Історія справи

Постанова КЦС ВП від 08.10.2025 року у справі №535/646/24

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 жовтня 2025 року

м. Київ

справа № 535/646/24

провадження № 61-6346св25

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа - орган опіки та піклування Котелевської селищної ради,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Котелевського районного суду Полтавської області від 09 грудня 2024 року у складі судді Гуляєвої Г. М. та постанову Полтавського апеляційного суду від 16 квітня 2025 року у складі колегії суддів: Лобова О. А., Дорош А. І., Триголова В. М.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав.

На обґрунтування позовних вимог зазначав, що він з 17 березня 2012 року до 16 листопада 2018 року перебував із відповідачкою у зареєстрованому шлюбі, у якому у них народилося двоє синів: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , і ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Після розірвання шлюбу діти залишилися проживати з ним, а з кінця 2019 року відповідачка виїхала за межі України, створила там нову сім`ю та припинила будь-яке спілкування з дітьми в Україні.

Згідно з рішенням Котелевського районного суду Полтавської області від 06 квітня 2021 року з ОСОБА_2 стягуються аліменти на його користь на утримання неповнолітніх дітей ОСОБА_4 та ОСОБА_3 .

Згідно з довідкою-розрахунком заборгованості зі сплати аліментів державного виконавця від 12 червня 2024 року станом на 01 червня 2024 року відповідачка має заборгованість зі сплати аліментів у сумі 276 571,67 грн.

Відповідачка не спілкується з дітьми, не приймає жодної участі у їхньому житті, з кінця 2019 року жодного разу не приїздила до синів та не бачила їх, не приймає участі й у фінансовому забезпеченні синів та в їхньому культурному, духовному розвитку. Взагалі ніколи не цікавилася їхнім життям, уподобаннями чи навчанням.

Діти мають належні умови проживання, забезпечені необхідними речами, перебувають на повному його утриманні і вихованні.

З 2021 року сини ОСОБА_3 і ОСОБА_4 навчаються у КЗ ПСО «Котелевська ДМТТТ» та проявляють особливі здібності до музики. У зв`язку з цим він для їх подальшого розвитку придбав електрогітару вартістю 28 499,00 грн, та складові до неї, загальною вартістю 4 367,00 грн, а всього додаткові витрати на розвиток особливих здібностей дітей у музиці склали 32 866,00 грн.

Позивач вважав, що відповідачка повинна сплатити 1/2 частини понесених ним витрат на музичні інструменти у сумі 16 433,00 грн.

За таких обставин позивач просив суд позбавити батьківських прав ОСОБА_2 відносно неповнолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , і ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та стягнути із ОСОБА_2 на його користь додаткові витрати на утримання дітей у сумі 16 433,00 грн.

Короткий зміст ухвалених у справі судових рішень

Заочним рішенням Котелевського районного суду Полтавської області від 09 грудня 2024 року, залишеним без змін постановою Полтавського апеляційного суду від 16 квітня 2025 року, позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 додаткові витрати на утримання дітей у розмірі 16 433,00 грн.

Відмовлено у задоволенні позову про позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав.

Судові рішення мотивовані тим, що під час розгляду цієї справи судами не встановлено, що мати ухиляється від виконання батьківських обов`язків свідомо, тобто, що вона систематично, не зважаючи на всі заходи попередження та впливу, продовжує не виконувати свої батьківські обов`язки, оскільки такі обставини не підтверджені належними та допустимими доказами. У справі відсутні докази застосування до відповідачки заходів впливу у вигляді попередження з боку органів внутрішніх справ, накладення адміністративної відповідальності, бесіди, попередження з боку органу опіки та піклування, органів місцевого самоврядування. Разом із тим у матеріалах справи відсутні докази умисного ухилення від виконання батьківських обов`язків відповідачки відносно дітей.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав, суди керувались тим, що позивач не довів, що поведінка відповідачки відносно синів є свідомим нехтуванням нею своїми батьківськими обов`язками. Також позивач не довів та не надав доказів, в чому полягає захист інтересів дітей шляхом позбавлення їх матері відносно них батьківських прав, та доказів, які б безспірно свідчили про умисне ухилення відповідачкою від виконання батьківських обов`язків відносно дітей.

