Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 01.09.2020 року у справі №310/681/18

Постанова

Іменем України

08 вересня 2021 року

м. Київ

справа № 310/681/18

провадження № 61-11423св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.,

суддів: Антоненко Н. О. (суддя-доповідач), Краснощокова Є. В., Русинчука М. М., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі: публічне акціонерне товариство "Перший Український Міжнародний банк", ОСОБА_2,

треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Чудловський Володимир Анатолійович, Міністерство юстиції України,

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1, підписану адвокатом Працевитим Геннадієм Олександровичем, на постанову Запорізького апеляційного суду від 30 червня 2020 року в складі колегії суддів Кухаря С. В., Крилової О. В., Полякова О. З.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2018 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ПАТ "Перший Український Міжнародний Банк", ОСОБА_2, треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Чуловський В. А., Міністерство юстиції України, та з урахуванням уточнень просив визнати незаконним та скасувати рішення про державну реєстрацію права власності, визнати недійсним договір купівлі-продажу.

В обґрунтування позовних вимог указував, що йому на праві приватної власності належало нежитлове приміщення за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 166,6 м2.

15 вересня 2008 року між ним та ЗАТ "Перший Український Міжнародний банк" укладено кредитний договір № 6780652, за умовами якого банк взяв на себе зобов'язання надати йому кредит в сумі 32 000 доларів США на споживчі цілі зі строком повернення до 15 вересня 2023 року. З метою забезпечення виконання ним зобов'язань за кредитним договором між ним та банком було укладено договір іпотеки № 6780661, за умовами якого він передав банку в іпотеку нежитлове приміщення площею 166,6 м2 за адресою: АДРЕСА_1.

Рішенням Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 05 вересня 2016 року в справі № 310/11024/15 задоволено позовну заяву ПАТ "Перший Український Міжнародний банк" до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки, визначивши при цьому спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом продажу банком від свого імені предмета іпотеки будь-якій особі покупцеві, із встановленням початкової ціни продажу предмету іпотеки на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій, але не меншою ніж 728 297,0 грн. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 19 травня 2017 року зупинено виконання рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 05 вересня 2016 року до закінчення касаційного провадження у справі.

Проте, 20 жовтня 2017 року з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 100963017 позивачу стало відомо, що 24 липня 2017 року державним реєстратором Запорізької обласної філії КП "Центр державної реєстрації" Безсмолим О. В. внесено зміни до реєстру прав власності на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 36340280 від 27 липня 2017 року, відповідно до якого право власності на предмет іпотеки зареєстроване за ПАТ "Перший Український Міжнародний банк".

07 грудня 2017 року із довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 106650558 позивачу стало відомо, що 14 листопада 2017 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чуловським В. А. посвідчено договір купівлі-продажу нерухомого майна № 26763 між ПАТ "Перший Український Міжнародний банк" та ОСОБА_2 і за останнім зареєстровано право власності на ціле вбудоване приміщення загальною площею 166,6 м2, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 1311578023104, адреса: АДРЕСА_2. Позивач вважав, що дії державного реєстратора щодо прийняття рішення про зміну власника предмета іпотеки суперечать нормам законодавства України, а тому рішення підлягає скасуванню, а договір купівлі-продажу нежитлового приміщення від 14 листопада 2017 року підлягає визнанню недійсним.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 27 грудня 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено частково; визнано незаконним та скасовано рішення державного реєстратора Запорізької обласної філії Комунального підприємства "Центр державної реєстрації" Безсмолого О. В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за № 36340280 від 24 липня 2017 року, про реєстрацію за ПАТ "Перший Український Міжнародний Банк" права власності на нежитлове приміщення площею 166,6 м2, розташоване за адресою: АДРЕСА_2; в задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

Вирішуючи спір в частині позовних вимог про скасування рішення про державну реєстрацію права власності на іпотечне майно, суд першої інстанції виходив із того, що визначена банком вартість предмета іпотеки не відповідає вимогам чинного законодавства, оскільки проведена без аналізу усіх можливих методичних підходів, без наявності достатньої кількості достовірної інформації про продаж подібних об'єктів, а використаний оцінювачем порівняльний підхід не ґрунтується на об'єктивних даних, у зв'язку з чим суд зробив висновок, що звіт про оцінку майна від 24 липня 2017 року не відповідає вимогам закону та не може бути врахований під час розгляду цієї справи.

