Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 листопада 2023 року

м. Київ

справа № 199/1044/20

провадження № 61-6018св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Олійник А. С. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Ступак О. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Лавріщєв Олег Анатолійович,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Трегуб Юлією Євгеніївною, на рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 28 грудня 2021 року у складі судді Подорець О. Б. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 24 травня 2022 року у складі колегії суддів: Макарова М. О., Демченко Е. Л., Куценко Т. Р.

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , про визнання заповіту недійсним.

Позов мотивований тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її чоловік ОСОБА_4 , після його смерті відкрилася спадщина. Вона звернулася до нотаріальної контори для оформлення спадщини і дізналася, що ОСОБА_4 05 вересня 2019 року склав новий заповіт, яким все своє майно, де б воно не знаходилося і з чого б воно не складалося, взагалі все те, що йому на день смерті буде належати, на що він буде мати право, заповів ОСОБА_2 , а у випадку, якщо вона не прийме спадщину або відмовиться від її прийняття чи буде усунена від права на спадкування або помре до відкриття спадщини, заповів все своє майно сину ОСОБА_3 . Оскільки на час складення заповіту ОСОБА_4 перебував у безпорадному стані, так як хворів, не усвідомлював значення своїх дій та не міг керувати ними, чим скористалася відповідачка ОСОБА_2 , заповіт є недійсним.

Просила суд визнати недійсним заповіт, складений ОСОБА_4 , посвідчений 05 вересня 2019 року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Лавріщевим О. А.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 28 грудня 2021 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 24 травня 2022 року, відмовлено у позові.

Відмовивши у позові, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку про відсутність правових підстав для визнання заповіту недійсним, оскільки позивачка не довела, що заповідач в момент підписання заповіту не усвідомлював значення своїх дій та не міг керувати ними, що його волевиявлення не було вільним та не відповідало його волі.

Доводи апеляційної скарги про те, що висновок судової психіатричної експертизи від 03 червня 2021 року не є належним доказом, оскільки не містить інформації щодо предмета доказування, а показання свідків містять суттєві суперечності та відомості, суд апеляційної інстанції визнав безпідставними, адже вони зводяться до незгоди з висновками суду стосовно встановлених обставин справи та спрямовані на переоцінку доказів у справі.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У червні 2022 року ОСОБА_1 через адвоката Трегуб Ю. В. направила поштовим зв`язком до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 28 грудня 2021 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 24 травня 2022 року, просить скасувати судові рішення та задовольнити позов.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Підставою касаційного оскарження судового рішення заявниця зазначає відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування статей 89 265 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) у справах про визнання заповіту недійсним та застосування судом апеляційної інстанції статті 1257 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) при ухваленні оскаржуваного рішення без урахування висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 26 вересня 2018 року у справі № 542/1135/15-ц, провадження № 61-5922св18.

Касаційна скарга мотивована тим, що висновок судової психіатричної експертизи від 03 червня 2021 року не є належним доказом, оскільки не містить інформації щодо предмета доказування. Відповідно до медичної картки спадкодавця за 2 дні до видачі заповіту в нього діагностовано гострий інфаркт головного мозку. Людина в такому стані здоров`я не могла підписати заповіт та взагалі усвідомлювати свої дії і керувати ними. Експертний висновок зроблений однобічно, без витребування додаткових матеріалів і даних.

Суд не дав оцінки довідці медичної установи про стан здоров`я померлого. Показання свідків є суперечливими. Жоден з опитаних свідків не підтвердив, що заповіт було вголос прочитано заповідачем, що свідчить про допущені при його складенні порушення. Заповіт складений з порушенням вимог щодо його форми посвідчення, оскільки не дотримано послідовність всіх необхідних дій.

Аргументи інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу відповідачі посилаються на те, що їх батько при посвідченні заповіту перебував у цілком нормальному стані, добре розумів значення своїх дій та керував ними, добре усвідомлював, що залишає майно своїм дітям. Нотаріус роз`яснив батькові наслідки укладення цієї угоди. Заповіт посвідчено у присутності свідків. Текст заповіту прочитано вголос та батько підписав його власноручно. Заповіт складено до госпіталізації батька до лікарні та до інфаркту головного мозку.

