Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 27.12.2020 року у справі №481/1084/19

Постанова

Іменем України

03 лютого 2021 року

м. Київ

справа № 481/1084/19

провадження № 61-18858св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого -Синельникова Є. В. (суддя-доповідач),

суддів: Білоконь О. В., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

представник позивача - ОСОБА_2,

відповідачі: Новобузька міська рада Миколаївської області, ОСОБА_3,

представник ОСОБА_3 - ОСОБА_4,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Новобузького районного суду Миколаївської області, у складі судді Вжещ С. І., від 27 травня 2020 року та постанову Миколаївського апеляційного суду, у складі колегії суддів: Бондаренко Т. З., Крамаренко Т. В., Темнікової В. І., від 11 листопада 2020 року.

Короткий зміст позовної заяви та її обґрунтування

У серпні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом

до Новобузької міської ради Миколаївської області, ОСОБА_3

про визначення додаткового строку для прийняття спадщини.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що протягом 2005-2012 років він доглядав одиноку особу похилого віку ОСОБА_5,1935 року народження, яка потребувала сторонньої допомоги. 25 березня 2005 року ОСОБА_5 склала заповіт, згідно якого заповіла йому земельну ділянку, площею 6,93 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташовану на території Новобузької міської ради Миколаївської області. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 померла. 23 липня 2019 року він звернувся до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини, проте йому було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину у зв'язку зі спливом встановленого законом шестимісячного строку. Причиною пропуску вказаного строку зазначав неправильне розуміння законодавства про спадкування, оскільки він помилково вважав, що сам факт наявності складеного на його ім'я заповіту дозволяє йому у будь-який час звернутися до нотаріуса для отримання відповідного свідоцтва про право на спадщину.

03 грудня 2019 року ОСОБА_1 подав до суду заяву про зміну підстав позову, в якій вказав, що він з 1990 року по теперішній час займає посаду заступника керівника приватно-орендного сільськогосподарського підприємства "Золота нива" (з 2019 року - приватне підприємство "Золота нива"), в його обов'язки входило проведення перевірки та здійснення контролю за виконанням договорів оренди землі, укладеними підприємством. У 2019 році у зв'язку зі зміною установчих документів новим керівником йому було дано вказівку перевірити всі договори оренди земельних ділянок. При перевірці пакету документів, які зберігалися разом з договором оренди земельної ділянки ОСОБА_5, він знайшов складений на його ім'я заповіт ОСОБА_5 від 25 березня 2005 року. У липні 2019 року він довідався про смерть заповідача, яка настала ІНФОРМАЦІЯ_1. При зверненні до нотаріуса 23 липня 2019 року він дізнався, що після смерті ОСОБА_5 у березні 2013 року спадщину прийняла її дочка ОСОБА_3, яка успадкувала майно спадкодавця. На земельну ділянку, зазначену у заповіті, ОСОБА_3 свідоцтво про право на спадщину не отримала. Наголошував на тому, що він не був родичем ОСОБА_5, проживав в іншому населеному пункті і не знав про її смерть та складений на його ім'я заповіт.

Посилаючись на зазначені обставини, позивач просив суд визначити йому додатковий строк тривалістю два місяці для подання заяви нотаріусу про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_5.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Новобузького районного суду Миколаївської області від 27 травня 2020 року позов ОСОБА_1 до Новобузької міської ради Миколаївської області, ОСОБА_3 про визначення додаткового строку для прийняття спадщини залишено без задоволення.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_1 не надав належних та допустимих доказів на підтвердження поважності причин пропуску ним строку для прийняття спадщини. Районний суд виходив із того, що позивач та спадкодавець проживали та були зареєстровані в одному місті Новому Бузі Миколаївської області, на території якого остання померла. Суд зазначив, що вказані позивачем в заяві про зміну підстав позову причини пропуску строку для прийняття спадщини суперечать його доводам, які містилися в первісній позовній заяві. Також суд першої інстанції відхилив доводи позивача щодо невиконання нотаріусом вимог статті 63 Закону України "Про нотаріат" та пунктів 2.2,3.2 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, оскільки нотаріус був позбавлений можливості повідомити позивача про відкриття спадщини у зв'язку з відсутністю у заповіті інформації щодо місця його проживання, місця роботи, дати народження або ідентифікаційного номеру.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Миколаївського апеляційного суду від 11 листопада 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Новобузького районного суду Миколаївської області від 27 травня

2020 року залишено без змін.

Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, зазначивши при цьому, що ОСОБА_1 не надав належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів на підтвердження поважних причин, які об'єктивно перешкоджали позивачу своєчасно звернутися до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини. Також апеляційний суд зазначив, що договір оренди земельної ділянки, яка належала спадкодавцю, та складений на ім'я позивача заповіт формувались за його участю та під його керівництвом, доказів щодо наявності об'єктивних перешкод в доступі до цих документів не надано, а тому відсутні сумніви стосовно того, що позивачу як заступнику керівника підприємства - орендаря земельної ділянки не було відомо про заповіт та про смерть ОСОБА_5. Отже, суд не встановив підстав для встановлення додаткового строку для прийняття спадщини.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 просить скасувати рішення Новобузького районного суду Миколаївської області

від 27 травня 2020 року та постанову Миколаївського апеляційного суду

від 11 листопада 2020 року і ухвалити нове судове рішення про задоволення позову, посилаючись на те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного

у постановах Верховного Суду від 12 вересня 2018 року у справі 484/3221/17, від 10 січня 2019 року у справі № 263/1211/17, від 07 серпня 2019 року у справі № 629/1886/18, від 28 жовтня 2019 року у справі № 761/42165/17-ц, від 20 листопада 2019 року у справі № 209/1795/18,

від 25 березня 2020 року у справі № 642/2539/18-ц, від 09 квітня 2020 року у справі № 648/703/17, від 15 квітня 2020 року у справі № 190/106/18,

від 26 березня 2020 року у справі № 517/82/19, від 10 червня 2020 року

у справі № 640/13714/17, від 01 липня 2020 року у справі № 131/192/19,

від 24 липня 2020 року у справі № 729/559/18 (пункт 1 частини другої

статті 389 ЦПК України), а також не дослідив належним чином зібрані у справі докази (пункт 4 частини 2 статті 389 ЦПК України)

Доводи касаційної скарги зводяться до того, що суди попередніх інстанцій не врахували принцип свободи заповіту як фундаментальний принцип спадкового права (постанова Верховного Суду України від 06 вересня 2017 року у справі № 6-496цс17). Заявник посилається на те, що нотаріус не виконав вимоги щодо повідомлення спадкоємця за заповітом про відкриття спадщини. На думку заявника, суди не перевірили наявність у позивача перешкод для звернення до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини у встановлений законом строк. Неправильно застосували положення статтей 1220, 1222, 1270, 1272 Цивільного кодексу України.

Короткий зміст відзиву на касаційну скаргу

У відзиві на касаційну скаргу представник ОСОБА_3 - ОСОБА_4 просить залишити касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін, посилаючись на їх законність та обґрунтованість.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 23 грудня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі.

Ухвалою Верховного Суду від 26 січня 2021 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п'яти суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

На підставі державного акту на право власності на земельну ділянку, серії МК № 070654 від 13 січня 2005 року ОСОБА_5 належала земельна ділянка, площею 6,93 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташована в межах території Новобузької міської ради Миколаївської області.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 померла.

Згідно заповіту, посвідченого 25 березня 2005 року приватним нотаріусом Новобузького районного нотаріального округу Миколаївської області Савченко А.

В., ОСОБА_5 заповіла ОСОБА_1 земельну ділянку, площею 6,93 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташовану в межах території Новобузької міської ради Миколаївської області.

Після смерті ОСОБА_5 за заявою її доньки ОСОБА_3 25 березня 2013 року Новобузькою державною нотаріальною конторою Миколаївської області була заведена спадкова справа № 55/2013.

30 жовтня 2014 року ОСОБА_3 були видані свідоцтва про право на спадщину на житловий будинок та земельні ділянки для його обслуговування і ведення особистого підсобного господарства, розташовані по АДРЕСА_1.

З наявної у матеріалах справи копії спадкової справи № 55/2013 слідує, що свідоцтво про право на спадщину на земельну ділянку, площею 6,93 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташовану в межах території Новобузької міської ради Миколаївської області, спадкоємцям не видано.

