Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 22.05.2019 року у справі №555/1509/18

Постанова

Іменем України

28 жовтня 2020 року

м. Київ

справа № 555/1509/18

провадження № 61-9551св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Кузнєцова В. О.,

суддів: Жданової В. С., Карпенко С. О., Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - Державне підприємство "Березнівське лісове господарство",

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Рівненського апеляційного суду від 23 квітня 2019 року у складі колегії суддів: Боймиструка С. В., Шимківа С. С., Хилевича С. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

У січні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державного підприємства "Березнівське лісове господарство" (далі - ДП "Березнівське ЛГ") про визнання незаконним та скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, посилаючись на те, що 08 вересня 2015 року він був прийнятий на посаду лісничого Малиновського лісництва ДП "Березнівське ЛГ". Наказом від 13 липня 2018 року № 96-к його було звільнено з роботи у зв'язку із втратою довір'я. Однаквін не належить до категорії осіб, які можуть бути звільнені з роботи на підставі пункту 2 частини 1 статті 41 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), оскільки до посадових обов'язків лісничого не входить безпосереднє обслуговування грошових, товарних або культурних цінностей. Крім того, в наказі про звільнення не зазначено, в чому саме полягала його вина та які саме винні дії при виконанні трудових обов'язків стали підставою для втрати довір'я до нього з боку роботодавця.

Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просив: визнати незаконним та скасувати наказ про звільнення; поновити його на посаді лісничого Малиновського лісництва ДП "Березнівське ЛГ"; стягнути з відповідача на свою користь суму середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Рішенням Березнівського районного суду Рівненської області від 12 грудня 2018 року у складі судді Собчука А. Ю. позов задоволено. Визнано незаконним та скасовано наказ ДП "Березнівське ЛГ" від 13 липня 2018 року № 96-к, яким було звільнено ОСОБА_1 з роботи за пунктом 2 частини 1 статті 41 КЗпП України з підстави втрати довір'я з боку власника. Поновлено ОСОБА_1 на посаді лісничого Малинського лісництва ДП "Березнівське ЛГ" з 14 липня 2018 року. Стягнуто з ДП "Березнівське ЛГ" на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 14 липня по 12 грудня 2018 року включно в розмірі 15 282,02
грн без виключення сум на податки, збори та обов'язкові платежі, справляння і сплата яких є обов'язком роботодавця. Рішення в частині поновлення на посаді, а також стягнення середнього заробітку за один місяць допущено до негайного виконання. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що позивач не належить до категорії осіб, які можуть бути звільнені з роботи у зв'язку з втратою довір'я, оскільки до посадових обов'язків лісничого не входило безпосереднє обслуговування грошових, товарних або культурних цінностей. Крім того, посада лісничого відсутня в переліку посад, з якими підприємством, установою, організацією можуть укладатися письмові договори про повну матеріальну відповідальність за незабезпечення збереження цінностей, переданих їм для зберігання, обробки, продажу (відпустки), перевезення або застосування в процесі виробництва. Суд визнав необґрунтованим рішення профспілкового органу про надання згоди на звільнення позивача.

Постановою Рівненського апеляційного суду від 23 квітня 2019 року апеляційну скаргу ДП "Березнівське ЛГ" задоволено. Рішення Березнівського районного суду Рівненської області від 12 грудня 2018 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено. Повернуто ДП "Березнівське ЛГ" з Державного бюджету судові витрати зі сплати судового збору в сумі 2 643 грн.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що пунктом 2.2 посадової інструкції до функцій лісничого віднесено ефективне використання матеріальних ресурсів. Проведеними перевірками виявлено розбіжності по кубомасі з відведення і таксації лісосік понад встановлений норматив (більше 10 % у загальній масі та більше 15 % по діловій деревині), що свідчить про неефективність використання позивачем ввірених йому лісових ресурсів. Отже, звільнення ОСОБА_1 з посади лісничого Малинського лісництва у зв'язку із втратою довір'я до нього з боку роботодавця є обґрунтованим та таким, що проведено відповідно до вимог трудового законодавства.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи.

У травні 2019 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати постанову Рівненського апеляційного суду від 23 квітня 2019 року, а рішення Березнівського районного суду Рівненської області від 12 грудня 2018 року залишити в силі.

