Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 09.01.2019 року у справі №336/5275/17

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

2 грудня 2020 року

м. Київ

справа № 336/5275/17

провадження № 61-48811св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Карпенко С. О. (судді-доповідача), Стрільчука В. А., Тітова М.

Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - територіальна громада в особі Запорізької міської ради,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_2, ОСОБА_3,

провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_2, поданою його представником - адвокатом Поповою Наталією Василівною, на рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 21 грудня 2017 року, ухвалене у складі судді Галущенко Ю. А., та постанову Запорізького апеляційного суду від 6 листопада 2018 року, прийняту колегією у складі суддів: Крилової О. В., Кухаря С. В., Полякова О. З.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2017 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до територіальної громади в особі Запорізької міської ради про визнання права власності на майно в порядку спадкування за законом.

В обґрунтування позову зазначила, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її баба ОСОБА_4, після якої відкрилася спадщина на квартиру АДРЕСА_1. На день відкриття спадщини із ОСОБА_4 проживав та був зареєстрованим її син ОСОБА_5, який спадщину прийняв фактично.

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_5 помер; за життя спадщину після матері він не оформив.

Позивач зазначає, що є племінницею ОСОБА_5 і як єдиний спадкоємець після дядька за правом представлення у встановлений законодавством строк прийняла спадщину, звернувшись із заявою до Четвертої запорізької державної нотаріальної контори.

Проте отримати свідоцтво про право на спадщину вона не може, оскільки правовстановлюючі документи на квартиру АДРЕСА_1 втрачені.

За таких обставин просила визнати за нею право власності у порядку спадкування за законом після дядька ОСОБА_5 на квартиру АДРЕСА_1.

Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 13 грудня 2017 року до участі у справі як треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, залучено інших племінників ОСОБА_5 - ОСОБА_2 і ОСОБА_3, оскільки вони також можуть претендувати на прийняття спадщини.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 21 грудня 2017 року позов задоволено.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на квартиру АДРЕСА_1 у порядку спадкування за законом після дядька ОСОБА_5.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що позивач єдина із спадкоємців ОСОБА_5 у встановленому законодавством порядку прийняла спадщину, проте не може її оформити через відсутність правовстановлюючих документів на квартиру.

Постановою Запорізького апеляційного суду від 6 листопада 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, а рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 21 грудня 2017 року - без змін.

Суд апеляційної інстанції погодився із висновками суду першої інстанції щодо наявності правових підстав для визнання за ОСОБА_1 права власності на квартиру АДРЕСА_1 у порядку спадкування, оскільки вважав, що до таких висновків суд першої інстанції дійшов на підставі всебічно і повно з'ясованих обставин справи.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У грудні 2018 року ОСОБА_2 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просив рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 21 грудня 2017 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 6 листопада 2018 року скасувати і ухвалити нове рішення про відмову у позові.

Касаційна скарга, крім іншого, мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не повідомили його про дату, час і місце судового засідання, у зв'язку з чим він не мав можливості реалізувати свої процесуальні права.

Також заявник зазначив, що, звертаючись із позовом, ОСОБА_1 умисно приховала наявність у ОСОБА_5 інших спадкоємців і не зазначила їх у позовній заяві, а після витребування матеріалів спадкових справ, заведених щодо майна ОСОБА_4 і ОСОБА_5, заявила клопотання про залучення його і ОСОБА_3 до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, хоча вони повинні мати процесуальний статус відповідачів.

Ухвалою Верховного Суду від 29 грудня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій фактичні обставини справи

Суди попередніх інстанцій встановили, що на підставі договору купівлі-продажу від 13 травня 1992 року ОСОБА_4 на праві власності належала квартира АДРЕСА_1.

2 березня 1993 року ОСОБА_4 склала заповіт, згідно з яким усе належне їй майно заповіла синам ОСОБА_5 та ОСОБА_6.

ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_6 помер.

ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_4

ОСОБА_5 на день відкриття спадщини проживав разом із спадкодавцем і спадщину прийняв фактично. Спадкоємці ОСОБА_6 із заявами про прийняття спадщини після ОСОБА_4 не зверталися.

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_5 помер; спадщину після матері він не оформив.

20 лютого 2014 року до Четвертої запорізької державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після дядька ОСОБА_5 за правом представлення звернулася племінниця ОСОБА_1.

Інші спадкоємці за правом представлення - племінники спадкодавця ОСОБА_2 і ОСОБА_3 - заяви про прийняття спадщини у встановлений строк не подали.

Також суди встановили, що оригінал правовстановлюючого документа на квартиру АДРЕСА_1 у ОСОБА_1 відсутній, у зв'язку з чим постановою державного нотаріуса Четвертої запорізької державної нотаріальної контори від 13 грудня 2017 року відмовлено ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину після ОСОБА_5.

Суд апеляційної інстанції, оцінивши доводи ОСОБА_2 про фактичне прийняття спадщини після дядька ОСОБА_5 у зв'язку з постійним проживанням з ним на день відкриття спадщини, дійшов висновку про недоведеність таких тверджень.

Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови

Відповідно до статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" № 460-IX від 15 січня 2020 року касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" № 460-IX від 15 січня 2020 року, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" № 460-IX від 15 січня 2020 року.

Відповідно до частини 2 статті 389 ЦПК України у редакції, чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина 1 статті 400 ЦПК України у редакції, чинній на час подання касаційної скарги).

Частиною 4 статті 401 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції скасовує судове рішення за наявності підстав, які тягнуть за собою обов'язкове скасування судового рішення.

Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 411 ЦПК України у редакції, чинній на час подання касаційної скарги, судові рішення підлягають обов'язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо справу розглянуто за відсутності будь-кого з учасників справи, належним чином не повідомлених про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою касаційну скаргу такою підставою.

Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги, суд дійшов таких висновків.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, виходив з наявності для цього правових підстав та вважав, що ОСОБА_1 єдина із спадкоємцівОСОБА_5 у встановленому законодавством порядку прийняла спадщину, тоді як ОСОБА_2 не довів постійне проживання разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини і її фактичне прийняття.

Проте такі висновки судів попередніх інстанцій передчасні, оскільки суди дійшли їх з порушенням принципу змагальності сторін, розглянувши справу за відсутності ОСОБА_2 без доказів його належного повідомлення про місце, дату та час судового засідання.

Так, стаття 128 ЦПК України визначає, що суд викликає учасників справи у судове засідання або для участі у вчиненні процесуальної дії, якщо визнає їх явку обов'язковою. Суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов'язковою. Судові виклики здійснюються судовими повістками про виклик. Судові повідомлення здійснюються судовими повістками-повідомленнями.

Судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за п'ять днів до судового засідання, а судова повістка-повідомлення - завчасно.

Днем вручення судової повістки є:

1) день вручення судової повістки під розписку;

2) день отримання судом повідомлення про доставлення судової повістки на офіційну електронну адресу особи;

3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду;

4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Стаття 130 ЦПК України встановлює, що у випадку відсутності в адресата офіційної електронної адреси судові повістки, адресовані фізичним особам, вручаються їм під розписку. Розписка про одержання судової повістки з поміткою про дату вручення в той самий день особами, які її вручали, повертається до суду.

Якщо особу, якій адресовано судову повістку, не виявлено в місці проживання, повістку під розписку вручають будь-кому з повнолітніх членів сім'ї, які проживають разом з нею. У такому випадку особа, якій адресовано повістку, вважається належним чином повідомленою про час, дату і місце судового засідання, вчинення іншої процесуальної дії. У разі відсутності адресата (будь-кого з повнолітніх членів його сім'ї) особа, яка доставляє судову повістку, негайно повертає її до суду з поміткою про причини невручення.

Суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого Стаття 130 ЦПК України строку у разі неявки в судове засідання учасника справи, щодо якого відсутні відомості про вручення йому повідомлення про дату, час і місце судового засідання (стаття 223 ЦПК України).

Ухвалу про залучення ОСОБА_2 і ОСОБА_3 до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, Шевченківський районний суд м.

Запоріжжя постановив 13 грудня 2017 року.

Згідно з супровідним листом, копію цієї ухвали 14 грудня 2017 року суд направив ОСОБА_2 і ОСОБА_3

Конверт, направлений ОСОБА_3, відділом поштового зв'язку повернений до суду через проживання адресата на тимчасово непідконтрольній Україні території (м.

Макіївка Донецької області). Доказів відправлення і вручення копії ухвали Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 13 грудня 2017 року або судової повістки ОСОБА_2 матеріали справи не містять.

Будь-які інші докази повідомлення ОСОБА_2 про дату, час і місце судового засідання, призначеного судом першої інстанції на 21 грудня 2017 року, також відсутні.

Таким чином, вбачається, що суд першої інстанції неналежно здійснив виклик ОСОБА_2 у судове засідання, у порушення вимог статі 233 ЦПК України не вирішив питання про відкладення розгляду справи і ухвалив 21 грудня 2017 року рішення у відсутність ОСОБА_2 без будь-яких доказів його повідомлення про судове засідання.

Посилаючись у тексті рішення від 21 грудня 2017 року на те, що неявка ОСОБА_2 у судове засідання без повідомлення причин відсутності згідно зі статтею 233 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи по суті, суд першої інстанції не звернув уваги, що за змістом вказаної статті неявка учасника справи в судове засідання не перешкоджає судовому розгляду лише за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, чого у даній справі не встановлено.

Суд апеляційної інстанції допущені судом першої інстанції недоліки не усунув, натомість також розглянув справу за відсутності ОСОБА_2, щодо якого не було даних про його повідомлення про дату, час і місце судового засідання.

Так, статтею 368 ЦПК України встановлено, що справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 368 ЦПК України.

Суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи (стаття 372 ЦПК України).

Апеляційний суд у складі колегії суддів, визначеної для розгляду цієї справи після ліквідації апеляційного суду Запорізької області та утворення Запорізького апеляційного суду, призначив справу до розгляду на 6 листопада 2018 року.

Про дату, час і місце судового засіданняОСОБА_2 суд повідомляв шляхом направлення 12 жовтня 2018 року на адресу, вказану заявником в апеляційній скарзі, судової повістки. Докази вручення цієї повістки ОСОБА_2 у справі відсутні.

