Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 25.02.2018 року у справі №635/6696/17

Постанова

Іменем України

25 листопада 2020 року

м. Київ

справа № 635/6696/16-ц

провадження № 61-6413св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І., Коломієць Г. В. (суддя-доповідач),

Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - публічне акціонерне товариство "Державний ощадний банк України",

відповідач - ОСОБА_1,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Харківського районного суду Харківської області від 26 квітня 2017 року, ухвалене в складі судді Березовської І. В., ухвалу Апеляційного суду Харківської області

від 13 вересня 2017 року, постановлену у складі колегії суддів: Яцини В. Б., Колтунової А. І., Карімової Л. В., та ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 27 вересня 2017 року, постановлену у складі колегії суддів:

Яцини В. Б., Колтунової А. І., Карімової Л. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2016 року публічне акціонерне товариство "Державний ощадний банк України" в особі філії - Харківське обласне управління "акціонерного товариства "Ощадбанк" (далі - ПАТ "Ощадбанк" в особі Харківського

ОУ "АТ "Ощадбанк") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовна заява банку мотивована тим, що 16 травня 2007 року між ним та відповідачем було укладено договір № 12734 "Про відкриття фізичній особі карткового рахунку та здійснення його розрахунково-касового обслуговування за дебетово-кредитною схемою", за яким відповідачу відкрито картковий рахунок у гривнях для обліку коштів до запитання

і здійснення операцій за платіжною карткою на умовах цього договору та відповідно до нормативно-правових актів Національного банку України, міжнародних платіжних систем (далі - МПС).

Відповідно до пунктів 7.1,7.2,7.2.1 договору банк відкрив клієнту кредитну лінію з лімітом кредиту у сумі 25 000 грн зі сплатою 24 % річних за користування кредитом та 34 % річних за перевищення витратного ліміту (овердрафту). Оскільки відповідач отримав та використав для споживчих потреб кошти, отримані на вказаних умовах у кредит, однак своїх зобов'язань щодо повернення коштів належним чином не виконав, станом на 08 вересня 2016 року у нього перед позивачем виникла заборгованість у розмірі

37 661,25 грн, з яких: 17 463,23 грн - прострочена заборгованість за кредитом, 8
705,55 грн - заборгованість за процентами, 3 140,72 грн - заборгованість за пенею за прострочення терміну повернення кредиту та процентів, 706,18 грн - 3 % річних за несвоєчасне повернення кредиту, 1 676,47 грн - нарахована сума з урахуванням індексу інфляції за несвоєчасну сплату кредиту, 563,50 грн - 3 % річних за несвоєчасну сплату процентів, 5 405,60 грн - нарахована сума з урахуванням індексу інфляції за несвоєчасну сплату процентів.

Посилаючись на неналежне виконання кредитних зобов'язань, позивач просив стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 37 661,25 грн, вирішити питання щодо розподілу судових витрат.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Харківського районного суду Харківської області від 26 квітня

2017 року позов ПАТ "Ощадбанк" в особі Харківського ОУ "АТ "Ощадбанк" задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ "Ощадбанк" в особі Харківського ОУ "АТ "Ощадбанк" заборгованість за договором від 16 травня 2007 року № 12734 у розмірі 37 661,25 грн.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що грошове зобов'язання за договором від 16 травня 2007 року № 12734 належним чином ОСОБА_1 не виконував, у зв'язку з чим утворилась заборгованість,

а тому позивач обґрунтовано пред'явив вимогу до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитом у загальному розмірі 37 661,25 грн,

і ця сума має бути стягнута з боржника.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 13 вересня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилено. Рішення Харківського районного суду Харківської області від 26 квітня 2017 року залишено без змін.

Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 27 вересня 2017 року заяву ОСОБА_1 про усунення допущених помилок у тексті ухвали Апеляційного суду Харківської області від 13 вересня 2017 року задоволено частково.

Виправлено описки, допущені в ухвалах судді судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Харківської області від 09 червня 2017 року,

22 червня 2017 року, ухвалах колегії суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Харківської області від 29 червня 2017 року,

від 13 вересня 2017 року про відхилення заперечень проти дій головуючого та від 13 вересня 2017 року про проголошення вступної та резолютивної частин ухвали.