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що він не належить до категорії осіб, які можуть бути звільнені з роботи у зв'язку з втратою довір'я, оскільки до посадових обов'язків лісничого не входить безпосереднє обслуговування грошових, товарних або культурних цінностей. В наказі про звільнення не зазначено, в чому саме полягала його вина та які саме винні дії при виконанні трудових обов'язків стали підставою для втрати довір'я до нього з боку роботодавця. Рішення профспілкового органу про надання згоди на його звільнення є необґрунтованим.

У червні 2019 року ДП "Березнівське ЛГ" подало відзив на касаційну скаргу, в якому просило залишити її без задоволення, посилаючись на те, що оскаржуване судове рішення є законним та обґрунтованим, ухваленим відповідно до вимог чинного законодавства України, з урахуванням всіх фактичних обставин справи. Наведені у скарзі доводи були предметом дослідження й оцінки судом апеляційної інстанції. До функцій лісничого віднесено забезпечення виконання планових завдань, ефективного використання матеріальних, трудових і фінансових ресурсів, втілення передової техніки та технології в лісогосподарському і промисловому виробництві. До трудових обов'язків лісничого належать: організація проведення рубок головного і проміжного користування; лісовідновлювальні роботи; профілактичні, протипожежні заходи; роботи з охорони лісу від самовільних рубок, пожеж, тощо; забезпечення відпуску лісу на корні, рубок лісу, побічного користування лісом. Лісові насадження та інші продукти лісу є матеріальними цінностями, повну відповідальність за охорону яких на території Малиновського лісництва несе позивач.

Рух справи в суді касаційної інстанції.

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 21 травня 2019 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Березнівського районного суду Рівненської області.

06 червня 2019 року справа № 555/1509/18 надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 19 жовтня 2020 року справу призначено до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду.

Згідно з частиною 3 статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ". Пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

Відповідно до частини 2 статті 389 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною 1 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина 1 статті 400 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

За змістом статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин (стаття 264 ЦПК України).

Відповідно до частини 1 статті 367, частини 1 статті 368 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Справа розглядається апеляційним судом за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою 1 розділу V ЦПК України.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції не відповідає.

Судами встановлено, що 01 квітня 2015 року ОСОБА_1 був призначений на посаду виконуючого обов'язки лісничого Малиновського лісництва ДП "Березнівське ЛГ".

В цей же день між ОСОБА_1 та ДП "Березнівське ЛГ" було укладено типовий договір про повну матеріальну відповідальність.

08 вересня 2015 року ОСОБА_1 був прийнятий на роботу на посаду лісничого Малиновського лісництва ДП "Березнівське ЛГ".

У пунктах 2.1,2.2 посадової інструкції лісничого зазначено, що до його функцій належать: здійснення керівництва виробничо-господарською діяльністю лісництва; забезпечення виконання планових завдань, ефективного використання матеріальних, трудових і фінансових ресурсів, втілення передової техніки та технології в лісогосподарському і промисловому виробництві.

Пунктами 3.1,3.4,3.5,3.6 вказаної інструкції до службових обов'язків лісничого віднесено: організацію проведення рубок головного і проміжного користування, лісовідновлюючих робіт, профілактичних, протипожежних заходів, роботи з охорони лісу від самовільних рубок, пожеж, захисту лісів від шкідливих комах і хвороб; забезпечення дотримання правил відпуску лісу на корні, рубок лісу, побічного користування лісом, пожежної безпеки і санітарних правил в лісах; проведення освідчення місць рубок і заготовленої деревини; здійснення нагляду за станом і забезпеченням раціонального використання лісових ресурсів.

На виконання наказу директора ДП "Березнівське ЛГ" від 05 березня 2018 року № 85 були здійснені вибіркові перевірки суцільних санітарних рубок головного користування. Зокрема, в Малиновському лісництві виявлено розбіжності по кубомасі з відведення і таксації лісосік понад встановлений норматив (більше 10 % у загальній масі та більше 15 % по діловій деревині). Також встановлено, що лісничим ОСОБА_1 неправильно визначені площі ділянок та розряди висот, неякісно проведено натуральне оформлення лісосік.

За результатами службового розслідування 05 липня 2018 року директор ДП "Березнівське ЛГ" звернувся в усній формі до керівника профспілкового органу ОСОБА_2 про надання згоди на звільнення ОСОБА_1.

В цей же день за допомогою засобів телефонного зв'язку ОСОБА_2 повідомив позивача про те, що 06 липня 2018 року на засіданні профспілкового органу ДП "Березнівське ЛГ" буде розглядатися питання про надання згоди на його звільнення.