За таких обставин суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що позбавлення матері батьківських прав відносно дітей є недоцільним, оскільки позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, та не забезпечуватиме інтересів самих дітей.

Водночас суд першої інстанції вважав за необхідне роз`яснити відповідачці, що з урахуванням відносин, що склалися між нею та дітьми, вона повинна застосовувати ініціативу у поновленні постійних материнських відносин з ними, вживати дієві заходи щодо прийняття участі у вихованні дітей, проявляти материнську турботу, у разі перешкоджання у зустрічах з синами, звертатися до органів опіки та піклування за допомогою в організації таких зустрічей, визначення їх часу та місця, оскільки надалі, якщо ставлення матері до синів не зміниться, зацікавлені особи не позбавлені можливості повторно звернутися до суду з позовом про позбавлення її батьківських прав.

Також суд першої інстанції дійшов висновку про наявність правових підстав для стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 додаткових витрат на утримання дітей у розмірі 16 433,00 грн.

Рішення суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 додаткових витрат на утримання дітей в апеляційному порядку не оскаржувалось та не переглядалось.

Апеляційний суд, відхиляючи доводи апеляційної скарги позивача, зазначив, що сам факт виїзду відповідачки за кордон і її постійне проживання за кордоном не є достатнім підтвердженням того, що відповідачка свідомо обрала такі життєві умови, за якими її участь у вихованні дітей є мінімальною та недостатньою, що, в свою чергу, свідчить про її ухилення від виконання батьківських обов`язків в розумінні статті 164 СК України. Перебування відповідачки за кордоном не є підставою для позбавлення її батьківських прав, оскільки позбавлення батьківських прав, тобто природніх прав, наданих батькам щодо дитини на її виховання, захист її інтересів та інших прав, які виникають із факту кровної спорідненості з дитиною, є крайнім заходом впливу, необхідність застосування якого позивач не довів.

Також апеляційний суд вважав безпідставними посилання позивача на його можливу мобілізацію і, як наслідок, залишення дітей без нагляду та піклування, оскільки законодавство, що регулює сімейні відносини та відносини з мобілізації під час воєнного стану у країні, не пов'язує можливість позбавлення матері, яка проживає окремо від дітей, батьківських прав з урахуванням можливого призову (мобілізації) батька.

Апеляційний суд зазначив, що думка дітей, яка була з'ясована працівниками служби у справах дітей в порядку підготовки висновку органу опіки та піклування, не свідчить про ухилення матері від виконання батьківських обов`язків та наявність підстав для позбавлення її батьківських прав.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та аргументи учасників справи

У травні 2025 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на вказані судові рішення, у якій просив їх скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення його позовних вимог щодо позбавлення відповідачки батьківських прав.

Підставами касаційного оскарження заявник зазначає застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постановах Верховного Суду від 29 квітня 2020 року у справі № 522/10703/18, від 26 січня 2022 року у справі № 203/3505/19, від 12 березня 2025 року у справі № 454/768/23, від 26 квітня 2022 року у справі № 520/8264/19, від 17 січня 2024 року у справі № 735/308/21, тощо (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України), а також відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування положень статті 164 СК України в аспекті наявності або відсутності підстав для позбавлення батьківських прав матері, яка свідомо самоусунулась від виховання та утримання дітей ще до початку повномасштабного вторгнення російської федерації, виїхала на постійне місце проживання за кордон, створила нову сім`ю, та не виявила жодної ініціативи щодо забезпечення чи захисту прав дітей в умовах воєнного стану (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що суди попередніх інстанцій залишили поза увагою його доводи щодо поведінки відповідачки, а саме, що відповідачка тривалий час проживає за межами території України, взагалі не цікавиться життям своїх дітей, створила іншу сім`ю, не бере участі у вихованні дітей, не піклується про них, їх фізичний, духовний та моральний розвиток, не забезпечує необхідного харчування, медичного догляду і лікування як складову частину виховання. Спростувань такої поведінки матеріали справи не містять.