Вважати правильним зазначення оскаржуваного рішення як: "рішення Харківського районного суду Харківської області від 26 квітня 2017 року".

Виправлено описки, допущені в ухвалі колегії суддів судової палати

у цивільних справах Апеляційного суду Харківської області від 13 вересня

2017 року.

Вважати вірним у мотивувальній частині ухвали зазначення аркушів справи тому першого як: "а. с. 13 на звороті ", "а. с. 18" та "а. с. 69-70".

В іншій частині у задоволенні заяви відмовлено.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції про те, що внаслідок порушення відповідачем умов кредитного договору утворилась заборгованість, яка підлягає стягненню з відповідача. При цьому суд апеляційної інстанції надав оцінку наявній у матеріалах справи заяві ОСОБА_1 про застосування строків позовної давності, вказавши, що на день звернення до суду з цим позовом, 13 вересня 2016 року, сплив трирічний строк позовної давності до заявлених банком вимог про стягнення заборгованості, нарахованої стосовно несплачених щомісячних платежів

і процентів за період з 26 липня 2013 року по 12 вересня 2013 року, а також - до позовних вимог щодо застосування відповідальності, передбаченої статтею 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Суд апеляційної інстанції встановив, що ОСОБА_1 листом

від 26 липня 2013 року звертався до начальника філії Харківського

ОУ ПАТ "Ощадбанк" із заявою про продовження дії пластикової картки, наполягаючи на збереженні умов договору від 16 травня 2007 року № 12734, замість якого йому було запропоновано укласти інший договір, із якого встановив, що протягом цього місяця він декілька разів звертався до філії Харківського ОУ ПАТ "Ощадбанк" для сплати коштів (процентів та тіло кредиту) відповідно до умов вказаного договору за реквізитами, наданими Харківським ОУ ПАТ "Ощадбанк" до нього, але йому було відмовлено у зарахуванні коштів внаслідок їх невідповідності новому картковому рахунку, згоди на відкриття якого він не надавав.

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що відповідач визнавав свою заборгованість за чинним договором, у тому числі під час розгляду справи в суді першої інстанції, що відповідно до частини 1 статті 264 ЦПК України призводить до переривання перебігу позовної давності, передбаченої статтями 257, 258 ЦК України, внаслідок чого та відповідно до частини 3 статті 264 ЦК України позовна даність почала заново спливати і тому на день звернення до суду із заявленим банком позовом, тобто 13 вересня 2016 року, вона вважається такою, що не спливла.

Крім того, суд апеляційної інстанції на підставі копії звернення

ОСОБА_1 до банку із заявою про продовження дії картки і намагання добровільно сплатити борг, та листа банку від 11 вересня 2013 року щодо введення в дію нового процесингу та перевипуск платіжної картки ОСОБА_1 зі зміною його карткового рахунку, дійшов висновку про те, що між сторонами у досудовому порядку виник спір стосовно змін умов договору кредиту, а не щодо сплати заборгованості, що в цілому не перешкоджало ОСОБА_1 сплатити цей борг згідно з отриманими від банку реквізитами, що відповідачем не заперечувалося.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У лютому 2018 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення Харківського районного суду Харківської області

від 26 квітня 2017 року, ухвалу Апеляційного суду Харківської області

від 13 вересня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Харківської області

від 27 вересня 2017 року, ухвалити нове судове рішення про відмову

у задоволенні позову.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що суди ухвалили неправосудні рішення, які підлягають скасуванню.

Суди попередніх інстанцій не з'ясували всіх фактичних обставин справи,

а саме: не врахували, що після 16 травня 2013 року (закінчення строку дії пластикової картки) банк відмовився продовжувати дію договору на тих умовах, які були оговорені 16 травня 2007 року. Починаючи з травня

2013 року він не міг виконувати умови кредитного договору щодо погашення заборгованості з вини банку, тобто банк в односторонньому порядку відмовився виконувати взяті на себе зобов'язання.

Починаючи з 16 травня 2013 року він неодноразово звертався до банку

з вимогою зарахування на рахунки коштів з пенсії, сплачувати кошти за послуги банку, тобто прийняв усі заходи щодо виконання умов договору.