06 липня 2018 року директор ДП "Березнівське ЛГ" подав до профспілкового органу письмове звернення про надання згоди на звільнення ОСОБА_1.

У зв'язку з неявкою позивача розгляд подання було відкладено на 12 липня 2018 року.

Оскільки 12 липня 2018 року ОСОБА_1 не з'явився на засідання профспілкового органу, то подання було розглянуто за його відсутності та прийнято рішення про надання згоди на звільнення у зв'язку з втратою довір'я власника.

Наказом ДП "Березнівське ЛГ" від 13 липня 2018 року № 96-к ОСОБА_1 було звільнено з посади лісничого Малиновського лісництва за пунктом 2 частини 1 статті 41 КЗпП України (з підстав втрати довір'я з боку власника).

Статтею 21 КЗпП України передбачено, що трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірваний у разі винних дій працівника, який безпосередньо обслуговує грошові, товарні або культурні цінності, якщо ці дії дають підстави для втрати довір'я до нього з боку власника або уповноваженого ним органу (пункт 2 частини 1 статті 41 КЗпП України).

Для розірвання трудового договору за пунктом 2 частини 1 статті 41 КЗпП України потрібна наявність таких умов: 1) безпосереднє обслуговування працівником грошових, товарних або культурних цінностей (прийом, зберігання, транспортування, розподіл та інше); 2) винна дія працівника; 3) втрата довір'я до працівника з боку власника або уповноваженого ним органу.

Звільнення з підстав втрати довір'я суд може визнати обґрунтованим, якщо працівник, який безпосередньо обслуговує грошові або товарні цінності (зайнятий їх прийманням, зберіганням, транспортуванням, розподілом та інше), вчинив умисно або необережно такі дії, які дають власнику або уповноваженому ним органу підстави для втрати до нього довір'я.

За змістом указаної норми матеріальними цінностями є цінності, що прийняті на зберігання, зберігаються на складі, відпускаються зі складу, з торгового залу, іншого сховища.

Безпосереднім обслуговуванням грошових і товарних цінностей є їх прийняття, зберігання, транспортування, розподіл тощо. Ключові слова, що відображають розуміння безпосереднього обслуговування грошових і товарних цінностей, - це "прийняття" і "зберігання". Особи, які безпосередньо їх обслуговують, це переважно особи, які займаються прийманням, зберіганням, транспортуванням і розподілом матеріальних цінностей, наприклад, продавці, касири, завідувачі базами тощо. Під термінами "зберігання ", "обслуговування" і "розподіл цінностей" слід розуміти широке коло операцій по експедиції чи по відпусканню цінностей, іноді зовсім не пов'язаних з безпосереднім їх обслуговуванням. За загальними правилом такі працівники в разі нестачі матеріальних цінностей несуть повну матеріальну відповідальність на підставі письмових договорів чи спеціальних законів. Для вирішення питання про те, чи відноситься працівник до осіб, які безпосередньо обслуговують грошові, товарні чи культурні цінності, необхідно докладно ознайомитися з колом його обов'язків, що визначаються відповідними посадовими інструкціями та положеннями. В кожному конкретному випадку необхідно з'ясувати, чи становить виконання операцій, що пов'язані з обслуговуванням цінностей, основний зміст їх трудових обов'язків, чи носить виконання ними вказаних дій відповідальний, підзвітний характер з наявністю обліку, контролю за рухом і зберіганням цінностей. Обов'язок з обслуговування цінностей може бути передбачений тарифно-кваліфікаційними довідниками, посадовими інструкціями та іншими нормативними актами.

Виходячи з викладеного та розуміння безпосереднього обслуговування грошових і товарних цінностей, можна дійти висновку, що основне коло працівників, які безпосередньо обслуговують грошові та товарні цінності, - це особи, які одержують їх під звіт.

Особи, які здійснюють функції обліку, охорони або управлінські функції щодо розпорядження майном та коштами підприємства, не відносяться до кола працівників, які безпосередньо обслуговують грошові чи товарні цінності, і такі особи не можуть бути суб'єктами звільнення за пунктом 2 частини 1 статті 41 КЗпП України.

Відповідні висновки щодо застосування статті 41 КЗпП України викладені Верховним Судом України в постанові від 24 вересня 2014 року у справі № 6-104цс14.

