Історія справи

Постанова КЦС ВП від 08.05.2023 року у справі №395/850/21
Постанова КЦС ВП від 08.05.2023 року у справі №395/850/21

Постанова

Іменем України

08 травня 2023 року

м. Київ

справа № 395/850/21

провадження № 61-5985 св 22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Білоконь О. В., Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ;

відповідачі: Новомиргородський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Новоукраїнському районі Кіровоградської області Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), ОСОБА_2 ;

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Новомиргородського районного суду Кіровоградської області від 21 січня 2022 року та додаткове рішення Новомиргородського районного суду Кіровоградської області від 02 лютого 2022 року у складі судді Забуранного Р. А., постанову Кропивницького апеляційного суду від 31 травня 2022 року у складі колегії суддів: Голованя А. М., Карпенка О. Л., Мурашка С. І.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Новомиргородського відділу державної реєстрації актів цивільного стану у Новоукраїнському районі Кіровоградської області Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), (далі - Новомиргородський відділ ДРАЦС), ОСОБА_2 про анулюванняактового запису про розірвання шлюбу.

Позовна заява мотивована тим, що з 27 вересня 2002 року він перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 . Шлюбних відносин вони не припиняли до 2021 року. Під час сварки відповідачка повідомила його про те, що шлюб між ними розірвано.

Із копії свідоцтва про розірвання шлюбу, виданого відділом РАЦСу Новомиргородського районного управління юстиції, він дізнався, що шлюб між ним та ОСОБА_2 розірвано 15 вересня 2005 року, актовий запис № 113.

Вказував, що не звертався в органи ДРАЦС із заявою про розірвання шлюбу та не приймав участі в процедурі розірвання шлюбу, що свідчить про відсутність його волевиявлення на розлучення з ОСОБА_2 . Також звертав увагу суду на відсутність його підпису в графі «Підписи осіб, що розривають шлюб» актового запису про розірвання шлюбу від 15 вересня 2005 року № 113 та відсутність в графі «Для відміток» відмітки про реєстрацію розірвання шлюбу без його участі, що свідчить про недотримання органом ДРАЦС норм чинного на той час законодавства при складані вказаного актового запису.

Вказував, що після фіктивного розірвання шлюбу була придбана квартира, спір щодо якої перебуває у провадженні Новомиргородського районного суду Кіровоградської області. Вважав, що оскільки державна реєстрація розірвання шлюбу між ним і ОСОБА_2 відбулася без його згоди і з підробленням його підпису, актовий запис про розірвання шлюбу підлягає анулюванню в судовому порядку на підставі рішення суду.

Ураховуючи викладене, уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_1 просив суд анулювати актовий запис від 15 вересня 2005 року № 113, складений Новомиргородським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Новоукраїнському районі Кіровоградської області Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) про розірвання шлюбу між ним та ОСОБА_2 .

Короткий зміст судових рішень судів першої інстанції

Рішенням Новомиргородського районного суду Кіровоградської області від 21 січня 2022 року у задоволені позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що державна реєстрація розірвання шлюбу між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 була проведена з дотриманням вимог законодавства та не порушує прав, свобод та інтересів позивача, а тому підстави для анулювання актового запису про розірвання шлюбу відсутні.

Додатковим рішенням Новомиргородського районного суду Кіровоградської області від 02 лютого 2022 року доповнено рішення Новомиргородського районного суду Кіровоградської області від 21 січня 2022 року із зазначенням у резолютивній частині про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрат на професійну правову (правничу) допомогу у розмірі 10 000 грн.

Задовольняючи частково заяву представника ОСОБА_2 - адвоката Піскового Я. В. про ухвалення додаткового рішення, суд першої інстанції, з урахуванням складності справи, тривалості затраченого представником відповідача часу, пропорційності витрат до предмету спору та обсягу фактично наданих адвокатом послуг і результатів розгляду справи, вважав достатнім розміром стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрат, понесених на правничу допомогу, у розмірі 10 000 грн.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Кропивницького апеляційного суду від 31 травня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Новомиргородського районного суду Кіровоградської області від 21 січня 2022 року та додаткове рішення Новомиргородського районного суду Кіровоградської області від 02 лютого 2022 року залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції та зазначив, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами, що оскаржуваний ним актовий запис про розірвання шлюбу складено із порушенням вимог закону, що діяв на час його складання, а тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність передбачених законом підстав для задоволення заявленого позову.

