинній, на час розгляду справи судом апеляційної інстанції) судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 79 ЦПК України (в редакції чинній, на час розгляду справи судом апеляційної інстанції) до витрат, пов'язаних з розглядом судової справи, належать витрати на правову допомогу. У частині першій статті 88 ЦПК України (в редакції чинній, на час розгляду справи судом апеляційної інстанції) зазначено, що стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Розмір витрат на оплату правової допомоги визначається за домовленістю між стороною та особою, яка надає правову допомогу. Разом із тим граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлений Законом України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах». Підстави, межі та порядок відшкодування судових витрат на правову допомогу, надану в суді як адвокатом, так і іншим фахівцем у галузі права, регламентовано у пункті частини третьої статті 79, статях 84 88 89 ЦПК України (в редакції чинній, на час розгляду справи судом апеляційної інстанції).

Суд апеляційної інстанції встановивши, що ОСОБА_5 понесла витрати на правничу допомогу в загальному розмірі 5 200,00 грн, що підтверджується наявною в матеріалах справи квитанцією від 23 серпня 2017 року № 12

(а. с. 148), дійшов правильного висновку про стягнення цих коштів з

ОСОБА_4 на користь ОСОБА_5, що відповідає правилам статті 88 ЦПК України (в редакції чинній, на час розгляду справи судом апеляційної інстанції).

Доводи заявника про те, що колегія суддів апеляційного суду не розглянула заяву представника ОСОБА_4 - ОСОБА_6 про відвід судді від 22 серпня 2017 року є безпідставними, оскільки ухвалою апеляційного суду Чернівецької області від 23 серпня 2017 року вказана заява розглянута, та постановлено відмовити представнику ОСОБА_4 - ОСОБА_6 у задоволенні заяви про відвід судді Перепелюк І. Б. (а. с. 156).

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Доводи касаційних скарг не дають підстав для висновку про те, що оскаржувані рішення суду апеляційної інстанції постановлені без додержання норм матеріального та процесуального права, і зводяться до переоцінки доказів у справі, що, відповідно до положень статті 400 ЦПК України, знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційні скарги без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки підстав для скасування судових рішень відсутні.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги представника ОСОБА_4 - ОСОБА_6залишити без задоволення.

Рішення апеляційного суду Чернівецької області від 23 серпня 2017 року та додаткове рішення апеляційного суду Чернівецької області від 11 жовтня

2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. П. Курило

В. М Коротун

М. Є.Червинська