Постанова

Іменем України

08 липня 2020 року

м. Київ

справа № 461/5476/17-ц

провадження № 61-1477св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Сімоненко В. М.,

суддів: Литвиненко І. В., Мартєва С. Ю., Петрова Є. В., Штелик С. П. (суддя-доповідач)

розглянув в порядку спрощеного позовного провадженнякасаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Галицького районного суду м. Львова від 08 грудня 2017 року у складі судді Волоско І. Р. та постанову Львівського апеляційного суду від 26 грудня 2019 року у складі суддів: Копняк С. М., Бойко С. М., Ніткевича А. В.,

учасники справи:

позивач - Львівська міська рада,

відповідач - ОСОБА_1 ,

треті особи: Управління комунальної власності Львівської міської ради, спільне Українсько-Польське підприємство товариство з обмеженою відповідальністю «Мистецький кіноконцертний комплекс «Кінотеатр Дніпро»,

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2017 року Львівська міська рада звернулася до суду із позовом до ОСОБА_1 про скасування державної реєстрації права власності, витребування майна із чужого незаконного володіння та повернення безпідставно набутого майна.

Позовні вимоги мотивовані тим, що житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 належить на праві власності територіальній громаді м. Львова в особі Львівської міської ради. Частина будинку площею 108, 9 кв. м з 19 липня 2000 року передана Львівською міською радою в оренду спільному Українсько-Польському підприємству товариству з обмеженою відповідальністю «Мистецький кіноконцертний комплекс «Кінотеатр Дніпро» (далі - СУПП ТОВ «Кінотеатр Дніпро»). 07 квітня 2016 року на підставі договору купівлі-продажу квартири відповідач зареєстрував право власності як на жилу квартиру, так і на спірне нежитлове приміщення загальною площею 108, 9 кв. м. Відповідачем грубо порушені норми діючого законодавства, які регулюють право власності територіальної громади. Позивач просив суд витребувати з незаконного володіння ОСОБА_1 нежитлове приміщення площею 108,9 кв. м, зобов`язавши відповідача повернути це приміщення позивачу та скасувати державну реєстрацію права власності відповідача на вказаний об`єкт нерухомості.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 08 грудня 2017 року позов задоволено. Витребувано з чужого незаконного володіння ОСОБА_1 нежитлове приміщення загальною площею 108, 9 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , та зобов`язано ОСОБА_1 повернути нежитлове приміщення загальною площею 108, 9 кв.м Львівській міській раді. Скасовано державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на об`єкт нерухомого майна - нежитлове приміщення, загальною площею 108, 9 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 901153646101.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що єдиним належним власником нежитлового приміщення площею 108,9 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується рішенням виконавчого комітету Ленінської районної ради народних депутатів № 222 від 14 квітня 1987 року та державною реєстрацією права комунальної власності від 11 жовтня 2004 року. Суд не приймає у якості належного доказу про право власності позивача на спірне приміщення висновок експертного дослідження спеціаліста № 30/06-17 від 14 липня 2017 року про те, що підвальне приміщення багатоповерхового будинку можуть бути допоміжними приміщеннями квартири АДРЕСА_2 , оскільки такий висновок не є правовстановлюючим документом. В той же час, вказаний як підстава державної реєстрації права власності відповідний договір підтверджує право власності відповідача виключно на жилу квартиру АДРЕСА_3 . Крім того, суд вважає за необхідне зазначити, що згідно обов`язкового додатку Б до Державних будівельних норм «Житлові будинки. Основні положення ДБН В.2.2-15-2005» закріплені поняття «підсобні приміщення квартири» та «підсобні приміщення багатоквартирного житлового будинку». Останнє передбачає, що до них належать приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування його мешканців (сходові клітки, вестибюлі, перехідні