Історія справи

Постанова КЦС ВП від 08.03.2023 року у справі №205/5698/21
Постанова КЦС ВП від 08.03.2023 року у справі №205/5698/21

Постанова

Іменем України

08 березня 2023 року

м. Київ

справа № 205/5698/21

провадження № 61-564св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач -ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 07 грудня 2022 року у складі колегії суддів: Городничої В. С.,

Лаченкової О. В., Петешенкової М. Ю.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до

ОСОБА_2 про визнання батьківства.

Позовну заяву мотивовано тим, що він познайомився з ОСОБА_2 восени 2017 року і з того часу у них були неодноразові стосунки інтимного характеру, від яких ІНФОРМАЦІЯ_1 народилася дитина ОСОБА_3 .

При цьому, на той час відповідач перебувала в зареєстрованому шлюбі із ОСОБА_4 , а тому у свідоцтві про народження дитини батьком записала свого чоловіка.

Також ОСОБА_1 вказував, що після народження дитини він повідомив ОСОБА_4 про те, що біологічним батьком вказаної дитини є саме він, позивач у справі. Внаслідок чого ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом про оспорювання батьківства та рішенням Ленінського районного суду

м. Дніпропетровська від 25 листопада 2020 року вирішено виключити відомості про ОСОБА_4 як батька дитини з актового запису про народження. Цим же судовим рішенням установлено, що останній не може бути біологічним батьком дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просив суд визнати його батьком дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , матір`ю якої є ОСОБА_2 , на підставі статей 128 129 СК України.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 22 серпня 2022 року у складі судді Мовчан Д. В. у задоволенні позовних вимог

ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що судом призначалась судово-генетична експертиза для встановлення біологічного батьківства позивача, однак відповідач разом з дитиною не з`являлися для забору біологічних зразків для проведення судово-генетичної експертизи, що унеможливило її проведення та свідчить про їх ухилення від проведення зазначеної експертизи з метою встановлення істини у даній справі.

Таким чином, суд першої інстанції, розцінивши нез`явлення відповідача разом із дитиною до експертної установи для відібрання біологічних матеріалів для проведення судово-генетичної експертизи як ухилення від участі в проведенні експертних дій, дійшов висновку про наявність підстав для констатації того факту, що саме ОСОБА_1 є біологічним батьком дитини, оскільки такі дії ОСОБА_2 свідчать про її небажання отримати точні висновки щодо походження дитини на спростування доводів позивача.

Отже, суд першої інстанції вважав, що право позивача є порушеним і судом встановлено достатньо підстав для визнання його батьківства щодо ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , однак із даним позовом ОСОБА_1 звернувся до суду лише 07 липня 2021 року, тобто з пропуском річного строку позовної давності, встановленого законодавством для такого виду спірних правовідносин. При цьому будь-яких конкретних правових та беззаперечних доказів, які б свідчили про поважність причин пропуску, передбаченого частиною другою статті 129 СК України, річного строку позовної давності та об`єктивну неможливість звернутись до суду із позовом сторона позивача не надала, а судом відповідних доказів не здобуто, тому суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог з підстав пропуску позивачем річного строку позовної давності для пред`явлення вимог про визнання батьківства.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 07 грудня 2022 року рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 22 серпня

2022 року скасовано та ухвалено нове, яким позов

ОСОБА_1 задоволено.

Визнано ОСОБА_1 батьком дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , матір`ю якої є ОСОБА_2 .

Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про обґрунтованість позову, оскільки нез`явлення відповідача разом із дитиною до експертної установи для відібрання біологічних матеріалів для проведення судово-генетичної експертизи є ухилення від участі в проведенні експертних дій, а тому саме ОСОБА_1 є біологічним батьком дитини, оскільки такі дії ОСОБА_2 свідчать про її небажання отримати точні висновки щодо походження дитини на спростування доводів позивача.

При цьому суд дійшов помилкового висновку про пропуск позивачем позовної давності, встановленої частиною другою статті 129 СК України, оскільки хоча зміст листування сторін за допомогою електронних засобів комунікації за період 2018-2019 роки дійсно свідчать про те, що позивач з моментів вагітності матері дитини та народження дитини позиціонував себе саме як її біологічний батько, однак факт батьківства ОСОБА_4 відносно ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , виключено лише рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 25 листопада 2020 року. Таким чином, звернувшись до суду з даним позовом у липні

2021 року, позивачем не було пропущено річний строк позовної давності для пред`явлення вимог про визнання батьківства.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи

У касаційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що зміст листування сторін за допомогою електронних засобів комунікації між сторонами за період 2018-2019 років, який сторонами не оспорювався та визнавався під час розгляду справи, фотознімки позивача разом із вагітною матір`ю дитини, та самою новонародженою дитиною у різні періоди її життя, свідчить про те що позивач з моментів вагітності матері дитини та народження такої дитини вже позиціонував себе саме як біологічний батько дитини, а відтак, враховуючи перебування на той час відповідача у шлюбі, мав об`єктивну можливість вважати своє право щодо батьківства порушеним. Однак із вказаним позовом позивач звернувся до суду лише 07 липня 2021 року, тобто з пропуском річного строку позовної давності, що встановлений частиною другою статті 129 СК України.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 19 січня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі, а ухвалою від 02 березня 2023 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ІНФОРМАЦІЯ_1 народилася ОСОБА_3 і в актовому записі про народження від 24 травня 2019 року, зробленому Чечелівським районним у місті Дніпрі відділі державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області, батьком дитини було записано ОСОБА_4 , відповідно до частини першої статті статті 122 СК України, матір`ю - ОСОБА_2 .

Судами також установлено, а сторонами визнана та обставина, що на момент зачаття та народження вказаної дитини ОСОБА_2 перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_4 .

Рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 25 листопада 2020 року, яке набрало законної сили, (справа № 205/10879/19) вирішено виключити відомості про ОСОБА_4 як батька дитини ОСОБА_3 з актового запису про народження від 24 травня 2019 року та відомості про батька записати за заявою матері дитини ОСОБА_2 відповідно до частини першої статті 135 СК України. Це рішення виконано.

Ухвалою Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 13 жовтня 2021 року клопотання позивача ОСОБА_1 про призначення судової молекулярно - генетичної експертизи у справі, яка переглядається, було задоволено.

Від начальника КЗ «Дніпропетровське обласне бюро судово-медичної експертизи» надійшло повідомлення щодо повернення ухвали про призначення судової молекулярно-генетичної експертизи у зв`язку з тим, що клопотання судового експерта не задоволено, а саме: неявка ОСОБА_2 разом із дитиною ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 до експертної установи для відібрання генетичного матеріалу.

Позиція Верховного Суду

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Статтею 51 Конституції України, частинами другою, третьою статті 5 СК України передбачено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Держава має заохочувати та підтримувати материнство і батьківство та забезпечувати пріоритет сімейного виховання дитини. Отже, при регулюванні сімейних відносин держава має максимально враховувати інтереси дитини.

Відповідно до статті 121 СК України права та обов`язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 125 СК України, якщо мати та батько дитини не перебувають у шлюбі між собою, походження дитини від батька визначається: за заявою матері та батька дитини; за рішенням суду.

Частиною першою статті 126 СК України передбачено, що походження дитини від батька визначається за заявою жінки чи чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою. Така заява може бути подана як до, так і після народження дитини до органу державної реєстрації актів цивільного стану.

Частиною першою статті 135 СК України визначено, що при народженні дитини у матері, яка не перебуває у шлюбі, у випадках, коли немає спільної заяви батьків, заяви батька або рішення суду, запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень провадиться за прізвищем та громадянством матері, а ім`я та по батькові батька дитини записуються за її вказівкою.

Згідно з частинами першою, другою, четвертою статті 128 СК України за відсутності заяви, право на подання якої встановлено статтею 126 цього Кодексу, батьківство щодо дитини може бути визнане за рішенням суду.

Підставою для визнання батьківства є будь-які відомості, що засвідчують походження дитини від певної особи, зібрані відповідно до ЦПК України. Позов про визнання батьківства приймається судом, якщо запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень вчинено відповідно до частини першої статті 135 цього Кодексу.

Рішення щодо визнання батьківства (материнства) має ґрунтуватися на всебічно перевірених судом даних, що підтверджують або спростовують заявлені вимоги чи заперечення проти них, а його резолютивна частина - містити всі відомості, необхідні для реєстрації батьківства (материнства) в органах реєстрації актів цивільного стану (прізвище, ім`я та по батькові матері й батька, число, місяць і рік їх народження, громадянство, а також номер актового запису про народження дитини, коли та яким органом його вчинено).

Питання щодо походження дитини суд вирішує на підставі сукупності доказів. Висновки експертизи, у тому числі судово-генетичної, необхідно оцінювати з урахуванням положень ЦПК України, згідно з якими жоден доказ не має для суду наперед установленого значення, він оцінює докази в їх сукупності, а результати оцінки відображає в рішенні з наведенням мотивів їх прийняття чи відхилення.

Доказами у зазначеній категорії справ можуть бути будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, показань свідків, письмових або речових доказів, висновків експертів.

Тобто при вирішенні спору про визнання батьківства мають враховуватись усі передбачені законом докази в їх сукупності. Керуючись цим загальним правилом, встановлення батьківства на підставі частини другої статті 128 СК України можливо за наявності належних і обґрунтованих доказів (відомостей), які засвідчують походження дитини від певної особи.