На іншу, наявну у справі адресу заявника, а саме на адресу реєстрації, суд апеляційної інстанції повістку не направляв.

Клопотання представника ОСОБА_2 - адвоката Попової Н. В., щодо відкладення розгляду справи через її відсутність у м. Запоріжжі у визначену дату, суд відхилив.

Таким чином, суд апеляційної інстанції у порушення статті 372 ЦПК України розглянув справу за відсутності ОСОБА_2, щодо якого не було відомостей про вручення йому судової повістки, і його представника, не врахувавши, що першочерговим доводом апеляційної скарги є вирішення судом першої інстанції справи за відсутності ОСОБА_2, що унеможливило реалізацію ним своїх процесуальних прав, зокрема, заявлення клопотання про допит свідків на підтвердження посилань щодо фактичного прийняття спадщини після дядька ОСОБА_5.

Вказуючи у постанові від 6 листопада 2018 року про те, що заявник апеляційної скарги утримався від отримання судової повістки, суд апеляційної інстанції не врахував, що у справі відсутні будь-які докази відмови ОСОБА_2 від отримання поштової кореспонденції, оскільки до суду не повернулося ні повідомлення про вручення заявнику судової повістки, ні конверт із зазначенням причин невручення.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожній особі гарантовано право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Основними засадами судочинства відповідно до частини 1 статті 129 Конституції України визначено, зокрема, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Права та обов'язки учасників справи закріплені у статті 43 ЦПК України, згідно з якими учасник справи має право, зокрема, подавати докази; брати участь у судових засіданнях; брати участь у дослідженні доказів; ставити питання іншим учасникам справи, а також свідкам, експертам, спеціалістам; подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом.

Європейський суд з прав людини роз'яснив, що принцип рівності сторін - це один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду, який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище порівняно з опонентом.

Публічний характер судового розгляду є істотним елементом права на справедливий суд, а відкритість процесу, як правило, включає право особи бути заслуханою в суді.

Право на публічний судовий розгляд становить фундаментальний принцип і було б позбавлене сенсу, якщо сторона у справі не повідомлена про слухання таким чином, щоб мати можливість брати участь у ньому, якщо вона вирішила здійснити своє право на явку до суду, встановлене національним законом. В інтересах здійснення правосуддя сторона спору повинна бути викликана в суд таким чином, щоб не тільки знати про дату і місце проведення засідання, але й мати достатньо часу, щоб встигнути підготуватися до справи.

Процесуальні гарантії забезпечення належного розгляду справи стосовно ОСОБА_2 порушені через його непоінформованість про дату і час розгляду справи в судах першої і апеляційної інстанцій. Неналежне повідомлення про час, дату та місце судового засідання і розгляд справи без участі ОСОБА_2 позбавило його можливості подати докази; заявити відповідні клопотання, у тому числі про допит свідків; давати пояснення по суті спору, подавати свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, та заперечення проти доводів і міркувань інших учасників справи.

Пунктом 5 частини 1 статті 411 ЦПК України у редакції, чинній на час подання касаційної скарги, визначено, що судові рішення підлягають обов'язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо справу розглянуто за відсутності будь-кого з учасників справи, належним чином не повідомлених про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою касаційну скаргу такою підставою.

У зв'язку з тим, що суди першої і апеляційної інстанцій розглянули справу за відсутності ОСОБА_2, належним чином не повідомленого про дату, час і місце судового засідання, чим він обґрунтовував свою касаційну скаргу, оскаржуване рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду не можуть вважатися законними та обґрунтованими і відповідно до статті 411 ЦПК України у редакції, чинній на час подання касаційної скарги, підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Для правильного вирішення справи під час нового розгляду судам належить врахувати, що право власності спадкоємця на спадкове майно підлягає захисту в судовому порядку шляхом його визнання, зокрема, у разі, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, яка претендує на спадщину, тому належним відповідачем у такій справі є учасник цивільних правовідносин, який не визнає або оспорює право власності спадкоємця на спадкове майно; лише за відсутності інших спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття, відповідачами у цій категорії справи є територіальні громади в особі відповідних органів місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини. Оскільки у даній справі, крім позивача, на спадщину після ОСОБА_5 за правом представлення свої вимоги також заявив ОСОБА_2, який стверджує про її фактичне прийняття, судам належить перевірити наявність правових підстав для визначення відповідачем територіальної громади в особі Запорізької міської ради, а також перевірити на відповідність вимогам законодавства процесуальний статус ОСОБА_2, який залучений до участі у справі як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору.

Щодо судових витрат

Згідно з частиною 13 статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Так як касаційний суд дійшов висновку про передачу справи на новий розгляд до суду першої інстанції, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400 і 411 ЦПК Україниу редакції, чинній на час подання касаційної скарги, та статтями 401 і 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2, подану його представником - адвокатом Поповою Наталією Василівною, задовольнити частково.

Рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 21 грудня 2017 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 6 листопада 2018 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: С. О. Карпенко В. А. Стрільчук М. Ю. Тітов