шлюзи, позаквартирні коридори, колясочні, комори, сміттєзбірні камери, горища, підвали, шахти тощо). Заперечуючи проти позову, відповідач допустив підміну понять, що не може бути враховано судом. «Підсобні приміщення квартири» - це приміщення, призначені для гігієнічних або господарсько-побутових потреб мешканців (ванна, вбиральня, душова, приміщення для прання, кухня, комора), а також передпокій, внутрішньоквартирний хол, коридор тощо. Статус підсобних приміщень квартири встановлюється як під час будівництва будинку, так і в подальшому за умови технічного та правового оформлення відповідних змін. Факт знаходження в підвальному приміщенні будинку систем водопостачання, енергопостачання та іншого не може свідчити про наявність права власності на об`єкт нерухомості. Також підписаний 31 липня 2017 року між відповідачем та Управлінням охорони історичного середовища Львівської міської ради охоронний договір культурної спадщини із зазначенням ОСОБА_1 власником підвалу не є правочином та не породжує право власності на підвальне приміщення за відповідачем. Інших належних та допустимих доказів про право власності відповідача на спірний підвал суду не надано.Аналізуючи інформаційну довідку з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, суд приходить до висновку про безпідставність внесення вказаного реєстраційного запису № 901153646101 про право власності ОСОБА_1 , оскільки право власності належить територіальній громаді міста Львова та об`єктом нерухомого майна вказане нежитлове приміщення, а підставою виникнення права - договір купівлі-продажу жилої квартири.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Львівського апеляційного суду від 26 грудня 2019 рокурішення суду першої інстанції змінено, викладено абзац другий резолютивної частини рішення в наступній редакції: «Витребувати з чужого незаконного володіння ОСОБА_1 на користь Львівської міської ради нежитлове приміщення загальною площею 108, 9 кв. м ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 901153646101). В решті рішення суду залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що, оскільки Львівська міська рада (уповноважені нею органи) не вчиняла дій щодо розпорядження спірними приміщеннями у спосіб, передбачений законом, шляхом проведення аукціону або відчуження в інший спосіб, зокрема, шляхом його приватизації, такі приміщення не є допоміжними, у власність мешканці будинку АДРЕСА_4 під час приватизації квартир у ньому їх не отримали, рішення реєстратора про реєстрацію права власності на спірні приміщення на підставі договору, предметом якого вони не були, не може бути достатньою правовою підставою для виникнення на них права власності у відповідача. В пункті 144 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208 цс18) міститься правовий висновок про те, що у разі задоволення позовної вимоги про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння суд витребує таке майно на користь позивача, а не зобов`язує відповідача повернути це майно власникові. Таке рішення суду є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем. Враховуюче наведене, суд приходить до переконання, що задоволення судом першої інстанції позовних вимог про зобов`язання відповідача повернути витребуване майно є застосуванням неефективного способу захисту, а тому апеляційні скарги у цій частині підлягають до часткового задоволення, рішення суду в цій частині слід змінити, виключивши з резолютивної частини посилання про зобов`язання відповідача до повернення майна, вказавши натомість, що витребування відбувається на користь позивача.Щодо позовних вимог про скасування державної реєстрації права власності відповідача на спірне майно, то з огляду на те, що така здійснена щодо спірних нежитлових приміщень на підставі договору купівлі-продажу квартири, нежитлові приміщення зареєстровані як окремий об`єкт нерухомого майна, обраний позивачем спосіб захисту є ефективним, та підлягає застосування в межах даної конкретної справи з метою повного захисту прав позивача.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

