Постанова

Іменем України

08 травня 2019 року

м. Київ

справа № 441/1282/17

провадження № 61-38750св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Білоконь О. В., Гулька Б. І., Синельникова Є. В., Хопти С. Ф. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач ОСОБА_4 ,

представник позивача - ОСОБА_2 ,

відповідач - ОСОБА_3 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на заочне рішення Городоцького районного суду Львівської області від 12 лютого 2018 року у складі судді Яворської Н. І. та постанову Апеляційного суду Львівської області від 15 травня 2018 року у складі колегії суддів: Павлишина О. Ф., Мікуш Ю. Р., Приколоти Т. І.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2017 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Позов мотивовано тим, що він з 2008 року до 2014 року перебував у трудових відносинах із фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 (далі - ФОП ОСОБА_3 ) За час перебування у трудових відносинах з ФОП ОСОБА_3 виникла заборгованість із невиплати йому заробітної плати у розмірі 22 380 грн.

Вироком Городоцького районного суду Львівської області від 09 грудня 2014 року у справі № 441/1753/14-к ОСОБА_3 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого частиною першою статті 172 КК України, та призначено покарання у вигляді штрафу - п`ятдесят неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (850 грн).

Під час розгляду указаної кримінальної справи ОСОБА_3 визнав факт невиплати йому заробітної плати у розмірі 22 380 грн та зазначав про те, що погасить заборгованість із заробітної плати. Після ухвалення судом вироку у кримінальній справі ОСОБА_3 частково погасив заборгованість перед ним та сплатив 2 тис. грн, решту суми заробітної плати у розмірі 20 380 грн йому не було сплачено.

Ураховуючи викладене, а також те, що ОСОБА_3 не було проведено з ним розрахунок заробітної плати при звільненні, ОСОБА_4 просив суд стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 50 303 грн 40 коп.

Короткий змістрішення суду першої інстанції

Заочним рішенням Городоцького районного суду Львівської області від 12 лютого 2018 року у задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення районного суду мотивовано тим, що відповідно до копії обвинувального акта у кримінальному провадженні № 12014140180000632 встановлено, що ОСОБА_4 та ОСОБА_3 перебували у фактичних трудових відносинах у період часу з квітня 2008 року по травень 2014 року. Таким чином, суд визнав доведеним факт фактичного допуску ОСОБА_4 до роботи та факт виконання ним трудових обов`язків у вказаний період часу. При цьому трудового договору між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 не було укладено, офіційно трудові відносини не оформлялись, заробітна плата виплачувалась ОСОБА_4 без сплати податків та інших загальнообов`язкових платежів, що встановлено вироком суду. Проте під час розгляду указаного кримінального провадження не було встановлено сум заборгованості ОСОБА_3 перед працівниками, факт невиплати працівникам заробітної плати не був інкримінований останньому, така обставина під час ухвалення вироку суду встановлена не була. Належних та допустимих доказів на підтвердження того, що існувала заборгованість із заробітної плати ОСОБА_4 надано не було, отже, відсутні правові підстави для задоволення позову ОСОБА_4 щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Короткий зміст постанови апеляційного суду

Постановою Апеляційного суду Львівської області від 15 травня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 залишено без задоволення. Заочне рішення Городоцького районного суду Львівської області від 12 лютого 2018 року залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, щовисновки районного суду щодо недоведеності позовних вимог ОСОБА_4 є законними та обґрунтованими. Вироком Городоцького районного суду Львівської області від 09 грудня 2014 року факт звільнення позивача у справі не встановлювався, як і не встановлювались обставини щодо невиплати належних працівникові сум при звільненні та непроведення з ним остаточного розрахунку. Належних та допустимих доказів на підтвердження наявності цих обставин ОСОБА_4 надано не було. Крім того, вимог про визнання трудового договору укладеним та встановлення факту звільнення позивачем не заявлялось.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи

У касаційній скарзі, поданій у липні 2018 року до Верховного Суду, ОСОБА_4 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права й порушення норм процесуального права, просив скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення його позову у повному обсязі.

Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій є незаконними, необґрунтованим й такими, що ухвалені з неправильнимзастосуванням норм чинного законодавства. Посилався на те, що під час досудового розслідування кримінального провадження № 12014140180000632 від 17 липня 2014 року відносно ОСОБА_3 були допитані він та відповідач у справі. Під час допиту його було попереджено про кримінальну відповідальність, передбачену статтею 384 КК України, де він пояснив, що по травень 2014 року ОСОБА_3 періодично не виплачував заробітну плату як йому, так і іншим працівникам, мотивуючи це тим, що у останнього відсутні кошти для сплати заробітної плати. Незважаючи на неодноразові звернення до ОСОБА_3 , останній так і не сплатив заробітну плату. ОСОБА_3 , якого також було допитано у вказаному кримінальному провадженні, зазначив про те, що перед кожним працівником виникла різна заборгованість, зокрема, заборгованість із заробітної плати ОСОБА_4 приблизно становить 22 тис. грн. Зазначеними протоколами допиту також підтверджено факт його перебування у трудових відносинах із відповідачем ОСОБА_3 у період з квітня 2008 року по травень 2014 року, а також факт наявності заборгованості із заробітної плати.

Розгляд кримінальної справи № 441/1753/14-к проведений відповідно до положень частини третьої статті 349 КПК України, учасники кримінального провадження, зокрема обвинувачений не оспорював обставин, викладених в обвинувальному акті. Також у судовому засіданні у кримінальному провадженню № 12014140180000632 (справа № 441/1753/14-к), що відбулося 31 жовтня 2014 року, ОСОБА_3 визнав факт наявності заборгованості із заробітної плати перед ним.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 13 липня 2018 року було відкрито касаційне провадження у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та витребувано із Городоцького районного суду Львівської області вищезазначену цивільну справу.

У вересні 2018 року справа надійшла до Верховного Суду.

УхвалоюКасаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 17 квітня 2019 року справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні призначено до розгляду.

Відзив на касаційну скаргу учасники справи до суду не подали

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що вироком Городоцького районного суду Львівської області від 09 грудня 2014 року ОСОБА_3 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого частиною першою статті 172 КК України, і призначено йому покарання у виді штрафу у розмірі 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 850 грн. Указаним вироком встановлено, що ОСОБА_3 , будучи фізичною особою-підприємцем та здійснюючи підприємницьку діяльність по АДРЕСА_1 відповідно до свідоцтва НОМЕР_1 , виданого 24 лютого 2005 року виконавчим комітетом Львівської міської ради, у порушення вимог статей 43, 45, 46 Конституції України, статей 2, 21, 24, 97, 115, 116, 253 КЗпП України, статей 1, 5, 12, 24, 30 Закону України «Про оплату праці» у період з березня 2007 року по липень 2014 року без укладення трудового договору та оформлення офіційних трудових відносин використовував найману працю ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_4 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , яким виплачував заробітну плату без сплати податків та інших загальнообов`язкових платежів, пов`язаних із зайнятістю вказаних осіб, що призвело до позбавлення ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_4 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 соціальних гарантій, передбачених законодавством про працю та соціальне забезпечення.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Касаційна скарга ОСОБА_4 підлягає частковому задоволенню.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону судове рішення апеляційного суду не відповідає.

Відповідно до статті 94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується. Питання державного і договірного регулювання оплати праці, прав працівників на оплату праці та їх захисту визначається цим Кодексом, Законом України «Про оплату праці» та іншими нормативно-правовими актами.

Частиною першою статті 21 Закону України «Про оплату праці» передбачено, що працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.

Згідно зі статтею 29 Закону України «Про оплату праці» при укладанні працівником трудового договору (контракту) роботодавець доводить до його відома умови оплати праці, розміри, порядок і строки виплати заробітної плати, підстави, згідно з якими можуть провадитися відрахування у випадках, передбачених законодавством.