Нотаріус у відзиві на касаційну скаргу зазначив, що при посвідченні заповіту він перевірив дієздатність заповідача, роз`яснив йому законодавство, що стосується заповіту та спадкування взагалі, з`ясував у деталях зі заповідачем бажаний зміст його заповіту . ОСОБА_4 був абсолютно дієздатною особою, з нормальним психічним станом, прекрасно розумів значення своїх дій та повністю керував ними. ОСОБА_4 успішно зміг вголос прочитати текст українською мовою та самостійно підписати заповіт. Свідки не вимагалися законом для посвідчення цього заповіту, це було особисте бажання заповідача. Кожен зі свідків прочитав заповіт вголос, про що зазначено в тексті документа.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 12 вересня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи. Відстрочено ОСОБА_1 сплату судового збору за подання касаційної скарги у розмірі 1 681,60 грн до ухвалення судового рішення у цій справі.

У вересні 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.

Позиція Верховного Суду

Підстави відкриття касаційного провадження та межі розгляду справи

Відповідно до пунктів 1, 3 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Згідно зі статтею 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Касаційне провадження відкрито з підстав, передбачених пунктами 1, 3 частини другої статті 389 ЦПК України.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги та відзивів на неї, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з таких підстав.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

05 вересня 2019 року ОСОБА_4 склав заповіт, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Лавріщевим О. А., зареєстрований в реєстрі за № 400, яким заповів ОСОБА_2 все своє майно, де б воно не було та з чого воно б не складалося, і взагалі все те, що йому буде належати на день смерті і на що він за законом матиме право.

ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_4 , що підтверджується свідоцтвом про смерть, виданим Амур-Нижньодніпровським районним у місті Дніпрі відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області, актовий запис № 1716.

Згідно з висновком судової психіатричної експертизи від 03 червня 2021 року № 7 на час складення заповіту 05 вересня 2019 року визначити психіатричний стан ОСОБА_4 не є можливим, у зв`язку із відсутністю інформації про психічний стан останнього.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статей 1216 1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті (стаття 1233 ЦК України).

Відповідно до частини другої статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті.

Загальні вимоги до форми заповіту та порядку його посвідчення встановлені статтями 1247 1248 ЦК України, відповідно до яких заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення. Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем. Якщо особа не може особисто підписати заповіт, він підписується відповідно до частини четвертої статті 207 цього Кодексу. Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251-1252 цього Кодексу.

Заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним (частина перша статті 1257 ЦК України).

Згідно зі статтею 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою, третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Статтею 203 ЦК України визначено такі вимоги: зміст правочину не може суперечити цьому ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Заповіт, як односторонній правочин, має відповідати загальним правилам ЦК України щодо недійсності правочинів.

Недійсними є заповіти: 1) в яких волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі; 2) складені особою, яка не мала на це права (особа не має необхідного обсягу цивільної дієздатності для складання заповіту); 3) складені з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення (відсутність нотаріального посвідчення або посвідчення особами, яке прирівнюється до нотаріального, складання заповіту представником тощо).

Згідно з частиною другою статті 1257 ЦК України за позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.

Відповідно до частини першої статті 225 ЦК України правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно із статтею 265 ЦПК України у судовому рішенні зазначаються: фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини; докази, відхилені судом, та мотиви їх відхилення.

Доводи касаційної скарги про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування статей 89 265 ЦПК України у справах про визнання заповіту недійсним є безпідставними, оскільки наведені процесуальні норми є загальними та застосовуються судами у кожній конкретній справі відповідно до встановлених обставин та предмета доказування.

Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до частини другої статті 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Метою доказування є з`ясування дійсних обставин справи, обов`язок доказування покладається на сторін, суд за власною ініціативою не може збирати докази. Це положення є одним із найважливіших наслідків принципу змагальності у цивільному процесі.

Верховний Суд зазначає, що згідно з процесуальним законом обов`язок доказування підстав позову (обставин) покладається на сторону, яка посилається на них як на підставу своїх вимог та заперечень, а їх недоведеність є підставою для відмови у позові.