Вважає, що банк пропустив строк звернення до суду, визначений статтею 267 ЦК України. Перебіг позовної давності для банку розпочався з 16 травня

2013 року, тобто з моменту відмови в односторонньому порядку від взятих на себе зобов'язань. При цьому автоматичне списання банком з рахунку коштів на погашення процентів не є визнанням позичальником свого боргу.

Не погоджується із розрахунком суми боргу, наданого банком, вказує, що нарахування комісії є незаконним, що не можна нараховувати пеню і штрафні санкції одночасно, оскільки це є подвійна відповідальність, яка заборонена статтею 61 Конституції України та іншими законами.

Заявник вказує, що суди не звернули увагу на те, що взяті на себе зобов'язання ним не виконано в строки, обумовлені договором. Крім того, ці порушення відбулися внаслідок незаконних дій банку.

Вказує, що в разі неналежного виконання позичальником зобов'язання позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредиту та процентів, повернення яких визначено періодичними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу.

Стверджує, що судом взагалі не розглянуто його зустрічну позовну заяву до банку про відшкодування моральної шкоди.

Відзив на касаційну скаргу у визначений судом строк не подано.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

15 лютого 2018 року ухвалою Верховного Суду у складі судді Коротуна В. М. поновлено строк на касаційне оскарження рішення Харківського районного суду Харківської області від 26 квітня 2017 року, ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 13 вересня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 27 вересня 2017 року, відкрито касаційне провадження у справі, витребувано матеріали цивільної справи із Харківського районного суду Харківської області.

У березні 2018 року справа надійшла до Верховного Суду.

У квітні 2020 року, згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, справа передана колегії суддів: Сердюку В. В. (суддя-доповідач), Фаловській І. М., Грушицькому А. І.

У вересні 2020 року, згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, справа передана колегії суддів: Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Гульку Б. І., Луспенику Д. Д.

Ухвалою Верховного Суду від 09 листопада 2020 року справу призначено до розгляду у складі колегії із п'яти суддів, у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

23 листопада 2020 року, згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, справа передана колегії суддів: Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Воробйовій І. А., Гульку Б. І.,

Луспенику Д. Д. (головуючий), Черняк Ю. В.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Встановлено, що 16 травня 2007 року між відкритим акціонерним товариством "Державний ощадний банк України ", правонаступником якого є ПАТ "Ощадбанк", в особі Харківського ОУ АТ "Ощадбанк" та

ОСОБА_1 укладено договір № 12734 про відкриття фізичній особі карткового рахунку та здійснення його розрахунково-касового обслуговування за дебетово-кредитною схемою, за умовами якого відповідачу було відкрито картковий рахунок у гривнях для обліку коштів до запитання і здійснення операцій за платіжною карткою на умовах цього договору та відповідно до нормативно-правових актів Національного банку України, правил МПС.

Відповідно до пункту 1.2 договору банк відкрив ОСОБА_1 відновлювальну кредитну лінію з лімітом кредиту 25 000 грн за умови отримання останнім пенсії шляхом її зарахування на картрахунок.

Згідно з пунктом 2.6 договору клієнт самостійно регулює ліміт витрат по картрахунку, поповнюючи його готівкою чи безготівковим шляхом (реквізити установи банку, які вказуються при переказі коштів на картрахунок, надаються в додатку 2 до цього договору).

Перевищення витратного ліміту (овердрафт) за картрахунком не допускається. У разі виникнення овердрафту клієнт сплачує банку відповідні проценти за перевищення витратного ліміту (овердрафту) в розмірах, передбачених чинними тарифами, та зобов'язується погасити заборгованість. З додатку № 1 до договору по обслуговуванню платіжних карток, встановлено, що ОСОБА_1 при підписанні договору під розпис ознайомлений та згодний з умовами і тарифами банку.

