Історія справи

Постанова КЦС ВП від 07.12.2022 року у справі №336/3083/20
Постанова КЦС ВП від 07.12.2022 року у справі №336/3083/20

Постанова

Іменем України

07 грудня 2022 року

м. Київ

справа № 336/3083/20

провадження № 61-4284св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Фаловської І. М.,

суддів: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Мартєва С. Ю., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на рішення Шевченківського районного суду міста Запоріжжя від 26 січня 2021 року

в складі судді Дацюк О. І. та постанову Запорізького апеляційного суду

від 23 лютого 2022 року в складі колегії суддів: Маловічко С. В.,

Кочеткової І. В., Подліянової Г. С.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» (далі -

АТ КБ «ПриватБанк») про стягнення коштів.

Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_1 та Публічне Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі -

ПАТ КБ «ПриватБанк»), назву якого змінено на АТ КБ «ПриватБанк»,

26 серпня 2014 року уклали договір банківського вкладу, відповідно до умов якого позивач розмістила на депозитному рахунку у банку грошові кошти на визначений договором строк за умови нарахування та сплати процентів.

У встановлений договором банківського вкладу строк відповідач грошовий вклад не повернув, тому заборгованість за цим договором була стягнута за рішенням суду.

Оскільки банк не виконав вчасно свої зобов`язання за укладеним між сторонами у справі договором, то позивач має право на стягнення інфляційних втрат у розмірі 69 299,10 грн, трьох відсотків річних -

29 242,14 грн та пені за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання - 3 238 400,69 грн.

На підставі викладеного ОСОБА_1 просила стягнути

з АТ КБ «ПриватБанк» інфляційні втрати у розмірі 69 299,10 грн, три відсотка річних - 29 242,14 грн та пеню за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання - 3 238 400,69 грн.

Короткий зміст судових рішень судів першої й апеляційної інстанцій

і мотиви їх ухвалення

Рішенням Шевченківського районного суду міста Запоріжжя від 26 січня 2021 року позов задоволено.

Стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1

3 336 941,93 грн.

Стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» на користь держави в особі Державної судової адміністрації України судовий збір у розмірі 11 350 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що судовим рішенням

в іншій справі, яке набрало законної сили, стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк»

на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором

банківського вкладу. Разом з тим у зв`язку з простроченням виконання

зобов`язання за договором банківського вкладу позивач має право на стягнення інфляційних втрат, трьох відсотків річних відповідно до

статті 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та пені згідно із Законом України «Про захист прав споживачів», розмір яких правильно визначено позивачем. Відповідач не навів будь-яких обставин, які б мали істотне значення та слугували б передумовою для зменшення розміру неустойки, тому відсутні підстави для застосування частини третьої статті 551 ЦК України.

Постановою Запорізького апеляційного суду від 23 лютого 2022 року апеляційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково.

Рішення Шевченківського районного суду міста Запоріжжя від 26 січня

2021 року скасовано в частині задоволення позовної вимоги про стягнення пені за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання у розмірі 3 238 400,69 грн, ухвалено в цій частині нове судове рішення про відмову

в задоволенні вказаної позовної вимоги. Скасовано рішення суду першої інстанції в частині стягнення судових витрат.

В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що банк не виконав належним чином грошове зобов`язання, тому позивач має право на стягнення інфляційних втрат та трьох відсотків річних відповідно до

статті 625 ЦК України. Перевіривши період нарахування, правильність розрахунку, здійсненого позивачем, апеляційний суд погодився

з висновками суду першої інстанції в частині стягнення інфляційних втрат та трьох відсотків річних.

Разом з тим ОСОБА_1 заявила вимоги щодо стягнення пені відповідно до частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» за період з 09 червня 2019 року до 06 лютого 2020 року, тобто за період після витребування суми вкладу, ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості за договором банківського вкладу та набрання ним законної сили, тому вказана норма не поширюється на зазначений період, відповідно, пеня не може бути нарахована.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі АТ КБ «ПриватБанк», посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило суд касаційної інстанції скасувати рішення Шевченківського районного суду міста Запоріжжя від 26 січня 2021 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 23 лютого 2022 року, ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позову.

