Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 19.06.2019 року у справі №296/6014/17

Постанова

Іменем України

07 серпня 2019 року

м. Київ

справа № 296/6014/17

провадження № 61-10785св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.,

суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач), Русинчука М. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_2 , подану представником ОСОБА_7 , на рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 04 січня 2019 року року у складі судді

Галасюка Р. А. та постанову Житомирського апеляційного суду від 13 травня 2019 року у складі колегії суддів: Микитюк О. Ю., Борисюка Р. М., Григорусь Н. Й.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до

ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_8 про визнання недійсними договорів дарування та купівлі-продажу.

Позовна заява мотивована тим, що рішенням Корольовського районного суду

м. Житомира від 25 грудня 2015 року у справі № 296/3848/15-ц частково задоволено позов ОСОБА_9 та ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення майнової та моральної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 220 416,64 грн майнової шкоди та 617,00 грн судового збору.

Рішенням Апеляційного суду Житомирської області від 22 лютого 2016 року та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних

і кримінальних справ від 18 січня 2017 року судові рішення в частині стягнення

з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 майнової шкоди залишено без змін.

13 лютого 2017 року ОСОБА_2 подарував матері, ОСОБА_3 , адміністративне приміщення 2-го поверху літ.«А» загальною площею 24,1 кв. м за адресою:

АДРЕСА_1 .

16 червня 2017 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 укладено договір купівлі-продажу цього приміщення.

19 липня 2017 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , ОСОБА_6 укладено договір купівлі-продажу спірного приміщення.

Зазначені правочини від 13 лютого 2017 року та від 16 червня 2017 року

є фіктивними, оскільки укладені між близькими особами та з метою уникнути виконання рішення суду про стягнення на користь позивача заподіяної внаслідок ДТП шкоди.

Договір купівлі-продажу від 19 липня 2017 року також має бути визнано недійсним, оскільки визнання недійсним попереднього договору купівлі-продажу від 16 червня 2017 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 свідчитиме, що відповідачі ОСОБА_5 і ОСОБА_6 придбали спірне майно

у відповідача ОСОБА_4 , яка не мала права його відчужувати, оскільки також не набула права власності.

У зв`язку з викладеним, з урахуванням збільшених позовних вимог, позивач просив суд визнати недійсними вказані договори дарування та купівлі-продажу.

Короткий зміст рішень суду першої та апеляційної інстанції

Рішенням Корольовського районного суду м. Житомира від 04 січня 2019 року, залишеним без змін постановою Житомирського апеляційного суду

від 13 травня 2019 року, позов задоволено.

Визнано недійсним договір дарування адміністративного приміщення 2-го поверху літ.«А» загальною площею 24,1 кв. м., що знаходиться за адресою:

АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 143404718101, укладений 13 лютого 2017 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідчений 13 лютого 2017 року приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Ковалевським А. В за реєстровим номером 526,

з дня його укладання.

Визнано недійсним договір купівлі-продажу адміністративного приміщення

2-го поверху літ.«А» загальною площею 24,1 кв. м., що знаходиться за адресою:

АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 143404718101, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , посвідчений 16 червня 2017 року приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Ковалевським А. В за реєстровим номером 2437, з дня його укладення.

Визнано недійсним договір купівлі-продажу адміністративного приміщення

2-го поверху літ.«А» загальною площею 24,1 кв. м., що знаходиться за адресою:

АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 143404718101, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , посвідчений 19 липня 2017 року приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Стражник Т. О. за реєстровим номером 11996, з дня його укладення.

Стягнуто з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,

ОСОБА_6 на користь ОСОБА_1 4 018,80 грн понесених судових витрат, по 803,76 грн з кожного.

