Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 30.08.2020 року у справі №183/992/18

Постанова

Іменем України

02 грудня 2020 року

м. Київ

справа № 183/992/18

провадження № 61-12195 св 20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),

суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк",

представник позивача - Крилова Олена Леонідівна,

відповідач - ОСОБА_1,

представник відповідача - адвокат Радільчук Наталія Іванівна,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" на рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області у складі судді Сороки О. В. від 17 жовтня 2019 року та постанову Дніпровського апеляційного суду у складі колегії суддів: Єлізаренко І. А., Красвітної Т. П., Свистунової О.

В. від 14 липня 2020 року,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовної заяви

У лютому 2018 року акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" (далі - АТ КБ "ПриватБанк", Банк) звернулося до суду з позовом до

ОСОБА_1, в якому зазначало, що 05 вересня 2011 року між ними укладено договір про надання банківських послуг шляхом підписання відповідачем анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг.

Позивач зазначав, що за умовами вказаного договору позичальник отримав кредит у розмірі 300,00 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку.

Своїм підписом у заяві відповідач підтвердив, що підписана ним заява разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами банку, які викладені на банківському сайті www. privatbank. ua складає договір про надання банківських послуг.

ОСОБА_1 взяті на себе зобов'язання за кредитним договором належним чином не виконував, на вимоги про погашення заборгованості не реагував, унаслідок чого станом на 14 лютого 2018 року утворилась заборгованість у розмірі 95 724,27 грн, з яких: тіло кредиту - 48 634,55 грн, проценти за користування кредитом - 38
346,17 грн; 3 709,06 грн - пеня,

а також штрафи відповідно до пункту 2.1.1.7.6 Умов та Правил надання банківських послуг: штраф (фіксована складова) - 500,00 грн; штраф (процентна складова) - 4

534,49 грн.

Ураховуючи викладене, ПАТ КБ "ПриватБанк" просило суд стягнути з

ОСОБА_1 на свою користь заборгованість за кредитним договором станом на 14 лютого 2018 року у розмірі 95 724,27 грн та судові витрати.

Короткий зміст судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 17 жовтня 2019 року у задоволенні позову АТ КБ "ПриватБанк" відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що банком не було надано доказів на підтвердження того, що відповідач дійсно отримав кредит

05 вересня 2011 року у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку у розмірі 300,00 грн зі сплатою відсотків за користування кредитом.

При цьому, у заяві від 05 вересня 2011 року не визначено строк дії договору, не зазначена процентна ставка, пеня та штрафи.

Крім того, матеріали справи не містять підтверджень, що саме Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг, який викладено на банківському сайті www. privatbank. ua, розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 14 липня 2020 року апеляційну скаргу АТ КБ "Приватбанк" залишено без задоволення. Рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області

від 17 жовтня 2019 року залишено без змін.

Апеляційний суд мотивував судове рішення тим, що судом першої інстанції забезпечено повний та всебічний розгляд справи й правильно визначені правовідносини, що склалися між сторонами. Суд також зазначив, що банком не було надано доказів на підтвердження того, що відповідач дійсно отримав кредит 05 вересня 2011 року у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку у розмірі 300,00 грн зі сплатою відсотків за користування кредитом, а відповідач заперечував отримання коштів.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У серпні 2020 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга

АТ КБ "ПриватБанк" на оскаржувані судові рішення, в якій посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржені судові рішення й ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог банку у повному обсязі.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного судувід 05 жовтня 2020 року відкрито касаційне провадження у вищевказаній справі, яка є малозначною, на підставі підпункту а) пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України, витребувано її матеріали із Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області та надано учасникам строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

У жовтні 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 листопада 2020 року справу за позовом

АТ КБ "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором призначено до судового розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга АТ КБ "ПриватБанк" мотивована тим, що судами попередніх інстанцій не застосовано відповідну судову практику Верховного Суду, у тому числі не досліджено фактичні обставини та докази у цій справі, а саме те, що відповідач знімав кредитні кошти, частково погашав заборгованість за договором, користувався кредитними коштами.

Крім того, зазначає, що банк разом з анкетою-заявою від 05 вересня

2011 року до позовної заяви додав довідку про умови кредитування з використанням кредитки "Універсальна, 30 днів пільгового періоду", особисто підписану відповідачем, в якій зазначено, базова відсоткова ставка за користування кредитом 3 %, розмір щомісячних платежів

у розмірі 7 % від заборгованості, строк внесення щомісячних платежів

до 25 числа місяця, наступного за звітним, порядок нарахування пені за несвоєчасне погашення заборгованості та розмір штрафів при порушенні термінів платежів, розмір комісії за зняття готівки та особистих коштів, банківських платежів тощо, тобто сторонами при укладенні кредитного договору були досягнуті усі істотні умови договору, на, що суди попередніх інстанцій при вирішенні спору уваги не звернули.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У листопаді 2020 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду подано відзив представника ОСОБА_1 - адвоката

Радільчук Н. І., на касаційну скаргу АТ КБ "ПриватБанк", в якому, зазначено, що касаційна скарга необґрунтована, оскаржувані судові рішення

є законними, ухвалені з дотриманням норм права.

Вказує, що в заяві від 05 вересня 2011 року відсутня сума кредиту, відомості щодо строку користування кредитними коштами, строк повернення, не містить умов щодо сплати процентів за користування кредитними коштами, щодо сплати неустойки (пені, штрафів). Крім того, стверджує, що додана до анкети-заяви довідка від 05 вересня 2011 року стосується договору SAND за № 50000049639229 жодного відношення до анкети-заяви від 05 вересня

2011 року не має.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Позивач стверджував, що 05 вересня 2011 року між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_1 укладено договір про надання банківських послуг шляхом підписання відповідачкою заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг (а. с. 9).

