Історія справи

Постанова КЦС ВП від 06.12.2023 року у справі №755/15848/20
Постанова КЦС ВП від 06.12.2023 року у справі №755/15848/20

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 грудня 2023 року

м. Київ

справа № 755/15848/20

провадження № 61-13118св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В. (суддя-доповідач),

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач (відповідач за зустрічним позовом) - акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,

відповідачі: ОСОБА_1 (позивачка за зустрічним позовом), ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якої діє адвокат Слабоус Євгеній Анатолійович, на постанову Київського апеляційного суду у складі колегії суддів: Крижанівської Г. В., Матвієнко Ю. О., Шебуєвої В. А., від 01 серпня 2023 року.

Зміст позовної заяви, зустрічної позовної заяви та їх обґрунтування

1. У жовтні 2020 року АТ КБ «ПриватБанк» звернулося до суду з позовом до

ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

2. На обґрунтування позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк» зазначало, що 29 грудня 2006 року між банком та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № К2UVGK00000010, за умовами якого відповідачка отримала кредит в розмірі 329 424,00 дол. США з кінцевим терміном повернення кредиту

до 29 грудня 2026 року.

3. З метою забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором,

29 грудня 2006 року між банком та ОСОБА_2 було укладено договір поруки № К2UVGK00000010.

4. Позивач за первісним позовом посилався на те, що ОСОБА_1 своїх зобов`язань за кредитним договором не виконувала, у зв`язку із чим станом на 02 вересня 2020 року утворилась заборгованість у розмірі 5 237 270,69 грн, з яких: 3 935 510,25 грн - заборгованість за тілом кредиту, 131 937,39 грн - заборгованість зі сплати процентів за користування кредитом; 902 040,79 грн - пеня за несвоєчасне виконання зобов`язань за договором.

5. З огляду на наведене, а також ураховуючи уточнення позовних вимог,

АТ КБ «ПриватБанк» просило суд стягнути солідарно з ОСОБА_1 та поручителя ОСОБА_2 на її користь суму заборгованості за кредитним договором № К2UVGK00000010 від 29 грудня 2006 року у розмірі 3 935 510,25 грн (заборгованість за тілом кредиту).

6. У січні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду із зустрічним позовом до АТ КБ «ПриватБанк», в якому просила визнати недійсними умови пункту 1.1 кредитного договору № К2UVGK00000010 від 29 грудня 2006 року, а саме щодо сплати позичальником на користь АТ КБ «ПриватБанк» винагороди за надання фінансового інструменту щомісячно в період сплати кредиту в розмірі 0,33 % від суми виданого кредиту та винагороди за проведення додаткового моніторингу, згідно з пунктом 6.2 цього договору.

7. Зустрічна позовна заява обґрунтована посиланням на те, що зазначений пункт кредитного договору є недійсним в силу положень статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», статей 203 215 Цивільного кодексу України.

8. Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 15 квітня 2021 року прийнято зустрічну позовну заяву ОСОБА_1 і об`єднано її в одне провадження з первісним позовом.

Стислий виклад позиції сторін щодо заявлених вимог

9. ОСОБА_1 заперечувала проти заявлених АТ КБ «ПриватБанк», посилаючись на незаконність стягнення банком щомісячної винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 0,33 % та винагороди за проведення моніторингу згідно з пунктом 6.2 кредитного договору. Зазначала, що протягом дії кредитного договору, а саме у період з 20 червня 2007 року по 16 вересня

2016 року позивачем протиправно утримано з неї суму комісій у розмірі

97 207,27 дол. США, що станом на 18 січня 2021 року становить 2 726 897,22 грн. Вважала, що на зазначену суму підлягає зменшенню сума основного боргу. Також зауважувала про припинення поруки ОСОБА_2 на підставі положень частини першої статті 559 ЦК України (збільшення обсягу його відповідальності у зв`язку з укладенням додаткових угод).

