Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 04.11.2019 року у справі №761/29651/19

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

3 грудня 2020 року

м. Київ

справа №761/29651/19

провадження № 61-18413св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Карпенко С. О. (судді-доповідача), Стрільчука В. А., Тітова М.

Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб,

провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_1, в інтересах якої діє адвокат Ягічев Сергій Олексійович, на ухвалу Шевченківського районного суду

міста Києва від 2 серпня 2019 року, постановлену суддею Рибак М. А., та постанову Київського апеляційного суду від 3 жовтня 2019 року, постановлену колегією у складі суддів: Білич І. М., Панченка М. М., Іванченка М. М.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2019 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд) про захист прав споживачів та стягнення коштів.

В обґрунтування позову вказувала, що 28 червня 2014 року вона уклала з Публічним акціонерним товариством "Комерційний банк "Український фінансовий світ" (далі - ПАТ "КБ "Український фінансовий світ") договір банківського вкладу (депозиту) "Планер" № 42496, за умовами якого передала банку грошові кошти у розмірі 167
671,23 грн на строк до 1 серпня

2014 року з нарахуванням та виплатою процентів.

14 серпня 2014 року ПАТ "КБ "Український фінансовий світ" віднесено до категорії неплатоспроможних і запроваджено тимчасову адміністрацію.

2 грудня 2014 року листом № 001/503 Фонд повідомив позивача про прийняття рішення щодо нікчемності договору банківського вкладу № 42496 від 28 червня 2014 року.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 травня

2015 року, залишено без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 7 червня 2018 року, визнано протиправним та скасовано наказ Уповноваженої особи Фонду у частині визнання нікчемним договору банківського вкладу (депозиту) "Планер" № 42496 від 28 червня

2014 року, укладеного ОСОБА_1 з ПАТ "КБ "Український фінансовий світ".

Позивач вказує, що Фонд не здійснив виплату гарантованої законодавством суми, тому просила стягнути з Фонду кошти у розмірі 180 274,09 грн, які внесені за договором банківського вкладу № 42496 від 28 червня

2014 року укладеним з ПАТ КБ "Український фінансовий світ", та витрати на правову допомогу.

Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття

Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 2 серпня 2019 року відмовлено у відкритті провадження у справі.

Відмовляючи у відкритті провадження у справі, суд першої інстанції виходив із того, що Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб, є суб'єктом публічного права та наділений владними управлінськими функціями. Відтак, спір стосовно права на відшкодування вкладів фізичних осіб за рахунок коштів Фонду є публічно-правовим та підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Дійшовши такого висновку суд першої інстанції послався на правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 12 квітня 2018 року у справі № 820/11591/15 (провадження № 11-239апп18).

Постановою Київського апеляційного суду від 3 жовтня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1, в інтересах якої діяв адвокат Ягічев С. О., залишено без задоволення, ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 2 серпня

2019 року - без змін.

Апеляційний суд зазначив, що звертаючись із позовом позивач просила стягнути з Фонду кошти у межах установленого законом граничного розміру відшкодування за вкладом, тому висновок суду першої інстанції про те, що ця справа має розглядатися за правилами адміністративного судочинства, є правильним.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У жовтні 2019 року представник ОСОБА_1 - адвокат Ягічев С. О. звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення процесуального права, просить скасувати ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 2 серпня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 3 жовтня 2019 року і направити справу до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована помилковістю висновків судів попередніх інстанцій про віднесення розгляду спору, що виник між сторонами у цій справі, до юрисдикції адміністративних судів.

Заявник вказує на неврахування судами попередніх інстанцій правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові

від 7 листопада 2018 року у справі № 757/56680/16-ц (провадження № 14-267цс18), згідно з яким спір з Фондом щодо стягнення вкладу підлягає вирішенню в порядку цивільного судочинства, так як спір про захист прав споживача про захист банківських послуг виник через укладення цивільно-правової угоди - договору банківського вкладу.

Також заявник вказує, що на час перегляду справи у апеляційному порядку

ПАТ "КБ "Український фінансовий світ" ліквідовано як юридичну особу.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Провадження у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 17 жовтня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

У грудні 2019 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови

Відповідно до статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

8 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

Частиною другою розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_1 на ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 2 серпня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 3 жовтня 2019 року здійснюється Верховним Судом у порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону

від 3 жовтня 2017 року № 2147 VIII, що діяла до 8 лютого 2020 року.

Згідно з частиною 2 статті 389 ЦПК України у редакції Закону України

від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 400 ЦПК України у тій же редакції під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення (частина 3 статті 401 ЦПК України).

Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги, суд дійшов таких висновків.

У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності й спеціалізації та визначається законом.

За вимогами частини 1 статті 18 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини.