Вказане свідчить, що зміст вимоги банку від 03 жовтня 2016 року про усунення порушень кредитного договору не відповідає пункту 4.7.1 договору іпотеки, оскільки у вимозі не визначена ціна предмета іпотеки як істотна умова, за якою буде звернено стягнення на предмет іпотеки, у зв'язку з чим суд першої інстанції зробив висновок, що такі обставини є підставою для визнання незаконним та скасування рішення про державну реєстрацію права власності на іпотечне майно за ПАТ "Перший Український Міжнародний Банк", оскільки банк не дотримався процедури, яка є обов'язковою для здійснення реєстрації.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Запорізького апеляційного суду від 30 червня 2020 року апеляційні скарги ПАТ "Перший Український Міжнародний Банк", ОСОБА_2 задоволено частково; рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 27 грудня 2019 року в частині задоволених позовних вимог скасовано і ухвалено в цій частині нове рішення, яким відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ПАТ "Перший Український Міжнародний Банк", ОСОБА_2, треті особи: приватний нотаріус КМНО Чуловський В. А., Міністерство юстиції України про визнання незаконним та скасування рішення про державну реєстрацію права власності; в іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що аналіз статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (у редакції, чинній на час прийняття оскаржуваного рішення державного реєстратора) свідчить, що рішення суб'єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав із внесенням відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вичерпує свою дію. Тому належним способом захисту права або інтересу позивача відповідно до вимог законодавства у такому разі є не скасування рішення суб'єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію права, а скасування запису про проведену державну реєстрацію права власності.

Аргументи учасників справи

29 липня 2020 року представник ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову апеляційного суду, у якій просить її скасувати як таку, що прийнята з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, і залишити в силі законне та обґрунтоване рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що висновок апеляційного суду про неправильно обраний позивачем спосіб захисту порушеного права є безпідставним, оскільки відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" в редакції, чинній на час розгляду справи в судді апеляційної інстанції, у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію речових прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації речових прав, державний реєстратор проводить державну реєстрацію відповідних речових прав, у зв'язку з чим скасування у судовому порядку рішення державного реєстратора, є належним способом захисту порушених прав.

Аналіз вимог касаційної скарги дає підстави вважати, що постанова апеляційного суду оскаржується в частині позовних вимог про скасування рішення про державну реєстрацію права власності на іпотечне майно, в іншій частині не оскаржується, а тому Верховним Судом не переглядається.

14 грудня 2020 року на адресу Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_2 на касаційну скаргу ОСОБА_1, у якому він просить залишити її без задоволення.

Вказує, що суд апеляції інстанції не переглянув рішення суду першої інстанції по суті заявлених вимог, проте зробив правильний висновок про відмову в задоволенні позову.

14 грудня 2020 року на адресу Верховного Суду надійшов відзив Міністерства юстиції України на касаційну скаргу касаційну скаргу ОСОБА_1, у якому представник міністерства просить залишити її без задоволення, оскаржену постанову апеляційного суду без змін, посилаючись на те, що постанова апеляційного суду є законною та обґрунтованою.

21 грудня 2020 року на адресу Верховного Суду надійшов відзив ПАТ "Перший український міжнародний банк", підписаний адвокатом Куриловою О. А., на касаційну скаргу ОСОБА_1, у якому вона просить залишити її без задоволення, оскаржену постанову апеляційного суду без змін. Вказує, що суд апеляційної інстанції зробив правильний висновок про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 з підстав обрання ним неналежного способу захисту порушеного права.

У січні 2021 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду відповідь на відзив ОСОБА_3 та відповідь на відзив ПАТ "Перший український міжнародний банк", у яких вказує на правильність висновків рішення суду першої інстанції щодо наявність підстав для задоволення позову, оскільки він як боржник не отримував вимогу банку про погашення кредитної заборгованості у 30 денний строк та вказана вимога не містить ціни предмета іпотеки, що є порушенням статті 35 Закону України "Про іпотеку".

Рух справи

Ухвалою Верховного Суду від 19 жовтня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі.

Ухвалою Верховного Суду від 31 серпня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина 1 статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина 8 статті 394 ЦПК України).

Відповідно до частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у таких випадках, якщо:

- суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

- скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.

В ухвалі Верховного Суду від 19 жовтня 2020 року вказано, що підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: про необхідність відступлення від висновку Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2018 року в справі № 915/127/18, оскільки постанова приймалася у період дії попередньої редакції Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" та не може застосовуватися до правовідносин у цій справі; судом апеляційної інстанції при ухваленні постанови не застосовано висновки викладені в постановіВерховного Суду від 30 червня 2020 року в справі № 922/3130/19.

Фактичні обставини справи

Суди встановили, що ОСОБА_1 на праві приватної власності належало ціле вбудоване приміщення загальною площею 166,6 м2, розташоване за адресою: АДРЕСА_1,

15 вересня 2008 року між ЗАТ "Перший Український Міжнародний Банк" та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 6780652, відповідно до умов якого банк надав ОСОБА_1 кредит у розмірі 32 000 доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 13,99% з кінцевим терміном повернення до 15 вересня 2023 року.

В забезпечення виконання зобов'язань, передбачених кредитним договором, між ЗАТ "Перший Український Міжнародний Банк" та ОСОБА_1 укладено договір іпотеки №6780661 від 15 вересня 2008 року, предметом якого є вищезазначене нежитлове приміщення.

Рішенням Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 06 вересня 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 22 грудня 2016 року, в справі № 310/11024/15 позов ПАТ "Перший Український Міжнародний Банк" до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки задоволено; звернено стягнення на предмет іпотеки за договором № 6780661 від 15 версеня 2008 року, а саме цілого вбудованого приміщення загальною площею 166,6 м 2, реєстраційний номер 177043, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, та належить ОСОБА_1, визначивши при цьому спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом продажу ПАТ "Перший Український Міжнародний Банк" вищевказаного приміщення, що є предметом іпотеки будь-якій особі - покупцеві, із встановленням початкової ціни продажу предмету іпотеки на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій, але не меншою 728 297,0 грн, як визначено сторонами у пункті
1.2.1.1. договору іпотеки.

Постановою Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 05 вересня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 22 грудня 2016 року скасовано, ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позову ПАТ "Перший Український Міжнародний Банк" до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Вимогою № 2222 від 03 жовтня 2016 року ПАТ "Перший Український Міжнародний Банк" попередив ОСОБА_1, що у разі невиконання вимог банку протягом 30 днів з дня отримання даного повідомлення та не усунення порушень кредитного договору банк ухвалить рішення про прийняття предмета іпотеки у свою власність. Вказану вимогу згідно рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення ОСОБА_1 отримав 17 жовтня 2016 року.

Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 20 жовтня 2017 року державний реєстратор Запорізької філії КП "Центр державної реєстрації" Безсмолов О. В. 24 липня 2017 року зареєстрував право власності за ПАТ "Перший Український Міжнародний Банк" на спірне ціле убудоване приміщення загальною площею 166,6 м2, що розташована за адресою АДРЕСА_2.

Висновком про вартість майна зі змінами та доповненнями, який проведено суб'єктом оціночної діяльності "УкрЕксПроБуд", встановлено, що ринкова вартість цілого вбудованого приміщення загальною площею 166,6 м2 складає 366 479,75 грн.

14 листопада 2017 року між ПАТ "Перший Український Міжнародний Банк" та ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу нежитлового приміщення за 810 000 грн, відповідно до якого його власником став ОСОБА_2.

Позиція Верховного Суду

Колегія суддів частково приймає аргументи, які викладені в касаційній скарзі, з таких мотивів.

Обґрунтовуючи свої висновки про неналежний спосіб захисту, апеляційний суд посилався на правовий висновок, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2018 року у справі № 915/127/18 (провадження № 12-184гс18), про те, що рішення суб'єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав із внесенням відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вичерпує свою дію, тому належним способом захисту права або інтересу позивача у такому разі є не скасування рішення суб'єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав, а скасування запису про проведену державну реєстрацію.