Згідно з інформацією, наданою Державною прикордонною службою України, відповідачка виїхала з України 13 грудня 2020 року і з того часу не повернулась. Відповідачка залишила своїх дітей на тривалий час без батьківської опіки.

Суди попередніх інстанцій не надали оцінки поведінці відповідачки в умовах воєнного стану на території України.

Виїзд відповідачки за кордон та її тривала відсутність на території України ставить під сумнів її зацікавленість у вихованні дітей. Відповідачка, перебуваючи на значній відстані, обрала умови, які зробили її участь у житті дітей мінімальною та неадекватною, що свідчить про свідоме ухилення від виконання своїх батьківських обов`язків.

Попри обізнаність про судовий процес, відповідачка не виявила бажання особисто приїхати до суду чи діяти через свого представника, що свідчить про її байдужість до результатів розгляду справи. Відповідачка не подала відзив ні на позов, ні на апеляційну скаргу.

Позивач зазначав, що суди попередніх інстанцій залишили поза увагою реальний ризик залишення дітей без нагляду та піклування, враховуючи те, що він є єдиним законним представником дітей на території України і у разі його призову на військову службу діти залишаться без нагляду та піклування.

Також суди залишили поза увагою думку дітей,яка була з?ясована працівниками служби у справах дітей в порядку підготовки висновку органу опіки та піклування, про те, що вони не заперечують проти позбавлення матері батьківських прав.

Суди безпідставно проігнорували, що він ніяких перешкод відповідачці у спілкуванні з дітьми не створював.

Крім того, суди не врахували, що з 2021 року відповідачка не здійснює жодних платежів у рахунок матеріального забезпечення своїх дітей, що вказує на свідоме ігнорування покладених на неї обов`язків.

Аргументи інших учасників справи

У червні 2025 року до суду від органу опіки та піклування Котелевської селищної ради надійшли пояснення до касаційної скарги, у яких третя особа вказала про те, що під час розгляду справи Котелевським районним судом було враховано висновок органу опіки та піклування Котелевської селищної ради, затверджений рішенням виконавчого комітету Котелевської селищної ради від 10 вересня 2024 року, відповідно до якого, при прийнятті рішення щодо доцільності чи недоцільності позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 орган опіки та піклування Котелевської селищної ради поклався на розсуд суду.

Така позиція органу опіки і піклування Котелевської селищної ради ґрунтувалася на бажанні відповідачки переглянути своє ставлення до виконання батьківських обов`язків, про що ОСОБА_2 повідомила на засіданні комісії з питань захисту прав дитини при виконавчому комітеті Котелевської селищної ради 29 серпня 2024 року (в режимі відеозв`язку).

Проте, станом на 14 травня 2025 року ставлення ОСОБА_2 до дітей не змінилося, повідомлення служби у справах дітей Котелевської селищної ради про виконання батьківських обов`язків ігноруються, з дітьми спілкування відсутнє, в зв`язку з чим рішенням виконавчого комітету Котелевської селищної ради від 14 травня 2025 року № 97 затверджено висновок органу опіки та піклування Котелевської селищної ради про доцільність позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав стосовно дітей.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 29 травня 2025 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.

Ухвалою Верховного Суду від 01 жовтня 2025 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

17 березня 2012 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстрований шлюб, який розірваний рішенням Котелевського районного суду Полтавської області від 16 жовтня 2018 року у справі № 535/882/18.

У шлюбі у сторін народилося двоє синів: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , і ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Згідно з інформацією, наданою Державною прикордонною службою України, ОСОБА_2 виїхала за межі України 13 грудня 2020 року.

Рішенням Котелевського районного суду Полтавської області від 06 квітня 2021 року стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , і ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1/3 частини заробітку (доходу), але не менше ніж 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно і до повноліття дитини, починаючи з дня подачі позову до суду - 01 березня 2021 року.