(1) Доводи касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати судові рішення та відмовити у позові, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що позивач не довів, що він є власником спірного підвалу, рішення Ленінської районної ради народних депутатів № 222 від 14 квітня 1987 року лише затверджує реєстр житлових будинків, належних місцевим радам, проте не є правовстановлюючим документом. Рішення про передачу підвалу площею 108, 9 кв. м ( АДРЕСА_1 ) з державної у комунальну власність матеріали справи не містять. Крім того, не доведено, що індивідуально визначений об`єкт - підвал, який є елементом будинку, належить до комунальної власності. У 1998 році товариство «Дніпро», в якому директором і засновником він був, придбало в Управління приватизації майна Львівської міської ради шляхом викупу згідно договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу від 04 грудня 1998 року, нежитлові приміщення за адресою: АДРЕСА_1 , площею 128,2 кв. м за № 1. Спірний підвал знаходиться під цими приміщеннями. У зв`язку з цим Львівським обласним комунальним бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки видано реєстраційне посвідчення, згідно якого за СУПП ТОВ «Мистецький кіноконцертний комплекс «Кінотеатр «Дніпро» зареєстровано право власності на нежитлові приміщення по АДРЕСА_1 разом з приналежними до нього будівлями та спорудами в цілому. Таким чином, згідно реєстраційного посвідчення товариство придбало способом викупу нежитлові приміщення по АДРЕСА_1 в цілому разом із приналежними до нього будівлями і спорудами, тобто з підвалом, який розміщений під нежитловим приміщенням, яке викуплено. За зверненням товариства Галицька районна адміністрація Львівської міської ради винесла розпорядження № 1241 про реконструкцію приміщень по АДРЕСА_1 . В подальшому товариство отримало від Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю дозвіл від 12 липня 2001 року на виконання будівельних робіт по АДРЕСА_1 , в тому числі у допоміжному приміщенні будинку. 28 травня 2002 року комісією у складі 10-ти осіб підписано акт державної комісії про готовність до експлуатації ресторан-клубу після реконструкції по АДРЕСА_1 (нежитлового приміщення та допоміжного (підвального) приміщення) у м. Львові, проведеного СУПП ТОВ МККК «Дніпро».Крім того, він набув у власність у даному будинку квартиру АДРЕСА_3 , а у спірному підвалі наявне технічне обладнання та комунікації (інженерні комунікації, технічні пристрої для забезпечення санітарно-гігієнічних умов та безпечної експлуатації квартир, мережі водопостачання, водовідведення електропостачання АДРЕСА_3 , отже, такі мають статус «допоміжних приміщень квартири». У 2008 році він вніс в статутний капітал підприємства квартиру АДРЕСА_3 та провадив включно до 2010 року реконструкцію приміщень, в тому числі й підвалу. У 2010 році Львівським обласним державним комунальним бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки виготовлено технічну документацію на будинок по АДРЕСА_1 , яка відображала вищезазначені зміни у ньому, в тому числі й підвал. У 2016 році за результатами проведеної інвентаризації Львівське комунальне підприємство «Цитадель-Центр» встановило, що підвальні приміщення згідно фактичного використання є у ОСОБА_1 - власника квартири АДРЕСА_6 була виведена із статутного капіталу товариства та проведено реєстрацію права власності на підвал за ним як фізичною особою. З урахуванням викладеного, відсутні правові підстави для витребування підвалу із його власності. Спірний підвал в структурі житлового будинку є допоміжним приміщенням, яке містить загальнобудинкове обладнання та інженерні мережі, а тому позивач не може бути власником допоміжного приміщення у багатоквартирному будинку. 31 липня 2017 року між ним та Управлінням охорони історичного середовища Львівської міської ради укладений охоронний договір культурної спадщини із зазначенням про те, що він є власником підвалу. Чинним законодавством не передбачено такого способу захисту права, як скасування державної реєстрації права власності.

(2) Позиція Львівської міської ради

У відзиві на касаційну скаргу Львівська міська рада зазначає, що право власності на спірний об`єкт за територіальною громадою м. Львова в особі Львівської міської ради зареєстровано 11 жовтня 2004 року. 10 серпня 2005 року між управлінням комунального майна Львівської міської ради та спільним Українсько-Польським підприємством ТОВ «Мистецький кіноконцертний комплекс «Кінотеатр Дніпро» був укладений договір оренди № 3157-5, предметом договору були нежитлові приміщення, які належать територіальній громаді міста Львова, зазначені в технічній документації під літерами 15,16,17,20,24,25,26 загальною площею 108,9 кв. м, які знаходяться в підвалі будинку за адресою: АДРЕСА_1 . Вказаний підвал не переходив у спільну сумісну власність мешканців будинку разом із приватизацією квартир. Згідно акта приймання-передавання вказане нежитлове приміщення у зв`язку з припиненням договору оренди 11 травня 2010 року передане орендарем спільним Українсько-Польським підприємством ТОВ «Мистецький кіноконцертний комплекс «Кінотеатр Дніпро» балансоутримувачу. Вказаний як підстава державної реєстрації права власності відповідний договір підтверджує право власності відповідача виключно на жилу квартиру АДРЕСА_3 , проте приміщення підвалу предметом купівлі-продажу за цим договором не було. Охоронний договір не є волевиявленням міської ради на відчуження майна. Змінами до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено скасування державної реєстрації прав на підставі судового рішення.

