Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 11.11.2018 року у справі №748/2859/17

Постанова

Іменем України

02 грудня 2019 року

м. Київ

справа № 748/2859/17-ц

провадження № 61-46520св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Ступак О. В. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - Публічне акціонерне товариство "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк",

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Чернігівського районного суду Чернігівської області від 22 лютого 2018 року у складі судді

Кухти В. О. та постанову Апеляційного суду Чернігівської області від 21 травня

2018 року у складі колегії суддів: Губар В. С., Вінгаль В. М., Кузюри Л. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій

У листопаді 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" (далі - ПАТ "Промінвестбанк") про захист прав споживачів.

Позов мотивовано тим, між ним та відповідачем укладений договір банківського вкладу на суму 8 000,00 доларів США під 9,5 % річних на період з 05 січня 2016 року по 03 липня 2016 року, що підтверджується договором-анкетою від 05 січня 2016 року. Після закінчення строку дії договору відповідач звернувся за виплатою йому належних коштів, але кошти йому виплачувалися частинами до 01 вересня 2016 року.

Посилаючись на вказані обставини, ОСОБА_1 просив стягнути з

ПАТ "Промінвестбанк" на свою користь 61,50 доларів США плати за користування коштами вкладу за період з 04 липня 2016 року по 01 вересня 2016 року,

19,42 доларів США - 3 % річних за неправомірне користування вкладом за цей же період, а всього - 80,92 доларів США.

Рішенням Чернігівського районного суду Чернігівської області від 22 лютого

2018 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з

ПАТ "Промінвестбанк" на користь ОСОБА_1 3 % річних за період з 04 липня 2016 року по 01 вересня 2016 року в сумі 524,15 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Стягнуто з ПАТ "Промінвестбанк" на користь ОСОБА_1 частину витрат на правову допомогу в сумі 524,15 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення мотивоване тим, що відсутні підстав для стягнення процентів у розмірі, що передбачені договором, після закінчення строку його дії, оскільки договором не передбачено можливість його пролонгації, а також те, що банком після закінчення терміну дії договору на користь вкладника нараховувалися та сплачені проценти за користування грошовим вкладом за ставкою для вкладів на вимогу, що підтверджується випискою з рахунків позивача. Крім того, підлягає стягненню 3 % річних за користування коштами вкладу за період з 04 липня 2016 року по 01 вересня 2016 року, оскільки позивачем доведено, що після закінчення строку дії договору кошти вкладнику повернуті не були.

Постановою Апеляційного суду Чернігівської області від 21 травня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Чернігівського районного суду Чернігівської області від 22 лютого 2018 року залишено без змін.

Залишаючи без задоволення апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, який всебічно та повно з'ясував дійсні обставини справи, перевірив доводи та заперечення сторін, дослідив надані сторонами докази та ухвалив законне і обґрунтоване рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи

У жовтні 2018 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Чернігівського районного суду Чернігівської області від 22 лютого 2018 року та постанову Апеляційного суду Чернігівської області від 21 травня 2018 року, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення в частині відмови у задоволенні позову та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позову у повному обсязі, обґрунтовуючи свої вимоги неправильним застосуванням судами норм матеріального права та порушенням норм процесуального права. Справа є малозначною, проте касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, а тому просив відкрити касаційне провадження у цій малозначній справі.

Касаційна скарга мотивована тим, що до правовідносин, які виникли між сторонами у справі необхідно застосувати правову позицію, яка викладена у постановах Верховного Суду України від 29 травня 2013 року у справі № 6-39цс13 та від 28 січня 2015 року у справі № 6-247цс14. Крім того, встановивши обмеження у виплаті коштів з поточних рахунків клієнтів у межах 5 000,00 грн або еквівалент цієї суми в іноземній валюті на добу на одного клієнта, банк безпідставно обмежив виплату вкладу і процентів після настання терміну, зазначеного в цьому сертифікаті та позбавив вкладника на одержання зі спливом встановленого строку суми вкладу та процентів, встановлених сертифікатом.

У грудні 2018 року від ПАТ "Промінвестбанк" надійшов відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1, у якому заявник просить залишити без задоволення вказану касаційну скаргу, а рішення суду першої та апеляційної інстанції без змін, посилаючись на те, що касаційна скарга не містить доводів, які б свідчили про порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального чи процесуального закону, або порушення прав та інтересів позивача.

Позиція Верховного Суду

Справа є малозначною, проте касаційне провадження у справі було відкрито, оскільки доводи касаційної скарги свідчили про наявність підстав передбачених підпунктом "а" пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.