Відповідно до статті 30 Закону України «Про оплату праці» при кожній виплаті заробітної плати роботодавець повинен повідомити працівника про такі дані, що належать до періоду, за який провадиться оплата праці: загальна сума заробітної плати з розшифровкою за видами виплат; розміри і підстави відрахувань із заробітної плати; сума заробітної плати, що належить до виплати. Роботодавець зобов`язаний забезпечити достовірний облік виконуваної працівником роботи і бухгалтерський облік витрат на оплату праці у встановленому порядку.

Згідно із статтею 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Відповідно до статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Відповідно до підпункту «л» пункту 1 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100, (далі - Порядок) цей Порядок застосовується і при обчисленні середнього заробітку у випадку, передбаченому частиною першою статті 117 КЗпП України. Пунктом 5 Порядку передбачено, що нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Оскільки, як встановлено судовим рішенням у кримінальній справі № 441/1753/14-к ОСОБА_3 . відомості про отримання заробітної плати та табелі обліку робочого часу не вів, тому розрахунок проводиться, виходячи із розміру мінімальної заробітної плати на час звільнення. Станом на час звільнення (травень 2014 року) мінімальна заробітна плата становила 1 218 грн.

Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. У квітні - травні 2014 року було 40 робочих днів.

Відмовляючи у задоволенні позову з підстав того, що під час розгляду указаного кримінального провадження не було встановлено сум заборгованості ОСОБА_3 перед працівниками, факт невиплати працівникам заробітної плати не був інкримінований останньому, і така обставина під час ухвалення вироку суду встановлена не була, суд апеляційної інстанції допустив порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно з частиною п`ятою статті 12 ЦПК України суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: керує ходом судового процесу; сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

Відповідно до частини шостої статті 82 ПЦК України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Апеляційний суд, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, у порушення статей 89, 263-264, 382 ЦПК України у достатньому обсязі не визначився з характером спірних правовідносин та правовою нормою, що підлягає застосуванню, не встановив обставини у справі, від яких залежить правильне вирішення спору, не дав оцінку доводам ОСОБА_4 про те, що у судовому засіданні у кримінальній справі № 441/1753/14-к, що відбулось 31 жовтня 2014 року, ОСОБА_3 визнав факт наявності заборгованості із заробітної плати перед ОСОБА_4 ; про те, що ОСОБА_3 як роботодавець ОСОБА_4 у порушення вимог статті 30 Закону України «Про оплату праці» не здійснював облік виконуваної роботи найманим працівником ОСОБА_4 , а також бухгалтерський облік витрат на його оплату праці; про те, що мали місце трудові відносини між ОСОБА_4 та ФОП ОСОБА_3 ; про встановлений факт виконання ОСОБА_4 трудових обов`язків за період з квітня 2008 року по травень 2014 року; про обсяг виконаних позивачем робіт за відповідний період, тобто, що ним було виконано (чи не виконано) погодинну норму праці; й про те, що відсутність заборгованості перед позивачем із заробітної плати має підтвердити належними та допустимими доказами роботодавець - відповідач, з яким фактично було укладено трудовий договір, у рішенні не навів мотивів відхилення зазначених доводів.

Отже, висновок апеляційного суду про законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції ґрунтується на припущеннях, що заборонено частиною шостою статті 81 ЦПК України.

Відповідно до пункту 1 частини третьої та четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом.

За таких обставин, постанова суду апеляційної інстанції не відповідає вимогам статті 263 ЦПК України та прийнята з порушення норм процесуального права, що в силу пункту 1 частини третьої та четвертої статті 411 ЦПК України є підставою для її скасування з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 400, 402, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.

Постанову Апеляційного суду Львівської області від 15 травня 2018 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: О. В. Білоконь

Б. І. Гулько

Є. В. Синельников

С. Ф. Хопта