У касаційній скарзі як на підставу оскарження судових рішень банк посилається на пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України). Вказує, що суд апеляційної інстанції не врахував висновки щодо застосування норм права

у подібних правовідносинах, викладені у постановах: Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 року у справі № 320/5115/17, Верховного Суду від 01 грудня 2021 року у справі № 321/404/19,

від 08 грудня 2021 року у справі № 757/26746/17-ц, від 14 грудня 2021 року

у справі № 572/3074/20.

Касаційна скарга мотивована тим, що притягнення до цивільно-правової відповідальності можливе лише за певних, передбачених законом умов, сукупність яких формують склад правопорушення, що є підставою

вказаної відповідальності. При цьому складовими правопорушення, необхідними для відповідальності у вигляді відшкодування збитків,

є суб`єкт та об`єкт правопорушення, а також суб`єктивна та об`єктивна сторони. Суди неправильно визначили суму інфляційних втрат та

трьох відсотків річних при наявності підстав для застосування

статті 625 ЦК України. Враховуючи те, що розмір грошового зобов`язання за укладеним між сторонами договором складає 300 000 грн, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку щодо стягнення інфляційних втрат виходячи із суми, визначеної судовим рішенням у справі № 336/7577/17. Суди, вирішуючи справу по суті, ухилилися від покладеного на них обов`язку правильного вирішення спору та безпідставно не дослідили надані сторонами докази та розрахунки.

Доводи інших учасників справи

Інший учасник справи не скористався своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направив.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

10 травня 2022 року АТ КБ «ПриватБанк» надіслало засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Шевченківського районного суду міста Запоріжжя від 26 січня 2021 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 23 лютого 2022 року.

Ухвалою Верховного Суду від 08 червня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.

Указана справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 01 грудня 2022 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що ОСОБА_1 та ПАТ КБ «ПриватБанк», назву якого змінено на АТ КБ «ПриватБанк», 26 серпня 2014 року уклали договір банківського вкладу, відповідно до умов якого позивач розмістила на депозитному рахунку у банку грошові кошти на визначений цим договором строк за умови нарахування та сплати процентів. Строк договору становить

3 місяці. На підставі договору банківського вкладу відкрито депозитний рахунок, на який позивач внесла грошові кошти.

Згідно з пунктом 3.1 договору банківськоговкладу дія цього договору припиняється після виплати усієї суми вкладу разом із процентами, належними відповідно до умов договору.

Відповідно до пункту 3.2 договору банківськоговкладу, якщо вкладник вимагає повернення частини вкладу, то його зобов`язання та зобов`язання банку за вкладом припиняються і вклад повертається.

Згідно з довідкою банку від 28 липня 2017 року станом на 27 липня

2017 року на рахунку находиться 444 225,06 грн.

На адресу відповідача представником позивача 10 листопада 2017 року направлено вимогу від 09 листопада 2017 року про повернення банківського вкладу, яку банк отримав, але у добровільному порядку вклад не повернув.

Так, листом від 19 січня 2018 року ПАТ КБ «ПриватБанк» направило представнику ОСОБА_1 - ОСОБА_2 відповідь, відповідно до якої у зв`язку з тим, що адреса ОСОБА_1 , яка вказана у наданій ОСОБА_2 довіреності, не відповідає відомостям, які наявні у банку,

а фінансовий номер телефону не є телефоном оператора стільникового зв`язку України, ОСОБА_1 запропоновано пройти верифікацію

в банку, а також надати докази походження коштів, що знаходяться на депозитах.

У грудні 2017 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до

ПАТ КБ «ПриватБанк» про стягнення банківського вкладу.

Рішенням Шевченківського районного суду міста Запоріжжя від 08 лютого 2019 року у справі № 336/7577/17, яке набрало законної сили 23 квітня

2019 року, задоволено позов ОСОБА_1 до АТ КБ «ПриватБанк» про стягнення банківського вкладу за договором банківського вкладу

від 26 серпня 2014 року на загальну суму 444 225,06 грн.

Відповідно до наданого до матеріалів справи розрахунку заборгованість банку перед позивачем у зв`язку з неналежним виконанням зобов`язань

за договором депозитного вкладу становить 3 336 941,93 грн, з яких: інфляційні втрати - 69 299,10 грн, три відсотки річних - 29 242,14 грн та пеня за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання - 3 238 400,69 грн.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження

в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частинами першою та другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог

і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам рішення суду першої інстанції у нескасованій частині та постанова апеляційного суду відповідають.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, враховуючи наступне.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

За статтями 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на захист її особистого немайнового або майнового права чи інтересу у суді.