Згідно з пунктом 7.1 договору банк відкрив клієнту відновлювальну кредитну лінію з лімітом кредиту у сумі 25 000 грн. Строк дії кредитної лінії встановлюється на період дії безготівкової пластикової картки (далі - БПК). Клієнт зобов'язаний здійснювати погашення отриманого кредиту до моменту закінчення терміну дії БПК щомісячно рівними частинами з моменту відкриття або подовження терміну дії такої картки. Для проведення операцій Банк відкриває клієнту кредитний рахунок та рахунок для обліку процентів.

Відповідно до пункту 7.2 договору за користування кредитом клієнт зобов'язаний сплачувати банку відповідну плату (проценти) в порядку та розмірах, визначених цим договором.

Згідно з пунктами 7.2.1,7.2.3 договору проценти за користування кредитом до 31 дня становлять 24 % річних, за перевищення витратного ліміту (овердрафту) - 34 % річних.

За умовами пункту 6.1 договору ОСОБА_1 зобов'язався отримувати пенсію шляхом її перерахування на картрахунок. У разі відмови клієнта отримувати пенсію через картрахунок банку, повністю погасити заборгованість за кредитом.

Відповідно до пункту 6.1.3 договору ОСОБА_1 зобов'язався сплачувати банку грошові кошти, зокрема у вигляді комісійної плати, за отримання готівки на підставі тарифів, процентів за перевищення витратного ліміту, процентів за користування кредитом, плати (пені) за несвоєчасний розрахунок з банком, інших сум платежів, що підлягають сплаті, суми заборгованості за овердрафтом та основною сумою кредиту при першому надходженні коштів на карт-рахунок, комісійної плати.

Згідно з пунктом 2.11 договору ОСОБА_1 доручив банку без його додаткової згоди та розпорядження дебетувати картрахунок - списувати

з картрахунку грошові кошти, що мають бути сплачені відповідно до пункту 6.1.3 договору.

Банк свої зобов'язання за договором виконав, відповідач отримав кредитні кошти та використав їх.

Із виписок з рахунку ОСОБА_1 встановлено, що він 07 червня

2010 року, 06 липня 2010 року, 10 серпня 2010 року, 07 вересня 2010 року,

06 жовтня 2010 року, 05 листопада 2010 року перераховувалися кошти, які були спрямовані на погашення кредиту.

Встановлено, що ОСОБА_1 не дотримувався умов договору, внаслідок чого станом на 08 вересня 2016 року у нього перед банком виникла заборгованість у розмірі 37

661,25 грн, з яких: 17 463,23 грн - прострочена заборгованість за кредитом, 8
705,55 грн - заборгованість за процентами, 3 140,72 грн -пеня за прострочення терміну повернення кредиту та процентів, 706,18 грн - сума 3 % річних за несвоєчасне повернення кредиту, 1 676,47 грн - нарахована сума з урахуванням індексу інфляції за несвоєчасну сплату кредиту, 563,50 грн - 3 % річних за несвоєчасну сплату відсотків, 5 405,60 грн - нарахована сума з урахуванням індексу інфляції за несвоєчасну сплату процентів.

15 травня 2014 року банк на адресу ОСОБА_1 направив повідомлення про наявність у нього простроченої заборгованості перед банком за договором станом на 15 травня 2014 року на загальну суму 21 408,31 грн, зокрема: основна сума боргу - 17
463,23 грн, нараховані проценти -

370,79 грн, сума простроченої заборгованості - 3 574,29 грн, просив терміново погасити заборгованість за картковим рахунком перед банком, в іншому разі до нього будуть застосовані заходи примусового стягнення заборгованості.

Зазначене вище повідомлення від банку ОСОБА_1 отримав 27 червня 2014 року.

31 серпня 2015 року банк направив ОСОБА_1 вимогу № 11/2-07-341 погасити заборгованість у розмірі 26 168,78 грн згідно з договором

від 16 травня 2007 року № 12734 у 30-денний строк після отримання вимоги.

Вимогу банку ОСОБА_1 отримав 09 вересня 2015 року.

Згідно з умовами пункту 11.1 укладеного договору від 16 травня 2007 року № 12734 він діє до дня закриття картрахунку відповідача і завершення всіх розрахунків за ним відповідно до пункту 11.4 цього договору, яким передбачено порядок завершення всіх розрахунків за картрахунком після закінчення строку дії банківської платіжної картки (БПК) і не переоформлення її на нову або у разі дострокового розірвання дії договору.

