Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 05.03.2018 року у справі №755/525/17

Постанова

Іменем України

07 червня 2018 року

м. Київ

справа № 755/525/17-ц

провадження № 61- 6659 св 18

Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Кузнєцова В. О. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідач - Київська міська рада,

відповідач - Публічне акціонерне товариство «Дарницький комбінат будівельних матеріалів і конструкцій»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 28 липня 2017 року у складі судді Гончарука В. П. та ухвалу апеляційного суду міста Києва від 26 вересня 2017 року у складі суддів: Гаращенка Д. Р., Невідомої Т. О., Пікуль А. А.,

ВСТАНОВИВ:

У січні 2017 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до Київської міської ради, Публічного акціонерного товариства «Дарницький комбінат будівельних матеріалів і конструкцій» (далі - ПАТ «Дарницький комбінат будівельних матеріалів і конструкцій») про визнання договору оренди земельної ділянки недійсним.

Позовна заява мотивована тим, що укладений 21 березня 2006 року між Київською міською радою та Відкритим акціонерним товариством «Дарницький комбінат будівельних матеріалів і конструкцій» (далі - ВАТ «Дарницький комбінат будівельних матеріалів і конструкцій») правонаступником якого є ПАТ «Дарницький комбінат будівельних матеріалів і конструкцій», договір оренди земельних ділянок не відповідає вимогам статті 15 Закону України «Про оренди землі» у редакції, що діяла на момент укладення спірного договору та постанові Кабінету Міністрів України від 03 березня 2004 року № 220.

Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 28 липня 2017 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що оспорюваний договір оренди земельних ділянок, укладено відповідачами з дотриманням вимог чинного законодавства, що свідчить про відсутність правових підстав для визнання його недійсним. Крім того, позивачем не зазначено які саме її права та особисті інтереси порушено укладенням такого договору.

Ухвалою апеляційного суду міста Києва від 26 вересня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_5 відхилено, рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 28 липня 2017 року залишено без змін.

Залишаючи рішення суду першої інстанції про відмову в задоволенні позовних вимог без змін, апеляційний суд погодився з висновками районного суду щодо відсутності правових підстав для їх задоволення.

31 жовтня 2017 року ОСОБА_5 подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить ухвалені у справі судові рішення скасувати і ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами не враховано, що положення Закону України «Про оренду землі», у редакції, яка діяла на момент укладення між відповідачами спірного договору оренди земельних ділянок, не передбачали можливість укладення такого договору одразу щодо декількох земельних ділянок, відповідні зміни відбулися пізніше, вже після укладення вказаного договору, що свідчить про його недійсність в силу вимог статей 203, 215 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Крім того, не можна погодитися з висновками судів про відсутність порушеного права у позивача у зв'язку з укладенням договору оренди земельних ділянок від 21 березня 2006 року № 66-6-00328, оскільки позивачем надано достатньо належних і допустимих доказів того, що при укладенні оспорюваного договору Київською міською радою були порушені її власні інтереси, а саме: порушене чинне законодавство, а також інтереси держави і суспільства, його моральні засади, й недодержання стороною (сторонами) правочину в момент його вчинення вимог законодавства порушує баланс інтересів та обов'язків на яких ґрунтується правова держава - Україна.

Статтею 388 ЦПК України, в редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України, у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 16 лютого 2018 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі.

22 березня 2018 року ПАТ «Дарницький комбінат будівельних матеріалів і конструкцій» подало відзив на касаційну скаргу.

Відзив мотивовано тим, що нормативно-правові акти, що діяли на момент укладення оскаржуваного позивачем договору оренди земельних ділянок, не передбачали обмеження права передачі більш ніж однієї ділянки землі за одним договором. Також позивачем взагалі не вмотивовано яким чином господарський договір, який передбачає передачу двох земельних ділянок в оренду, порушує її права та законні інтереси, наведені нею норми права не наділяють її правом від імені громади міста оскаржувати в судовому порядку дійсність договору, стороною якого вона не є.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Встановлено, і це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані рішення суду ухвалені з правильним застосуванням норм матеріального права та додержанням норм процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Судами встановлено, що 14 березня 2006 року на підставі пункту 22 рішення Київської міської ради від 15 липня 2004 року № 419-5/1829, між Київською міською радою та ВАТ «Дарницький комбінат будівельних матеріалів і конструкцій» був укладений договір оренди земельних ділянок загальною площею 21, 5177 га, які розташовані по АДРЕСА_1 строком на 15 років.

Вказаний договір зареєстрований у Книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі 21 березня 2006 року за № 66-6-00328.

За положеннями частин першої та третьої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Разом з тим, відповідно до частини першої статті 3 ЦПК України 2004 року кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину підлягають застосуванню загальні приписи статей 3, 15, 16 ЦК України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, передбачених законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене, в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається необхідний спосіб захисту порушеного права, якщо таке порушення відбулось.

Відповідно до частини другої статті 15 Закону України «Про оренду землі», в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, а також порушення вимог статей 4-6, 11, 17, 19цього Законує підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до закону.

Норми вказаного закону на час укладення між відповідачами оскаржуваного договору оренди земельних ділянок, дійсно не передбачали положень про надання в оренду декількох земельних ділянок, що перебувають у власності одного орендодавця чи у розпорядженні одного органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування, проте й положень про заборону надання в оренду декількох земельних ділянок за одним договором не містили.

Таким чином, суди попередніх інстанцій на підставі належним чином оцінених доказів, дійшли обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовних вимог, оскільки оспорюваний правочин був спрямований на реальне настання правових наслідків, крім того рішення Київської міської ради № 419-5/1829 від 15 липня 2004 року, на підставі якого 14 березня 2006 року був укладений договір оренди двох земельних ділянок між Київською міською радою та ВАТ «Дарницький комбінат будівельних матеріалів і конструкцій» скасоване не було та прийняте уповноваженим органом в межах повноважень та у спосіб передбачений законом, договір містить усі необхідні істотні умови, передбачені статтею 15 Закону України «Про оренду землі», у редакції чинній на час його укладення та Типовим договором оренди землі, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03 березня 2004 року № 220.

При цьому, судами вірно враховано відсутність у ОСОБА_4 порушених цивільних прав та законних інтересів у зв'язку із укладенням між відповідачами оспорюваного договору оренди земельних ділянок, який не породжує для неї жодних прав чи обов'язків.

За наведених обставин доводи касаційної скарги про те, що оспорюваний нею договір оренди земельних ділянок укладений із порушенням вимог законодавства, зокрема Закону України «Про оренду землі», а її власний інтерес, як зацікавленої особи полягає саме в тому, щоб зміст правочину не суперечив чинному законодавству та громадським інтересам, не дають підстав для скасування оскаржуваних рішень суду, так як зводяться до переоцінки доказів, такі доводи були предметом розгляду суду першої та апеляційної інстанцій і не знайшли свого підтвердження.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 28 липня 2017 року та ухвалу апеляційного суду міста Києва від 26 вересня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. О. Кузнєцов А.С. Олійник Г.І. Усик