(3) Позиція Управління комунальної власності Львівської міської ради

У відзиві на касаційну скаргу Управління комунальної власності Львівської міської ради зазначає, що на підставі рішення від 14 квітня 1987 року № 222 будинок був зареєстрований в ОКПЛОР «БТІ та ЕО» 23 лютого 1988 року за № 7832817 (номер запису 7133, в книзі №1), відомості про реєстрацію будинку на праві комунальної власності за територіальною громадою м. Львова в особі Львівської міської ради згодом були внесені до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що є доказом на підтвердження права комунальної власності на будинок АДРЕСА_1 . У складі зазначеного багатоквартирного будинку по АДРЕСА_1 знаходяться нежитлові підвальні приміщення НОМЕР_1 загальною площею 108,9 кв. м, які також однозначно віднесені до комунальної власності та не переходили у спільну сумісну власність мешканців будинку разом із приватизацією квартир. Посилання скаржника на недоведеність права комунальної власності на конкретні нежитлові підвальні приміщення в будинку загальною площею 108,9 кв. м при наявності права комунальної власності на весь будинок не містить жодного законодавчого підґрунтя. Будинок є складною річчю і наявність права комунальної власності на нього в цілому є підтвердженням права комунальної власності на його складові частини, в тому числі спірні нежитлові підвальні приміщення. Крім того, матеріали справи містять інформацію про перебування спірних приміщень на балансі комунального підприємства Львівської міської ради - ЛКП «Цитадель-центр» та використання їх тривалий час з 2000 по 2010 рік як об`єкта оренди на підставі договорів оренди, укладених між Управлінням комунальної власності та СУПП ТОВ «МКК «Кінотеатр «Дніпро», директором якого є ОСОБА_1 . Тобто, сам скаржник усвідомлював і визнавав право комунальної власності на приміщення, за договорами оренди здійснювались оплати, що спростовує пояснення скаржника про використання приміщень у зв`язку із набуттям на них права власності при викупі приміщень першого поверху площею 128,2 кв. м по АДРЕСА_1. Нежитлові підвальні приміщення НОМЕР_1 загальною площею 108,9 кв. м у будинку АДРЕСА_1 радою, яка діє від імені та в інтересах власника майна, не відчужувались, рішень про їх відчуження у приватну власність також не приймалось. При цьому, згідно з відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, вказані вище нежитлові приміщення в багатоквартирному будинку по АДРЕСА_1 перебувають у приватній власності ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2 Тобто квартири, яка не знаходиться у будинку АДРЕСА_1 , де розташовані зазначені підвальні приміщення, спірні приміщення не входять в предмет договору купівлі-продажу даної квартири. Таким чином ОСОБА_1 набув права власності на спірні приміщення без відповідної на це правової підстави.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 11 березня 2020 року відкрито касаційне провадження та витребувано із Галицького районного суду м. Львова цивільну справу. Зупинено дію оскаржуваних судових рішень до закінчення розгляду справи у касаційному порядку.

Ухвалою Верховного Суду від 21 травня 2020 року цивільну справу призначено до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами у складі колегії з п`яти суддів.

Згідно частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

08 лютого 2020 року набув чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-IX (далі - Закон від 15 січня 2020 року № 460-IX).

Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положеньЗакону від 15 січня 2020 року № 460-IX установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої й апеляційної інстанцій

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Фактичні обставини, встановлені судами

Рішенням виконавчого комітету Ленінської районної ради народних депутатів № 222 від 14 квітня 1987 року затверджено реєстр житлових будинків, які належать місцевим радам по Ленінському району м. Львова.

