Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 17.02.2019 року у справі №167/360/18

Постанова

Іменем України

20 листопада 2019 року

м. Київ

справа № 167/360/18

провадження № 61-3175ск19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.

суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Рожищенського районного суду Волинської області від 20 серпня 2018 року у складі судді Сіліча І. І.та постанову Волинського апеляційного суду від 20 грудня 2018 року у складі колегії суддів: Федонюк С. Ю., Матвійчук Л. В., Русинчука М. М.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики.

Позов обґрунтований тим, що 05 червня 2017 року між ним та відповідачем укладений письмовий договір позики, згідно з умовами якого він передав, а відповідач отримала грошові кошти у розмірі 18 000,00 грн і зобов'язалася повернути суму позики до 11 червня 2017 року. У встановлений договором строк відповідач грошові кошти не повернула.

Позивач просив суд стягнути зі ОСОБА_2 грошові кошти в розмірі 55 1158,00 грн, з яких: 18 000,00 грн - основний борг, 53 1000,00 грн - пеня, 1 722,51 грн - інфляційні втрати, 436,00 грн - три проценти річних та судові витрати в сумі 5
512,00 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Рожищенського районного суду Волинської області від 20 серпня 2018 року позов задоволено частково. Стягнуто із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 три проценти річних від простроченої суми за порушення грошового зобов'язання - 436,44 грн, інфляційні втрати - 1 721,95 грн, пеню - 20 000 грн та- судовий збір - 221,58

грн. В іншій частині позову відмовлено.

Ухвалою Рожищенського районного суду Волинської області від 21 серпня 2018 року у вступній та резолютивній частині рішення від 20 серпня 2018 року виправлено описку, а саме викладено резолютивну частину рішення у такій редакції: "Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 три проценти річних від простроченої суми за порушення грошового зобов'язання в сумі 436,44 грн, 1721,95 грн інфляційних витрат, 20 000 грн пені та 221,58 грн судового збору, а всього на суму 22 379,97
грн. В решті вимог відмовити".

Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив з того, що під час розгляду справи відповідач повернула 16 травня 2018 року 12 000,00 грн та 26 червня 2018 року - 6 000,00 грн основного боргу, однак в установлений договором строк не повернула суму позики, що є підставою для стягнення на користь позивача трьох процентів річних від простроченої суми в розмірі 436,44 грн та інфляційних втрат за період з 12 червня 2017 року до 04 квітня 2018 року - 1 721,95 грн.

Разом з тим, зменшуючи розмір пені з 531 000,00 грн до 20 000,00 грн, суд виходив з того, що він значно перевищує розмір боргу, а тому є правові підстави для застосування частини 3 статті 551 ЦК України.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Волинського апеляційного суду від 20 грудня 2018 року апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Рожищенського районного суду Волинської області від 20 серпня 2018 року залишено без змін.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходив із того, що суд першої інстанції під час розгляду справи повно та всебічно з'ясував обставин справи, надав правову оцінку доводам і запереченням сторін, належно оцінив докази у справі, правильно застосував норми процесуального та матеріального права, які регулюють спірні правовідносини.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У лютому 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з касаційною скаргою на рішення Рожищенського районного суду Волинської області від 20 серпня 2018 року та постанову Волинського апеляційного суду від 20 грудня 2018 року, просив оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Рух справи у суді касаційної інстанції

15 березня 2019 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження у справі.

06 листопада 2019 року ухвалою Верховного Суду вказану цивільну справу призначено до судового розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували норми матеріального права та порушили норми процесуального права.

Суди помилково взяли до уваги, що ОСОБА_2 повернула 12 000,00 грн та 6 000,00
грн основного боргу, хоча нею повернуто частину пені за прострочення сплати боргу, що підтверджується її розпискою.

Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, помилково розрахував суму боргу, оскільки взяв до уваги неправильний період прострочення.

Суди не зазначили підстави для зменшення розміру пені до 20 000,00 грн, що свідчить про упередженість суду під час ухвалення судових рішень.

Суди не взяли до уваги визнання позову відповідачем та порушили строки розгляду цивільної справи, оскільки безпідставно відкладали судові засідання у зв'язку з неявкою відповідача, хоча остання зверталася до суду із заявами про визнання позову та розгляд справи за її відсутності.

Позиції інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Позиція Верховного Суду

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з частиною 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваних судових рішень, обговоривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з таких підстав.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що05 червня 2017 року між сторонами укладено договір позики, згідно з яким ОСОБА_1 передає ОСОБА_2 безпроцентну позику на суму 18 000,00 грн, а позичальник зобов'язується повернути зазначену суму позики до 11 червня 2017 року (пункт 1.1).

Відповідно до пункту 3.1 договору позики у випадку неповернення зазначеної в пункті 1.1 суми позики в зазначений у пункті 2.2 строк, позичальник сплачує штраф у розмірі 10,5 % від суми позики за кожний день прострочення до дня її повернення позикодавцю.

У випадку невиконання або неналежного виконання однією зі сторін зобов'язань за цим договором, вона зобов'язана відшкодувати іншій стороні заподіяні таким невиконанням збитки (пункт 3.2).