10. АТ КБ «ПриватБанк» заперечувало проти задоволення зустрічних позовних вимог ОСОБА_1 , посилаючись на дійсність кредитного зобов`язання, виконання банком його умов, надання усієї необхідної інформації позичальнику, передбаченої Законом України «Про захист прав споживачів», погодження відповідачкою таких умов та виконання їх протягом тривалого часу. Крім того, банк вважав, що умови пункту 1.1 кредитного договору не суперечать приписам статей 2, 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність». Договір поруки вважав чинним, з огляду на обумовлений у ньому строк його дії, вказував, що умовами укладених між банком та позичальницею додаткових угод було зменшено розмір боргу за договором.

Основний зміст та мотиви рішення суду першої інстанції

11. Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 26 квітня 2023 року у задоволенні первісного позову АТ КБ «ПриватБанк» та зустрічного позову ОСОБА_1 відмовлено.

12. Рішення суду першої інстанції обґрунтовано тим, що АТ КБ «ПриватБанк» не надав належних, достатніх та допустимих доказів на обґрунтування розміру заборгованості за кредитним договором, а також отримання позичальницею грошових коштів в кредит у порядку, визначеному умовами кредитного договору, через касу банку (готівкою).

13. Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову, суд першої інстанції виходив з того, що положення пункту 1.1 спірного кредитного договору, які передбачають сплату позичальником на користь банку винагороди щомісяця у розмірі 0,33 % від суми виданого кредиту, є нікчемними, порушують публічний порядок, однак визнання нікчемного правочину недійсним не є належним способом захисту прав, оскільки не призведе до реального відновлення порушених прав позивачки за зустрічним позовом.

Основний зміст та мотиви судового рішення суду апеляційної інстанції

14. Постановою Київського апеляційного суду від01 серпня 2023 року апеляційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» задоволено. Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 26 квітня 2023 року скасовано, ухвалено нове судове

рішення, яким позовні вимоги АТ КБ «ПриватБанк» задоволено.

15. Стягнуто з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 солідарно на користь

АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором

№ К2UVGK00000010 від 29 грудня 2006 року у розмірі 3 935 510,25 грн.

16. У задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

17. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» 44 955,49 грн судового збору. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь АТ КБ «ПриватБанк»

44 955,49 грн судового збору.

18. Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції безпідставно відмовив у задоволенні позову АТ КБ «ПриватБанк», пославшись на необґрунтованість розміру заборгованості. Судом не враховано, що банк або інша фінансова установа, яка заявляє вимоги про стягнення заборгованості, зобов`язані надати докази на підтвердження виконання ними зобов`язань по наданню кредиту та зазначити яка заборгованість існує у позичальника. У разі, якщо заперечення проти позову зводяться до спростування розміру заборгованості, саме відповідач на підтвердження своїх доводів зобов`язаний зазначити в чому полягає невідповідність розміру заборгованості та надати суду докази на підтвердження виконання ним зобов`язань за договором та погашення заборгованості. З огляду на ненадання відповідачами доказів на підтвердження належного виконання зобов`язань по поверненню кредиту, суд апеляційної інстанції вважав вимоги банку обґрунтованими та таким, що підлягають задоволенню.

19. При вирішенні зустрічних позовних вимог апеляційним судом зазначено, що суд першої інстанції не звернув увагу, що кредитний договір №К2UVGK00000010 між сторонами укладено 29 грудня 2006 року під час дії редакції Закону України «Про захист прав споживачів», приписи якого передбачали можливість визнання недійсними умов договорів, у тому числі про надання кредитів на споживчі цілі, якщо ці умови обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими законодавством. Водночас,

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом за захистом свого порушеного права зі спливом строку позовної давності, про застосування якого заявлено

АТ КБ «ПриватБанк», що є підставою для відмови у задоволенні зустрічних позовних вимог.

20. Додатковою постановою Київського апеляційного суду від 03 жовтня

2023 року заяву АТ КБ «ПриватБанк» про ухвалення додаткової постанови задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк»

29 516,32 грн судового збору. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь АТ КБ «ПриватБанк» 29 516,32 грн судового збору.

21. Додатковим судовим рішенням вирішено питання про розподіл судового збору, понесеного позивачем за первісним позовом у суді першої інстанції.