Згідно з розрахунком заборгованості зі сплати аліментів ВП № НОМЕР_1, який складений Святошинського відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), заборгованість ОСОБА_2 зі сплати аліментів станом на 01 листопада 2024 року становить 312 150,00 грн.

Відповідно до актів обстеження домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , від 21 листопада 2023 року та від 22 травня 2024 року у цьому господарстві зареєстровані ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Згідно з характеристиками, наданими Котелевською гімназією № 1 ім. С. А. Ковпака Котелевської селищної ради, діти ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з третього класу, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з першого класу навчаються у Котелевській гімназії № 1 ім. С. А. Ковпака Котелевської селищної ради. За роки навчання зарекомендували себе як старанні учні. Мають добрий загальний розвиток. До виконання громадських доручень ставляться відповідально і добросовісно. Батько завжди підтримує тісний контакт зі школою, мама не відвідувала синів у школі, не цікавиться їх успішністю, на батьківських зборах не була.

Відповідно до характеристик, наданих 29 травня 2024 року Комунальним закладом позашкільної спеціалізованої освіти «Дитяча мистецька школа» Котелевської селищної ради, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , навчаються у Котелевській ДМШ. ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 2021 року по класу баяна та з 2023 року по класу синтезатора, а ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , з 2021 року по класу синтезатора. Діти мають добрі успіхи, беруть участь у конкурсах. Піклується навчанням та вихованням дітей батько. Мати ніякої звісток про себе не подавала.

Згідно з висновком органу опіки та піклування Котелевської селищної ради, затвердженого рішенням Виконавчого комітету Котелевської селищної ради від 10 вересня 2024 року, при прийнятті рішення щодо доцільності чи недоцільності позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , орган опіки та піклування Котелевської селищної ради покладається на розсуд суду.

У вказаному висновку зазначено, що під час бесіди з дітьми працівники служби у справах дітей з`ясували, що вони не заперечують проти позбавлення матері батьківських прав та надали відповідні письмові пояснення. Мати дітей наразі перебуває в Мексиці. На засіданні комісії з питань захисту прав дитини при Виконавчому комітеті Котелевської селищної ради 29 серпня 2024 року ОСОБА_2 була присутня в режимі відеозв`язку і заперечувала проти позбавлення її батьківських прав, вказувала, що має бажання і надалі спілкуватися з дітьми та має намір повернутися до України. Зауважила, що за потреби дітей забезпечувала їх необхідними речами (ранець, телефон тощо). Мати періодично телефонує дітям та надсилає повідомлення.

Мотивувальна частина

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла таких висновків.

Частиною третьою статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положеннями пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Статтею 51 Конституції України визначено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Стаття 9 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року (далі - Конвенція про права дитини), ратифікованої Україною згідно з постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ, зобов`язує держави-учасниці забезпечувати, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Відповідно до частини першої, другої статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини (частина друга статті 15 Закону України «Про охорону дитинства»).

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 164 Сімейного кодексу України (далі - СК України) мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона/він ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини.

Тлумачення наведених положень статті 164 СК України свідчить, що ухилення від виконання обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (параграф 57, 58).

ЄСПЛ також зауважив, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (пункт 100 рішення ЄСПЛ від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України», заява № 10383/09, рішення ЄСПЛ від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13).

Згідно з частинами першою, другою та четвертою статті 27 Конвенції Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батько (-ки) або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини. Держави-учасниці вживають всіх необхідних заходів щодо забезпечення відновлення утримання дитини батьками або іншими особами, які відповідають за дитину як всередині Держави-учасниці, так і за кордоном.

У справі «Ілля Ляпін проти Росії» (заява (№ 70879/11) ЄСПЛ також наголошував на тому, що позбавлення особи її/його батьківських прав є особливо кардинальним заходом, який позбавляє батька/матір сімейного життя з дитиною, та не відповідає меті їх возз`єднання, зазначивши при цьому, що наявність сімейних зв'язків між подружжям та дитиною, про які вони дійсно піклуються, мають бути захищені відповідно Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання. Попри це в першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.