На підтвердження укладення договору позики та його умов ОСОБА_2 власноруч написала розписку позичальника.

В установлений договором строк відповідач не повернула суму позики, тому 04 квітня 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про стягнення боргу за договором позики з ОСОБА_2.

Відповідно до наданого позивачем розрахунку три проценти річних за користування позикою, штраф (пеня) та інфляційні втрати за період з 12 червня 2017 року до 03 квітня 2018 року (295 днів), які обчислено від суми позики 18 000,00 грн, становлять 551 158,00 грн, яку позивач просив стягнути зі ОСОБА_2.

Суди встановили, що 16 травня 2018 року ОСОБА_2 повернула ОСОБА_1 12 000,00 грн боргу та 26 червня 2018 року - 6 000,00 грн у рахунок заборгованості за позикою, що підтверджено доданими до матеріалів справи відповідними розписками відповідача та позивача (а. с. 35-38,56-60), що позивач не заперечував.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками (стаття 1046 ЦК України).

Відповідно до частини 1 статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно з частиною 1 статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Відповідно до частини 1 статті 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно з частиною 1 статті 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до частиною 1 статті 1050 ЦК України.

Відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, дійшов правильного висновку, щопрострочення ОСОБА_2 виконання грошового зобов'язання з повернення коштів позики є підставою для стягнення з неї на користь позивача встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також трьох процентів річних від простроченої суми, а також згідно із пунктом 3.1. договору позики штраф, який згідно з умовами договору позики за своєю природою є пенею.

Згідно з статтею 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до частини 3 статті 551 ЦК України розмір неустойки (штрафу, пені) може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Суди, застосувавши до спірних правовідносин частину 3 статті 551 ЦК України, дійшли обгрунтованого висновку про зменшення нарахованої суми пені - 531 000,00
грн за несвоєчасну сплату боргу у визначеному позивачем розмірі, оскільки розмір пені значно перевищує розмір боргового зобов'язання - 18 000,00 грн, а основну суму боргу відповідач погасила.

Висновки суду першої та апеляційної інстанцій про застосування до спірних правовідносин частини 3 статті 551 ЦК України є обгрунтованими з огляду на встановлені обставини справи, а також з урахуванням засади цивільного законодавства: справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 частини 1 статті 3 ЦК України).

Верховний Суд не бере до уваги доводи касаційної скарги, що суди розрахували суму боргу за неправильний період прострочення, з огляду на зменшення розміру пені відповідно до частини 3 статті 551 ЦК України, що не вплинуло на розмір пені.

Доводи касаційної скарги, що відповідач погасила частину пені за прострочення сплати боргу, а не основний борг є необгрунтованими, оскільки на підставі належної оцінки доказів у справі суди встановили повернення відповідачем основної суми боргу, що підтверджується розпискою ОСОБА_2.

Доводи касаційної скарги, що суди не взяли до уваги визнання позову відповідачем, Верховний Суд відхиляє з огляду на таке.

Згідно із частинами 1 , 2 , 4 , 5 статті 206 ЦПК України позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. До ухвалення судового рішення у зв'язку з відмовою позивача від позову або визнанням позову відповідачем суд роз'яснює сторонам наслідки відповідних процесуальних дій, перевіряє, чи не обмежений представник відповідної сторони у повноваженнях на їх вчинення. У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

Суд не приймає відмову позивача від позову, визнання позову відповідачем у справі, в якій особу представляє її законний представник, якщо його дії суперечать інтересам особи, яку він представляє.

Верховний Суд зазначає, що визнання позову відповідачем спрямоване на закінчення процесу шляхом ухвалення сприятливого для позивача судового рішення. Суд ухвалює рішення про задоволення позову у разі визнання позову відповідачем, зокрема за умови роз'яснення сторонам наслідків визнання позову.

У судових засіданнях у суді першої та апеляційної інстанцій відповідач участі не брала, тому суд обгрунтовано не взяв до уваги визнання боргу відповідачем.

Верховний Суд також не бере до уваги надіслану суду касаційної інстанції заяву ОСОБА_2 від 12 квітня 2019 року про визнання боргу, прохання скасувати судові рішення, з огляду на те, що відповідач у жодному судовому засіданні під час розгляду справи участі не брала, а підпис на вказаній заяві викликає розумний сумнів.

Інші доводи касаційної скарги спрямовані на власне тлумачення норм матеріального права, переоцінку доказів у справі, проте встановлення обставин справи і перевірка їх доказами не належить до компетенції суду касаційної інстанції.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини 1 статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Верховний Суд встановив, що підстави для скасування судових рішень відсутні, доводи касаційної скарги про неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права є необґрунтованими, з огляду на викладені вище висновки та мотиви.

Враховуючи наведене, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень - без змін.

Частиною 13 статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки в цьому випадку оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Рожищенського районного суду Волинської області від 20 серпня 2018 року та постанову Волинського апеляційного суду від 20грудня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді: І. Ю. Гулейков

А. С. Олійник

С. О. Погрібний

В. В. Яремко