Узагальнені доводи касаційної скарги

22. 01 вересня 2023 року ОСОБА_1 , від імені якої діє адвокат Слабоус Є. А., звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Київського апеляційного суду від 01 серпня 2023 року, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

23. Підставами касаційного оскарження вказаної постанови апеляційного суду заявниця зазначає неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального і порушення норм процесуального права, посилаючись на те, що апеляційний суд застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановахВеликої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 30 січня 2019 рокуу справі № 569/17272/15-ц, від 05 червня 2019 року

у справі № 9901/847/18, у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 09 грудня 2019 року у справі № 524/5152/15-ц та у постановах Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 302/946/17, від 21 квітня 2021 року у справі № 677/1535/15-ц, від 21 липня 2021 року

у справі № 751/4015/15, від 15 грудня 2021 року у справі № 209/789/15-ц, від 12 квітня 2022 року у справі № 640/14229/15-ц, від 20 липня 2022 року у справі

№ 343/557/15-ц (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України), а також не дослідив зібрані у справі докази та не надав їм належної правової оцінки (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

24. Касаційна скарга обґрунтована посиланням на те, що суд апеляційної інстанції не врахував, що кредитний договір було укладено сторонами після набрання чинності статтями 11 і 18 Закону України «Про захист прав споживачів», у редакції Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про захист прав споживачів» №3161-IV. Положення статті 21 Закону України «Про захист прав споживачів» щодо визнання недійсними умов договорів, що обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими законодавством, були чинними до 13 січня 2006 року. Натомість кредитний договір укладено 29 грудня 2006 року. Ураховуючи наведене, вважає застосовану судом апеляційної інстанції практику Верховного Суду нерелевантною спірним правовідносинам.

25. Також посилається на необґрунтоване прийняття судом апеляційної інстанції до уваги наданого позивачем розрахунку заборгованості, з огляду на неналежність розрахунку, доданого до позовної заяви, та подання подальших доказів розміру заборгованості неуповноваженим представником. Зазначеним представником банку також було подано заяву про застосування позовної давності, а тому вважає її розгляд судом апеляційної інстанції неправомірним.

26. Додатково зауважує про порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права в частині долучення до матеріалів справи нових доказів, прийнятих з порушенням положень статей 83 367 ЦПК України.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

27. Ухвалою Верховного Суду від 07 вересня 2023 року зменшено

ОСОБА_1 розмір судового збору за подання касаційної скарги, касаційну скаргу залишено без руху для усунення недоліків.

28. Ухвалою Верховного Суду від 26 вересня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі № 755/15848/20, витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.

29. 20 жовтня 2023 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

30. Ухвалою Верховного Суду від 22 листопада 2023 року справу призначено до судового розгляду колегією з п`яти суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Короткий зміст відзиву на касаційну скаргу

31. 20 жовтня 2023 року АТ КБ «ПриватБанк» через підсистему «Електронний суд» подало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, у якому, посилаючись на необґрунтованість доводів скарги, просить суд відмовити у її задоволенні.

32. Відзив на касаційну скаргу обґрунтований посиланням на те, що суд апеляційної інстанції правильно врахував чинні на момент укладення кредитного договору приписи Закону України «Про захист прав споживачів», зокрема частини п`ятої статті 18 зазначеного Закону, які передбачали можливість визнання недійсними умов договору, які визнано несправедливими. З урахуванням того, що ОСОБА_1 у зустрічному позові, поданому у січні

2021 року, просила суд визнати недійсними умови кредитного договору

від 29 грудня 2006 року, суд апеляційної інстанції дійшов правильних висновків про застосування наслідків спливу позовної давності до таких вимог.

33. Доводи касаційної скарги щодо недоведеності позовних вимог банку та подання доказів з порушенням процесуальних норм вважає необґрунтованими та такими, що зводяться до переоцінки доказів.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

34. 29 грудня 2006 року між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № К2UVGK00000010, за умовами пункту 1.1 якого банк передав позичальниці кредитні кошти шляхом надання готівкою через касу на строк з 29 грудня 2006 року по 29 грудня 2026 року включно у вигляді не поновлювальної кредитної лінії у розмірі 270 000,00 дол. США, а також у розмірі 59 424,00 дол. США на сплату страхових платежів у випадках та згідно з порядком, передбаченими пунктами 2.1.3, 2.2.7 договору, зі сплатою за користування кредитом відсотків у розмір 1,0 % на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом і винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 0,00 % від суми виданого кредиту у момент надання кредиту, щомісяця в період сплати у розмірі 0,33 % від суми виданого кредиту, відсотки за дострокове погашення кредиту, згідно з пунктом 3.11 договору та винагороди за проведення додаткового моніторингу, згідно з пунктом 6.2 договору. Періодом сплати погоджено вважати період з «20» по «25» число кожного місяця.

35. Того ж дня на забезпечення виконання зобов`язань за вказаним кредитним договором між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2 було укладено договір поруки №К2UVGK00000010, за умовами якого поручитель відповідає перед кредитором за виконання зобов`язань за кредитним договором в тому ж розмірі, що і боржник, включаючи сплату кредиту, відсотків за користування кредитом, комісій, винагород, штрафів, пені та інших платежів, відшкодування збитків.

36. 29 червня 2016 року між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 було укладено додаткову угоду № 1 до кредитного договору, за умовами якої сторони зменшили суму заборгованості, що виникла у період з 29 грудня 2006 року

по 29 червня 2016 року на 36 904,87 дол. США, з яких відсотки - 30 651,47 дол. США, комісія - 2 673,00 дол. США, пеня у розмірі 3 580,40 дол. США.

37. 15 серпня 2016 року між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 було укладено додаткову угоду № 2 до кредитного договору, відповідно до якої сторони визначили, що станом на 15 серпня 2016 року сума заборгованості за кредитним договором становить 249 591,55 дол. США, сторонами змінюється валюта зобов`язання з долару США на гривню України за курсом 25,044197 грн. за 1,0 долар США, у зв`язку з чим заборгованість позичальниці становить 6 250 819,95 грн.

38. У зв`язку з порушенням умов кредитного договору №К2UVGK00000010

від 29 грудня 2006 року АТ КБ «ПриватБанк» направило на адреси ОСОБА_1 та ОСОБА_2 повідомлення з вимогою усунути порушення зобов`язань № 30.1.0.0/2-61228К2U4L181 від 15 вересня 2020 року.

Позиція Верховного Суду

39. Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

40. Відповідно до пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу

41. Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

42. Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

43. У частині першій статті 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

44. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

45. Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені статтею 203 ЦК України. Так, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

46. Сторони не можуть у договорі визначати взаємні права й обов`язки у спосіб, який суперечить існуючому публічному порядку, порушує положення Конституції України, не відповідає передбаченим статтею 3 ЦК України загальним засадам цивільного законодавства, що обмежують свободу договору, зокрема справедливості, добросовісності, розумності (пункт 6 частини першої вказаної статті). Домовленість сторін договору про врегулювання відносин усупереч існуючим у законодавстві обмеженням не спричиняє встановлення відповідного права та/або обов`язку, як і його зміни та припинення. Тому підписання договору не означає безспірності його умов, якщо вони суперечать законодавчим обмеженням (близькі за змістом висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 01 червня 2021 року у справі

№ 910/12876/19 (пункти 7.6-7.10)).

47. Частиною четвертою статті 42 Конституції України передбачено, що держава захищає права споживачів, здійснює контроль за якістю і безпечністю продукції та усіх видів послуг і робіт, сприяє діяльності громадських організацій споживачів.

48. Рішенням Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року

№ 15-рп/2011 у справі щодо офіційного тлумачення положень пунктів 22, 23 статті 1, статті 11, частини восьмої статті 18, частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» у взаємозв`язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України (справа про захист прав споживачів кредитних послуг) підтверджено, що положення пунктів 22, 23 статті 1, статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» з подальшими змінами у взаємозв`язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.

49. У Рішенні від 01 листопада 2023 року № 9-р(ІІ)/2023 Конституційний Суд України дійшов висновку, що дієвий та ефективний захист прав споживачів є одним зі способів виконання державою її головного конституційного

обов`язку - утверджувати й забезпечувати права і свободи людини (абзац перший підпункту 3.8 пункту 3 мотивувальної частини).

50. За положеннями частини п`ятої статті 11, частин першої, другої, п`ятої, сьомої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції, чинній на момент укладення спірного кредитного договору) до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки.

51. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

52. Аналіз указаних норм дає підстави для висновку, що несправедливими є положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, зокрема щодо плати за обслуговування кредиту, і це є підставою для визнання таких положень недійсними.

53. Згідно з абзацом другим частини четвертої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції, чинній момент укладення спірного кредитного договору) споживач не зобов`язаний сплачувати кредитодавцеві будь-які збори, відсотки або інші вартісні елементи кредиту, що не були зазначені у договорі.

54. Відповідно до частини восьмої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції, чинній на момент укладення спірного договору) нечіткі або двозначні положення договорів зі споживачами тлумачаться на користь споживача.

55. Згідно зі статтею 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.

56. Частиною третьою вищезазначеної статті (в редакції на час укладення кредитного договору) передбачено, що банкам забороняється вимагати від клієнта придбання будь-яких товарів чи послуг від банку або від спорідненої чи пов`язаної особи банку як обов`язкову умову надання банківських послуг.

57. Банк не може стягувати з позичальника платежі за дії, які він вчиняє на власну користь (ведення кредитної справи, договору, розрахунок і облік заборгованості за кредитним договором тощо), чи за дії, які позичальник вчиняє на користь банку (наприклад, прийняття платежу від позичальника), чи за дії, що їх вчиняє банк або позичальник з метою встановлення, зміни, припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення до нього змін тощо). Інакше кажучи, банк неповноважний стягувати з позичальника плату (комісію) за управління кредитом, адже такі дії не становлять банківську послугу, яку замовив позичальник (або супровідну до неї), а є наслідком реалізації прав та обов`язків банку за кредитним договором і відповідають економічним потребам лише самого банку.

58. Принципи справедливості, добросовісності та розумності є фундаментальними засадами цивільного законодавства та основами зобов`язання (пункт 6 частини першої статті 3, частина третя статті 509 ЦК України), спрямованими, зокрема, на реалізацію правовладдя та встановлення меж поведінки у цивільних відносинах. Добросовісність у діях їхнього учасника означає прагнення сумлінно використовувати цивільні права і сумлінно виконувати цивільні обов`язки, у тому числі передбачати можливість завдання своїми діями, бездіяльністю шкоди правам та інтересам інших осіб.

59. З урахуванням принципів справедливості та добросовісності на позичальника не можна покладати обов`язок сплачувати платежі за послуги, за отриманням яких він до кредитодавця фактично не звертався. Недотримання вказаних принципів призводить до порушення прав та інтересів учасників цивільного обороту. Виконання позичальником умов кредитного договору, встановлених із порушенням зазначених принципів, не приводить ці умови у відповідність до засад цивільного законодавства.

60. Виходячи зі змісту вказаних норм, надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України є обов`язком банку, виконання такого обов`язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника. Оскільки надання кредиту - це обов`язок банку за кредитним договором, то така дія як моніторинг заборгованості по кредиту не є самостійною послугою, що замовляється та підлягає оплаті позичальником на користь банку.

61. Отже, виходячи із принципів справедливості, добросовісності на позичальника не може бути покладено обов`язок сплачувати платежі за послуги, які ним фактично не замовлялись і які банком фактично не надавались, а встановлення платежів за такі послуги було заборонено нормативно-правовими актами.

62. Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 09 грудня 2019 року в справі № 524/5152/15.

63. Частинами другою, третьою статті 215 ЦК України визначено, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

64. Відповідно до статті 217 ЦК України недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

65. Частинами першою, другою статті 228 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

66. Встановивши, що положення спірного споживчого кредитного договору

№ К2UVGK00000010 від 29 грудня 2006 року передбачають сплату позичальником на користь банку комісій у вигляді винагороди за надання фінансового інструменту, проведення додаткового моніторингу і дострокову сплату платежів, що було заборонено частиною третьою статті 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність», частиною четвертою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», які були чинними на момент укладення спірного кредитного договору, а встановлення всупереч вимогам нормативно-правових актів цих невиправданих платежів спрямоване на незаконне заволодіння грошовими коштами фізичної особи-споживача, як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що такі умови договору порушують публічний порядок та є нікчемними.

67. Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині вирішення зустрічних позовних вимог, ОСОБА_1 , суд апеляційної інстанції помилково прийняв до уваги правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 13 липня 2022 року у справі № 363/1834/17, не урахувавши, що він стосується практики застосування приписів законодавства щодо недійсності (оспорюваності, нікчемності) умови про плату (комісію) за управління кредитом (за обслуговування кредиту), інші подібні платежі у договорах про споживчий кредит, укладених до 13 січня 2006 року, тоді як спірний кредитний договір було укладено сторонами 29 грудня 2006 року.

68. Практика правозастосування положень статей 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів», а також положень статті 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність», у редакціях, які набрали чинності з 13 січня 2006 року, зокрема в частині визнання нікчемними положень кредитного договору про сплату винагороди за надання фінансового інструменту є усталеною (постанова Верховного Суду України від 16 листопада 2016 року у справі № 6-1746цс16, постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 09 грудня 2019 року у справі № 524/5152/15-ц, постанови Верховного Суду від 27 лютого 2019 року у справі № 201/4087/17, від 15 січня 2020 року у справі № 363/940/16-ц, від 12 лютого 2020 року у справі № 302/946/17, від 03 листопада 2021 року у справі № 757/40852/17, від 20 липня 2022 року у справі № 343/557/15-ц, від 19 квітня 2023 року у справі № 335/4991/16-ц,

від 07 червня 2023 року у справі № 234/3840/15-ц).

69. З урахуванням наведеного, доводи касаційної скарги в цій частині є обґрунтованими.

70. Визнання нікчемного правочину недійсним не є належним способом захисту прав, оскільки не призведе до реального відновлення порушених прав позивача, адже нікчемний правочин є недійсним у силу закону (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17).

71. За наявності підстав для визнання правочину нікчемним, строк позовної давності застосовується лише щодо вимог про застосування наслідків виконаного за нікчемним правочином (постанова Верховного суду від 25 січня 2023 року у справі № 760/10552/17).

72. З урахуванням наведеного, суд апеляційної інстанції при вирішенні вимог зустрічного позову ОСОБА_1 дійшов помилкового висновку про наявність підстав для скасування рішення суду першої інстанції, ухваленого з дотриманням вимог матеріального та процесуального права.

73. Водночас, колегія суддів частково погоджується із висновками суду апеляційної інстанції щодо вирішення первісних позовних вимог

АТ КБ «ПриватБанк», з огляду на наступне.

74. Цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов`язання, що полягають у його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (частина перша статті 526 ЦК України). Це правило є універсальним і підлягає застосуванню як до виконання договірних, так і не договірних зобов`язань.

75. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

76. Якщо в зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін) (частина перша статті 530 ЦК України).

77. Статтею 525 ЦК України передбачена недопустимість односторонньої відмови від зобов`язання.

78. Відповідно до частини першої статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

79. Частиною другою статті 1050 ЦК України передбачено, що якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України.

80. Встановивши, що відповідачі умови кредитного договору не виконують належним чином, у зв`язку із чим утворилась заборгованість, в добровільному порядку та на вимогу банку заборгованість не погашають, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для стягнення з відповідачів суми заборгованості за кредитним договором № К2UVGK00000010 від 29 грудня 2006 року.

81. Згідно з положеннями пункту 5 частини третьої статті 2 ЦПК України однією із основних засад (принципів) цивільного судочинства є диспозитивність.

82. За змістом частин першої та третьої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

83. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20) зазначено, що позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.

84. Звертаючись до суду з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором, АТ КБ «ПриватБанк» просило суд стягнути з відповідачів заборгованість лише за тілом кредиту.

85. Суд апеляційної інстанції, встановивши обставини виконання кредитором свого обв`язку з надання кредиту, дотримання порядку досудового врегулювання спору, а також надання відповідного розрахунку заборгованості, дійшов загалом правильного висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідачів суми неповернутого тіла кредиту.

86. Водночас, перевіряючи наданий позивачем розрахунок заборгованості з тілом кредиту, суд апеляційної інстанції не звернув уваги на суми, які були внесені позичальницею на погашення кредитної заборгованості. Зокрема, згідно з наявним у матеріалах справи розрахунком заборгованості, ОСОБА_3 , окрім погашення поточної заборгованості за наданим кредитом, були внесені грошові кошти, які зараховані кредитором як сплату процентів, пені та комісії.

87. З огляду на наведені вище положення частини третьої статті 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність», частини четвертої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», які були чинними на момент укладення спірного кредитного договору, зарахування банком внесених позичальницею грошових коштів в якості сплати комісії за надання фінансового інструменту, є безпідставним.

88. Ураховуючи, що судами попередніх інстанцій встановлено усі фактичні обставини справи, позивачем надано докази на підтвердження розміру заборгованості за кредитним договором, яка згідно із заявленими вимогами складається лише із тіла кредиту, а відповідачка спростовувала її розмір лише з урахуванням нікчемності умов договору про сплату винагороди (комісії), колегія суддів з метою забезпечення права сторін на вирішення їх спору у розумні строки вважає за можливе змінити оскаржене судове рішення суду апеляційної інстанції в частині розміру заборгованості, яка підлягає стягненню на користь позивача.

89. Так сплачена ОСОБА_1 за період з 20 червня 2007 року по

16 вересня 2016 року сума у розмірі 97 119,00 дол. США, яка без відповідної правової підстави була зарахована позивачем як комісія, підлягає урахуванню при визначенні суми загальної заборгованості за кредитним договором, яку просить стягнути позивач (3 935 510,25 грн).

90. Вирішуючи питання про визначення гривневого еквіваленту суми, сплаченої позичальницею комісії, колегія суддів враховує погоджені між сторонами умови кредитного зобов`язання. Зокрема, з огляду на те, що на підставі додаткової угоди № 2 від 15 серпня 2016 року до кредитного договору № К2UVGK00000010 від 29 грудня 2006 року сторони погодили зміну валюти кредиту з долара США на гривню та встановили, що така зміна буде здійснюватися за курсом НБУ гривні до долара США станом на дату укладання додаткової угоди, а саме 25,044197 грн за 1,00 дол. США, з урахуванням принципу свободи договору та диспозитивності цивільного судочинства, сума заборгованості, яка підлягає стягненню на користь банку, складає 1 503 242,88 грн (3 935 510,25 грн - (97 119,00*25,044197).

91. Доводи касаційної скарги щодо порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права в частині прийняття доказів від сторони позивача, поданих неуповноваженим представником та з пропуском строку для їх подання, є необґрунтованими. Судами попередніх інстанцій прийнято подані позивачем докази розміру заборгованості з дотриманням норм процесуального права та з урахуванням завдань цивільного судочинства, а також обґрунтовано зазначено про неподання відповідачкою доказів виконання взятих на себе зобов`язань за кредитним договором.

92. Згідно з частинами першою-третьою статті 12, частинами першою п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

93. Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

94. Слід зазначити, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

95. Відповідно до частини першої статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

96. Суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбаченихстаттею 400 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону (частина перша статті 413 ЦПК України).

97. З урахуванням наведеного, касаційна скарга ОСОБА_1 , від імені якої діє адвокат Слабоус Є. А., підлягає задоволенню частково, оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції скасуванню в частині вирішення зустрічних позовних вимог ОСОБА_1 , із залишенням у цій частині в силі рішення суду першої інстанції, а також зміні в частині вирішення первісних позовних вимог

АТ КБ «ПриватБанк» зі зменшенням суми заборгованості за кредитним договором, яка підлягає стягненню з відповідачів, з 3 935 510,25 грн до 1 503 242,88 грн.

Щодо розподілу судового збору

98. Згідно з положеннями частин першої, пункту 3 частини другої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. У разі часткового задоволення позову судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

99. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (частина тринадцята статті 141 ЦПК України).

100. Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

101. Ураховуючи, що за наслідками касаційного перегляду оскаржене судове рішення суду апеляційної інстанції змінене в частині сум заборгованості, які підлягають стягненню з відповідачів, колегія суддів вважає за необхідне змінити розподіл судових витрат у справі.

102. Колегія суддів враховує, що розподіл судових витрат у справі, яка переглядається в касаційному порядку, було здійснено лише судом апеляційної інстанції, зокрема в оскаржуваній постанові Київського апеляційного суду

від01 серпня 2023 року, а також додатковій постанові Київського апеляційного суду від 03 жовтня 2023 року, у зв`язку із чим оскаржене судове рішення підлягає зміні в частині розподілу судових витрат, а додаткова постанова - скасуванню, з огляду на те, що вона є частиною судового рішення, ухваленого по суті спору.

103. З огляду на те, що позивач просив суд стягнути з відповідачів заборгованість за кредитним договором у розмірі 3 935 510,25 грн, а за наслідками касаційного перегляду справи позовні вимоги, заявлені до відповідачів, підлягають до задоволення у розмірі 1 503 242,88 (38,20% від заявлених вимог), сума судового збору, яка підлягає стягненню в порядку розподілу судових витрат на користь АТ КБ «ПриватБанк», понесених у судах першої та апеляційної інстанцій, становить 56 376,18 грн (59 032,65 грн (сплачений судовий збір при поданні позовної заяви)+ 88 548,96 грн (необхідний до сплати судовий збір при поданні апеляційної скарги) + *38,20 %).

104. Водночас колегія суддів враховує, що сума заборгованості за кредитним договором підлягає стягненню з двох відповідачів, а суд касаційної інстанції в межах доводів касаційної скарги не вирішував питання про зміну оскарженого судового рішення апеляційного суду щодо солідарного порядку стягнення заборгованості, у зв`язку із чим судовий збір підлягає стягненню на користь позивача з обох відповідачів по 28 188,09 грн.

105. Крім того, з урахуванням часткового задоволення касаційної скарги ОСОБА_1 (61,80 %), на її користь підлягає відшкодуванню судовий збір, сплачений нею за подання касаційної скарги, у розмірі 3 317,42 грн

(5 368,00 грн*61,80%). У порядку взаємозарахування сум судового збору, який підлягає стягненню з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 , з відповідачки на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 24 870,67 грн.

Керуючись статтями 402 403 409 412 413 415 416 418 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якої діє адвокат Слабоус Євгеній Анатолійович, задовольнити частково.

2. Постанову Київського апеляційного суду від01 серпня 2023 року скасувати в частині вирішення зустрічного позову ОСОБА_1 до акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» про визнання недійсними умов кредитного договору, залишивши у цій частині в силі рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 26 квітня 2023 року.

3. Постанову Київського апеляційного суду від01 серпня 2023 року у частині вирішення позову акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором змінити в частині визначення суми заборгованості за кредитним договором №К2UVGK00000010 від 29 грудня 2006 року, яка підлягає стягненню з відповідачів на користь позивача, зменшивши її з 3 935 510,25 (три мільйони дев`ятсот тридцять п`ять тисяч п`ятсот десять) грн до 1 503 242,88 (один мільйон п`ятсот три тисячі двісті сорок дві) грн, а також в частині суми судових витрат, які підлягають стягненню на користь акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк», зменшивши суму, яка підлягає стягненню з ОСОБА_1 з 44 955,49 (сорок чотири тисячі дев`ятсот п`ятдесят п`ять) грн до 24 870,67 (двадцять чотири тисячі вісімсот сімдесят) грн, з ОСОБА_2 - з 44 955,49 (сорок чотири тисячі дев`ятсот п`ятдесят п`ять) грн до 28 188,09 (двадцять вісім тисяч сто вісімдесят вісім) грн.

4. Додаткову постанову Київського апеляційного суду від 03 жовтня

2023 року скасувати.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

В. В. Шипович