До кредитного договору Банк додав Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт "Універсальна" та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank. ua/terms/

(а. с. 10-25).

За розрахунком Банку станом на 14 лютого 2018 року утворилась заборгованість у розмірі 95 724,27 грн, з яких: тіло кредиту - 48 634,55 грн, проценти за користування кредитом - 38 346,17 грн; 3 709,06 грн - пеня,

а також штрафи відповідно до пункту 2.1.1.7.6 Умов та Правил надання банківських послуг: штраф (фіксована складова) - 500,00 грн; штраф (процентна складова) - 4
534,49 грн (а. с. 5-8).

Кредит не погашено.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

Частиною 3 статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження

у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині 2 статті 389 ЦПК України.

Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме:

- суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду (пункт 1 частини 2 статті 389 ЦПК України);

- судові рішення оскаржуються з підстав, передбачених частиною 3 статті 411 ЦПК України, зокрема, суди належним чином не дослідили зібрані у справі докази (пункт 4 частини 2 статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга АТ КБ "ПриватБанк" підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин 1 і 2 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами 1 , 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення не відповідають.

Відповідно до частин 1 , 2 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 1 статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог статті 526 ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина 1 статті 1048 ЦК України).

Частиною 2 статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Згідно із частиною 1 статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом частиною 1 статті 633 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку

АТ КБ "ПриватБанк").

Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Відповідно до частини 1 статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частинами 1 , 2 статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно із частиною 1 статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до частиною 1 статті 1050 ЦК України.

Таким чином, в разі укладення договору кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави, стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави, стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).

Банк, пред'являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути складові його повної вартості, зокрема заборгованість за відсотками на поточну і прострочену заборгованість за користування кредитними коштами, а також пеню і штрафи за несвоєчасну сплату кредиту і процентів за користування кредитними коштами.

Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 05 вересня 2011 року, посилався на Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт "Універсальна" та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank. ua/terms/ як невід'ємні частини спірного договору.

Витягом з Тарифів обслуговування кредитних карт "Універсальна"

та Витягом з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс:

Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank. ua/terms/, що надані позивачем на підтвердження позовних вимог, визначені, в тому числі: пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов'язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов'язань та їх розміри і порядок нарахування, а також містяться додаткові положення, в яких зокрема визначено дію договору

(12 місяців з моменту підписання), позовну давність щодо вимог банку -

50 років (пункт 1.1.7.31 згаданих Умов), та інші умови.

При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Витяг з Умов розумівв відповідач ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку.

Також, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.

Колегія суддів вважає, що в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини 1 статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www. privatbank. ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ "ПриватБанк" в період - з часу виникнення спірних правовідносин (05 вересня 2011 року) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (23 лютого 2018 року), тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.

З урахуванням наведеного суди правильно виходили з того, що матеріали справи не містять підтверджень, що саме витяг з Тарифів та витяг з Умов, які надав банк, відповідач розумів та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку.

Такі висновки відповідають правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, провадження № 14-131 цс 19.

Проте Верховний Суд не може погодитись з іншими висновками судів, оскільки вони не відповідають фактичним обставинам справи та є передчасними.

Так, зазначаючи, що надані позивачем, банком, докази взагалі не містили умов, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), суди у порушення вимог статей 89, 264, 265, 382 ЦПК України не звернули уваги на те, що у заяві позичальника від 05 вересня 2011 року (а. с. 9), яку суду надав банк, а також у довідці про умови кредитувіання процентна ставка зазначена 3 %, зазначено розмір щомісячних платежів, строк їх внесення

(до 25 числа місяця, наступного за звітним), вказано розмір комісії на залишок заборгованості, зазначені розмір пені та штрафу за порушення умов договору (а. с. 10).

Підписавши заяву та довідку (міститься два підписи позичальника), які є складовими частинамикредитного договору, позичальника відповідно до статей 3, 627 ЦК України добровільно погодив такі умови кредитного договору, взяв на себе відповідні зобов'язання.

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відмовляючи в позові, суди не вказали, що саме частково виконував відповідач, з якого рахунку чи з якої картки знімав кошти, що ним не заперечується, якими кредитними коштами він користувався. До того ж, як доводи відповідача, так і висновки судів є взаємосуперечливими, оскільки одночасно зазначається, що відповідач кредитні кошти у банку взагалі не отримував, а потім, по суті заперечуючи цей висновок, починається аналіз умов анкети-заяви відповідача та відповідність заяви закону.

З урахуванням наведеного, оскільки фактичні обставини, від яких залежить правильне вирішення справи, судами не встановлено, а суд касаційної інстанції у силу своїх процесуальних повноважень (стаття 400 ЦПК України) позбавлений такої можливості, то суду при новому розгляді справи слід перевірити вищенаведені обставини.

Отже, судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції на новий розгляд.

Відповідно до пунктів 1, 3 частини 3 статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" задовольнити частково.

Рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 17 жовтня 2019 року та постанову Дніпровського апеляційного суду

від 14 липня 2020 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту її прийняття,

є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді: Д. Д. Луспеник І. А. Воробйова Б. І. Гулько Г. В. Коломієць Ю.

В. Черняк