Апеляційний суд також зауважив, що ОСОБА_1 , вказуючи про те, що про розірвання шлюбу з ОСОБА_2 йому стало відомо у 2010 році в процесі розгляду цивільної справи № 2-417/2010 за позовом ОСОБА_2 до нього про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням, разом з тим, не вжив жодних дій та заходів, направлених на захист своїх прав та інтересів.

Також апеляційний суд також зазначив, що суд першої інстанції, розподіляючи витрати, понесені відповідачем на професійну правничу допомогу, встановивши неспівмірність затраченого адвокатом Пісковим Я. В. часу та вартістю його послуг, дійшов правильного висновку про стягнення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000 грн, який є обґрунтованим та відповідає критерію розумної необхідності таких витрат.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У червні 2022 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить рішення Новомиргородського районного суду Кіровоградської області від 21 січня 2022 року та постанову Кропивницького апеляційного суду від 31 травня 2022 року скасувати й ухвалити нове судове рішення, яким його позов задовольнити; додаткове рішення Новомиргородського районного суду Кіровоградської області від 02 лютого 2022 року скасувати й ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні заяви про стягнення судових витрат.

Підставами касаційного оскарження указаних судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і порушення норм процесуального права, вказував, що суди застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України), а також не дослідили належним чином зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 липня 2022 року відкрито касаційне провадження в указаній справі й витребувано цивільну справу

№ 395/850/21 із Новомиргородського районного суду Кіровоградської області.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не звернули увагу на його пояснення як свідка про те, що державна реєстрація розірвання шлюбі між ним і ОСОБА_2 відбулася без його згоди, оскільки в процедурі розірвання шлюбу 15 вересня 2005 року він участі не приймав та жодних заяв та інших документів, пов`язаних з розірванням шлюбу, не підписував, що свідчить про відсутність його волевиявлення на розлучення з ОСОБА_2 .

Суди також не врахували, що реєстрація розірвання шлюбу за взаємною заявою подружжя передбачає обов`язкову особисту присутність кожного з них або ж письмове підтвердження про згоду на розірвання шлюбу в разі відсутності одного з подружжя при реєстрації розірвання шлюбу. Проте, таких доказів суду не надано. При цьому, в основу рішення суди поклали лише пояснення представника Новомиргородського відділу ДРАЦС Крикотенко О. С. та ОСОБА_2 .

Також заявник вказував, що не погоджується зі стягнутими судом першої інстанції витратами на правничу допомогу, оскільки вважає, що відповідачем не надані неналежні докази на підтвердження цих витрат.

Доводи осіб, які подали відзив на касаційну скаргу

У серпні 2022 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від Новомиргородського відділу ДРАЦС, у якому зазначено, що доводи касаційної скарги є безпідставними, а оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанції є мотивованими, законними й ґрунтуються на належних та допустимих доказах, судами вірно застосовано норми матеріального та процесуального права щодо спірних правовідносин. Вказав, що актовий запис від 15 вересня 2005 року № 113 про розірвання шлюбу між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 складено відділом ДРАЦС в суворій відповідності до вимог діючого в Україні законодавства, просив касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

У серпні 2022 року ОСОБА_2 подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , у якому просить відмовити у задоволенні касаційної скарги, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

Відповідно до пункту 2 частини п`ятої статті 178 ЦПК України до відзиву додаються: документи, що підтверджують надіслання (надання) відзиву і доданих до нього доказів іншим учасникам справи.

У частині четвертій статті 395 ЦПК України передбачено, що до відзиву додаються докази надсилання копій відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи.

Згідно з частиною четвертою статті 183 ЦПК України суд, встановивши, що письмову заяву (клопотання, заперечення) подано без додержання вимог частини першої або другої цієї статті, повертає її заявнику без розгляду.