Рішення судів першої та апеляційної інстанцій мотивовані тим, що ОСОБА_2 , відчужуючи за безвідплатним договором своїй матері належне йому на праві власності нерухоме майно, був обізнаний про судовий розгляд справи за позовом про стягнення з нього майнової та моральної шкоди на користь позивача ОСОБА_1 , оскільки спір між ними існував тривалий час, тому міг передбачити негативні наслідки для себе у разі виконання судового рішення шляхом звернення стягнення на це нерухоме майно. Відчуження цього майна матір`ю відповідача на користь ОСОБА_4 , яка є цивільною дружиною відповідача, фактично свідчить про вчинення відповідачем дій з побудування схеми виведення власного нерухомого майна з можливого майбутнього обтяження з метою погашення боргу перед позивачем.

Зазначене свідчить про фіктивність укладеного договору дарування між відповідачами ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , які є близькими родичами.

Вимоги про визнання недійсними спірних договорів купівлі-продажу є похідними і підлягають задоволенню, оскільки продавці у вказаних договорах не набули належним чином права власності на спірне майно і, відповідно, прав на його відчуження.

Короткий зміст вимог касаційної скарги, узагальнення її доводів та викладу позиції інших учасників справи

У травні 2019 року представник ОСОБА_2 - ОСОБА_7 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати судові рішення

у справі та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди не врахували, що вчинення правочинів між близькими родичами саме по собі не може свідчити про фіктивність договорів дарування та купівлі-продажу нежитлового приміщення, оскільки необхідною кваліфікуючою ознакою при визнанні правочинів недійсними з підстав фіктивності є відсутність у сторін наміру створити правові наслідки та відсутність реального настання відповідних правових наслідків, обумовлених відповідним правочином. Дарувальник ОСОБА_2 та обдарована ОСОБА_3 мали намір та бажали настання відповідних правових наслідків договору дарування від 13 лютого 2017 року, більше того, цей договір повністю виконаний його сторонами - обдарованій було передано нежитлове приміщення

і вона набула право власності на нього, про що свідчить витяг з Державного реєстру прав на нерухоме майно. Також і договори купівлі-продажу нежитлового приміщення від 16 червня 2017 року та від 19 липня 2017 року виконані

в повному обсязі їх сторонами: продавці отримали кошти, а покупці отримали

у власність нерухоме майно, що підтверджується оспорюваними договорами та витягами з Державного реєстру прав на нерухоме майно.

Позивач подав відзив на касаційну скаргу, у якому просить в задоволенні касаційної скарги відмовити за безпідставністю та необґрунтованістю. Зазначає, що судове рішення про стягнення зі скаржника майнової та моральної шкоди на користь позивача не виконане; посилається на статтю 9 Закону України «Про виконавче провадження» як підставу недійсності правочину, вчиненого боржником у виконавчому провадженні;. на продовження дарувальником ОСОБА_2 користуватися нежитловим приміщенням після укладення договору дарування від 13 лютого 2017 року; на короткі терміни перебування майна у власності набувачів після укладення спірних правочинів; відсутність прав на відчуження майна продавцями за спірними договорами у зв?язку

з фіктивністю договору дарування.

Рух справи

12 червня 2019 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження у цій справі.

03 липня 2019 року ухвалою Верховного Суду справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Рішенням Корольовського районного суду м. Житомира від 25 грудня 2015 року

у справі № 296/3848/15-ц частково задоволено позов ОСОБА_9 та ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення майнової та моральної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 220 416,64 грн майнової шкоди та 617,00 грн судового збору.

Рішенням Апеляційного суду Житомирської області від 22 лютого 2016 року рішення суду першої інстанції в частині стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 майнової шкоди залишено без змін.

На підставі виконавчого листа, виданого Корольовським районним судом

м. Житомира 23 березня 2016 року, державний виконавець Корольовського відділу державної виконавчої служби м. Житомира 27 квітня 2016 року виніс постанову про відкриття виконавчого провадження № 50962463.

Доказів про повне або часткове виконання рішення відповідач суду не надав.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 12 травня 2016 року на час касаційного розгляду справи виконання рішення Апеляційного суду Житомирської області від 22 лютого

2016 року було зупинено.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних

і кримінальних справ від 18 січня 2017 року касаційну скаргу ОСОБА_2 відхилено, судові рішення в частині стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 майнової шкоди залишено без змін.