Наведене узгоджується з висновками щодо врахування найкращих інтересів дитини при розгляді справ, які стосуються прав дітей, сформульованими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц та Верховним Судом у постановах: від 02 грудня 2020 року у справі № 180/1954/19, від 13 листопада 2020 року у справі № 760/6835/18, від 09 листопада 2020 року у справі № 753/9433/17, від 02 листопада 2020 року у справі № 552/2947/19 та у постанові від 24 квітня 2019 року у справі № 300/908/17.

Звертаючись до суду з цим позовом, позивач як підставу для позбавлення батьківських прав зазначив пункт 2 частини першої статті 164 СК України, тобто ухилення відповідачкою від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини.

Верховний Суд виробив сталий підхід щодо застосування відповідних норм права, який не врахували суди попередніх інстанцій при вирішенні спору відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України.

Так, ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов`язків з виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Зазначені чинники повинні мати систематичний та постійних характер.

Верховний Суд підкреслює, що доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідачки від виконання батьківських обов`язків, які можуть бути підставою позбавлення її/його батьківських прав, покладено на позивача.

Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про відсутність достатніх підстав для позбавлення відповідачки батьківських прав як і гострої соціальної необхідності у цьому, тому такий захід впливу не є необхідним у і суд діяв у межах своєї дискреції.

Суди попередніх інстанцій на підставі належним чином оцінених доказів дійшли правильного висновку про те, що позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав, тобто природніх прав, наданих матері щодо дітей на їх виховання, захист їх інтересів та інших прав, які виникають із факту кровної спорідненості з дітьми, є крайнім заходом впливу, необхідність застосування якого за обставин цієї справи не доведено.

Належних та допустимих доказів винної поведінки та ухилення відповідачки від виконання батьківських обов`язків судами не встановлено і позивачем не доведено. Водночас судами не встановлено обставин, які б свідчили про те, що ОСОБА_2 не бажає спілкуватися з дітьми та брати участь у їхньому вихованні, остаточно і свідомо самоусунулась від виконання своїх обов`язків із виховання дітей.

На засіданні комісії з питань захисту прав дитини при Виконавчому комітеті Котелевської селищної ради 29 серпня 2024 року ОСОБА_2 була присутня в режимі відеозв`язку, і заперечувала проти позбавлення її батьківських прав, пояснила, що спілкується з дітьми по телефону, надсилає повідомлення, матеріально підтримує їх, має намір повернутися до України.

Встановивши відсутність свідомого нехтування ОСОБА_2 своїми батьківськими обов`язками, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про відмову у задоволенні позову про позбавлення її батьківських прав відносно дітей.

Суди дійшли вірного висновку про те, що у цій справі позбавлення батьківських прав відповідачки відносно синів: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , і ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , не відповідає інтересам дітей, оскільки обставини умисного ухилення відповідачки від виконання своїх батьківських обов`язків не знайшли свого підтвердження.

Отже, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, оскільки докази, подані позивачем, не свідчать про свідоме ухилення відповідачки ОСОБА_2 від виконання батьківських обов`язків, а також про необхідність застосування такого виключного заходу саме в інтересах дітей.

Натомість необґрунтоване та передчасне (за відсутності застосування гнучких заходів впливу для спонукання матері до належного виконання своїх батьківських обов`язків) позбавлення батьківських прав (прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують та ін.), що надані батькам до досягнення дітьми повноліття і ґрунтуються на факті кровної спорідненості з ними, не може вважатися таким, що відповідає інтересам дітей.