11 жовтня 2004 року проведена державна реєстрація права комунальної власності. Згідно відомостей житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 загальною площею 5 237, 4 кв. м в цілому зареєстрований за територіальною громадою м. Львова в особі Львівської міської ради на підставі рішення виконавчого комітету Ленінської районної ради народних депутатів № 222 від 14 квітня 1987 року.

19 липня 2000 року між Департаментом економічної політики та ресурсів Львівської міської ради та Спільним Українсько-Польським підприємством ТОВ «Мистецький кіноконцертний комплекс «Кінотеатр Дніпро» укладений договір оренди нежитлових приміщень № 7781 для використання спільним Українсько-Польським підприємством ТОВ «Мистецький кіноконцертний комплекс «Кінотеатр Дніпро» (для відеосалону) нежитлових приміщень, які знаходяться в підвалі будинку за адресою: АДРЕСА_1 та позначені літерами НОМЕР_2 загальною площею 108, 9 кв. м.

В подальшому 10 серпня 2005 року між Управлінням комунального майна Львівської міської ради та Спільним Українсько-Польським підприємством ТОВ «Мистецький кіноконцертний комплекс «Кінотеатр Дніпро» укладений договір оренди № 3157-5. Предметом договору були нежитлові приміщення, які належать територіальній громаді м. Львова, зазначені в технічній документації під літерами НОМЕР_2 загальною площею 108, 9 кв. м, які знаходяться в підвалі будинку за адресою: АДРЕСА_1 .

Директором Спільного Українсько-Польського підприємства ТОВ «Мистецький кіноконцертний комплекс «Кінотеатр Дніпро» на час укладення вказаних договорів оренди був ОСОБА_1

02 червня 2005 року укладений договір купівлі-продажу квартири, згідно якого ОСОБА_2 , діючи від свого імені та від імені ОСОБА_3 , продала, а ОСОБА_1 придбав квартиру АДРЕСА_2 . Квартира складається з однієї кімнати житловою площею 12, 8 кв. м та кухні. Загальна площа квартири 22, 8 кв. м. Приміщення І/5,7 кв. м в спільному користуванні з квартирою АДРЕСА_10 (спільний туалет на балконі), власник якої відмовився від переважного права купівлі квартири.

Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно 07 квітня 2016 року державним реєстратором Львівського міського управління юстиції Пелип І. Б. здійснений запис № 901153646101 про право власності наступного змісту: власником нежитлового приміщення (РНОНМ 901153646101) площею 108, 9 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 є ОСОБА_1 . Форма власності приватна, розмір часток 1. Підстава виникнення права власності - договір купівлі-продажу квартири, серія та номер: 820, виданий 02 червня 2005 року. Видавник: приватний нотаріус Попович Г. І.

Відповідно до частини другої статті 327 ЦК України управління майном, що є у комунальній власності, здійснюють безпосередньо територіальна громада та утворені нею органи місцевого самоврядування.

Згідно із статтею 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

За положеннями статті 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно, зокрема, вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Заявник зазначає, що в матеріалах справи відсутні докази, які б підтверджували передачу спірного нежитлового приміщення у комунальну власність, та правові підстави витребування майна позивачем.

Відповідно до положень статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» (у редакції, чинній станом на 11 жовтня 2004 року) державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обмежень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обмежень, що супроводжується внесенням даних до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обмежень.

Згідно із частиною п`ятою статті 3 наведеного Закону право власності та інші речові права на нерухоме майно, набуті згідно з діючими нормативно-правовими актами до набрання чинності цим Законом, визнаються державою.

Згідно встановлених судами обставин, на підставі рішення від 14 квітня 1987 року № 222 будинок був зареєстрований в ОКПЛОР «БТІ та ЕО» 23 лютого 1988 року за № 7832817 (номер запису 7133, в книзі №1), 11 жовтня 2004 року проведена державна реєстрація права комунальної власності на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 загальною площею 5 237, 4 кв. м.

Посилаючись на державну реєстрацію права комунальної власності на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 загальною площею 5 237, 4 кв. м, апеляційний суд погодився із висновками суду першої інстанції про те, що належним власником нежитлового приміщення площею 108, 9 кв. м у цьому будинку є територіальна громада м. Львова.