Відповідно до вимог пункту 11.4.2, якщо клієнт не звернувся до банку із заявою про поновлення БПК або закриття картрахунку - банк приймає рішення про проведення процедури, викладеної в пункті 11.3, тобто закриває картрахунок.

Встановлено, що листом від 13 червня 2013 року банк надав відповідь на заяву ОСОБА_1 від 04 червня 2013 року щодо подовження дії заблокованої пластикової картки у зв'язку із закінченням її дії, та повідомив, що вона може бути продовжена згідно з його заявою на чинних у банку умовах, а саме - встановленням відсоткової ставки в розмірі 25 % річних та за умови зменшення суми кредитного ліміту відповідно до чинних у банку умов, що відповідає не більше 5-ти пенсій заявника.

Встановлено, що листом від 26 липня 2013 року ОСОБА_1 звертався до начальника філії Харківського ОУ ПАТ "Ощадбанк" із заявою про продовження дії пластикової картки, наполягаючи на збереженні умов договору від 16 травня 2007 року № 12734, замість якого йому запропоновано укласти інший договір, та протягом цього місяця він декілька разів звертався до філії Харківського ОУ ПАТ "Ощадбанк" для сплати коштів (проценти та тіло кредиту) відповідно до умов вказаного договору за реквізитами, наданими Харківським ОУ ПАТ "Ощадбанк", але йому відмовлено у зарахуванні коштів, внаслідок їх невідповідності новому картковому рахунку, згоди на відкриття якого він не надавав.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини 2 статті 389 ЦПК України (тут і далі -

в редакції, чинній на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Відповідно до вимог частин 1 і 2 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частин 1 , 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог

і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанції відповідають.

Згідно зі статтею 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати кредит позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором,

а позичальник зобов'язується повернути кредит і сплатити проценти.

Відповідно до частини 2 статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами

(з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до частини 2 статті 1050 ЦК України.

Згідно з частиною 1 статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно з частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Отже, для належного виконання зобов'язання необхідно дотримуватися визначених у договорі строків (термінів), зокрема щодо сплати процентів, а прострочення виконання зобов'язання є його порушенням.

Відповідно до статті 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

За змістом частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Крім того, відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18), після спливу визначеного договором строку кредитування, право кредитодавця на нарахування передбаченої договором, зокрема, пені за порушення строків повернення кредиту та нарахованих процентів припиняється, а кредитодавець має право на отримання гарантій належного виконання зобов'язання відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України, а не у вигляді стягнення пені.

Неустойка нараховується в разі порушення боржником зобов'язання (стаття 610, пункт 3 частини 1 статті 611 ЦК України) з першого дня прострочення та доти, доки зобов'язання не буде виконане.

Період, за який нараховується пеня за порушення зобов'язання, не обмежується. Її розмір збільшується залежно від тривалості порушення зобов'язання. Тобто пеня може нараховуватися на суму невиконаного або неналежно виконаного грошового зобов'язання (зокрема, щодо повернення кредиту чи сплати процентів за кредитом) протягом усього періоду прострочення, якщо інше не вказано в законі чи договорі.

Отже, позивач має право на стягнення пені за прострочення виконання зобов'язання, яка обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Вказані висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду

від 04 липня 2018 у справі № 366/1088/16-ц (провадження № 14-154цс18).

Встановлено, що 07 лютого 2007 року між банком та ОСОБА_1 укладено кредитний договір про відкриття фізичній особі карткового рахунку та здійснення його розрахунково-касового обслуговування за дебетово-кредитною схемою.

Відповідно пунктів 1.2,7.1,7.2 вказаного договору позивач зобов'язаний відкрити відновлювальну кредитну лінію у розмірі 25 000 грн, а відповідач зобов'язався повернути кредит згідно графіку погашення суми кредиту та сплачувати щомісячно 24 % за користування кредитом строком не більше

31 дня, а за перевищення витратного ліміту - у розмірі 34 % річних.