Очевидно, що сімейні відносини мають «складний» характер, і сім`я може переживати як найкращі, так й найгірші часи. Суду доволі складно зробити висновок про те, що сімейні стосунки неможливо врятувати, і тому суд має позбавляти батьків такого шансу тільки в тому разі, якщо вони становлять реальну загрозу для благополуччя дитини. Простої бездіяльності з боку матері може бути недостатньо для того, щоб зробити висновок про наявність виняткових обставин, за яких можливо позбавити її батьківських прав. З метою забезпечення найкращих інтересів дитини, за обставин цієї справи, не виправдано позбавляти матір права на контакт з дитиною і її виховання. Позбавлення матері всіх батьківських прав не відповідає критерію пропорційності.

Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 04 грудня 2024 року у справі № 133/747/23, судам слід мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку. Інтереси дитини полягають в тому, щоб забезпечити її право на задоволення потреб у любові, піклуванні та матеріального забезпечення. Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків тощо. Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину та усвідомлення цього самою дитиною вже несе в собі негативний вплив на її свідомість та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини.

Посилання ОСОБА_1 у касаційній скарзі на те, що саме він виховує дітей, не можуть бути достатньою підставою для позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав, оскільки розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дитини її коріння, а це можна виправдати лише за виняткових обставин (рішення Європейського суду з прав людини від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України», пункт 49). Наявності таких обставин у цій справі не доведено.

Саме по собі нерегулярне спілкування матері з синами, наявність виконавчого провадження щодо стягнення аліментів з відповідачки на утримання синів, не можуть однозначно свідчити про ухилення матері від виконання свого обов`язку щодо виховання та утримання дітей.

Той факт, що на даний час відповідачка проживає за межами України, не свідчить безумовно про те, що матір дітей не бажає брати участь у їх утриманні та вихованні, тобто свідомо умисно нехтує батьківськими обов`язками. Перебування відповідачки за кордоном не є підставою для позбавлення її батьківських прав, оскільки позбавлення батьківських прав, тобто природніх прав, наданих батькам щодо дитини на її виховання, захист її інтересів та інших прав, які виникають із факту кровної спорідненості з дитиною, є крайнім заходом впливу, необхідність застосування якого позивач не довів.

Доводи касаційної скарги про те, що суди не врахували думку дітей, які не заперечували проти позбавлення матері батьківських прав, колегія суддів відхиляє.

Так, висновок органу опіки та піклування від 10 вересня 2024 року містить дані про те, що діти не заперечували проти позбавлення матері батьківських прав та надали відповідні письмові пояснення (а. с. 88).

Однак матеріали справи не містять ані письмових заяв, ані формулювання причин, з яких діти бажають, щоб їх матір позбавили батьківських прав.

За таких обставин неможливо категорично стверджувати про те, що суди знехтували думкою дітей під час ухвалення рішення про відмову у позбавленні матері батьківських прав.

Крім того, думка дітей не є для суду абсолютною і не позбавляє суд можливості ухвалити рішення всупереч такій думці. Оскільки матеріали справи не містять даних, що діти не висловили будь-яких міркувань чи тверджень, які б давали підстави вважати, що мати негативно впливає на дітей, а збереження зв'язку із матір'ю може завдати шкоди здоров'ю та розвитку дітей, суди правильно виходили із того, що думка дітей не свідчить про ухилення матері від виконання батьківських обов`язків та наявність підстав для позбавлення її батьківських прав.

Разом із тим суди попередніх інстанцій обґрунтовано звернули увагу на те, що орган опіки та піклування Котелевської селищної ради при прийнятті рішення щодо доцільності чи недоцільності позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно дітей поклався на розсуд суду, тобто з огляду на поведінку та надані останньою пояснення не виснував щодо доцільності позбавлення її батьківських прав.

Водночас посилання органу опіки на те, що рішенням виконавчого комітету Котелевської селищної ради від 14 травня 2025 року № 97 затверджено висновок органу опіки та піклування Котелевської селищної ради про доцільність позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав стосовно дітей, Верховний Суд не бере до уваги, оскільки цей висновок надано після ухвалення судами попередніх інстанцій рішення по суті спору (16 квітня 2025 року).

