Історія справи

Постанова КЦС ВП від 05.07.2023 року у справі №333/3238/20
Постанова КЦС ВП від 05.07.2023 року у справі №333/3238/20

Постанова

Іменем України

05 липня 2023 року

м. Київ

справа № 333/3238/20

провадження № 61-11459св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Ступак О. В.,

учасники справи:

позивачка - ОСОБА_1 ,

відповідач - територіальна громада м. Запоріжжя в особі Запорізької міської ради,

треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Запорізького апеляційного суду від 05 жовтня 2022 року у складі колегії суддів: Онищенка Е. А., Крилової О. В., Бєлки В. Ю.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів

У червні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до територіальної громади м. Запоріжжя в особі Запорізької міської ради, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , про визнання дійсним договору купівлі-продажу частини житлового будинку та визнання права власності на частину житлового будинку.

Позовну заяву обґрунтовано тим, що 18 липня 1985 року між нею та ОСОБА_5 укладений договір купівлі-продажу 27/100 частини житлового будинку, що знаходиться на АДРЕСА_1 .

ОСОБА_5 отримав від неї грошові кошти за продаж вказаної частини будинку та зобов`язався в семиденний термін з дня укладення договору з`явитися до нотаріальної контори для нотаріального засвідчення договору, проте ухилився від зазначених дій. Неодноразово вона зверталась до ОСОБА_5 з вимогою про нотаріальне посвідчення договору, проте договір до цього часу не був посвідчений нотаріально.

Таким чином, вона позбавлена можливості зареєструвати право власності на придбаний будинок, оскільки договір купівлі-продажу укладений лише в простій письмовій формі.

Позивачка зазначала, що починаючи із 20 вересня 1985 року вона зареєстрована та постійно проживає за адресою: АДРЕСА_1 , постійно добросовісно, відкрито, та безперервно володіє частиною домоволодіння, проживає в частині житлового будинку, утримує та ремонтує його за власні кошти, користується земельною ділянкою, яка належить до житлового будинку, сплачує всі платежі та рахунки за воду, газ, електричну енергію, земельний податок, які надаються на її частину житлового будинку літ. А за адресою: АДРЕСА_1 .

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 помер. За життя ОСОБА_5 не встиг належним чином оформити право власності на її ім`я, під час її вселення надав її для впевненості письмову угоду про перехід на її ім`я права власності, вона у свою чергу сплатила йому грошові кошти у сумі 3 000,00 доларів США.

Рішенням виконавчого комітету Комунарської районної ради від 16 квітня 1998 року за № 77/3 за ОСОБА_5 встановлено ідеальну частку на домоволодіння АДРЕСА_1 в розмірі 1/10 частка.

09 квітня 2014 року вона зверталася до суду із заявою про встановлення факту постійного користування житлом. Рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 08 травня 2014 року заяву задоволено. Проте ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 28 січня 2015 року рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя скасовано та роз`яснено, що вона має право на звернення до суду з позовом на загальних підставах, а тому вона була вимушена звернутися до суду із цим позовом.

На підставі зазначеного, позивачка просила суд визнати дійсним договір купівлі-продажу 1/10 частини житлового будинку АДРЕСА_1 , який укладений 18 липня 1985 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 . Визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/10 частину житлового будинку літ. А з відповідною частиною надвірних будівель, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 24 травня 2022 року (з урахуванням ухвали цього суду від 24 червня 2022 року про виправлення описки) визнано поважними причини пропуску позивачкою ОСОБА_1 позовної давності у цій справі. Позов задоволено частково. Визнано дійсним договір купівлі-продажу 1/10 частини домоволодіння АДРЕСА_1 , який укладений 18 липня 1985 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 . Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/10 частки домоволодіння, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . В іншій частині заявлені позовні вимоги залишено без задоволення.

Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що внаслідок ухилення продавця ОСОБА_5 від нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу частини спірного домоволодіння, укладеного між ним та позивачкою, за яким фактично сторонами виконані умови договору, та подальшої смерті продавця, позивачка позбавлена можливості належним чином оформити своє право власності на частину цього домоволодіння, якою користується фактично. Водночас суд відмовив у визнанні права власності за позивачкою відповідних частин надвірних будівель, оскільки в матеріалах справи відсутні відомості про визначення між співвласниками спірного домоволодіння порядку користування житловими будинками та надвірними будівлями, які входять до його складу, або виділу часток домоволодіння в натурі.