Згідно зі статтею 135-1 КЗпП України письмові договори про повну матеріальну відповідальність може бути укладено підприємством, установою, організацією з працівниками (що досягли вісімнадцятирічного віку), які займають посади або виконують роботи, безпосередньо зв'язані із зберіганням, обробкою, продажем (відпуском), перевезенням або застосуванням у процесі виробництва переданих їм цінностей. Перелік таких посад і робіт, а також типовий договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність затверджуються в порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України.

Попри цю законодавчу норму, чинною наразі є постанова Державного комітету Ради Міністрів СРСР з праці та соціальних питань і Секретаріату Всесоюзної центральної ради професійних спілок від 28 грудня 1977 року № 447/24, якою затверджено Перелік посад і робіт, що заміщаються чи виконуються працівниками, з якими підприємством, установою чи організацією можуть укладатися письмові договори про повну матеріальну відповідальність за незабезпечення збереження цінностей, переданих їм на зберігання, продаж (відпуск), перевезення або застосування у процесі виробництва (далі - Перелік).

Посада, яку обіймає позивач, та робота, яку він виконує, відсутня у вказаному Переліку.

Згідно з частинами 1 , 2 , 7 статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу. Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

Статтею 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно зі статтею 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина 1 статті 12 ЦПК України).

Відповідно до положень частини 3 статті 12, частини 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених частини 3 статті 12, частини 1 статті 81 ЦПК України.

Згідно із частиною 6 статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У частині 1 статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

Встановивши, що до посадових обов'язків лісничого не входить безпосереднє обслуговування грошових, товарних або культурних цінностей, а також те, що вказана посада відсутня в переліку посад, з якими підприємством, установою, організацією можуть укладатися письмові договори про повну матеріальну відповідальність за незабезпечення збереження цінностей, переданих їм для зберігання, обробки, продажу (відпустки), перевезення або застосування в процесі виробництва, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для задоволення позову, оскільки позивач не належить до категорії осіб, які можуть бути звільнені з роботи за пунктом 2 частини 1 статті 41 КЗпП України.

У справі, яка переглядається, суд апеляційної інстанції виходив з того, що до функцій лісничого віднесено забезпечення ефективного використання матеріальних, трудових і фінансових ресурсів, а тому він є особою, яка безпосередньо обслуговує матеріальні цінності.

Проте вказаний суд помилково ототожнив функції з обслуговування товарних цінностей з одержанням їх під звіт та функції контролю за використанням матеріальних ресурсів, які є відмінними за своєю природою. Працівником, який обслуговує товарні цінності, є той працівник, що має доступ та працює з такими цінностями безпосередньо і це становить основний зміст його трудових обов'язків.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, місцевий суд правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку згідно зі статтями 76, 77, 78, 79, 80, 81, 89 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд не врахував, що згідно з посадовою інструкцією лісничого основний зміст трудових обов'язків ОСОБА_1 становить охорона лісу та здійснення нагляду за станом і забезпеченням раціонального використання лісових ресурсів, а не виконання функцій, що безпосередньо пов'язанні з обслуговуванням товарних цінностей. Тому звільнення позивача на підставі пункту 2 частини 1 статті 41 КЗпП України є незаконним.

Таким чином, суд апеляційної інстанції не спростував належним чином обставин, встановлених місцевим судом, тобто фактично необґрунтовано переоцінив докази, які були оцінені судом першої інстанції з дотриманням вимог закону, у зв'язку з чим скасував законне й обґрунтоване рішення.

Відповідно до статті 413 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Враховуючи, що рішення апеляційного суду не відповідає вимогам щодо законності й обґрунтованості, воно підлягає скасуванню із залишенням в силі рішення суду першої інстанції з підстав, передбачених статтею 413 ЦПК України.

Щодо розподілу судових витрат.

Згідно з частиною 1 статі 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини 1 статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається, зокрема з резолютивної частини із зазначенням у ній розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

За подання касаційної скарги ОСОБА_1 сплатив 1 409,60 грн, які підлягають стягненню з відповідача на його користь.

Керуючись статтями 141, 400, 409, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Постанову Рівненського апеляційного суду від 23 квітня 2019 року скасувати, а рішення Березнівського районного суду Рівненської області від 12 грудня 2018 року залишити в силі.

Стягнути з Державного підприємства "Березнівське лісове господарство" на користь ОСОБА_1 1 409 (одна тисяча чотириста дев'ять) грн 60 коп. судових витрат, понесених на сплату судового збору за подання касаційної скарги.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийВ. О. Кузнєцов Судді:В. С. Жданова С. О. Карпенко В. А. Стрільчук М.

Ю. Тітов