Історія справи

Постанова

Іменем України

08 травня 2019 року

м. Київ

справа № 127/15600/17

провадження № 61-37307св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Білоконь О. В., Гулька Б. І., Синельникова Є. В. (суддя-доповідач), Хопти С. Ф.,

учасники справи:

позивач – ОСОБА_2 ,

відповідач -Управління Пенсійного фонду України в м. Вінниці,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, - Головне управління Державної казначейської служби України у Вінницькій області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Апеляційного суду Вінницької області, у складі колегії суддів: Якименко М. М., Сала Т. Б., Шемети Т. М., від 03 квітня 2018 року.

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2017 року ОСОБА_2 звернувся до суду із позовом до Управління Пенсійного фонду України в м. Вінниці (далі - управління ПФУ), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, - Головне управління Державної казначейської служби України у Вінницькій області про стягнення моральної шкоди.

Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що він у 1988 році протягом 120 діб приймав участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС в якості водія вантажного автомобіля. Зазначив, що поступово стан його здоров'я погіршувався та йому було встановлено інвалідність третьої групи. По факту виповнення 55 років позивач у 2009 році неодноразово звертався до управління ПФУ з метою призначення пенсії із скороченням пенсійного віку, проте йому було відмовлено, в зв'язку із відсутністю підтвердження факту перебування в зоні відчуження. У 2010 році ОСОБА_2 звернувся до головного управління ПФУ у Вінницькій області з заявою про призначення пенсії, на яку йому було надано відповідь про можливість призначення пенсії за віком із зниженням пенсійного віку на п'ятьроків, оскільки надані документи підтверджують факт перебування позивача у зоні відчуження. Після вказаної відповіді управління ПФУ призначило позивачу пенсію, однак виходячи з розміру мінімальної заробітної плати, оскільки у ОСОБА_2 були відсутні довідки про заробітну плату в зоні відчуження, у зв'язку з чим позивач звернувся до Вінницького міського суду Вінницької області, який своєю постановою від 01 жовтня 2014 року зобов'язав управління ПФУ провести перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_2 , проте вказана постанова почала виконуватись лише з 2016 року.

ОСОБА_2 зазначав, що внаслідок незаконних дій та бездіяльності відповідача по призначенню йому пенсії він вибився з нормального життєвого ритму, а його стан здоров'я суттєво погіршився: у нього систематично підвищувався кров'яний тиск, він неодноразово втрачав свідомість, внаслідок чого ламав кістки, в нього стався інсульт, після якого його визнано інвалідом другої групи.

Із урахуванням зазначеного, позивач просив позов задовольнити, стягнути з управління ПФУ на його користь моральну шкоду у розмірі 1 000 000, 00 грн, завдану йому протиправними діями відповідача.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області, у складі судді Антонюка В. В., від 06 лютого 2018 року позов ОСОБА_2 задоволено частково. Стягнуто з управління ПФУ на користь ОСОБА_2 моральну шкоду внаслідок дій та бездіяльності державних службовців управління ПФУ у розмірі 301 563, 00 грн та 5 076, 00 грн витрат, пов'язаних з оплатою експертних послуг. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що із урахуванням встановлених у справі обставин, слід дійти висновку про наявність причинно-наслідкового зв'язку між погіршенням стану здоров'я позивача та протиправними діями й бездіяльністю відповідача, а тому позовні вимоги підлягають до часткового задоволення. Розмір відшкодування моральної шкоди визначено з урахуванням характеру і глибини моральних страждань позивача, істотності вимушених змін у житті позивача, тривалості негативних наслідків (страждань), часу, що минув з моменту виникнення моральної шкоди.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Апеляційного суду Вінницької області від 03 квітня 2018 року апеляційну скаргу управління ПФУ задоволено, рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 06 лютого 2018 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_2