Кожна особа має право в порядку, встановленому ЦПК України, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси.

Завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

За статтями 526 530 598 599 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та

вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, установлених договором або законом. Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

За договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов`язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором. До відносин банку та вкладника за рахунком, на який внесений вклад, застосовуються положення про договір банківського рахунка (глава 72 цього Кодексу), якщо інше не встановлено цією главою або не випливає із суті договору банківського вкладу (частини перша, третя статті 1058 ЦК України).

Відповідно до частин першої-другої статті 1060 ЦК України (у редакції, чинній станом на час укладення договору банківського вкладу) договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад). Договором може бути передбачено внесення грошової суми на інших умовах її повернення. За договором банківського вкладу незалежно від його виду банк зобов`язаний видати вклад або його частину на першу вимогу вкладника, крім вкладів, зроблених юридичними особами на інших умовах повернення, які встановлені договором. Умова договору про відмову від права на одержання вкладу на першу вимогу є нікчемною.

У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або

частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або

законом, договір є відповідно розірваним або зміненим (частина третя статті 651 ЦК України).

Відповідно до частини другої статті 653 ЦК України у разі розірвання договору зобов`язання сторін припиняються.

У контексті статей 524 533-535 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, яке виражається в грошових одиницях України (грошовому еквіваленті

в іноземній валюті чи в іноземній валюті), це таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана сплатити гроші на користь другої сторони (кредитора), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно зі статтею 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 року у справі № 320/5115/17 зазначено, що: «після розірвання договорів банківського вкладу в судовому порядку банк не звільняється від відповідальності за порушення виконання зобов`язань згідно зі

статтею 625 ЦК України, частиною другою якої встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. У такому випадку Велика Палата Верховного Суду визначає порядок обчислення трьох процентів річних за формулою: сума вкладу за рішенням суду від 04 грудня 2014 року (з урахуванням моменту набрання ним чинності - 25 березня 2015 року) х 848 (кількість днів прострочення виконання рішення суду) х 3 (розмір процентів, встановлених частиною другою статті 625 ЦК України) : 100: 365 (днів у році)».

Зазначений висновок сформульовано з урахуванням конкретних обставин

у справі № 320/5115/17, в якій установлено, що зобов`язання сторін за договором банківського вкладу припинилися після набрання законної сили судовим рішенням про розірвання договорів банківського вкладу, а тому саме з цього часу правомірним є нарахування трьох процентів річних за прострочення виконання грошового зобов`язання.

Суди дійшли висновку, що відповідно до наданого позивачем розрахунку період прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання розпочався з грудня 2017 року та завершився у день фактичного погашення заборгованості за вкладом та відсотками, стягнутими рішення суду -

06 лютого 2020 року, тому за вказаний період слід нарахувати інфляційні втрати і три відсотки річних. Суди взяли за основу для нарахування інфляційних втрат і трьох відсотків річних борг за вкладом, визначений

у довідці банку та стягнутий судовим рішення у іншій цивільній справі -

444 225,06 грн.

У справі, що переглядається, суди встановили, що після звернення ОСОБА_1 до АТ КБ «ПриватБанк» із вимогою від 09 листопада 2017 року повернути вклад, правовідносини сторін за договором банківського вкладу припинилися, а тому висновок судів про обґрунтованість вимог позивача про нарахування трьох процентів річних

у розмірі 29 242,14 грн та інфляційних втрат у розмірі 69 299,10 грн за період прострочення виконання грошового зобов`язання з грудня 2017 року до дня фактичного погашення заборгованості за вкладом є правильним.

Колегія суддів відхиляє як необґрунтовані доводи касаційної скарги

АТ КБ «ПриватБанк» про те, що, задовольняючи вимоги ОСОБА_1 про стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат, суди попередніх інстанцій помилково виходили з розміру грошового зобов`язання -

444 225,06 грн, стягнутого рішенням Шевченківського районного суду

міста Запоріжжя від 08 лютого 2019 року у справі № 336/7577/17, тоді як відповідно до умов договору банківського вкладу сума грошового зобов`язання становила 300 000 грн, оскільки, як встановлено судами, станом на 27 липня 2017 року розмір грошового зобов`язання відповідача становив 444 225,06 грн.