23 липня 2019 року приватним нотаріусом Новобузького районного нотаріального округу Миколаївської області Савченко А. В. позивачу було роз'яснено, що видача свідоцтва про право на спадщину за заповітом після смерті ОСОБА_5 є неможливою у зв'язку з пропуском встановленого законодавством шестимісячного строку для прийняття спадщини. Рекомендовано позивачу звернутися до Новобузької державної нотаріальної контори, якою було заведено спадкову справу № 55/2013 після її смерті, а також до суду для вирішення проблемних питань.

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги ОСОБА_1, як на основну поважну причину невчасного звернення до нотаріуса з заявою про прийняття спадщини, вказував на те, що за життя ОСОБА_5 з 2005 року по 2012 рік він надавав їй усіляку допомогу, а саме привозив продукти харчування, возив на лікування, виконував домашню роботу. Позивач вказував, що він помилково вважав, що на підставі заповіту, він є особою, яка прийняла спадщину та в будь-який час має можливість звернутися за отриманням відповідного свідоцтва.

В подальшому, посилаючись на зміну підстави позову, ОСОБА_1 зазначав, що він не є родичем померлої ОСОБА_5, мешкав у іншому населеному пункті, будь-яких відносин із нею не підтримував та не знав про її смерть та складений на його ім'я заповіт. Про заповіт дізнався при здійсненні перевірки договорів оренди на підприємстві ПП "Золота нива", де працює заступником керівника, виявивши заповіт разом з договором оренди спірної земельної ділянки.

Суд апеляційної інстанції встановив, що з викладених позивачем обставин стосовно того, що заповіт знаходився та зберігався разом із договором оренди на спірну земельну ділянку, а позивач в силу своїх посадових обов'язків відповідав саме за здійснення контролю за договорами оренди, також слідує, що ці документи, тобто договір оренди земельної ділянки належної спадкодавцю та доданий до нього заповіт, формувались за його участі чи під його керівництвом, доказів щодо наявності об'єктивних перешкод в доступі до цих документів не надано.

Позиція Верховного Суду

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Відповідно до пунктів 1, 4 частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених пунктів 1, 4 частини 2 статті 389 ЦПК України.

Згідно з частиною 1 статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Частиною 1 статті 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Для захисту права суду необхідно встановити факт його порушення. Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.

Статтею 1216 ЦК України визначено, що спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Спадкування здійснюється за заповітом або за законом (стаття 1217 ЦК України).

Згідно зі статтею 1233 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

Статтею 1223 ЦК України встановлено, що право на спадкування мають особи, визначені у заповіті.

До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України).

Згідно з частинами 1 , 2 статті 1220 ЦК України спадщина відкривається внаслідок смерті особи, а часом відкриття спадщини є день смерті особи.

Відповідно до частини 1 статті 1269, частини 1 статті 1270 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини. Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

Якщо спадкоємець протягом строку, встановленого частини 1 статті 1269, частини 1 статті 1270 ЦК України, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її (частина 1 статті 1272 ЦК України).

Частиною 3 статті 1272 ЦК України передбачено, що за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.

Аналіз вищезазначеної норми закону свідчить про те, що поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини є ті, які пов'язані з об'єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.

Отже, правила частини 3 статті 1272 ЦК України можуть бути застосовані, якщо: 1) у спадкоємця були перешкоди для подання такої заяви; 2) ці обставини визнані судом поважними.

Якщо ж у спадкоємця перешкод для подання заяви не було, а він не скористався правом на прийняття спадщини через власну пасивну поведінку, то правові підстави для визначення додаткового строку для прийняття спадщини відсутні.

Подібні за змістом висновки викладені у постановах Верховного Суду України від 04 листопада 2015 року у справі № 6-1486цс15, від 14 вересня 2016 року у справі № 6-1215цс16, постанові Верховного Суду

від 13 січня 2021 року у справі № 663/2151/17.

У відповідності до статті 63 Закону України "Про нотаріат" нотаріус або в сільських населених пунктах - посадова особа органу місцевого самоврядування, уповноважена на вчинення нотаріальних дій, отримавши від спадкоємців повідомлення про відкриття спадщини, зобов'язана повідомити про це тих спадкоємців, місце проживання або роботи яких відоме.

Нотаріус або посадова особа органу місцевого самоврядування, уповноважена на вчинення нотаріальних дій, також може зробити виклик спадкоємців шляхом публічного оголошення або повідомлення у пресі.