При цьому суд виходив із того, що приміщення під літерами НОМЕР_2 загальною площею 108, 9 кв. м, які знаходяться в підвалі будинку за адресою: АДРЕСА_1 у порядку, встановленому законодавством, не відчужувались, у спільну сумісну власність мешканців будинку разом із приватизацією квартир не переходили.

Разом з тим, висновку про неналежність спірних приміщень до допоміжних та, як наслідок, непоширення на них режиму спільної сумісної власності співвласників квартир багатоквартирного будинку із необхідністю отримання їхньої згоди на відчуження цих приміщень, апеляційний суд не мотивував.

Згідно зі статтею 1 Закону України № 2482-XII «Про приватизацію державного житлофого фонду» (далі - Закон № 2482-XII) приватизація державного житлового фонду - це відчуження квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках, призначених для проживання сімей та одиноких осіб, кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв і т. ін.) державного житлового фонду на користь громадян України.

За вимогами частини другої статті 10 Закону № 2482-XII, за якою власники квартир багатоквартирних будинків та жилої площі в гуртожитку є співвласниками допоміжних приміщень будинку, технічного обладнання, елементів зовнішнього благоустрою і зобов`язані брати участь у загальних витратах, пов`язаних з утриманням будинку і прибудинкової території відповідно до своєї частки у майні будинку чи гуртожитках. Допоміжні приміщення (кладовки, сараї і т.ін.) передаються у власність квартиронаймачів безоплатно і окремо приватизації не підлягають.

При цьому законодавство розділяє поняття допоміжного приміщення та нежилого приміщення як окремого об`єкта нерухомості.

Згідно зі статтею 1 Закону № 2482-XII допоміжні приміщення багатоквартирного будинку - приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування мешканців будинку (сходові клітини, вестибюлі, перехідні шлюзи, позаквартирні коридори, колясочні, кладові, сміттєкамери, горища, підвали, шахти й машинні відділення ліфтів, вентиляційні камери та інші технічні приміщення).

Такі висновки підтверджуються й у рішеннях Конституційного Суду України, а саме - у рішенні від 02 березня 2004 року у справі № 4-рп/2004 за конституційним зверненням ОСОБА_4 та інших громадян про офіційне тлумачення положень пункту 2 статті 10 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» та за конституційним поданням 60 народних депутатів України про офіційне тлумачення положень статей 1, 10 цього Закону (справа про права співвласників на допоміжні приміщення багатоквартирних будинків), у якому зазначив, що, аналізуючи порушені у конституційному зверненні і конституційному поданні питання щодо права власників приватизованих і неприватизованих квартир багатоквартирних будинків та органів місцевого самоврядування і місцевих державних адміністрацій розпоряджатися допоміжними приміщеннями, а також конструктивними елементами таких будинків (фундамент, несучі стіни, міжповерхові перекриття, сходові марші і т.ін.), Конституційний Суд України виходить з правової характеристики спільного майна власників квартир, конкретизованої у Законі України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку».

У рішенні від 09 листопада 2011 року у справі № 14-рп/2011 за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_5 щодо офіційного тлумачення положень пункту 2 статті 10 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» Конституційний Суд України вказав, що за законодавством України допоміжне приміщення у дво- або багатоквартирному будинку, гуртожитку має своє функціональне призначення, яке полягає у забезпеченні експлуатації будинку та побутового обслуговування його мешканців. Під поняттям «мешканці» треба розуміти власників, співвласників, наймачів, орендарів окремих житлових і нежитлових приміщень будинку, які проживають у будинку і становлять визначене коло суб`єктів, які реалізують право спільної власності на окремий її об`єкт - допоміжні приміщення. Крім того, таке функціональне призначення‚ як обслуговування дво- або багатоквартирного будинку‚ має і прибудинкова територія навколо нього, визначена актом на право власності чи користування земельною ділянкою. З цього випливає, що допоміжне приміщення може бути розташоване і поза межами дво- або багатоквартирного будинку.