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження протиправних дій чи бездіяльності управління ПФУ стосовно перерахунку пенсії ОСОБА_2 Постановою Вінницького міського суду Вінницької області від 01 жовтня 2014 року зобов'язано управління ПФУ провести перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_2 , однак відмовлено у задоволенні позовних вимог, щодо визнання таких дій протиправними. Інші рішення, якими би було встановлено протиправність дій чи бездіяльності відповідача по відношенню до ОСОБА_2 , відсутні.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати постанову Апеляційного суду Вінницької області від 03 квітня 2018 року та залишити в силі рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 06 лютого 2018 року, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що протиправні дії держслужбовців управління ПФУ нанесли непоправну шкоду здоров'ю позивача, що підтверджується матеріалами справи, який намагався отримати в установлену законом порядку пільгову пенсію. Протиправні дії працівників відповідача змусили позивача звертатися до суду для захисту свого права на отримання пільгової пенсії, що потребувало певних зусиль, враховуючи стан здоров'я та наявну інвалідність. Виконання постанови Вінницького міського суду Вінницької області від 01 жовтня 2014 року, яким було зобов'язано управління ПФУ провести перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_2 , почало виконуватись лише з 2016 року, після звернення адвоката. Позивач неодноразово скаржився на поведінку працівників управління ПФУ, однак його звернення залишилися без уваги та належного реагування.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 10 липня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі.

Ухвалою Верховного Суду від 17 квітня 2019 року справу за позовом ОСОБА_2 до Управління ПФУ в м. Вінниці, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, - Головне управління Державної казначейської служби України у Вінницькій області про стягнення моральної шкоди призначено до судового розгляду.

Доводи осіб, які подали відзив на касаційну скаргу

У поданому відзиві на касаційну скаргу управління ПФУ посилається на те, що доводи, наведенні у касаційній скарзі, не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства, не спростовують правильного по суті судового рішення, при ухваленні якого було правильно застосовано норми матеріального права із урахуванням встановлених обставин у справі. Судом апеляційної інстанції надано належну оцінку наявним у матеріалах справи доказам. На даний час не існує жодного судового рішення щодо визнання дій управління ПФУ стосовно перерахунку пенсії ОСОБА_2 неправомірними.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

З 01 вересня 2009 року ОСОБА_2 перебуває на обліку в управлінні ПФУ та одержував пенсію як інвалід третьої групи (а. с. 21).

Відповідно до витягу з протоколу засідання комісії для розгляду спірних питань, пов'язаних з призначенням (перерахунком) та виплатою пенсій відповідно до чинного законодавства України про пенсійне забезпечення № 7 від 25 лютого 2010 року, наданого Управлінням ПФУ в Замостянському районі м. Вінниці, комісія з розгляду спірних питань, пов'язаних призначенням (перерахунком) і виплатою пенсій, вирішила відмовити у призначенні пенсії ОСОБА_2 на підставі пункту 2 статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», оскільки станом на 01 січня 1992 року він відпрацював 121 день - 3 місяці 28 днів, в зв'язку із чим і далі буде отримувати пенсію по інвалідності до 30 вересня 2010 року (а. с. 14).

Згідно наданої ОСОБА_2 головним управлінням ПФУ у Вінницькій області № 863/ч-10 від 03 вересня 2010 року відповіді, місце дислокації військової частини, в якій служив позивач, - населений пункт Тешков, дійсно відноситься до зони відчуження, а тому позивачу може бути призначена пенсія за віком із зниженням пенсійного віку на 5 років (а. с. 18).

Відповідно до посвідчення серії НОМЕР_1 від 27 травня 2010 року ОСОБА_2 є особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи (а. с. 22).

З 28 січня 2011 року ОСОБА_2 одержував пенсію по третій групі інвалідності, як ліквідатор наслідків аварії на Чорнобильської АЕС.

Згідно листа № 326/ч-2 від 29 листопада 2012 року Управління ПФУ у м. Вінниці відмовило ОСОБА_2 у перерахунку пенсії, оскільки у відповідних довідках суми оплати праці містили відомості за певні місяці, проте не містили даних по заробітній платі за дні роботи в зоні відчуження (а. с. 39?40).

Постановою Вінницького міського суду Вінницької області від 01 жовтня 2014 року у справі № 127/17055/14-а позов ОСОБА_2 до управління ПФУ в м. Вінниці про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії задоволено частково. Зобов'язано управління Пенсійного фонду України в м. Вінниці провести перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_2 на підставі довідки архівного відділу Вінницької міської ради № 01/26-181 від 03 лютого 2009 року, із урахуванням заробітної плати за жовтень 1988 року у сумі 1 072, 07 грн, починаючи з 01 березня 2014 року, і виплачувати її щомісячно. В решті позову було відмовлено (а. с. 44-46).