Згідно з пунктами 2.2., 2.3. та 3.2 глави 10 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України за № 282/20595, при заведенні спадкової справи нотаріус за даними Спадкового реєстру перевіряє наявність заведеної спадкової справи, спадкового договору, заповіту.

У разі наявності заповіту нотаріусу подається його оригінал чи дублікат. Повна інформація про заповіт, який було посвідчено іншим нотаріусом, витребовується нотаріусом шляхом направлення запиту.

Для того, щоб не допустити пропуску шестимісячного строку для прийняття спадщини, нотаріус роз'яснює спадкоємцям право подачі заяви про прийняття спадщини чи про відмову від її прийняття.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина 1 статті 12 ЦПК України).

Відповідно до положень частини 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених частини 1 статті 81 ЦПК України.

Згідно із частиною 6 статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Частиною 1 статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина 1 статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина 1 статті 80 ЦПК України).

Відповідно до частин 1 -3 статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Вирішуючи спір, встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, надавши належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав, передбачених статтею 1272 ЦК України, для визначення позивачу додаткового строку для подання до нотаріуса заяви про прийняття спадщини. Безспірних доказів на підтвердження поважності причин пропуску строку для звернення із заявою про прийняття спадщини позивач не надав, не довів наявності об'єктивних, непереборних, істотних труднощів, які перешкоджали поданню заяви про прийняття спадщини у встановлений законом строк, що у силу статті 81 ЦПК України є його процесуальним обов'язком.

Матеріали справи не містять належних та допустимих доказів на підтвердження того, що ОСОБА_1 не був обізнаний про наявність на його ім'я заповіту, що також підтверджується його доводами у первинній позовній заяві, в якій ним було зазначено про обізнаність щодо заповіту ОСОБА_5 на його ім'я та відсутність знань у галузі права щодо порядку оформлення свідоцтва про право на спадщину за заповітом, а також у заяві про зміну підстав позову, в якій він зазначив про зберігання заповіту у ПП "Золота нива" разом із договором оренди на спірну земельну ділянку та про здійснення ним посадових обов'язків заступника керівника підприємства щодо контролю за договорами оренди.

Завідувач Новобузької державної нотаріальної контори зверталась до приватного нотаріуса Новобузького районного нотаріального округу Миколаївської області Савченко А. В., яким було посвідчено заповіт

ОСОБА_5 від 25 березня 2005 року, із запитом щодо надання інформації.

Нездійснення державним нотаріусом виклику спадкоємця за заповітом іншим чином, за обставин цієї справи, не впливає на поважність причин пропуску позивачем строку для прийняття спадщини, оскільки ним не доведено його необізнаність із складеним заповітом, а також про смерть спадкодавця.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).

Порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а у значній мірі зводяться до переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Посилання касаційної скарги на неврахування судом апеляційної інстанції висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 12 вересня

2018 року у справі 484/3221/17, від 10 січня 2019 року у справі № 263/1211/17, від 07 серпня 2019 року у справі № 629/1886/18,

від 28 жовтня 2019 року у справі № 761/42165/17-ц, від 20 листопада

2019 року у справі № 209/1795/18, від 25 березня 2020 року у справі № 642/2539/18-ц, від 09 квітня 2020 року у справі № 648/703/17,

від 15 квітня 2020 року у справі № 190/106/18, від 26 березня 2020 року

у справі № 517/82/19, від 10 червня 2020 року у справі № 640/13714/17,

від 01 липня 2020 року у справі № 131/192/19, від 24 липня 2020 року

у справі № 729/559/18,а також у постанові Верховного Суду України

від 06 вересня 2017 року у справі № 6-496цс17, є безпідставним, оскільки перелік підстав для визначення додаткового строку на прийняття спадщини не є вичерпним і у кожному випадку вони досліджуються судом та їх поважність визначається, виходячи з обставин справи. Обставини, встановлені судами у цій справі, свідчать про те, що спадкоємець був обізнаний про наявність заповіту і у нього з листопада 2012 року були відсутні перешкоди для прийняття спадщини у встановлений законом строк.

За змістом статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статті 410 ЦПК України межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, встановивши відсутність підстав для скасування оскаржених судових рішень, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.

Керуючись статтями 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Новобузького районного суду Миколаївської області від 27 травня 2020 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 11 листопада 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

Н. Ю. Сакара

С. Ф. Хопта

В. В. Шипович