Щодо пропуску позивачкою позовної давності для звернення із цим позовом, то суд першої інстанції виходив із того, що позивачка із липня 1985 року обізнана, що договір від 18 липня 1985 року, укладений між нею та ОСОБА_5 , не посвідчений нотаріально відповідно до вимог законодавства. ОСОБА_5 ухилився від нотаріального оформлення цього договору, тому строк звернення із цим позовом почався з липня 1985 року та закінчився в липні 1988 року. Позивачка не була обізнана про місце знаходження відповідача, який не є її родичем, у зв`язку з чим протягом тривалого часу вона намагалася встановити його місце перебування та зв`язатися з ним чи членами його родини, тому пропустила строк звернення до суду. Захист прав в судовому порядку потребує несення позивачкою додаткових фінансових затрат на сплату судового збору за пред`явлення позову, отримання правової допомоги. Позивачка у 2014 році, 2018 році намагалася узаконити своє право власності на придбану частину домоволодіння в судовому порядку без залучення продавця, але не змогла це зробити внаслідок неправильного обрання порядку, способу захисту своїх прав, несплати судового збору за пред`явлення позову. Оцінивши всі вказані обставини у сукупності, враховуючи, що предмет спору невідривно пов`язаний із економічним та соціальним правом позивачки та членів її родини на належне житло та притулок, суд першої інстанції дійшов висновку, що заявлені позивачкою причини пропуску позовної давності є поважними, і порушені права позивачки підлягають судовому захисту.

Постановою Запорізького апеляційного суду від 05 жовтня 2022 року задоволено апеляційну скаргу Запорізької міської ради. Рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 24 травня 2022 року скасовано та прийнято нове судове рішення про відмову в задоволенні позову. Стягнено із ОСОБА_1 на користь Запорізької міської ради судові витрати у розмірі 4 209,45 грн.

Ухвалюючи нове судове рішення про відмову в задоволенні позову, апеляційний суд виходив із того, що у письмовій формі договір купівлі-продажу частини спірного будинку із зазначенням усіх притаманних такому договору реквізитів та істотних умов договору сторонами не укладався, але позивачка помилково вважала, що договір від 18 липня 1985 року і є таким договором купівлі-продажу. Наданий позивачкою договір про продаж частини будинку, який не конкретизований у частках відчужуваної нерухомості та без ціни договору, не може бути підтвердженням укладення між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 договору купівлі-продажу 27/100 частини жилого будинку, отже, відсутні правові підстави для визнання такого договору дійсним. Також матеріали справи не містять належних і допустимих доказів на підтвердження факту ухилення відповідача від нотаріального посвідчення договору. Окрім цього, суд першої інстанції помилково обґрунтував оскаржуване рішення, посилаючись на показання свідків, допитаних у судовому засіданні на предмет підтвердження обставин укладення договору, оскільки дійсність відповідного договору купівлі-продажу нерухомості не може підтверджуватися показаннями свідків.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи

У листопаді 2022 року ОСОБА_1 звернулася засобами поштового зв`язку до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Запорізького апеляційного суду від 05 жовтня 2022 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувану постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Підставою касаційного оскарження постанови Запорізького апеляційного суду від 05 жовтня 2022 року заявниця зазначає неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права, а саме застосування норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 24 січня 2018 року у справі № 296/13144/15-ц, від 01 серпня 2018 року у справі № 758/12049/16-ц, від 26 вересня 2018 року у справі № 357/3537/16-ц, від 04 березня 2019 року у справі № 665/2266/16-ц, від 19 березня 2020 року у справі № 623/2589/17-ц, від 18 січня 2021 року у справі № 577/5231/18, від 10 червня 2021 року у справі № 592/3033/20 від 22 липня 2021 року у справі № 539/3720/16-ц, від 28 вересня 2022 року у справі № 389/482/19 (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України, далі - ЦПК України). Також заявниця вказує на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, оскільки суд не дослідив зібрані у справі докази та не надав їм належної правової оцінки (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