Разом з тим нежиле приміщення - це приміщення, яке належить до житлового комплексу, але не відноситься до житлового фонду і є самостійним об`єктом цивільно-правових відносин.

Таким чином, у житлових будинках можуть бути як допоможні, так і нежилі приміщення, які мають окреме, незалежне призначення (магазини, кафе, перукарні, художні майстерні тощо).

У багатоквартирних жилих будинках розташовуються і нежилі приміщення, які призначені для торговельних, побутових та інших потреб непромислового характеру і є самостійним об`єктом цивільно-правових відносин, до житлового фонду не входять (частина третя статті 4 Житлового кодексу Української РСР) і в результаті приватизації квартир такого будинку їх мешканцями право власності в останніх на ці приміщення не виникає.

Для розмежування допоміжних приміщень багатоквартирного жилого будинку, які призначені для забезпечення його експлуатації та побутового обслуговування мешканців будинку і входять до житлового фонду, та нежилих приміщень, які призначені для торговельних, побутових та інших потреб непромислового характеру і є самостійним об`єктом цивільно-правових відносин, до житлового фонду не входять, слід виходити як з місця їхнього розташування, так і із загальної характеристики сукупності властивостей таких приміщень, зокрема способу і порядку їх використання.

Суди встановили, що нежитлові підвальні приміщення НОМЕР_1 загальною площею 108,9 кв. м у будинку АДРЕСА_1 перебували на балансі комунального підприємства Львівської міської ради - ЛКП «Цитадель-центр» та використовувалися як об`єкт оренди на підставі відповідних договорів, зокрема договору оренди нежитлових приміщень № 7781 від 19 липня 2000 року, укладеного між Департаментом економічної політики та ресурсів Львівської міської ради та Спільним Українсько-Польським підприємством ТОВ «Мистецький кіноконцертний комплекс «Кінотеатр Дніпро», директором якого є ОСОБА_1 , та договору оренди № 3157-5, укладеного 10 серпня 2005 року між Управлінням комунального майна Львівської міської ради та Спільним Українсько-Польським підприємством ТОВ «Мистецький кіноконцертний комплекс «Кінотеатр Дніпро». ОСОБА_1 як директор Спільного Українсько-Польського підприємства ТОВ «Мистецький кіноконцертний комплекс «Кінотеатр Дніпро» використовував спірний підвал площею 108, 9 кв. м на умовах оренди (для відеосалону) в період із 19 липня 2000 року по 11 травня 2010 року.

Разом з тим, суд не дослідив, чи є спірне приміщення нежитловим, чи використовувалося воно як самостійний об`єкт нерухомості, чи є допоміжним.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, установлених цим Кодексом (частини перша, третя статті 10 ЦПК України у редакції, чинній на час подання позову; стаття 12 цього Кодексу у редакції від 03 жовтня 2017 року).

За приписами статті 57 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання позову до суду) доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів. Аналогічні норми містяться у статті 76 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року.

У частині другій статті 59 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання позову) передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Аналогічні вимоги містяться у статті 78 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року.

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

З огляду на допущені апеляційним судом порушення норм процесуального права, висновок суду про те, що спірні нежитлові приміщення вибули з володіння власника - Львівської міської ради без її згоди, тому наявні підстави для задоволення позову про витребування об`єкта нерухомого майна на її користь та скасування державної реєстрації права власності відповідача на вказаний об`єкт, є передчасними.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції (частини третя, четверта статті 411 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року).

Апеляційний суд не перевірив належним чином усіх наявних у справі доказів, внаслідок чого не встановив достатньо повно обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, зокрема щодо власника спірного приміщення підвалу.

Верховний Суд позбавлений можливості встановлювати, оцінювати чи переоцінювати докази.

Колегія суддів вважає, що є підстави, передбачені статтею 411 ЦПК України, для скасування постанови апеляційного суду та направлення справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Львівського апеляційного суду від 26 грудня 2019 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. М. Сімоненко

Судді: І. В. Литвиненко

С. Ю. Мартєв

Є. В. Петров

С. П. Штелик