Згідно зі статтею 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами;

2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно із частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Для встановлення батьківства правове значення мають фактичні дані, які підтверджують спільне проживання матері і батька дитини, ведення ними спільного господарства до народження дитини або спільне її виховання чи утримання, а також докази, що підтверджують визнання особою батьківства.

При вирішенні спору про визнання батьківства суд приділяє особливу увагу інтересам дитини, не ігноруючи при цьому інтереси ймовірного біологічного батька.

Висновок судово-медичної (молекулярно-генетичної) експертизи є підставою для категоричного висновку для визнання батьківства, оскільки ДНК-тест є єдиним науковим методом точного встановлення батьківства стосовно конкретної дитини і його доказова цінність суттєво переважає будь-який інший доказ, наданий сторонами, з метою підтвердити або спростувати факт оспорюваного батьківства (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Калачова проти Росії» від 07 травня 2009 року, заява № 3451/05).

Згідно частини четвертої, пунктів 3-5 частини п`ятої статті 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

У частині першій статті 44 ЦПК України передбачено, що учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Відповідно до частини першої статті 109 ЦПК України у разі ухилення учасника справи від подання експертам необхідних матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, якщо без цього провести експертизу неможливо, суд залежно від того, хто із цих осіб ухиляється, а також яке для них ця експертиза має значення, може визнати факт, для з`ясування якого експертиза була призначена, або відмовити у його визнанні.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що у справі призначалась судово-генетична експертиза для встановлення біологічного батьківства позивача, проте ОСОБА_2 разом з дитиною ОСОБА_3 не з`являлися для забору біологічних зразків для проведення судово-генетичної експертизи, що унеможливило її проведення і це свідчить про їх ухилення від проведення зазначеної експертизи з метою встановлення істини у справі.

Нез`явлення відповідачки разом із дитиною до експертної установи для відібрання біологічних матеріалів для проведення судово-генетичної експертизи свідчить про її небажання отримати точні висновки щодо походження дитини на спростування доводів позивача про оспорювання батьківства.

При цьому судом першої інстанції вжито належних процесуальних заходів з метою проведення судово-генетичної експертизи та забезпечення участі відповідача разом із дитиною у її проведенні.

Відповідач не довела наявність поважних підстав, які перешкоджали їй з`явитися разом із дитиною до експертної установи для забору відповідних зразків її та дитини. Вказані дії та бездіяльність відповідача, що призвели до неможливості проведення експертизи, надали апеляційному суду можливість визнати факт та встановити, з урахуванням інших доказів, походження дитини від позивача (стаття 109 ЦПК України).

Визнання позивача батьком малолітньої дитини ОСОБА_3 відповідає інтересам малолітньої дитини. Негативних наслідків для дитини судом апеляційної інстанції не встановлено.

Подібний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду

від 25 серпня 2020 року у справі № 478/690/18 (провадження

№ 61-18333св19); від 09 вересня 2020 року у справі № 277/836/16-ц, (провадження № 61-48029св18). Ця правова позиція є незмінною.

Ураховуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для задоволення позову.

Колегія суддів відхиляє аргументи касаційної скарги про пропуск позивачем позовної давності з огляду на таке.

При народженні дитини у матері, яка не перебуває у шлюбі, у випадках, коли немає спільної заяви батьків, заяви батька або рішення суду, запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень провадиться за прізвищем та громадянством матері, а ім`я та по батькові батька дитини записуються за її вказівкою(частина перша статті 135 СК України).

Позов про визнання батьківства приймається судом, якщо запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень вчинено відповідно до частини першої статті 135 цього Кодексу(частина четверта статті 128 СК України).

Особа, яка вважає себе батьком дитини, народженої жінкою, яка в момент зачаття або народження дитини перебувала у шлюбі з іншим чоловіком, має право пред`явити до її чоловіка, якщо він записаний батьком дитини, позов про визнання свого батьківства. До вимоги про визнання батьківства застосовується позовна давність в один рік, яка починається від дня, коли особа дізналася або могла дізнатися про своє батьківство (стаття 129 СК України).

До вимог, що випливають із сімейних відносин, позовна давність не застосовується, крім випадків, передбачених частиною другою статті 72, частиною другою статті 129, частиною третьою статті 138, частиною третьою статті 139 цього Кодексу (частина перша статті 20 СК України).