Вказані висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 26 вересня 2022 року у справі № 336/3085/20.

Ураховуючи наведене, посилання заявника на неврахування висновків Великої Палати Верховного Суду викладеного у постанові від 09 листопада 2021 року у справі № № 320/5115/17 є необґрунтованими.

Безпідставним є посилання у касаційній скарзі на неврахування судом апеляційної інстанції висновків, які були викладені у постановах Верховного Суду від 01 грудня 2021 року у справі № 321/404/19, від 08 грудня 2021 року

у справі № 757/26746/17-ц, від 14 грудня 2021 року у справі № 572/3074/20, враховуючи наступне.

У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини

є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не

будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.

У справі № 321/404/19 Верховний Суд зазначив, що після ухвалення

рішення про стягнення депозитного вкладу та набрання ним законної сили між сторонами не існує споживчих правовідносин, а до грошового зобов`язання зі сплати коштів, наявність якого підтверджена судовим рішенням, застосовуються приписи статті 625 ЦК України у разі його

невиконання. Тобто, на вказані правовідносини не поширюється дія

Закону України «Про захист прав споживачів», а тому пеня відповідно до частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» не нараховується. Рішення судів попередніх інстанцій в частині задоволення позовних вимог про стягнення трьох процентів річних не оскаржувалося,

а тому в цій частині Верховним Судом не переглядалося.

У справі № 757/26746/17-ц Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій про задоволення вимоги про стягнення пені, нарахованої після розірвання договорів банківського вкладу, оскільки після припинення між сторонами правовідносини з цих договорів частина п`ята статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» не підлягає застосуванню до спірних правовідносин. Позовні вимоги щодо стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат у цій справі позивач не заявляв.

У справі № 572/3074/20 Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду в частині стягнення пені, нарахованої після припинення

правовідносин за договором банківського вкладу, з тих підстав,

що на спірні правовідносини не розповсюджується частина п`ята

статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів». Рішення судів попередніх інстанцій в частині стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат не оскаржувалося, а тому Верховним Судом не переглядалося.

Таким чином, висновки апеляційного суду в справі, що переглядається, узгоджуються з наведеними вище висновками Верховного Суду в частині вирішення вимоги позивача про стягнення пені з підстав, передбачених частиною п`ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів».

У наведених вище, як приклад неоднакового застосування судом норм матеріального права постановах Верховного Суду, суд касаційної інстанції не робив висновку щодо застосування частини другої

статті 625 ЦК України, оскільки у вказаних справах рішення судів у цій частині в касаційному порядку не переглядалося, або такі вимоги позивачами взагалі не заявлялися.

У справі, яка переглядається, проаналізувавши зміст оскаржуваних судових рішень, Верховний Суд дійшов висновку, що суди ухвалили судові рішення

(в частині вирішення позовних вимог про стягнення трьох процентів річних

у розмірі 29 242,14 грн та інфляційних втрат у розмірі 69 299,10 грн за період прострочення виконання грошового зобов`язання з грудня 2017 року до дня фактичного погашення заборгованості за вкладом) відповідно до встановлених ними обставин на підставі поданих сторонами доказів та правильно застосували норми права.

Інші наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди

з висновками судів стосовно встановлення обставин справи та переоцінки доказів, що в силу вимог статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження в апеляційному суді з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи.

Суд касаційної інстанції є судом права, а не факту, тому з огляду на вимоги процесуального закону не здійснює оцінку доказів, у зв`язку з тим, що це знаходиться поза межами його повноважень.

Європейський суд з прав людини вказав, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент.

Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України»).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування рішення суду першої інстанції у нескасованій частині та постанови апеляційного суду, тому їх необхідно залишити без змін,

а касаційну скаргу - без задоволення.

Щодо судових витрат

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400 402 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд

у складі колегії суддів Третьоїсудової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду міста Запоріжжя від 26 січня

2021 року в нескасованій частині та постанову Запорізького апеляційного суду від 23 лютого 2022 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий І. М. Фаловська

Судді: В. М. Ігнатенко

С. О. Карпенко

С. Ю. Мартєв

В. А. Стрільчук