Із наданого ОСОБА_2 опису вкладення убачається, що додані до відзиву докази у порушення вказаних вимог закону не були надіслані ОСОБА_1 , а тому такий відзив не може бути прийнятий судом касаційної інстанції до розгляду та підлягає поверненню заявнику.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували в зареєстрованому шлюбі з 27 вересня 2002 року.

15 вересня 2005 року шлюб між сторонами розірвано на підставі актового запису про розірвання шлюбу № 113, складеного відділом РАЦС Новомиргородського районного управління юстиції в Кіровоградській області на підставі постанови відділу від 15 вересня 2005 року, яка, в свою чергу, була винесена відповідно до заяви про розірвання шлюбу подружжя, яке не має дітей. Актовий запис внесеного до Державного реєстру актів цивільного стану громадян 07 вересня 2014 року за № 120399718.

Представник Новомиргородського відділу ДРАЦС Крикотненко О. С. в судове засідання надала належним чином завірену копію акту про вилучення для знищення документів, не внесених до Національного архівного фонду за 2002-2012 роки (а. с. 51-71, т. 2), та пояснила, що документи які були підставою для складання актового запису про розірвання шлюбу від 15 вересня 2005 року № 113 на ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , а саме: заява про розірвання шлюбу подружжя, яке не має дітей, та постанова відділу ДРАЦС, - знищені у 2011 році відповідно до Переліку документів що створюються у сфері державної реєстрації актів цивільного стану зі строками їх зберігання, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 30 грудня 2013 року № 2804/5, - за закінченням строку їх зберігання (5 років).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до вимог частин першої, другої статті 400 ЦПК України Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Закон України «Про органи реєстрації актів громадянського стану», який був чинним на час складання актового запису від 15 вересня 2005 року № 113 про розірвання шлюбу між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , визначав, що акти громадянського стану - це засвідчені державою факти народження, смерті, одруження, розірвання шлюбу, встановлення батьківства, переміни прізвища, імені, по батькові. Вони є юридичними фактами, з якими закон пов`язує виникнення, зміну або припинення відповідних прав та обов`язків.

Акти громадянського стану підлягають обов`язковій реєстрації в органах реєстрації актів громадянського стану.

Актами цивільного стану є події та дії, які нерозривно пов`язані з фізичною особою і започатковують, змінюють, доповнюють або припиняють її можливість бути суб`єктом цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 49 ЦК України).

Згідно з частиною другою статті 49 ЦК України, актом цивільного стану є, зокрема, розірвання шлюбу.

Частиною четвертою статті 49 ЦК України передбачено, що реєстрація актів цивільного стану проводиться відповідно до закону.

Компетенцію органів державної реєстрації актів громадянського стану визначено у статті 18 Закону України «Про органи реєстрації актів громадянського стану», відповідно до якої відділи реєстрації актів громадянського стану районних, районних у містах, міських (міст обласного значення) управлінь юстиції проводять реєстрацію народження, смерті, одруження, розірвання шлюбу, встановлення батьківства, переміни прізвища, імені, по батькові, приймають і розглядають заяви громадян про внесення змін, доповнень, поновлення, а також анулювання записів актів громадянського стану та у встановленому порядку зберігають актові книги.

Відповідно до частин першої-другої статті 19 Закону України «Про органи реєстрації актів громадянського стану», реєстрація народження, смерті, одруження, розірвання шлюбу, встановлення батьківства, переміни прізвища, імені та по батькові провадиться органами реєстрації актів громадянського стану в книгах спеціального зразка, які є єдиними доказами засвідчених у них фактів. Зразки книг реєстрації актів громадянського стану затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Порядок реєстрації актів громадянського стану встановлюється цим Законом і Правилами, що затверджуються Міністерством юстиції України.

Відповідно до Правил реєстрації актів цивільного стану в Україні, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 18 жовтня 2000 року № 52/5 (далі - Правила № 52/5) (у редакції наказу Міністерства юстиції України від 18 листопада 2003 року № 140/5, чинній на час складання актового запису від 15 вересня 2005 року № 113 про розірвання шлюбу), реєстрація розірвання шлюбу провадиться за місцем проживання подружжя або одного з них (пункт 5.1. Правил № 52/5).