У відповідності до листа управління ПФУ в м. Вінниці від 16 лютого 2017 року № 5/ч-2 оригінал постанови Вінницького міського суду Вінницької області від 01 жовтня 2014 року, ухвали Вінницького апеляційного адміністративного суду від 10 листопада 2014 року, а також ухвали Вищого адміністративного суду України від 11 червня 2015 року надійшли до відділу з питань призначення (перерахунку) пенсії 06 лютого 2017 року. Після надходження вищенаведених судових рішень позивачу було здійснено перерахунок пенсії із врахуванням заробітної плати за жовтень 1988 року у сумі 1 072, 07 грн, починаючи з 01 березня 2014 року (а. с. 49).

Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької областівід 22 серпня 2017 року у справі призначено судову психологічну експертизу для вирішення питання чи була нанесена ОСОБА_2 моральна шкода (страждання) діями та бездіяльністю державних службовців управління Пенсійного фонду України в м. Вінниці.

Згідно висновку експерта Вінницького науково-дослідного експертно-криміналістичного центру від 09 січня 2018 року № 115п ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , була нанесена моральна шкода (страждання), яка полягає у психотравмуючій ситуації у вигляді пролонгованого переживання стресу та отриманої психологічної травми: стресогенна гіпертрофія особистісних рис (підвищений рівень соціальної тривожності, первинні ознаки соціофобії, підвищення збуджуваності й дратівливості, перманентна психологічна напруженість), внаслідок дій та бездіяльності державних службовців управління ПФУ у м. Вінниці. Можливий розмір грошової компенсації за завдану моральну шкоду (страждання), яка була нанесена ОСОБА_2 , складає 81 мінімальну заробітну плату, розмір якої установлюється рівним розміру мінімальної заробітної плати в Україні, чинному на момент винесення рішення суду.

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону судові рішення не відповідають.

Згідно із статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 56 Конституції України визначено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до частин першої та другої статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

За змістом статті 23 ЦК України розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема враховується стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені нормами статей 1166, 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування та посадової або службової особи вказаних органів при здійсненні ними своїх повноважень, визначені статтями 1173 та 1174 ЦК України.

Згідно із статтею 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Відповідно до частини першої статті 1174 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

Норми статей 1173, 1174 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Так, зокрема, цими правовими нормами передбачено, що для застосування відповідальності держави за дії бездіяльності органів державної влади наявність вини не є обов'язковою. Втім, цими нормами не заперечується обов'язковість наявності інших елементів складу цивільного правопорушення, які є обов'язковими для доказування у спорах про відшкодування шкоди.

Звертаючись до суду, позивач просив захистити його права у зв'язку із протиправними діями, бездіяльністю працівників управління ПФУ у м. Вінниці, внаслідок яких йому було завдано моральної шкоди.

Скасовуючи рішення районного суду та ухвалюючи нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, апеляційний суд не застосував норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, із урахуванням встановлених обставин справи, формально відмовив у задоволенні позовних вимог, пославшись на постанову Вінницького міського суду Вінницької області від 01 жовтня 2014 року, якою зобов'язано управління ПФУ провести перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_2 , однак відмовлено у задоволенні позовних вимог про визнання дій протиправними, а також на те, що інших рішень, якими би було встановлено протиправність дій чи бездіяльності відповідача по відношенню до ОСОБА_2 не існує. При цьому суд апеляційної інстанції не надав оцінки наявності або відсутності всіх елементів цивільно-правової відповідальності, в тому числі і діям, бездіяльності відповідача на предмет їх відповідності вимогам закону.

Дійшовши висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, апеляційний суд не врахував, що необхідною умовою для притягнення держави до відповідальності за дії, бездіяльність органу державної влади у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв'язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою. Наявність цих умов в межах розгляду цивільної справи має довести позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі статті 1173 ЦК України. А суд має самостійно встановити наявність чи відсутність складу цивільного правопорушення, який є підставою для стягнення шкоди, оцінивши надані сторонами докази.

Вказана позиція узгоджується із правовою позицією, висловленою у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 920/715/17 (провадження № 12-199гс18).