Надавши належну оцінку доказам у справі, суди дійшли висновку, що будь-яких доказів на підтвердження того, що на волевиявлення ОСОБА_4 впливав хворобливий стан, у зв`язку з чим він 05 вересня 2019 року не міг усвідомлювати значення своїх дій та не міг керувати ними, його волевиявлення не було вільним та не відповідало його волі, позивачка не надала.

Встановивши вказані обставини справи, суди дійшли обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для визнання заповіту недійсним.

Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про недоведеність обставин, що ОСОБА_4 не усвідомлював значення своїх дій та не міг керувати ними, оскільки всупереч вимогам статей 12 13 77 78 80 ЦПК України позивачка не надала належних, допустимих і достатніх доказів на обґрунтування вказаних підстав позову.

Доводи касаційної скарги в цій частині зводяться до непогодження зі встановленими судами обставинами та переоцінки доказів.

Верховний Суд зауважує, що як суд касаційної інстанції, він не наділений повноваженнями встановлювати обставини справи, досліджувати докази та надавати їм правову оцінку.

Посилання заявниці на те, що суди попередніх інстанцій не врахували правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 26 вересня 2018 року у справі № 542/1135/15-ц, провадження № 61-5922св18, є необґрунтованими.

У наведеній справі Верховний Суд зазначив про необхідність у подібній категорії справ перевірити, чи заповіт відповідає вимогам закону щодо його форми та порядку укладення, чи прочитаний заповідачу, чи перевірив нотаріус дієздатність заповідача і чи з`ясував його дійсну волю щодо розпорядження майном на випадок його смерті, чи дотримався нотаріус послідовність всіх необхідних у даному процесі дій. У цій справі суди не встановили, що заповіт складений з дотриманням вимог щодо його форми та посвідчення.

Відповідно до статті 1248 ЦК України, нотаріус посвідчує заповіт, який написаний заповідачем власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. Нотаріус може на прохання особи записати заповіт з її слів власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. У цьому разі заповіт має бути вголос прочитаний заповідачем і підписаний ним. Якщо заповідач через фізичні вади не може сам прочитати заповіт, посвідчення заповіту має відбуватися при свідках (стаття 1253 ЦК України).

Розпорядження стосовно залишення всього майна своїм дітям ОСОБА_4 прочитав вголос та особисто підписав, заповіт відповідає вимогам закону щодо його форми та порядку укладення.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права під час розгляду справи, Верховний Суд дійшов висновку про залишення оскаржуваних судових рішень без змін.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки у цій справі оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Ухвалою Верховного Суду від 12 вересня 2022 року відстрочено ОСОБА_1 сплату судового збору за подання касаційної скарги у розмірі 1 681,60 грн до ухвалення судового рішення у цій справі.

Відповідно до частини другої статті 136 ЦПК України, якщо у встановлений судом строк судові витрати не будуть сплачені, заява відповідно до статті 257 цього Кодексу залишається без розгляду, або витрати стягуються за судовим рішенням у справі, коли сплата судових витрат була відстрочена або розстрочена до ухвалення цього рішення.

Враховуючи ухвалу Верховного Суду від 12 вересня 2022 року з ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір за подання касаційної скарги у розмірі 1 681,60 грн.

Судовий збір за подання касаційної скарги до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду має бути перераховано або внесено до ГУК у м. Києві/Печерський район/22030102, код ЄДРПОУ: 37993783, банк отримувача: Казначейство України (ЕАП), МФО: 899998, рахунок отримувача: UA288999980313151207000026007 ККДБ: 22030102 «Судовий збір (Верховний Суд.055)»; символ звітності банку: 207.

Керуючись статтями 400 401 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Трегуб Юлією Євгеніївною, залишити без задоволення.

Рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 28 грудня 2021 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 24 травня 2022 року залишити без змін.

Стягнути із ОСОБА_1 в дохід держави судовий збір за подання касаційної скарги у розмірі 1 681,60 грн (отримувач коштів - ГУК у м. Києві/Печерський район/22030102, код ЄДРПОУ: 37993783, банк отримувача: Казначейство України (ЕАП), МФО: 899998, рахунок отримувача: UA288999980313151207000026007 ККДБ: 22030102 «Судовий збір (Верховний Суд.055)»; символ звітності банку: 207).

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: А. С. Олійник

І. Ю. Гулейков

О. В. Ступак