Проте згідно із Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству", який набрав чинності 16 січня 2020 року, статтю 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" викладено у новій редакції. Відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини 3 статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (у редакції, чинній із 16 січня 2020 року) відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом "а" пунктів 1, 2, 3 частини 3 статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом "а" пунктів 1, 2, 3 частини 3 статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень") проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини 3 статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень". Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Отже, у розумінні положень наведеної норми права у чинній редакції (яка діяла на час ухвалення судом апеляційної інстанції оскарженої постанови), на відміну від положень частини 2 статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" у попередній редакції, яка передбачала такі способи судового захисту порушених прав, як скасування записів про проведену державну реєстрацію прав та скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, правомірними нині способами судового захисту порушених прав та інтересів особи є саме скасування рішення державного реєстратора щодо державної реєстрації прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав.

При цьому, з метою ефективного захисту порушених прав законодавець застеріг, що ухвалення зазначених судових рішень обов'язково має супроводжуватися одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Таких правових висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 20 серпня 2020 року у справі № 916/2464/19.

За змістом статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" виконанню підлягають виключно судові рішення: 1) про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень; 2) про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень; 3) про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, тобто до їх переліку не належить судове рішення про скасування запису про проведену державну реєстрацію права, тому починаючи з 16 січня 2020 року цей спосіб захисту вже не може призвести до настання реальних наслідків щодо скасування державної реєстрації прав за процедурою, визначеною у Законі України № 1952.

За таких обставин на час ухвалення постанови апеляційного суду вимоги про скасування рішення державного реєстратора були правомірними та ефективним способом захисту права; з урахуванням змін, внесених до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", такий спосіб захисту прав позивача є дієвим та належним, його застосування призведе до відновлення порушеного права позивача.

Такий висновок міститься у постановах Верховного суду від 21 липня 2021 року в справі № 686/19656/19 (провадження № 61-9418св20) та від 03 серпня 2021 року в справі № 295/6177/19 (провадження № 61-5270св21).

Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Отже, суд апеляційної інстанції, застосувавши норми матеріального права, які не підлягають застосуванню до спірних правовідносин, фактично не переглянув рішення суду першої інстанції в частині позовних вимог про визнання незаконним та скасування рішення про державну реєстрацію права власності на іпотечне майно із застосуванням тих норм матеріального права, які регулюють спірні правовідносини.

Суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, з огляду на положення статті 400 ЦПК України.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені статті 400 ЦПК України, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина 3 статті 400 ЦПК України).

З урахуванням необхідності врахування висновку щодо застосування норм права викладеного у постановах Верховного Суду від 20 серпня 2020 року у справі № 916/2464/19, від 21 липня 2021 року в справі № 686/19656/19 (провадження № 61-9418св20) та від 03 серпня 2021 року в справі № 295/6177/19 (провадження № 61-5270св21) колегія суддів вважає, що касаційну скаргу необхідно задовольнити частково, постанову апеляційного суду в оскарженій частині скасувати з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Висновки щодо розподілу судових витрат

Згідно із підпунктом "в" пункту 4 частини 1 статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається крім іншого, і з розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими в статтях 141, 142 ЦПК України. У статті 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. У частині 13 статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

У постанові Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року в справі № 530/1731/16-ц (провадження № 61-39028св18) зроблено висновок, що: "у разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Разом із тим, у випадку, якщо судом касаційної інстанції скасовано судові рішення з передачею справи на розгляд до суду першої/апеляційної інстанції, то розподіл суми судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює остаточне рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат".

Тому, з урахуванням висновку щодо суті касаційної скарги, розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, здійснюється тим судом, який ухвалює (ухвалив) остаточне рішення у справі, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1, підписану адвокатом Працевитим Геннадієм Олександровичем, задовольнити.

Постанову Запорізького апеляційного суду від 30 червня 2020 року в частині відмови в задоволенні позову ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства "Перший Український Міжнародний Банк", ОСОБА_2, треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Чуловський Володимир Анатолійович, Міністерство юстиції України про визнання незаконним та скасування рішення про державну реєстрацію права власності скасувати.

Передати справу № 310/681/18 в скасованій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції постанова Запорізького апеляційного суду від 30 червня 2020 року у скасованій частині втрачає законну силу.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді Н. О. Антоненко

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук

М. Ю. Тітов