З огляду на зазначене висновки судів попередніх інстанцій про недоцільність позбавлення матері батьківських прав щодо дітей, з урахуванням встановлених у цій справі обставин, слід визнати обґрунтованими та такими, що не суперечать правовим висновкам Верховного Суду, на які містяться посилання у касаційній скарзі.

Інші доводи касаційної скарги спрямовані на доведення необхідності переоцінити докази у тому контексті, який на думку позивача, свідчить про обґрунтованість заявлених ним позовних вимог, тобто стосуються переоцінки доказів, що за приписами статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Колегія суддів вважає, що судами попередніх інстанцій всебічно, повно та об`єктивно надано оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному окремому доказу, а підстави їх врахування чи відхилення є мотивованими.

У справі, що розглядається, надано відповідь на всі істотні питання, що виникли при кваліфікації спірних відносин. Наявність у заявника іншої точки зору на встановлені судом обставини та щодо оцінки наявних у матеріалах доказів не спростовує законності та обґрунтованості прийнятих судами рішень та фактично зводиться до спонукання касаційного суду до прийняття іншого рішення - на користь заявника.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18)).

Із урахуванням того, що інші доводи касаційної скарги є ідентичними доводам заявника, яким судом апеляційної інстанції надана належна оцінка, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність необхідності повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразова відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії»). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанції просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення («Серявін та інші проти України», № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Колегія суддів погоджується, що наразі позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 не буде ґрунтуватися на суттєвих і достатніх причинах у контексті національного законодавства та практики ЄСПЛ.

Водночас встановлені судами обставини вказують на наявність підстав для того, щоб попередити ОСОБА_2 про необхідність змінити ставлення до виконання своїх обов`язків щодо виховання синів:ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , і ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Верховний Суд звертає увагу, що залишення поза увагою попередження суду про необхідність змінити ставлення до виконання батьківських обов`язків в подальшому може бути визнано достатньою підставою для позбавлення батьківських прав (постанови Верховного Суду від 23 жовтня 2024 року в справі № 464/2040/23, від 06 березня 2024 року у справі № 317/2256/22, від 09 червня 2023 року в справі № 591/6037/21).

Колегія суддів враховує, що суд першої інстанції роз`яснив матері дітей, що з урахуванням відносин, що склалися між нею та дітьми, вона повинна застосовувати ініціативу у поновленні постійних материнських відносин з ними, вживати дієві заходи щодо прийняття участі у вихованні дітей, проявляти материнську турботу, у разі перешкоджання у зустрічах з синами, звертатися до органів опіки та піклування за допомогою в організації таких зустрічей, визначення їх часу та місця, проте не зазначив про таке попередження у резолютивній частині оскаржуваного судового рішення.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема, змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

Частиною четвертою статті 412 ЦПК України визначено, що зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Колегія суддів вважає, що касаційну скаргу необхідно задовольнити частково, рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду змінити шляхом доповнення їх резолютивних частин попередженням відповідачки про необхідність змінити ставлення до своїх обов`язків щодо виховання синів.

Оскільки зміна судового рішення не призвела до збільшення або зменшення обсягу вирішення позовних вимог, розподіл судових витрат відповідно до статті 141 ЦПК України касаційний суд не здійснює.

Керуючись статтями 400 402 409 412 415 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 задовольнити частково.

Заочне рішення Котелевського районного суду Полтавської області від 09 грудня 2024 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 16 квітня 2025 року змінити шляхом доповнення їх резолютивних частин абзацом такого змісту:

«Попередити ОСОБА_2 про необхідність змінити ставлення до виконання своїх обов`язків щодо виховання синів: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , і ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , і покласти на службу у справах дітей та сім`ї Виконавчого комітету Котелевської селищної ради контроль за виконанням нею батьківських обов`язків по відношенню до дітей».

В іншій частині заочне рішення Котелевського районного суду Полтавської області від 09 грудня 2024 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 16 квітня 2025 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:Є. В. Синельников О. В. Білоконь О. М. Осіян Н. Ю. Сакара В. В. Шипович