Шлюб уважається припиненим у день винесення відділом реєстрації актів цивільного стану відповідної постанови про розірвання шлюбу, а у разі розірвання шлюбу судом - у день набрання чинності рішення суду про розірвання шлюбу (пункт 5.2. Правил № 52/5).

Реєстрація розірвання шлюбу за взаємною згодою подружжя у випадку, передбаченому статтею 106 Сімейного кодексу України, провадиться на підставі їх письмової заяви, у якій повинно бути зазначено про відсутність у подружжя спільних дітей. У цих випадках оформлення розлучення і видача подружжю свідоцтва про розірвання шлюбу провадиться на підставі постанови про розірвання шлюбу, що виноситься відділом реєстрації актів цивільного стану після закінчення одного місяця з дня подання подружжям заяви про розлучення, якщо вона не була відкликана. Шлюб розривається незалежно від наявності між подружжям майнового спору (пункт 5.12. Правил № 52/5).

Реєстрація розірвання шлюбу на підставі постанови за взаємною згодою подружжя передбачає особисту присутність подружжя або одного з них (пункт 5.14. Правил № 52/5).

Відповідно до статті 24 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» (у редакції, чинній на час звернення ОСОБА_1 до суду з позовом), актовий запис цивільного стану анулюється на підставі: рішення суду; висновку відповідного органу державної реєстрації актів цивільного стану у випадках, передбачених законом.

Анулювання актового запису цивільного стану проводиться відділом державної реєстрації актів цивільного стану за місцем його зберігання.

Заява про анулювання актового запису цивільного стану подається заінтересованою особою до відповідного органу державної реєстрації актів цивільного стану за місцем проживання заявника або за місцем зберігання актового запису цивільного стану, який підлягає анулюванню.

Одночасно із прийняттям рішення щодо анулювання актового запису цивільного стану відповідний орган, на підставі рішення або висновку якого проводиться анулювання актового запису цивільного стану, приймає рішення щодо вилучення і повернення анульованого свідоцтва відповідному органу державної реєстрації актів цивільного стану. У разі неповернення анульованого свідоцтва інформація про його анулювання оприлюднюється на офіційному веб-сайті центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державної реєстрації актів цивільного стану.

За правилами доказування, визначеними статтями 12 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

У частині другій статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

Відповідно до частин першої, другої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що актовий запис від 15 вересня 2005 року № 113 про розірвання шлюбу між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 вчинено у відділі реєстрації актів цивільного стану Новомиргородського районного управління юстиції Кіровоградської області, в порядку, передбаченому Правилами реєстрації актів цивільного стану в Україні, затвердженими наказом Міністерства юстиції України від 18 жовтня 2000 року № 52/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України від 18 листопада 2003 року № 140/5), на підставі постанови відділу від 15 вересня 2005 року, яка, в свою чергу, винесена відповідно до заяви про розірвання шлюбу подружжя, яке не має дітей.

Вказані дії відділу реєстрації актів цивільного стану Новомиргородського районного управління юстиції Кіровоградської області повністю відповідають пунктам 5.2. та пункту 5.12. Правил № 52/5, які були чинними на час складання актового запису про розірвання шлюбу між сторонами.

Встановивши фактичні обставини справи, дослідивши наявні у справі докази та надавши їм належну оцінку, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для анулювання актового запису про розірвання шлюбу, оскільки позивачем не доведено належними та допустимими доказами, що державна реєстрація розірвання шлюбу між ним та ОСОБА_2 була проведена з порушенням вимог законодавства та порушує права, свободи та інтереси позивача.

Судами враховано, що про розірвання шлюбу з ОСОБА_2 позивачу було відомо ще у 2010 році, проте, останній не вжив будь-яких заходів, направлених на захист своїх прав та інтересів.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_1 про відсутність будь-яких документів, на підставі яких було складено оспорюваний актовий запис про реєстрацію розірвання шлюбу, що, на думку заявника, свідчить про відсутність його волевиявлення на розлучення з ОСОБА_2 , є безпідставними та спростовується копією акту про вилучення для знищення документів за 2002-2012 роки за закінченням строку їх зберігання (5 років), відповідно до Переліку документів, що створюються у сфері державної реєстрації актів цивільного стану зі строками їх зберігання, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 30 грудня 2013 року № 2804/5 (а. с. 51-71, т. 2), якому судами попередніх інстанцій надана належна правова оцінка.