Погашення нарахованих процентів за користування кредитом здійснюється банком щомісячно 25 числа шляхом списання з безготівкового рахунку клієнта.

Із наданого банком розрахунку встановлено таке:

станом на 30 квітня 2015 року сума простроченої заборгованості за кредитом становила 17 463,23 грн;

заборгованість за процентами, нарахованими за період з 26 червня 2013 року по 02 червня 2015 року, становила 8 705,55 грн;

станом на 08 вересня 2016 року утворилась заборгованість за пенею за прострочення терміну повернення кредиту та відсотків у розмірі 3 140,72 грн, сума 3 % річних за несвоєчасне повернення кредиту - 706,18 грн, сума

з урахуванням індексу інфляції за несвоєчасну сплату кредиту - 1676,47 грн,

3 % річних за несвоєчасну сплату процентів - 563,50 грн, нарахована сума

з урахуванням індексу інфляції за несвоєчасну сплату процентів -

5 405,60 грн.

Таким чином, суди попередніх інстанцій встановили, що ОСОБА_1 отримав грошові кошти за договором від 16 травня 2007 року, однак належним чином не виконував зобов'язання з погашення кредиту та процентів за їх користування.

Колегія суддів погоджується з такими висновками, оскільки факти отримання коштів та неналежного виконання умов договору в частині повернення кредитного ліміту та погашення заборгованості не спростовані відповідачем належними та допустимими доказами, що є його процесуальним обов'язком в силу вимог статей 12, 81 ЦПК України.

Усуваючи процесуальні порушення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції надав оцінку заяві ОСОБА_1 про застосування строків позовної давності.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі,

є підставою для відмови у позові (частина 4 статті 267 ЦК України).

Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну

і спеціальну. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність.

Зокрема, частина 2 статті 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила; за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частини 1 та 5 статті 261 ЦК України).

Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Таким чином, у разі неналежного виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів та процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу.

Відповідно до положень статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється у три роки. Однак перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку, як то встановлено положеннями частини першої статті 264

ЦК України.

Надаючи оцінку зібраним доказам, суд апеляційної інстанції виходив з того, що на день звернення до суду з цим позовом (13 вересня 2016 року), формально сплив трирічний строк позовної давності до заявлених банком вимог про стягнення заборгованості, нарахованої стосовно несплачених щомісячних платежів і процентів за період з 26 липня 2013 року по 12 вересня 2013 року, а також - до позовних вимог щодо застосування відповідальності, передбаченої статтею 625 ЦК України, за цей період, а для стягнення пені - поза межами річного строку до звернення до суду.

Однак, з врахуванням вимог, викладених у підпунктах 11.1,11.4,11.4.2 договору від 16 травня 2007 року та відповідей, наданих банком на письмові звернення ОСОБА_1 від 04 серпня 2013 року (том 1, а. с. 190), письмових звернень самого ОСОБА_1 (том 1, а. с. 175-176), суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що відповідач визнавав свою заборгованість за діючим договором, зокрема і під час розгляду справи в суді першої інстанції, що відповідно до частини 1 статті 264 ЦК України призводить до переривання перебігу позовної давності, передбаченої статтями 257, 258 ЦК України, внаслідок чого та відповідно до частини 3 статті 264 ЦК України позовна давність почала заново спливати і тому на день звернення до суду із заявленим банком позовом,

13 вересня 2016 року, вона вважається такою, що не спливла.

Таким чином, Верховний Суд стверджує, що суд апеляційної інстанції на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами,

з урахуванням вимог статей 89, 263 ЦПК України, дійшов правильного висновку про переривання строку позовної давності у зв'язку із вчиненням відповідачем дій, що свідчать про визнання ним наявності боргу. Суди попередніх інстанцій, врахувавши обставини справи, обґрунтовано виходили з доведеності позову ПАТ "Ощадбанк" в особі Харківського

ОУ "АТ "Ощадбанк" та наявності передбачених статтями 525, 526, 611, 1050, 1054 ЦК України підстав для стягнення заборгованості за кредитним договором, оскільки ОСОБА_2 не виконав належним чином взятих на себе за кредитним договором зобов'язань, що призвело до утворення заборгованості.