Відповідно до вимог частин 1 і 2 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із положенням частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Встановлені судами обставини

Судом встановлено, що 05 січня 2016 року між ПАТ "Промінвестбанк" та

ОСОБА_1 укладений договір банківського вкладу (депозиту) та банк клієнту видав ощадний (депозитний) сертифікат серії АА003853, а клієнт розмістив у банку вклад (депозит) у сумі 8 000,00 доларів США зі сплатою 9,5 % річних на строк до

03 липня 2016 року. Сертифікат підтверджував розміщення клієнтом вкладу (депозиту) на зазначених у договорі умовах. Повернення вкладу та процентів за вкладом клієнту здійснювалося банком виключно за умови пред'явлення оригіналу сертифікату. Погашення сертифіката здійснювалося згідно з чинним законодавством України та актами Національного банку України.

Банком відкрито на ім'я клієнта поточний рахунок для здійснення операцій за банківським вкладом (депозитом).

04 липня 2016 року ОСОБА_1 звернувся до ПАТ "Промінвестбанк" із заявою про виплату йому суми вкладу з відсотками у зв'язку із закінченням строку дії депозитного сертифікату.

Із виписки по рахунку ОСОБА_1 та руху коштів на його поточному рахунку, вбачається, що кошти за депозитом зараховано на поточний рахунок позивача, ці кошти видавались готівкою через касу банку з 04 липня 2016 року по 01 вересня 2016 року частинами, а на залишок нараховувалися відсотки за ставкою вкладів на вимогу.

Нормативно-правове обґрунтування

Відповідно до положень статей 526, 530, 598, 599 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог статей 526, 530, 598, 599 ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, установлених договором або законом. Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

За змістом положень статей 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору.

Особливості правовідносин за договором банківського вкладу визначено параграфом третім глави 71 ЦК України, у якому визначено, що за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.

До відносин банку та вкладника за рахунком, на який внесений вклад, застосовуються положення про договір банківського рахунка (глава 72 ЦК України), якщо інше не встановлено цією главою або не випливає із суті договору банківського вкладу (стаття 1058 ЦК України).

Договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад). За договором банківського строкового вкладу банк зобов'язаний видати вклад та нараховані проценти за цим вкладом із спливом строку, визначеного у договорі банківського вкладу (стаття 1060 ЦК України).

Банк виплачує вкладникові проценти на суму вкладу в розмірі, встановленому договором банківського вкладу. Проценти на банківський вклад нараховуються від дня, наступного за днем надходження вкладу у банк, до дня, який передує його поверненню вкладникові або списанню з рахунка вкладника з інших підстав

(стаття 1061 ЦК України).

Таким чином строковий договір банківського вкладу покладає на банк обов'язок прийняти від вкладника суму коштів, нарахувати на неї проценти та повернути ці кошти з процентами зі спливом встановленого договором строку.

Закінчення строку дії договору банківського вкладу не звільняє банк від обов'язку повернути (видати) кошти вкладникові.

Сторони за домовленістю можуть визначити порядок здійснення повернення коштів за строковим вкладом - шляхом перерахування на поточний рахунок вкладника, шляхом видачі готівкою через касу банку, або іншим шляхом. Зазначені вище норми не містять обмежень при виборі сторонами такого договору способу виконання зобов'язання з повернення коштів банку перед вкладником.

У разі, якщо договором банківського вкладу передбачено повернення вкладу коштів шляхом їх перерахування на поточний рахунок вкладника, із чим погодились обидві сторони, укладаючи такий договір, то після здійснення зазначеної операції правовідносини сторін трансформуються у правовідносини банківського рахунку відповідно до положень частини 3 статті 1058 ЦК України.

Така трансформація означає, що вкладник має право отримати готівкою повернуті банком на поточний рахунок кошти за вкладом, але до правовідносин між ними вже не можуть застосовуватись положення договору строкового банківського вкладу у зв'язку з тим, що строк його дії закінчився.

Згідно зі частини 3 статті 1058 ЦК України за користування грошовими коштами, що знаходяться на рахунку клієнта, банк сплачує проценти, сума яких зараховується на рахунок, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка або законом.

Сума процентів зараховується на рахунок клієнта у строки, встановлені договором, а якщо такі строки не встановлені договором, - зі спливом кожного кварталу.

Проценти, передбачені частиною першою цієї статті, сплачуються банком у розмірі, встановленому договором, а якщо відповідні умови не встановлені договором, - у розмірі, що звичайно сплачується банком за вкладом на вимогу.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (стаття 612 ЦК України).

