Історія справи

Постанова КЦС ВП від 14.02.2019 року у справі №742/722/17

Постанова

Іменем України

07 лютого 2019 року

м. Київ

справа № 742/722/17

провадження № 61-27603св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Ступак О. В. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідач - ОСОБА_5,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Апеляційного суду Чернігівської області від 26 травня 2017 року у складі колегії суддів: Євстафіїва О. К., Бечка Є. М., Шарапової О. Л.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів

У березні 2017 року ОСОБА_4 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_5 про стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини та дружини.

В обґрунтування заявлених позовних вимог ОСОБА_4 зазначила, що з 29 серпня 2014 року перебуває з відповідачем у зареєстрованому шлюбі, в якому ІНФОРМАЦІЯ_2 року у сторін народився син ОСОБА_6. Із листопада 2016 року сторони припинили шлюбні відносини та проживають окремо. У зв'язку із знаходженням у скрутному матеріальному становищі, спричиненому перебуванням її у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відсутністю у неї, крім державної допомоги на дитину, інших доходів, вона потребує стягнення аліментів на дитину та на себе.

Враховуючи наведене, позивач просила стягнути з відповідача аліменти на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, в розмірі 1/4 частки з усіх видів заробітку відповідача, але не менш ніж 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно до досягнення дитиною повноліття, а також аліменти на її утримання у розмірі 1/4 частки з усіх видів заробітку відповідача щомісячно до досягнення дитиною трирічного віку.

Рішенням Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 17 березня 2017 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 аліменти на утримання неповнолітнього ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2 року, у розмірі 1/4 частини усіх видів заробітку щомісячно, але не менше 30 % прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, починаючи з 07 березня 2017 року і до досягнення дитиною повноліття. Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 аліменти на її утримання у розмірі 1/4 частини всіх видів заробітку, до досягнення дитиною трирічного віку, тобто до 01 травня 2019 року. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив із того, що хоча сторони й перебувають у шлюбі, але разом вони не проживають, дитина проживає разом із матір'ю, а тому остання має право на отримання аліментів на утримання дитини до досягнення ним повноліття та на своє утримання до досягнення дитиною трирічного віку.

Рішенням Апеляційного суду Чернігівської області від 26 травня 2017 року рішення суду першої інстанції змінено в частині розміру аліментів на ОСОБА_4 шляхом зменшення до 1/8 частини. В іншій частині рішення суду залишено без змін.

Змінюючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходячи із матеріального становища сторін у справі, а також, що позивач приступила до роботи, визнав, що розмір аліментів на утримання дружини - 1/4 частини від заробітку відповідача є завищеним, а тому зменшив його до 1/8 частини.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги та позиції інших учасників

У червні 2017 року ОСОБА_4 подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на рішення Апеляційного суду Чернігівської області від 26 травня 2017 року, в якій просить скасувати зазначене судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції, обґрунтовуючи свої вимоги порушенням судом норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

У касаційній скарзі заявник вказує на те, що апеляційний суд не прийняв до уваги факт повного визнання відповідачем в суді першої інстанції позову. Крім того, на даний час вона змушена працювати, оскільки відповідач не приймає участі в утриманні сина.

У вересні 2017 року ОСОБА_5 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ заперечення на касаційну скаргу, в яких просив касаційну скаргу відхилити, рішення суду апеляційної інстанції залишити без змін.

У поясненнях на касаційну скаргу, поданих у вересні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_4 додатково зазначила, що до жовтня 2016 року відповідач проживав із нею та отриманий нею дохід був невід'ємною частиною сімейного бюджету, який витрачав на потреби сім'ї, відповідача в тому числі. Крім того, головним моментом є те, що заявлені позовні вимоги у суді першої інстанції відповідач визнав, а тому судом не витребовувалися та досліджувалися інші докази у справі.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 04 вересня 2017 року відкрито касаційне провадження у зазначеній цивільній справі, витребувано справу та надано строк для подання заперечень на неї.

15 грудня 2017 року набув чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі - Закон від 03 жовтня 2017 року), за яким судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону від 03 жовтня 2017 року касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У травні 2018 року Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ зазначену цивільну справу передано Верховному Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Позиція Верховного Суду

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, оскільки його ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Рішення суду апеляційної інстанції відповідає вимогам ЦПК України (у редакції на час його ухвалення) щодо законності та обґрунтованості.

Судом установлено, що 29 серпня 2014 року між сторонами укладений шлюб, в якому ІНФОРМАЦІЯ_2 року у них народився син ОСОБА_6.

Сторони мешкають окремо, ОСОБА_5 зареєстрований разом зі своєю матір'ю ОСОБА_8 та сином ОСОБА_7 у квартирі АДРЕСА_1, але за зазначеною адресою не проживає, ОСОБА_4 зареєстрована та проживає разом із сином ОСОБА_7, який знаходиться на її утриманні, у будинку АДРЕСА_2.

Відповідно до роздруківки щорічної декларації ОСОБА_5 за 2016 рік з Єдиного державного реєстру декларацій, він мешкає разом із матір'ю та працює у Прилуцькому відділі поліції Головного управління Національної поліції в Чернігівській області, у власності має мотоцикл (мопед) Honda, моделі Tact - AF 24, 1992 року випуску.