Доводи касаційної скарги про те, що суди застосували подвійну відповідальність, що заборонено статтею 61 Конституції України та іншими законами, не знайшли свого підтвердження, тому на увагу не заслуговують, виходячи з наступного.

Цивільно-правова відповідальність - це покладення на правопорушника основаних на законі невигідних правових наслідків, які полягають

у позбавленні його певних прав або в заміні невиконання обов'язку новим, або у приєднанні до невиконаного обов'язку нового додаткового. Покладення на боржника нових додаткових обов'язків як заходу цивільно-правової відповідальності має місце, зокрема, у випадку стягнення неустойки (пені, штрафу). Відповідно до статті 549 ЦК України штраф і пеня

є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення - строків виконання грошових зобов'язань за кредитним договором, свідчить про недотримання положень, закріплених у статті 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення.

Встановлено, що звертаючись до суду, банк заявив вимогу про притягнення боржника до відповідальності за порушення грошового зобов'язання, передбаченого частиною 2 статті 625 ЦК України.

Формулювання статті 625 ЦК України, коли нарахування процентів тісно пов'язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів. За змістом частини 2 статті 625 ЦК України нарахування інфляційних витрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає

у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Отже, проценти, передбачені статтею 625 ЦК України, не є штрафними санкціями, про що в свою чергу зазначав Верховний Суд України у постанові від 17 жовтня 2011 року у справі № 6-42цс11.

Таким чином, у цій справі не вирішувалося питання про одночасне застосування штрафу і пені за порушення строків погашення заборгованості, тому висновки суду першої інстанції, з якими погодився суд апеляційної інстанції, про застосування положень частини 2 статті 625 ЦК України

у цій частині не порушують конституційного принципу заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення (стаття 61 Конституції України).

Доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції ухвалою

від 27 вересня 2017 року про виправлення описок фактично змінив зміст ухвал (з посиланням на те, що закон зворотної сили не має), зокрема ухвали від 13 вересня 2017 року - не мотивовані, а зводяться до незгоди

з ухваленим судовим рішенням, тому на увагу не заслуговують.

Доводи касаційної скарги про те, що суди не розглянули його зустрічні позовні вимоги спростовуються ухвалою Харківського районного суду Харківської області від 11 січня 2017 року, якою відмовлено заявнику

у прийнятті зустрічної позовної заяви до ПАТ "Ощадбанк" в особі - Харківського ОУ "АТ "Ощадбанк" про відшкодування моральної шкоди та ухвалою Харківського районного суду Харківської області від 26 квітня

2017 року про відмову у прийнятті зустрічної позовної заяви до

ПАТ "Ощадбанк" в особі Харківського ОУ "АТ "Ощадбанк" про зобов'язання вчинити певні дії, захист честі і гідності, стягнення моральної шкоди, про перегляд яких в касаційному порядку просив заявник, однак ухвалою Верховного Суду від 15 лютого 2018 року йому відмовлено у відкритті касаційного провадження.

Інші доводи касаційної скарги, аналогічні викладеним в апеляційній скарзі на рішення суду першої інстанції, переважно зводяться до незгоди з висновками судів стосовно встановлених обставин справи, містять посилання на докази, що були предметом дослідження й оцінки судом, та спрямовані на переоцінку доказів у справі.

У силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) сформульовано висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів

є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так

і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у чинній редакції. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України ", "Рябих проти Російської Федерації", "Нєлюбін проти Російської Федерації") повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Колегією суддів також враховано усталену практику Європейського суду

з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі RuizTorija v.

Spain серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

Таким чином, розглянувши справу в межах доводів касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що суди попередніх інстанцій повно та всебічно дослідили наявні у справі докази, дали їм належну оцінку, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого ухвалили законні

й обґрунтовані судові рішення.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін,

а скаргу без задоволення.

Згідно з частиною 1 статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального

і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Харківського районного суду Харківської області від 26 квітня

2017 року, ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 13 вересня

2017 року та ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 27 вересня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д Д. Луспеник

Судді: І. А. Воробйова

Б. І. Гулько

Г. В. Коломієць

Ю. В. Черняк