У своїй касаційній скарзі заявниця також зазначає, що укладений ще 18 липня 1985 року договір, тривалість її користування будинком та інші докази у сукупності підтверджують факт ухилення померлого ОСОБА_5 від нотаріального посвідчення договору. Відповідно до особисто написаної розписки, ОСОБА_5 отримав грошові кошти у сумі 3 000,00 доларів США за продаж відповідної частини будинку та зобов`язався в семиденний термін з дня укладення договору з`явитися до нотаріальної контори для нотаріального засвідчення договору, проте ухилився від зазначених дій. Допитані судом першої інстанції свідки підтвердили обставини укладення договору, інших доказів укладення та виконання його умов просто не існує. Заявниця наполягає, що була позбавлена можливості зареєструвати право власності на придбаний будинок, оскільки договір купівлі-продажу укладений лише в простій письмовій формі в 1985 році, власник помер у 1991 році, спадкоємці не виявлені, вона проживала у будинку з дотриманням усіх умов щодо реєстрації, уклала договори з постачальниками комунальних послуг, оплачувала їх рахунки, вжила всіх можливих заходів для надання законності свого проживання у ньому. У свою чергу відповідно до статті 42 Цивільного кодексу Української РСР 1963 року (далі - ЦК Української РСР) угоди можуть укладатись усно або в письмовій формі (простій чи нотаріальній).

На думку заявниці, приймаючи до уваги смерть однієї зі сторін договору, наявність його підпису на договорі на час укладення, яким він підтвердив, що сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, це підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне виконання умов договору сторонами (об`єкт передано покупцем продавцю, а покупець отримав грошові кошти), суд першої інстанції правильно встановив факт безповоротного ухилення однієї із сторін від нотаріального посвідчення правочину та втрати стороною можливості з будь-яких причин нотаріально посвідчити правочин.

ОСОБА_1 вказує, що з моменту укладення договору і дотепер вона постійно, добросовісно, відкрито та безперервно, протягом 37 років володіє частиною домоволодіння, проживає у цій частині житлового будинку, утримує та ремонтує за власні кошти, користується земельною ділянкою, яка знаходиться під будинком, сплачує усі платежі та рахунки за воду, газ, електричну енергію, земельний податок, які нараховуються на її частину житлового будинку. Окрім цього, в силу вимог статті 82 ЦПК України, вона звільняється від доведення певних обставин, встановлених ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 28 січня 2015 року у справі № 333/2823/13, де вона вже намагалася встановити факт постійного користування спірним житлом із 1985 року, визнати її користувачем будинку, але її спроби не мали результату.

У грудні 2022 року до Верховного Суду від Запорізької міської ради надійшов відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , в якому, посилаючись на необґрунтованість касаційної скарги, рада просить залишити її без задоволення, а оскаржувану постанову - без змін, оскільки вона є законною та обґрунтованою.

Інші відзиви на касаційну скаргу ОСОБА_1 станом на час розгляду справи Верховним Судом не надходили.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 21 листопада 2022 року касаційну скаргу ОСОБА_1 призначено судді-доповідачу Черняк Ю. В.

Ухвалою Верховного Суду від 28 листопада 2022 року відкрито касаційне провадження у справі (з підстав, передбачених пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України), витребувано матеріали справи № 333/3238/20 із Комунарського районного суду м. Запоріжжя та встановлено учасникам справи строк для подачі відзиву на касаційну скаргу.

У грудні 2022 року матеріали справи № 333/3238/20 надійшли до Верховного Суду.

Розпорядженням керівника секретаріату Касаційного цивільного суду від 20 січня 2023 року № 82/0/226-23 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи у зв`язку з перебуванням судді Черняк Ю. В. у відпустці, пов`язаній із вагітністю та пологами.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20 січня 2023 року касаційна скарга ОСОБА_1 та матеріали справи № 333/3238/20 передано судді-доповідачу Гулейкову І. Ю.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувана постанова апеляційного суду - без змін, оскільки її ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди попередніх інстанційвстановили, що відповідно до копії договору купівлі-продажу від 30 листопада 1974 року, зареєстрованого ЗМБТІ 13 березня 1975 року, який посвідчений нотаріусом Комісаренко Л., зареєстровано за № 1-75/19, ОСОБА_5 придбав у власність 27/100 частини будинку АДРЕСА_1 .