Судова юрисдикція - це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі встановленого законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Частиною 1 статті 19 ЦПК України встановлено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім випадків, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Разом з тим відповідно до частини 1 статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення. Зокрема, юрисдикція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів або правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. Вжитий у цій процесуальній нормі термін "суб'єкт владних повноважень" позначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (частини 1 статті 19 КАС України).

З аналізу наведених процесуальних норм вбачається, що до адміністративної юрисдикції відноситься справа, яка виникає зі спору в публічно-правових відносинах, що стосується цих відносин, коли один з його учасників - суб'єкт владних повноважень - здійснює владні управлінські функції в цьому процесі або за його результатами владно впливає на фізичну чи юридичну особу та порушує їх права, свободи чи інтереси в межах публічно-правових відносин.

Натомість визначальні ознаки приватноправових відносин - це юридична рівність та майнова самостійність їх учасників, наявність майнового чи немайнового особистого інтересу суб'єкта. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням приватного права (як правило майнового) певного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права призвели владні управлінські дії суб'єкта владних повноважень.

При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Помилковим є застосування статті 19 КАС України та поширення юрисдикції адміністративних судів на усі спори, стороною яких є суб'єкт владних повноважень, оскільки при вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і цивільних справ недостатньо застосування виключно формального критерію - визначення суб'єктного складу спірних правовідносин (участь у них суб'єкта владних повноважень), натомість визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Термін "публічно-владні управлінські функції" означає, що такі функції суб'єкта спрямовані на задоволення публічного інтересу; зміст поняття "владні" полягає в наявності у суб'єкта повноважень застосовувати надану йому владу, за допомогою якої впливати на розвиток правовідносин. Управлінські функції - це основні напрямки діяльності органу влади, його посадової чи службової особи або іншого уповноваженого суб'єкта, спрямовані на управління діяльністю підлеглого суб'єкта.

Враховуючи викладене, до юрисдикції адміністративного суду належить спір, який виник між двома чи більше суб'єктами стосовно їх прав та обов'язків у правовідносинах, в яких хоча б один суб'єкт законодавчо вповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб'єкта (суб'єктів), а останній (останні) відповідно зобов'язаний (зобов'язані) виконувати вимоги та приписи такого суб'єкта владних повноважень.

Зазначене узгоджується із правовим висновком, викладеним у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 914/2006/17 (провадження № 12-58гс18), від 18 грудня 2019 року у справі № 263/6022/16-ц (провадження № 14-438цс19).

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовними вимогами про порушення її прав на включення до реєстру вкладників, які мають право на виплату гарантованої за рахунок Фонду суми, що не перевищує 200 000 грн.

Зміст позовних вимог та їх нормативне регулювання дають підстави вважати, що невключення рахунків позивача до переліку рахунків, за якими вона зможе отримати відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду, спричиняють публічно-правовий спір, пов'язаний зі здійсненням владних управлінських функцій, що підпадає під юрисдикцію адміністративних судів.

Юрисдикція суду щодо спорів за участю Фонду визначається з огляду на зміст правовідносин та функції, які у них виконує Фонд.

Закон України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" установлює правові, фінансові й організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду, порядок виплати відшкодування за вкладами, а також регулює відносини між Фондом, банками, НБУ, визначає повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків.

Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків у випадках, встановлених Закон України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб". Фонд є юридичною особою публічного права, має відокремлене майно, яке є об'єктом права державної власності і перебуває у його господарському віданні (частини 1 та 2 статті 3 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб").

Відповідно до частини 2 статті 6 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" Фонд приймає нормативно-правові акти з питань, віднесених до його повноважень, які є обов'язковими до виконання банками, юридичними та фізичними особами.

Перелік функцій, що їх виконує Фонд, наведений у частині 2 статті 4 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", згідно з якою Фонд у порядку, передбаченому частині 2 статті 4 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", здійснює, зокрема, заходи щодо організації виплат відшкодувань за вкладами (пункт 4 вказаної частини).

Отже, Фонд створений з метою реалізації публічних інтересів держави у сфері гарантування вкладів фізичних осіб і виведення неплатоспроможних банків з ринку та здійснює у цій сфері нормативне регулювання, тобто наділений владними управлінськими функціями та є суб'єктом владних повноважень у розумінні КАС України.

Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, включаючи відсотки, станом на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на цей день, незалежно від кількості вкладів в одному банку. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200 000 гривень. Адміністративна рада Фонду не має права приймати рішення про зменшення граничної суми відшкодування коштів за вкладами (абзац перший частини 1 статті 26 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб"). Вкладник має право на одержання гарантованої суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду в межах граничного розміру відшкодування коштів за вкладами (частина 2 статті 26 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб").