Слід зазначити, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).

Порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено.

Висновки судів першої та апеляційної інстанцій, з урахуванням обставин цієї справи, не суперечать висновкам Верховного Суду, на які заявник посилався в обґрунтування доводів касаційної скарги.

Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій по суті вирішення спору. Судами правильно застосовано норми матеріального права, дотримано норми процесуального права, зроблено обґрунтовані висновки на підставі належним чином оцінених доказів, наданих сторонами (стаття 89 ЦПК України).

Доводи касаційної скарги про те, що суди попередніх інстанцій належним чином не встановили фактичних обставин справи, є безпідставними, оскільки оскаржувані судові рішення ухвалено на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які учасники судового процесу посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні та які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість.

Щодо оскарження додаткового рішення Новомиргородського районного суду Кіровоградської області від 02 лютого 2022 року

Відповідно до частини першої статті 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.

Відповідно до частин першої, третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

У частинах першій-третій статті 134 ЦПК України визначено, що разом з першою заявою щодо суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.

Згідно з частиною другою статті 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина третя статті 137 ЦПК України).

Відповідно до частин четвертої-шостої статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

За правилами частин першої, другої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує, чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися (частина третя статті 141 ЦПК України).

Згідно з частиною восьмою статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Встановлено, що на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції у розмірі 30 000 грн та їх відшкодування за рахунок ОСОБА_1 , адвокат Пісковий Я. В. надав договір про надання правової (правничої) допомоги від 06 жовтня 2021 року № 06/10/21, укладений з ОСОБА_2 ; рахунок від 06 жовтня 2021 року № 06/10-р; копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії КР № 000322 від 12 квітня 2019 року; копію посвідчення адвоката № 413, виданого Радою адвокатів Кіровоградської області 12 квітня 2019 року; квитанцію до прибуткового касового ордера від 24 січня 2022 року № 24/01-О; акт про прийняття-передачі наданих послуг до договору про надання правничої допомоги від 06 жовтня 2021 року № 06/10/21 та ордер про надання правничої (правової) допомоги від 06 жовтня 2021 року.

Велика Палата Верховного Суду вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19).

У додатковій постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18 лютого 2022 року у справі

№ 925/1545/20 вказано, що для вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховувати: складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; пов`язаність цих витрат із розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність предмета спору; ціну позову, значення справи для сторін; вплив результату її вирішення на репутацію сторін, публічний інтерес справи; поведінку сторони під час розгляду справи (зловживання стороною чи її представником процесуальними правами тощо); дії сторони щодо досудового врегулювання справи та врегулювання спору мирним шляхом.

Верховний Суд у справах № 905/1795/18 та № 922/2685/19 неодноразово зауважував, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Виходячи з вищевказаного, враховуючи характер виконаної адвокатом роботи, принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, а також критерій розумності їхнього розміру, виходячи з обставин даної справи, її складності та виконаної адвокатом роботи, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для стягнення з позивача на користь відповідачки витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000 грн.

Не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги, що відповідачка не довела розмір витрат на правничу допомогу, оскільки такі доводи спростовуються зібраними у справі доказами та встановленими судами обставинами. При цьому Верховний Суд звертає увагу, що суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, зменшив завлений до стягнення розмір витрат на правничу допомогу з 30 000 грн до 10 000 грн, беручи до уваги принцип пропорційності розподілу судових витрат, принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, а також критерій розумності їхнього розміру.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Керуючись статтями 400 401 409 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Новомиргородського районного суду Кіровоградської області від 21 січня 2022 року, додаткове рішення Новомиргородського районного суду Кіровоградської області від 02 лютого 2022 року та постанову Кропивницького апеляційного суду від 31 травня 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: О. М. Осіян

О. В. Білоконь

Н. Ю. Сакара