13 лютого 2017 року ОСОБА_2 подарував матері ОСОБА_3 адміністративне приміщення 2-го поверху літ.«А» загальною площею 24,1 кв. м за адресою:

АДРЕСА_1 .

16 червня 2017 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 укладено договір купівлі-продажу вказаного приміщення.

19 липня 2017 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , ОСОБА_6 укладено договір купівлі-продажу цього приміщення.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону рішення судів першої та апеляційної інстанцій про задоволення позову в повній мірі не відповідають.

Відповідно до статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Статтею 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасників правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання наслідків, що обумовлені ним.

Згідно зі статтею 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Частини перша та третя статті 215 ЦК визначають, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно з наведеними нормами, для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорювання правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним як способу захисту є усталеним у судовій практиці (див. постанову Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі

№ 280/2134/14-ц).

Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Згідно частини третьої статті 13 Цивільного кодексу України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Відповідно до змісту статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі

і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі

№ 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19) зроблено висновок, що «позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт

6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена статтею 228 ЦК України. Фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, вважає, що така протизаконна ціль, як укладення особою договору дарування майна зі своїм родичем з метою приховання цього майна від конфіскації чи звернення стягнення на вказане майно в рахунок погашення боргу, свідчить, що його правова мета є іншою, ніж та, що безпосередньо передбачена правочином (реальне безоплатне передання майна у власність іншій особі), а тому цей правочин є фіктивним і може бути визнаний судом недійсним».

Встановивши, що ОСОБА_3 є матір`ю відповідача, а ОСОБА_4 його цивільною дружиною, на час укладення відповідних договорів ОСОБА_2 був обізнаний про результат судового розгляду справи за позовом ОСОБА_1 про стягнення з нього шкоди, суди правильно вважали, що відповідач передбачав негативні наслідки для себе у випадку виконання судового рішення шляхом звернення стягнення на належне йому нерухоме майно.

Дійшовши висновку, що при укладенні 13 лютого 2017 року та 16 червня

2017 року оспорюваних правочинів воля сторін не відповідала зовнішньому її прояву та вони не передбачали реального настання правових наслідків, обумовлених вказаними правочинами, їх дії вчиненіна перехід права власності на нерухоме майно з метою приховання майна від виконання в майбутньому рішення суду про стягнення грошових коштів з ОСОБА_2 , суди обґрунтовано визнали недійсними оспорювані правочини на підставі статті 234 ЦК України.

Наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують ці висновки судів попередніх інстанцій та не дають підстав вважати, що суди в цій частині позовних вимог порушили норми матеріального і процесуального права.

Разом з тим висновки судів про можливість визнання недійсними договору купівлі-продажу спірного приміщення від 19 липня 2017 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , ОСОБА_6 як похідного, оскільки продавець не набув належним чином права власності на спірне майно, є помилковими.

Зважаючи на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що суди не навели визначених законом підстав та не встановили обставин, які б дозволяли визнати недійсним оспорюваний договір купівлі-продажу нежитлового приміщення від

19 липня 2017 року.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

Відповідно до статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Зважаючи на те що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судом повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню в частині визнання недійсним зазначеного договору купівлі-продажу від 19 липня 2017 року з ухваленням в цій частині нового рішення про відмову у задоволенні позову. В іншій частині судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статями 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд

у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 04 січня 2019 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 13 травня 2019 року в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 про визнання недійсним договору купівлі-продажу адміністративного приміщення

2-го поверху літ. «А», загальною площею 24,1 кв. м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 143404718101, укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , посвідченого 19 липня 2017 року приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Стражник Т.О. за реєстровим № 11996, скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 про визнання недійсним договору купівлі-продажу адміністративного приміщення

2-го поверху літ. «А», загальною площею 24,1 кв. м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 143404718101, укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , посвідченого 19 липня 2017 року приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Стражник Т.О. за реєстровим № 11996, відмовити.

В іншій частині рішення Корольовського районного суду м. Житомира

від 04 січня 2019 року та постанову Житомирського апеляційного суду

від 13 травня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Н. О. Антоненко

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук