Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 17.09.2020 року у справі №707/1700/18

Постанова

Іменем України

03 червня 2021 року

м. Київ

справа № 707/1700/18

провадження № 61-13052св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Ступак О. В., Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

третя особа - Сагунівська сільська рада Черкаського району Черкаської області,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 на рішення Черкаського районного суду Черкаської області від 17 березня 2020 року у складі судді Смоляра О. А. та постанову Черкаського апеляційного суду від 22 липня 2020 року у складі колегії суддів: Василенко Л. І., Капренко О. В., Нерушак Л. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів

У серпні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, третя особа - Сагунівська сільська рада Черкаського району Черкаської області, про визнання заповіту недійсним.

Позов обґрунтовано тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_4, по відношенню до якої він є пасинком.

Після смерті ОСОБА_4 відкрилась спадщина у вигляді житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1. За життя ОСОБА_4 12 червня 2012 року залишила заповіт на ім'я позивача. У встановлений законом шестимісячний термін позивач звернувся до приватного нотаріуса Старовойтова О. С. та подав заяву про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4, у зв'язку з чим заведено спадкову справу № 62318275.

При подачі заяви про прийняття спадщини позивачу стало відомо, що ОСОБА_4 склала заповіт на ім'я ОСОБА_2, який підписано ОСОБА_5 в присутності свідків ОСОБА_6 та ОСОБА_7, так як ОСОБА_4 не могла самостійно ставити підпис.

Позивач звернувся до ОСОБА_5 з питанням, чи дійсно вона ставила свій підпис на заповіті замість ОСОБА_4, але отримав відповідь, що вона даний заповіт не підписувала. Позивач вважає, що заповіт, складений на ім'я ОСОБА_2, підроблений, а тому в зв'язку з вищевикладеним змушений звернутися до суду.

ОСОБА_1 просив суд визнати заповіт, складений ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 і посвідчений секретарем Сагунівської сільської ради Черкаського району Черкаської області, недійсним, а також покласти на сторону відповідача судові витрати.

Рішенням Черкаського районного суду Черкаської області від 17 березня 2020 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що заповіт по формі та змісту відповідає вимогам чинного законодавства, а його зміст не викликає сумніву щодо дійсного волевиявлення заповідача. Жодної з передбачених статтею 1257 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) обставин під час судового розгляду не встановлено. Стороною позивача не надано суду доказів того, що вчинений спадкодавцем заповіт суперечить ЦК України чи іншим актам цивільного законодавства та не доведено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі, що заповідач не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними, тобто обставин, з якими закон пов'язує визнання заповіту недійсними.

Крім того, суд першої інстанції дійшов висновку що у секретаря виконавчого комітету Сагунівської сільської ради були правові підстави посвідчити оспорюваний заповіт, складений ОСОБА_4 01 червня 2017 року на користь ОСОБА_2 та підписаний ОСОБА_5 у присутності свідків, що відповідає вимогам статей 1247 та 207 ЦК України.

Постановою Черкаського апеляційного суду від 22 липня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення суду першої інстанції - без змін.

Апеляційним судом встановлено, що досліджуваний оспорюваний заповіт складений у письмовій формі, містить: місце, час та дату його складення (прописом), прізвище ім'я та по батькові заповідачки та спадкоємиці прописом, при цьому зазначено дату та місце народження заповідачки, місце її проживання, ідентифікаційний номер. Враховуючи волю ОСОБА_4, поважний вік та відповідний до нього стан здоров'я заповідачки, заповіт складений на дому і у присутності свідків ОСОБА_6 та ОСОБА_7 із зазначенням їх паспортних даних, та підписаний ОСОБА_5, що відображено в заповіті. При цьому заповітне розпорядження зроблено на все майно.

Заповіт посвідчений секретарем виконкому Сагунівської сільської ради Черкаського району Черкаської області ОСОБА_8, яка наділена повноваженнями вчиняти нотаріальні дії.

З урахуванням зазначеного, апеляційний суд погодився із висновками суду першої інстанції про відсутність підстав для визнання недійсним заповіту, оскільки даний заповіт відповідає волі заповідачки. У свою чергу у секретаря виконавчого комітету Сагунівської сільської ради були наявні правові підстави посвідчити оспорюваний заповіт, складений ОСОБА_4 01 червня 2017 року на користь ОСОБА_2 та підписаний ОСОБА_5, у присутності свідків, що відповідає вимогам статті 1247 ЦК України.

В той же час колегія суддів апеляційного суду констатувала відсутність аргументів апеляційної скарги, які б давали підстави для скасування оскаржуваного рішення в контексті статті 376 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).

Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи

28 серпня 2020 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 засобами поштового зв'язку подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Черкаського районного суду від 17 березня 2020 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 22 липня 2020 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Як підставу касаційного оскарження заявник зазначає неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права, а саме застосування норм права без врахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 27 лютого 2020 року у справі № 761/19304/17 (пункт 1 частини 2 статті 389 ЦПК України). Крім того, заявник вказує на порушення судами норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, оскільки судами необґрунтовано відмовлено в задоволенні клопотання про витребування доказів (пункт 4 частини 2 статті 389 ЦПК України), зокрема в суді апеляційної інстанції стороною позивача при подачі апеляційної скарги подавалось клопотання про витребування у ОСОБА_2 інформації, чи були оформлені договір довічного утримання або договір дарування, який за життя могла підписати ОСОБА_4, а при підтвердженні - витребувати його у нотаріуса, необхідність витребувати письмові докази із Пенсійного фонду Черкаського району (відомості про отримання пенсії) та Соціальної служби Черкаського району (заяви, де ОСОБА_4 особисто ставила свої підписи).

Також у касаційній скарзі заявник зазначає, що за твердженнями працівників пошти та соціального працівника ОСОБА_4 за життя сама добре бачила, читала та могла підписати прочитаний нею документ.

У листопаді 2020 року від ОСОБА_2 на адресу Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3, в якому, відповідач, посилаючись на необґрунтованість касаційної скарги, просить відмовити в її задоволенні повністю.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду касаційна скарга представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 передана на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю.

Ухвалою Верховного Суду від 22 жовтня 2020 року (з урахуванням ухвали Верховного Суду від 17 вересня 2020 року про надання строку для усунення недоліків) поновлено представнику ОСОБА_1 - ОСОБА_3 строк на касаційне оскарження рішення Черкаського районного суду Черкаської області від 17 березня 2020 року та постанови Черкаського апеляційного суду від 22 липня 2020 року, відкрито касаційне провадження у справі (з підстав, передбачених пунктами 1, 4 частини 2 статті 389 ЦПК України), витребувано матеріали справи № 707/1700/18 із Черкаського районного суду Черкаської області та встановлено учасникам справи строк для подачі відзиву на касаційну скаргу.

У листопаді 2020 року матеріали справи № 707/1700/18 надійшли до Верховного Суду.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною 2 статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених Частиною 2 статті 389 ЦПК України. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2,3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини 1 статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частиною 1 статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням частиною 1 статті 402 ЦПК України.

За змістом частини 1 статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених частини 1 статті 410 ЦПК Українимежах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій

Судами попередніх інстанцій установлено, що відповідно до заповіту, складеного ОСОБА_4 12 червня 2012 року та посвідченого секретарем виконавчого комітету Сагунівської сільської ради Черкаського району Черкаської області ОСОБА_8, ОСОБА_4 заповідала все своє майно ОСОБА_1,1950 року народження.

Згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно за ОСОБА_4 27 серпня 2013 року на підставі рішення Черкаського районного суду Черкаської області від 24 липня 2013 року № 707/1816/13-ц зареєстровано право власності на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1.

Згідно із заповітом, складеним 01 червня 2017 року ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, із зазначенням її ідентифікаційного номеру, посвідченого секретарем виконавчого комітету Сагунівської сільської ради Черкаського району Черкаської області ОСОБА_8, заповідач ОСОБА_4, розуміючи значення своїх дій, добровільно, без будь-якого насильства, примусу як фізичного, так і морального, в присутності свідків, обраних нею особисто, ОСОБА_6 та ОСОБА_7, із зазначенням в заповіт їх паспортних даних, на випадок смерті, заповідала все своє майно ОСОБА_2,1961 року народження.

Заповіт складено зі слів заповідача о 14 год 20 хв у двох примірниках, один з яких знаходиться на зберіганні у справах виконкому Сагунівської сільської ради, інший - призначений для заповідача.

У зв'язку із хворобою ОСОБА_4 та неможливістю прочитати особисто текст заповіту на її особисте прохання, на дому за адресою: АДРЕСА_1, та в її присутності текст заповіту прочитано вголос свідками ОСОБА_6, ОСОБА_7, секретарем ОСОБА_8 та підписано ОСОБА_5 Заповіт зареєстрований в реєстрі під № 52, що підтверджується також копією витягу про реєстрацію у спадковому реєстрі виконавчого комітету Сагунівської сільської ради заповіту ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, який складено 01 червня 2017 року.

Відповідно до витягу (виписки) з журналу реєстрації нотаріальних дій виконавчого комітету Сагунівської сільської ради 01 червня 2017 року в зв'язку з хворобою ОСОБА_4 заповіт підписала ОСОБА_5.

ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_4, що підтверджується свідоцтвом про смерть від 21 березня 2018 року серії НОМЕР_1, актовий запис № 10.

Після смерті ОСОБА_4 відкрилась спадщина у вигляді житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1.

Відповідно до інформації, наданої приватним нотаріусом Старовойтовим О. С. на запит Черкаського районного суду Черкаської області від 26 листопада 2019 року щодо оформлення спадкових прав після смерті ОСОБА_4, вбачається, що 23 квітня 2018 року нотаріусом відкрито спадкову справу № 33-2018 до майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 на підставі заяви ОСОБА_1 від 19 квітня 2018 року про прийняття спадщини.

16 травня 2018 року надійшла заява ОСОБА_2 від 15 травня 2018 року про прийняття спадщини.

Інші спадкоємці ОСОБА_4 із заявами про прийняття спадщини не зверталися.

Свідоцтво про право на спадщину на момент видачі цієї довідки приватного нотаріуса не видавалось.

Згідно з відповіддю Черкаського районного відділу Управління державної міграційної служби України в Черкаській області на запит адвоката Дриги Л. В. від 25 лютого 2020 року ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, уродженка села Сагунівки Черкаського району Черкаської області, подала 23 травня 2017 року до Черкаського РВ УДМС України в Черкаській області заяву щодо оформлення паспорта громадянина України у формі ID-картки, в результаті чого була документована паспортом громадянина України у формі ID карти № НОМЕР_2, виданої Черкаським РВ УДМС України в Черкаській області 26 травня 2017 року до 26 травня 2027 року, у зв'язку з втратою паспорта громадянина України у формі книжечки серії НОМЕР_3, виданого Черкаським РВ УМВС України в Черкаській області 19 серпня 2003 року.

Нормативно-правове обґрунтування

Відповідно до статей 1216, 1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

За положеннями статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

У статті 1233 ЦК України визначено, що заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

Згідно із статтею 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 215 ЦК України.

Вимоги до форми заповіту та порядку його посвідчення встановлені статтею 1247 ЦК України, згідно якої загальними вимогами до форми заповіту є складання заповіту в письмовій формі із зазначенням місця та часу його складання, заповіт повинен бути особисто підписаний заповідачем.

Якщо особа не може особисто підписати заповіт, він підписується відповідно до статтею 1247 ЦК України, згідно з якою якщо фізична особа у зв'язку з хворобою або фізичною вадою не може підписатися власноручно, за її дорученням текст правочину у її присутності підписує інша особа. Підпис іншої особи на тексті правочину, що посвідчується нотаріально, засвідчується нотаріусом або посадовою особою, яка має право на вчинення такої нотаріальної дії, із зазначенням причин, з яких текст правочину не може бути підписаний особою, яка його вчиняє.

Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251, 1252 ЦК України. При цьому заповіти, посвідчені такими особами, підлягають державній реєстрації у Спадковому реєстрі в порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України.

Стаття 1257 ЦК України передбачає вичерпний перелік підстав для визнання заповіту недійсним, в якій передбачено, що заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним. За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі. Таке ж положення міститься і у частині 3 статті 203 ЦК України, за якою волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Отже, заповіт, як односторонній правочин підпорядковується загальним правилам ЦК України щодо недійсності правочинів. Недійсними є заповіти: 1) в яких волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі; 2) складені особою, яка не мала на це права (особа не має необхідного обсягу цивільної дієздатності для складання заповіту); 3) складені з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення (відсутність нотаріального посвідчення або посвідчення особами, яке прирівнюється до нотаріального, складання заповіту представником, відсутність у тексті заповіту дати, місця його складання тощо).

Із змісту наведених норм вбачається, що дійсним, тобто таким, що відповідає вимогам закону є заповіт, який посвідчений уповноваженою особою, яка мала на це право в силу закону, відсутні порушення його форми та посвідчення, волевиявлення заповідача було вільним і відповідало його волі.

Відповідно до статті 1248 ЦК України нотаріус може на прохання особи записати заповіт з її слів власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів.

У цьому разі заповіт має бути вголос прочитаний заповідачем і підписаний ним.

Якщо заповідач через фізичні вади не може сам прочитати заповіт, посвідчення заповіту має відбуватися при свідках (стаття 1253 ЦК України).

Стаття 1253 ЦК України регулює питання посвідчення заповіту при свідках та визначає, що на бажання заповідача його заповіт може бути посвідчений при свідках.

У випадках, встановлених абзацом третім частини 2 статті 1248 (якщо заповідач через фізичні вади не може сам прочитати заповіт), і статтею 1252 ЦК України (посвідчення заповіту іншою посадовою, службовою особою), присутність не менш як двох свідків при посвідченні заповіту є обов'язковою.

Свідками можуть бути лише особи з повною цивільною дієздатністю. Свідками не можуть бути: 1) нотаріус або інша посадова, службова особа, яка посвідчує заповіт; 2) спадкоємці за заповітом; 3) члени сім'ї та близькі родичі спадкоємців за заповітом; 4) особи, які не можуть прочитати або підписати заповіт.

Свідки, при яких посвідчено заповіт, зачитують його вголос та ставлять свої підписи на ньому.

У текст заповіту заносяться відомості про особу свідків.

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених статей 12, 81 ЦПК України. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, належним чином дослідивши наявні у справі докази та надавши їм оцінку, дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову, оскільки, як свідчать матеріали справи, оспорюваний заповіт від 01 червня 2017 року складений у письмовій формі, містить місце, час та дату його складення, прізвище, ім'я та по батькові спадкодавця ОСОБА_4, дату та місце її народження, місце проживання, ідентифікаційний номер, а також прізвище, ім'я та по батькові спадкоємця ОСОБА_2, рік народження, склад майна, що заповідається, текст заповіту складений зі слів заповідача, у зв'язку з хворобою ОСОБА_4 на її особисте прохання підписаний ОСОБА_5, із зазначенням паспортних даних останньої, перевіркою її дієздатності та справжності підпису, за дорученням ОСОБА_4 та у її присутності зачитаний до його підписання уголос на дому за адресою: АДРЕСА_1, запрошеними свідками ОСОБА_6 та ОСОБА_7, у їх присутності заповіт посвідчений секретарем виконкому Сагунівської сільської ради Черкаського району Черкаської області ОСОБА_8, яка наділена повноваженнями вчиняти відповідні нотаріальні дії, заповіт зареєстрований у Спадковому реєстрі, що у сукупності свідчить про дотримання приписів статей 1247, 1253 ЦК України. У тексті заповіту зазначено, що ОСОБА_4 зробила таке розпорядження, розуміючи значення своїх дій, добровільно, без будь-якого насильства, примусу, як фізичного, так і морального.

Оскільки позивачем не доведено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі, то немає підстав визнавати заповіт від 01 червня 2017 року недійсним з підстав, зазначених у позовній заяві.

Обставини та докази, на які посилається позивач як на підтвердження своїх доводів про недійсність заповіту, у повній мірі перевірені судами попередніх інстанцій, що правильно не знайшли передбачених статтею 1257 ЦК України підстав для визнання заповіту недійсним.

Доводи касаційної скарги про неврахування судами правової позиції, викладеної в постанові Верховного Суду від 27 лютого 2020 року у справі № 761/19304/17 (провадження № 61-14917св19), відхиляються, оскільки обставини цієї справи, що переглядається в касаційному порядку, та обставини зазначеної справи відрізняються, а правовідносини не є подібними, зокрема у справі № 761/19304/17 йдеться про визнання заповіту нікчемним з підстав недотримання форми і порядку під час його посвідчення, натомість у справі № 707/1700/18 йдеться про визнання правочину недійсним з підстав його підписання не ОСОБА_4. Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти лише такі рішення, де аналогічними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. Окрім цього, у справі № 761/19304/17 суди попередніх інстанцій дійшли висновку про відмову у задоволенні позову через його недоведеність, з чим також погодився суд касаційної інстанції.

Не приймаються доводи касаційної скарги заявника щодо необґрунтованої відмови у задоволенні заявленого стороною позивача в апеляційному суді клопотання про витребування доказів, оскільки як свідчить запис на компакт-диску протоколу судового засідання апеляційного суду від 22 липня 2020 року відповідне клопотання (з уточненням, що витребовуються відомості, а не документи) розглянуто колегією суддів апеляційного суду (? 4 хв 20 сек-12 хв 35 сек) та відмовлено в його задоволенні, оскільки така інформація була фактично отримана судом безпосередньо в судовому засіданні шляхом опитування сторони відповідача.

При цьому колегія суддів погоджується із слушними зауваженнями апеляційного суду, що таке клопотання не пов'язано із заявленими позовними вимогами і наявність чи відсутність договору довічного утримання ОСОБА_4 не впливає на визнання заповіту недійсним з підстав, заявлених у позові.

Доводи касаційної скарги про те, що за твердженнями працівників пошти та соціального працівника ОСОБА_4 за життя сама добре бачила, читала та могла підписати прочитаний нею документ, зводяться до переоцінки доказів у справі, що з огляду на норму статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Інші доводи касаційної скарги є аналогічними тим, що заявлені в позові та апеляційній скарзі, зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій стосовно встановлених обставин справи чи невірного розуміння заявником вимог чинного законодавства, власного тлумачення характеру спірних правовідносин, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, які їх обґрунтовано спростували, та не можуть бути підставами для скасування постановлених у справі судових рішень. Повноваження суду касаційної інстанції стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду (пункт 42 рішення у справі "Пономарьов проти України", заява № 3236/03).

Отже, обставини та докази, на які посилається позивач на як підтвердження своїх доводів про нікчемність заповіту, у повній мірі перевірені судами попередніх інстанцій. Врахувавши фактичні обставини із заявленими позовними вимогами, колегія суддів погоджується із висновками судів попередніх інстанцій та не вбачає підстав для скасування оскаржуваних судових рішень.

Частиною 4 статті 10 ЦПК України і статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" на суд покладено обов'язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини зазначав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі "Проніна проти України", від 18 липня 2006 року № 63566/00, § 23).Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

Верховний Суд, застосувавши правило частини 3 статті 401 ЦПК України, вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду - без змін.

Оскільки касаційна скарга залишена без задоволення, то підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Черкаського районного суду Черкаської області від 17 березня 2020 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 22 липня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:І. Ю. Гулейков О. В. Ступак Г. І. Усик