Згідно із довідкою з місця роботи ОСОБА_5 від 10 квітня 2017, його нарахована середньомісячна заробітна плата за два місяці до пред'явлення позову до суду становить 9 571,05 грн.

Відповідно до роздруківки щорічної декларації ОСОБА_4 за 2016 рік з Єдиного державного реєстру декларацій, вона мешкає разом із батьками і працює у Прилуцькій місцевій прокуратурі, отримана нею заробітна плата за 2016 рік за основним місцем роботи становить 13 209,00 грн, додаткове джерело її доходу - виплати Чернігівської регіональної профспілкової спілки працівників у сумі 392,00 грн та допомога при народженні дитини у розмірі 16 340,00 грн, у її власності майно відсутнє.

Факту проживання сина сторін із позивачем відповідач не заперечує.

Нормативно-правове обґрунтування

Відповідно до частин першої та другої статті 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 pоку, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 pоку № 789-ХІІ та набула чинності для України 27 вересня 1991 pоку, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Згідно з частиною другою статті 150 СК України батьки зобов'язані піклуватись про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

За умовами частин першої та другої статті 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

Згідно із статтями 180, 191 СК України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття, аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред'явлення позову. Суд за заявою платника або одержувача може визначити розмір аліментів у твердій грошовій сумі, однак за умови, якщо платник аліментів має нерегулярний, мінливий дохід, частину доходу одержує в натурі, а також за наявності інших обставин, що мають істотне значення.

Частиною другою статті 182 СК України (у редакції, чинній на час ухвалення рішення) встановлено, що мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Згідно з частиною першою статті 183 СК України частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом.

Відповідно до статей 181, 182 СК України за відсутності домовленості між батьками про спосіб виконання ними обов'язку утримувати дитину розмір аліментів визначається судом з урахуванням стану здоров'я та матеріального становища дитини, стану здоров'я та матеріального становища платника аліментів, наявності у платника аліментів інших дітей, непрацездатного чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина, інших обставин, що мають істотне значення. За змістом зазначених норм права будь-які витрати на утримання дітей мають визначатись за домовленістю між батьками або за рішенням суду. При цьому слід враховувати, що у разі спору суд має визначати не лише сам факт стягнення витрат, а також їхній розмір. Отже, спір щодо витрат на утримання дитини може містити незгоду між батьками, як щодо самого факту сплати аліментів, так і щодо розміру аліментів, які сплачуються добровільно. Факт відсутності у батька або матері можливості надавати дитині відповідного розміру утримання не фігурує в переліку обставин, які враховуються судом при визначенні розміру аліментів. Ця обставина не звільняє батьків від обов'язку по утриманню дитини.

Згідно зі статтею 75 СК України дружина, чоловік повинні матеріально підтримувати один одного. Право на утримання (аліменти) має той із подружжя, який є непрацездатним, потребує матеріальної допомоги, за умови, що другий із подружжя може надавати матеріальну допомогу.

Відповідно до частин другої, четвертої статті 84 СК України дружина, з якою проживає дитина, має право на утримання від чоловіка - батька дитини до досягнення дитиною трьох років. Право на утримання дружина, з якою проживає дитина, має незалежно від того, чи вона працює, та незалежно від її матеріального становища, за умови, що чоловік може надавати матеріальну допомогу.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України.

Отже, сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому разі, за умови недоведеності тих чи інших обставин суд вправі винести рішення по справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов'язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Ухвалюючи рішення про стягнення з відповідача аліментів на утримання малолітньої дитини у розмірі 1/4 частини з усіх видів заробітку відповідача, але не менше 30 відсотків прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, суди обґрунтовано виходили з того, що відповідач має постійне місця роботи та постійний заробіток, а тому матеріальну допомогу на утримання дитини має надавати в достатньому для дитини відповідного віку розмірі.

Зменшуючи розмір аліментів на утримання дружини з 1/4 частки до 1/8 частки доходів відповідача, суд апеляційної інстанції, надавши оцінку матеріальному становищу сторін у справі, зокрема відповідача, дійшов правильного висновку, що 1/4 частки розміру аліментів, яка стягнута судом першої інстанції, є завищеною.

Доводи касаційної скарги про те, що відповідач у суді першої інстанції визнав позов у повному обсязі, не заслуговують на увагу, оскільки відповідно до вимог статті 174 ЦПК України 2004 року якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову, при цьому, суд апеляційної інстанції ухвалюючи оскаржуване рішення та належним чином встановивши обставини справи визнав, що визнання відповідачем позову в частині стягнення аліментів на утримання дружини (у завищеному розмірі) суперечить нормам СК України.

Доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів, яким суд апеляційної інстанції надав належне обґрунтування, а переоцінка доказів згідно з положеннями статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції.

Порушення апеляційним судом норм процесуального права щодо дослідження нових доказів у справі, які не були подані в суді першої інстанції не призвели до неправильного вирішення справи.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.

Керуючись статтями 409, 410 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Рішення Апеляційного суду Чернігівської області від 26 травня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:О. В. Ступак С. О. Погрібний Г. І. Усик