Таким чином, з часу перерахування банком вкладу на поточний рахунок клієнта відповідно до умов укладеного між ними договору банк має сплатити проценти за користування цими грошовими коштами у розмірі, визначеному відповідно до вимог статті 1070 ЦК України.

Правові наслідки неналежного виконання банком операцій за рахунком клієнта визначено статті 1070 ЦК України.

Невиконання або неналежне виконання зобов'язань банку за договором банківського рахунка, зокрема відмова виконати розпорядження клієнта з видачі йому відповідних сум з рахунка, має наслідком настання відповідальності банку, встановленої договором або законом.

Саме таких висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові

від 20 березня 2019 року у справі №761/26293/16-ц, за позовом фізичної особи-вкладника також до ПАТ "Промінвестбанк", погодившись із висновками, викладеними у постановах Верховного Суду України від 10 червня 2015 року у справі № 6-36цс15, від 2 березня 2016 року у справі № 6 2861цс15, від 27 квітня 2016 року у справі № 6-302цс16, та не вбачала підстав для відступу від них.

У постановах Верховного Суду України від 29 травня 2013 року у справі № 6-39цс13 та від 28 січня 2015 року у справі № 6-247цс14, на які заявник посилався у своїй касаційній скарзі, встановлені інші обставини, ніж у розглядуваній справі, а саме: способи повернення депозиту за умовами договорів у різних банках передбачались різні.

У цій справі, за умовами укладеного між сторонами договору, на підставі договору-анкети банк відкрив рахунок № НОМЕР_1. Цей рахунок є поточним, який за умовами договору відкрито для здійснення операцій за банківським вкладом (депозитом). Належні позивачу за договором кошти та проценти були перераховані банком на цей поточний рахунок 04 липня 2016 року. Тим самим банк виконав умови депозитного договору.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

За таких обставин та з підстав, передбачених вищевказаними нормами матеріального права, правильним та обґрунтованим є висновок суду першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, що оскільки депозитний договір діяв до 03 липня

2016 року і за його умовами кошти за договором по його закінченню були повернуті на поточний рахунок позивача, тому відсутні підстави для нарахування на указану суму повернутого депозити процентів за депозитом. З часу перерахування банком вкладу на поточний рахунок клієнта відповідно до умов укладеного між ними договору банк має сплатити проценти за користування цими грошовими коштами у розмірі, визначеному відповідно до вимог статті 1070 ЦК України, тобто у цій справі - у розмірі, що звичайно сплачуються банком за вкладом на вимогу. Такі висновки судів є правильними та відповідають правозастосовчій практиці у справах з подібними правовідносинами.

З урахуванням того, що сторони за домовленістю можуть визначити порядок здійснення повернення коштів за строковим вкладом - шляхом перерахування на поточний рахунок вкладника, шляхом видачі готівкою через касу банку, або іншим шляхом, висновки, викладені у постановах Верховного Суду України від 29 травня 2013 року у справі № 6-39цс13 та від 28 січня 2015 року у справі № 6-247цс14 підлягають застосуванню у тих спорах, де за умовами депозитного договору, укладеного між сторонами, передбачалось здійснення повернення коштів за строковим вкладом готівкою через касу банку, або іншим шляхом.

Наведені у касаційній скарзі доводи про те, що встановивши обмеження у виплаті коштів з поточних рахунків клієнтів у межах 5 000,00 грн або еквівалент цієї суми в іноземній валюті на добу на одного клієнта, банк безпідставно обмежив виплату вкладу і процентів після настання терміну, зазначеного в цьому сертифікаті та позбавив вкладника на одержання зі спливом встановленого строку суми вкладу та процентів, встановлених сертифікатом, не є підставою для скасування оскаржуваних рішень, оскільки за встановлених у справі обставин, порушення умов депозитного договору не було, правові наслідки неналежного виконання банком операцій за рахунком клієнта, визначено статті 1070 ЦК України.

Розглядаючи зазначений позов, суди першої та апеляційної інстанцій повно та всебічнодослідили наявні у справі докази і надали їм належну оцінку, правильно встановили обставини справи, у результаті чого ухвалили законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Оскільки доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків судів першої та апеляційної інстанцій та не дають підстав вважати, що судами порушені норми матеріального та процесуального права, тому суд дійшов висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою та підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані рішення залишенню без змін.

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Чернігівського районного суду Чернігівської області від 22 лютого 2018 року та постанову Апеляційного суду Чернігівської області від 21 травня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: О. В. Ступак

І. Ю. Гулейков

Г. І. Усик