Протягом шести днів з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку виконавча дирекція Фонду затверджує реєстр вкладників для здійснення виплат відповідно до наданого уповноваженою особою Фонду переліку вкладників. Фонд публікує оголошення про відшкодування коштів вкладникам у газетах "Урядовий кур'єр" або "Голос України" та на своїй офіційній сторінці в мережі Інтернет не пізніше ніж через сім днів з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку (частина 5 статті 27 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" у редакції Закону, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Фонд розпочинає виплату відшкодування коштів вкладникам, їх представникам та спадкоємцям у національній валюті України в готівковій або безготівковій формі не пізніше семи днів з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку (частина 1 статті 28 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" у вказаній редакції Закону).

Правовідносини стосовно отримання вкладником гарантованого державою відшкодування за рахунок коштів Фонду в межах граничної суми мають управлінський характер і складаються між Фондом та вкладником без участі банку-боржника. Спір стосовно права фізичної особи на відшкодування за вкладом за рахунок коштів Фонду у сумі, що не перевищує 200 000 грн (якщо адміністративна рада Фонду згідно з пунктом 17 частини 1 статті 9 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" не прийняла рішення про збільшення граничної суми такого відшкодування), є публічно-правовим і пов'язаний із виконанням Фондом владної управлінської функції з організації виплати цього відшкодування.

Зазначене узгоджується із висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постановах від 18 квітня 2018 року у справі № 813/921/16 (провадження № 11-126апп18), від 23 травня 2018 року у справі № 820/3770/16 (провадження № 11-409апп18), від 6 червня 2018 року у справах № 811/3526/15 (провадження № 11-170апп18), № 813/6392/15 (провадження № 11-285апп18), № 818/377/16 (провадження № 11-158апп18), № 804/15159/15 (провадження № 11-100апп18), № 815/863/16 (провадження № 11-159апп18), від 14 листопада 2018 року у справі № 127/25132/17 (провадження № 14-453цс18),

від 28 листопада 2018 року у справі № 592/13020/17 (провадження № 14-482цс18), від 23 січня 2019 року у справі № 639/5960/17 (провадження № 14-513цс18), від 7 серпня 2019 року у справі № 646/6644/47 (провадження № 14-352цс19), від 15 січня 2020 року у справі № 334/452/18 (провадження № 14-527цс19), від 19 лютого 2020 року у справі № 234/11395/14-ц (провадження № 14-349цс19).

Встановивши вказані обставини, суд першої інстанції, з яким погодився і апеляційний суд, правильно визначив характер правовідносин, зазначив, що Фонд є державною спеціалізованою установою, яка виконує функції державного управління у сфері гарантування вкладів фізичних осіб, тому спори, які виникають у цих правовідносинах, є публічно-правовими та підлягають розгляду за правилами КАС України в порядку адміністративного судочинства.

Доводи касаційної скарги про помилковість висновків судів щодо визначення характеру спірних правовідносин та необхідність розгляду справи в порядку цивільного судочинства відхиляються касаційним судом, оскільки при виборі і застосуванні вказаних норм права до спірних правовідносин суди першої та апеляційної інстанцій врахували висновки щодо їх застосування, викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду в аналогічних за обставинами справах.

Також підлягають відхиленню доводи касаційної скарги про неврахування судами обставин щодо ліквідації ПАТ "КБ "Український фінансовий світ" як на підставу для скасування судових рішень, оскільки вказані обставини не впливають на правильність висновків судів попередніх інстанцій про віднесення спору, що виник у позивача з Фондом, до юрисдикції адміністративних судів.

Посилання заявника про неврахування судами попередніх інстанцій висновку, викладеного у постанові від 7 листопада 2018 року у справі № 757/56680/16-ц (провадження № 14-267цс18), відхиляються касаційним судом, оскільки незалежно від того, чи перераховані усі постанови, у яких викладена правова позиція, від якої відступила Велика Палата Верховного Суду, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду (постанова Великої Палати Верховного Суду

від 30 січня 2019 року у справі № 755/10947/17 (провадження № 14-435цс18)).

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про те, що оскаржувані судові рішення ухвалені без додержання норм матеріального та процесуального права.

Наявність обставин, за яких відповідно до частини 1 статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов'язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено і заявник такі не вказує.

За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки суди попередніх інстанцій, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, ухвалили судові рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до частини третьої

статті 401 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а ухвали суду першої інстанції та постанови апеляційного суду без змін.

Щодо судових витрат

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтею 400 ЦПК Україниу редакції, чинній на час подання касаційної скарги, статтями 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1, в інтересах якої діє адвокат Ягічев Сергій Олексійович, залишити без задоволення.

Ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 2 серпня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 3 жовтня 2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: С. О. Карпенко В. А. Стрільчук М. Ю. Тітов