Тлумачення норм СК України свідчить, що:

законодавець передбачив різні підстави для пред`явлення позовної вимоги про визнання батьківства відповідно до статті 128 СК України та статті 129 СК України;

у статті 128 СК України регулюється випадок, за яким запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень провадиться за прізвищем та громадянством матері, а ім`я та по батькові батька дитини записуються за її вказівкою. Саме в такому разі особа, яка вважає себе батьком дитини, може подати до суду позовну заяву про визнання свого батьківства. При цьому, з врахуванням змісту частини першої статті 20 СК України та статті

128 СК України, позовна вимога про визнання батьківства згідно зі статтею 128 СК України виключена законодавцем із сфери дії позовної давності;

частина перша статті 129 СК України стосується ситуації, за якої оспорити батьківство може чоловік, який вважає себе батьком дитини, а батьком дитини записана інший чоловік. Тобто позивачем є чоловік, який вважає себе батьком дитини, а відповідачем - чоловік, який записаний батьком дитини.

Предметом доказування в цьому разі є відсутність кровної спорідненості між дитиною і чоловіком, записаним як батько в актовому записі про народження дитини, та наявність такої спорідненості між дитиною й особою, яка вважає себе її батьком. До позовної вимоги про визнання батьківства згідно з частиною першою статті 129 СК України застосовується позовна давність в один рік.

Обміркувавши аргументи відповідача у справі колегія суддів вважає, що у даному випадку підлягають розмежування вимоги про визнання батьківства на підставі статті 128 СК України, до якої позовна давність не застосовується, та вимоги про визнання батьківства з правових підстав, визначених частиною першою статті 129 СК України, до якої застосовується позовна давність в один рік.

За обставинами цієї справи відсутній спір між позивачем та чоловіком матері дитини про батьківство щодо дитини ОСОБА_3 , оскільки рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 25 листопада 2020 року, яке набрало законної сили, вирішено виключити відомості про

ОСОБА_4 як батька дитини та відомості про батька дитини записати за заявою матері відповідно до частини першої статті 135 СК України.

Отже, до вимоги ОСОБА_1 про визнання батьківства не можуть застосовуватися положення статті 129 СК України, яка регулює спір про батьківство між чоловіком матері дитини та особою, яка вважає себе батьком дитини, зокрема, положення частини другої цієї статті про річний строк позовної давності до вимоги про визнання батьківства в межах вирішення такого спору про батьківство.

Звертаючись до суду із позовом позивач просив про визнання батьківства, пославшись як на положення статті 128, так і на положення статті 129 СК України.

Відповідно до висновку Верховного Суду, зробленого у постанові

від 30 червня 2021 року у справі № 742/3238/17, у цивільному процесуальному законодавстві діє принцип jura novit curia (суд знає закони), який полягає в тому, що: 1) суд знає право; 2) суд самостійно здійснює пошук правових норм щодо спору безвідносно до посилання сторін; 3) суд самостійно застосовує право до фактичних обставин спору (da mihi factum, dabo tibi jus). Активна роль суду в цивільному процесі проявляється, зокрема, у самостійній кваліфікації судом правової природи відносин між позивачем та відповідачем, виборі і застосуванні до спірних правовідносин відповідних норм права, повного і всебічного з`ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

При вирішенні цивільного спору суд у межах своїх процесуальних повноважень та в межах позовних вимог, встановлює зміст (правову природу, права та обов`язки) правовідносин сторін, які випливають з встановлених обставин та визначає правову норму, яка підлягає застосуванню до цих правовідносин. Законодавець вказує саме на норму права, що є значно конкретизованим, аніж закон. Більш того, виходячи з положень ЦПК України така функціональність суду носить імперативний характер. Підсумок такої процесуальної діяльності суду відображається в судовому рішенні, зокрема, в його мотивувальній і резолютивній частинах.

Тому обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору, покладено саме на суд, що є складовою класичного принципу jura novit curia.

Оскільки за обставин цієї справи запис про батька дитини ОСОБА_3 вчинено відповідно до частини першої статті 135 СК України на виконання рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 25 листопада 2020 року, позов про визнання батьківства позивача, який вважає себе батьком дитини, має регулюватися статтею 128 СК України, до якої позовна давність не застосовується.

Суд апеляційної інстанції на зазначене уваги не звернув, помилково застосувавши до спірних правовідносин положення статті 129 СК України, почав обговорювати поважність причин пропуску річного строку, встановленого частиною другою цієї статті, незважаючи на те, що вимога про визнання батьківства на підставі статті 128 СК України, яка підлягає застосуванню у цій справі, виключена законодавцем із сфери дії позовної давності.

Таким чином, суд застосував норму матеріального права, зокрема положення статті 129 СК України, яка не підлягала застосуванню.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

За змістом статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити частково, оскаржуване судове рішення змінити, виключивши з його мотивувальної частини посилання на застосування статті 129 СК України, а в іншій частині постанову суду залишити без змін.

Керуючись статтями 400 409 410 412 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Постанову Дніпровського апеляційного суду від 07 грудня 2022 року змінити, виключивши з її мотивувальної частини посилання на положення

статті 129 СК України.

В іншій частині постанову Дніпровського апеляційного суду від 07 грудня 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

В. В. Шипович