Історія справи

Постанова

Іменем України

08 серпня 2018 року

м. Київ

справа № 161/8110/17-ц

провадження № 61-31624св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Антоненко Н. О., Журавель В. І. (суддя-доповідач), Крата В. І., Курило В. П.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_3,

відповідачі: ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, управління охорони здоров'я Луцької міської ради,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_3 на ухвалу Луцького міськрайонного суду Волинської області від 23 жовтня 2017 року у складі судді Івасюти Л. В. та ухвалу апеляційного суду Волинської області від 15 листопада 2017 року у складі колегії суддів: Федонюк С. Ю., Грушицького А. І., Матвійчук Л. В.,

ВСТАНОВИВ:

У травні 2017 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, управління охорони здоров'я Луцької міської ради, у якому просила встановити факт та визнати недійсним договір дарування.

Позовна заява мотивована тим, що її мати ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, не усвідомлювала значення своїх дій і не могла керувати ними, надаючи письмову згоду своєму чоловікові ОСОБА_8 на дарування дочці ОСОБА_5 та онуці ОСОБА_4 житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, розташованого на АДРЕСА_1

Зазначає, що у липні 2007 року ОСОБА_7 за своїм психічним станом не могла усвідомлювати значення своїх дій і керувати ними, оскільки хворіла на стійке хронічне психічне захворювання - судинну деменцію, що підтверджено висновками посмертної судово-медичної експертизи комунального закладу «Волинська обласна психіатрична лікарня № 1» від 01 грудня 2011 року № 519 та комунального закладу «Львівська обласна клінічна психіатрична лікарня» від 26 вересня 2008 року № 723.

Встановлення цього факту їй необхідне для оскарження договору дарування житлового будинку, укладеного між ОСОБА_8 та ОСОБА_5, ОСОБА_4 та визнання його недійсним.

Ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 23 жовтня 2017 року, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду Волинської області від 15 листопада 2017 року, провадження у справі закрито на підставі пункту 2 частини першої статті 205 ЦПК України (у редакції, чинній на момент постановлення ухвали).

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився і суд апеляційної інстанції, виходив із того, що між тими самими сторонами вже вирішений спір з тих самих підстав і про той самий предмет, про що постановлено рішення апеляційного суду Волинської області від 05 жовтня 2012 року.

У грудні 2017 року ОСОБА_3 подала касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права, просила ухвали суду першої та апеляційної інстанцій скасувати, справу направити до суду першої інстанції на новий розгляд.

Касаційна скарга мотивована тим, що предметом спору у цій справі є вимоги щодо встановлення факту того, що ОСОБА_7 не усвідомлювала значення своїх дій і не могла ними керувати, надаючи письмову згоду своєму чоловіку на укладення договору дарування житлового будинку і господарських споруд, та визнання недійсним цього договору з цих підстав. Рішенням апеляційного суду Волинської області від 17 травня 2017 року вирішено спір щодо вимог лише про визнання недійсним договору дарування житлового будинку та господарських споруд. Факт наявності або відсутності недієздатності ОСОБА_7 встановлений не був.

У лютому 2018 року ОСОБА_5 надіслала заперечення на касаційну скаргу, у яких просила залишити її без задоволення, а судові ухвали без змін.

Статтею 388 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VІІІ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», який набрав чинності 15 грудня 2017 року, передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

На підставі підпункту 6 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України 29 травня 2018 року справу № 161/8110/17-ц передано до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Закриття провадження у справі - це форма закінчення розгляду цивільної справи без винесення судового рішення у зв'язку з виявленням після відкриття провадження обставин, з якими закон пов'язує неможливість судового розгляду справи.

Підстави для закриття провадження у справі, визначені статтею 205 ЦПК України (у редакції, чинній на момент постановлення ухвали), є вичерпними.

Так, відповідно до пункту 2 частини першої статті 205 ЦПК України (у редакції, чинній на момент постановлення ухвали) суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо набрали законної сили рішення суду або ухвала суду про закриття провадження у справі у зв'язку з відмовою позивача від позову або укладенням мирової угоди сторін, ухвалені або постановлені з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.

Неможливість повторного розгляду справи за наявності рішення суду, що набрало чинності, постановленого між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав, ґрунтується на правових наслідках дії законної сили судового рішення.

Відповідно до частини другої статті 223 ЦПК України (у редакції, чинній на момент постановлення ухвали) після набрання рішенням законної сили сторони та інші особи, які брали участь у справі, а також їх правонаступники не можуть знову заявляти в суді ті ж позовні вимоги, з тих же підстав, або оспорювати в іншому процесі встановлені судом факти і правовідносини. Закриття провадження у справі у цьому випадку можливе лише за умови, що рішення, яке набрало законної сили, є тотожним до позову, який розглядається, тобто співпадають сторони, предмет і підстави позовів.

Суди встановили, що рішенням апеляційного суду Волинської області від 05 жовтня 2012 року у справі № 2-2234/11 у задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_5, ОСОБА_4, ОСОБА_8, ОСОБА_6 про визнання недійсним договору дарування та визнання права власності на спадкове майно відмовлено. Зокрема, у рішенні надана оцінка висновку посмертної судово-психіатричної експертизи ОСОБА_7, як одному із доказів.

Таким чином, висновок судів про тотожність предмета спору, що стало наслідком закриття провадження у справі на підставі пункту 2 частини першої статті 205 ЦПК України (у редакції, чинній на момент постановлення ухвали), є правильним.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а стосуються переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржені судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про залишення без задоволення касаційної скарги ОСОБА_3 та залишення без змін ухвали Луцького міськрайонного суду Волинської області від 23 жовтня 2017 року та ухвали апеляційного суду Волинської області від 15 листопада 2017 року, оскільки судові рішення законні та обґрунтовані.

Керуючись статтями 409, 410, 415, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Ухвалу Луцького міськрайонного суду Волинської області від 23 жовтня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Волинської області від 15 листопада 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийМ. Є. Червинська СуддіН. О. Антоненко В. І. Журавель В. І. Крат В. П. Курило