Окрім того, судами залишено поза увагою, що статтею 1173 ЦК України передбачено відшкодування саме державою шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями, бездіяльністю органу державної влади.

При ухваленні рішення про часткове задоволення позовних вимог районним судом, а також при апеляційному перегляді справи апеляційним судом не враховано, що відшкодування шкоди у разі визнання судом незаконними дій чи бездіяльності органу державної влади повинно здійснюватися державою за рахунок коштів Державного бюджету України.

Згідно з пунктом 1 Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 липня 2014 року № 280, Пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, що реалізує державну політику з питань пенсійного забезпечення та ведення обліку осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню.

Відповідно до частини другої статті 72 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» кошти Пенсійного фонду не включаються до складу Державного бюджету України. Статтею 73 цього Закону визначений вичерпний перелік цілей, на які використовуються кошти Пенсійного фонду України, і встановлено заборону використання коштів Пенсійного фонду на цілі, не передбачені цим Законом.

У той же час згідно з пунктом 1 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 квітня 2015 року № 215, Державна казначейська служба України (Казначейство) реалізує державну політику у сферах казначейського обслуговування бюджетних коштів, бухгалтерського обліку виконання бюджетів.

Відповідно до покладених завдань Казначейство здійснює безспірне списання коштів державного та місцевих бюджетів або боржників на підставі рішення суду (підпункт 3 пункту 4 цього Положення).

Стягуючи кошти з управління ПФУ у м. Вінниці, міський суд не врахував, що шкода, завдана органами Пенсійного фонду України, компенсується державою за рахунок коштів державного бюджету. Боржником у зобов'язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина друга статті 2 ЦК України). Відповідно до частини першої статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

Подібні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16, провадження 12-110гс18.

Таким чином органом державної влади, який уповноважений представляти державу у правовідносинах з відшкодування державою шкоди, завданої органом державної влади, є, наряду з таким органом державної влади, Державна казначейська служба України (її територіальне управління).

Відповідно до статті 33 ЦПК України 2004 року суд за клопотанням позивача, не припиняючи розгляду справи, замінює первісного відповідача належним відповідачем, якщо позов пред'явлено не до тієї особи, яка має відповідати за позовом, або залучає до участі у справі іншу особу як співвідповідача.

Подібні правила передбачені статтею 51 чинної редакції ЦПК України.

Згідно зі статтею 119 ЦПК України 2004 року позивач формулює позовні вимоги і зобов'язаний зазначити належний склад відповідачів у позові, а суд згідно вимог пункту 2 частини шостої статті 130 ЦПК України 2004 року - уточнити склад осіб, які беруть участь у справі.

За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача.

Суди на зазначене вище уваги не звернули, не визначились зі складом осіб, які беруть участь у справі.

У цій справі орган, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, не приймав участь в якості відповідача. Отже, суд першої інстанції не звернув належної уваги на склад учасників у справі, не роз'яснив позивачу право на залучення співвідповідача та уточнення позовних вимог.

За таких обставин рішення суду першої інстанції, яке було скасовано апеляційним судом з інших правових підстав, без урахування зазначеного вище, не можна визнати законним і обґрунтованим.

При цьому суд враховує, що процесуальний статус відповідача і третьої особи за своїм змістом, процесуальними правами та обов'язками є різними.

Частиною третьою статті 411 ЦПК України передбачено, що підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Частиною першою статті 400 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції під час розгляду справи в касаційному порядку не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до частини третьої статті 400 ЦПК України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Оскільки недоліки, допущені судами першої та апеляційної інстанцій, не можуть бути усунуті при касаційному розгляді справи, рішення судів попередніх інстанцій підлягають скасуванню з передачею справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

При новому розгляді справи суду необхідно визначитись зі складом осіб, що беруть участь у справі, дослідити та належним чином оцінити подані сторонами докази, з наведенням відповідних обґрунтувань, дати правову оцінку доводам і запереченням сторін, встановити наявність або відсутність складу цивільного правопорушення та ухвалити законне і справедливе судове рішення відповідно до встановлених обставин і вимог закону.

Керуючись статтями 409, 411, 415, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 06 лютого 2018 року та постанову Апеляційного суду Вінницької області від 03 квітня 2018 року скасувати і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.