Згідно з копією договору від 18 липня 1985 року, підписаного ОСОБА_5 , ОСОБА_5 , який мешкає за адресою: АДРЕСА_1 , продає ОСОБА_1 частину будинку за документом: договір за реєстром 1-75/19, який посвідчений нотаріусом Комісаренко Л. В., і не заперечує щодо оформлення частини будинку на АДРЕСА_1 , на ОСОБА_1 . Були присутні свідки: ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , які розписалися в цьому договорі.

Відповідно до копії акта про смерть від 19 березня 1991 року № 13 ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 в с. Велика Білозірка Кам`янсько-Дніпровського району Запорізької області.

Рішенням виконавчого комітету Комунарської районний ради від 16 квітня 1998 року № 77/3 встановлені ідеальні частки на домоволодіння АДРЕСА_1 за ОСОБА_10 - 7/20 частка, ОСОБА_5 - 1/10 частка, ОСОБА_11 - 17/50, ОСОБА_12 - 1/20 частка, ОСОБА_13 - 4/25 частка.

У висновку експерта - фізичної особи-підприємця ОСОБА_14 з питання проведення технічної інвентаризації існуючого об`єкта нерухомості та визначення частки домоволодіння та складеного ним технічного паспорта на житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , станом на 10 березня 2020 року, зазначено, що згідно з договором купівлі-продажу частки домоволодіння, серія та номер: 2099, виданий 18 грудня 2018 року, видавник: ОСОБА_15 , приватний нотаріус Запорізького міського нотаріальною округу в Запорізькій області, 4/25 частка домоволодіння, за поштовою адресою: АДРЕСА_1 , належить ОСОБА_2 . За даними ОП «ЗМБТІ» станом на 01 січня 2013 року власником 29/200 частки домоволодіння за поштовою адресою: АДРЕСА_1 , є ОСОБА_3 . За даними ОП «ЗМБТІ» станом на 01 січня 2013 року власником 29/200 частки домоволодіння за поштовою адресою: АДРЕСА_1 , є ОСОБА_4 . Згідно з договором купівлі-продажу частки домоволодіння, серія та номер: 1782, виданий 04 грудня 2019 року, видавник: ОСОБА_16 , приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу, 9/20 частка цього домоволодіння належить ОСОБА_2 . За даними ОП «ЗМБТІ» станом на 01 січня 2013 року власником 1/10 частки домоволодіння за поштовою адресою: АДРЕСА_1 , є ОСОБА_5 . Станом на 10 березня 2020 року, відповідно до технічного паспорта № 263/20, на земельній ділянці площею 0,0986 га, розташовані складові об`єкти нерухомого майна: житловий будинок літ. А, загальною площею 114,4 кв. м та житловою площею 49,7 кв. м; житловий будинок літ. Б, загальною площею 122,9 кв. м та житловою площею 92,5 кв. м; житловий будинок літ. К, загальною площею 54,7 кв. м та житловою площею 22,1 кв. м; гараж літ. Д; сарай літ. Н; гараж літ. J1; сарай літ. ГІ.

Згідно з розрахунком визначення частки домоволодіння, ОСОБА_5 належить 1/10 частка домоволодіння за поштовою адресою: АДРЕСА_1 . Складові об`єкти нерухомого майна не підлягають прийняттю до експлуатації та не є самочинним будівництвом відповідно до пункту 6 постанови Кабінету Міністрів України від 07 червня 2017 року № 406 року «Про затвердження переліку будівельних робіт, які не потребують документів, що дають право на їх виконання, та після закінчення яких об`єкт не підлягають прийняттю в експлуатацію», пункту 9 розділу V «Прикінцеві положення» Закону України від 17 лютого 2011 року № 3038-VI «Про регулювання містобудівної діяльності» та Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об`єктів нерухомого майна, затвердженої наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 24 травня 2001 року № 127. Нових побудованих господарських будівель та споруд не виявлено, в житловому будинку літ. А, А1 ніякої реконструкції та перепланування не виявлено. За результатом проведеного технічного обстеження встановлено, що житловий будинок літ. А, А1 надійний та безпечний в експлуатації.

Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_17 пояснила, що вона є сестрою позивачки, і їй відомо, що позивачка у 1985 році купила в ОСОБА_5 будинок, за адресою: АДРЕСА_1 , в якому мешкає з часу його придбання і дотепер. Після продажу будинку ОСОБА_5 не мешкав в ньому. Позивачка тривалий час розшукувала ОСОБА_5 для нотаріального засвідчення договору купівлі-продажу будинку, але не могла знайти.

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_18 пояснив, що він є чоловіком сестри позивачки та мешкає з нею по сусідству, і йому відомо, що позивачка у 1985 році купила в ОСОБА_5 за 3 000,00 рублів належну йому частину домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 . З часу купівлі позивачка з родиною постійно живе за цією адресою, утримує будинок. Нотаріально не посвідчили договір, оскільки ОСОБА_5 ухилявся від його посвідчення і тривалий час позивачка не могла дізнатися місце перебування колишнього власника ОСОБА_5 . Про дані обставини йому розповідав чоловік позивачки.

Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_19 пояснила, що вона є сусідкою позивачки, і їй відомо, що ОСОБА_1 мешкає в даному будинку з 1985 року, оскільки купила будинок в ОСОБА_5 , який після продажу будинку в ньому не проживав. Його місце проживання позивачці було невідомо.

Допитана в судовому засіданні як свідок ОСОБА_20 , пояснила, що вона є племінницею позивачки, їй відомо, що її тітка ОСОБА_1 постійно мешкає за адресою: АДРЕСА_1 , зі своєю родиною. Мама свідка їй розповідала, що тітка придбала цей будинок, але з нотаріальним оформленням купівлі-продажу є якісь негаразди, деталі яких свідок не знає.

Відповідно до копії паспорта позивачки та довідки Департаменту реєстраційних послуг Запорізької міської ради, витягу до будинкової книги місце проживання позивачки зареєстровано за адресою: АДРЕСА_1 , з 20 вересня 1985 року, а члена її родини - ОСОБА_21 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , - з 26 березня 1986 року.

Згідно з копією довідки, виданої головою квартального комітету № 17, від 22 листопада 2013 року, ОСОБА_1 мешкає за адресою: АДРЕСА_1 , та здійснює сплату земельного податку за цією адресою з моменту придбання частини домоволодіння.

ОСОБА_1 здійснювала систематичну сплату комунальних та інших обов`язкових платежів, пов`язаних із утриманням домоволодіння, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується копіями квитанцій про сплату цих платежів, початкова дата яких 2003 рік.

Рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 08 травня 2014 року заяву ОСОБА_1 про встановлення факту її постійного користування з 20 вересня 1985 року житловим будинком літери А, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , задоволено. Ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 28 січня 2015 року вказане судове рішення скасовано та роз`яснено їй, що вона має право на звернення до суду з даними вимогами у позовному провадженні.

Ухвалою Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 17 вересня 2021 року постановлено про витребування з Відділу державної реєстрації актів цивільного стану у Запорізькій області Управління державної реєстрації Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) відомостей про наявність/відсутність державної реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, народження дітей у гр. ОСОБА_5 .

Листом Управління державної реєстрації Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) від 07 жовтня 2021 року, на виконання вказаної ухвали суду від 17 вересня 2021 року, повідомлено, що перевіркою за даними Державного реєстру актів цивільного стану громадян відносно ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , виявлено наступні актові записи:

- № 2452 про шлюб ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_22 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , складений 31 липня 1975 року Олександрівським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Запоріжжі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро);

- № 499 про розірвання шлюбу ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_23 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , складений 19 вересня 1985 року Комунарським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Запоріжжі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро). Перевірку наявності актових записів про шлюб, розірвання шлюбу проведено з часу досягнення шлюбного віку особою, зазначеною у запиті, за первинними та поновленими актовими записами.

Актових записів про народження дітей не виявлено.

Правове регулювання

Оскільки ОСОБА_1 посилалася на те, що між нею та померлим ОСОБА_5 18 липня 1985 року був укладений договір купівлі-продажу частини будинку, то питання дійсності цього правочину регулюється положеннями чинного на той час ЦК Української РСР.

Згідно зі статтею 4 ЦК Української РСР цивільні права та обов`язки виникають, зокрема, з угод, передбачених законом, а також з угод, хоч і не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

За вимогами статті 42 ЦК Української РСР угоди могли укладатись усно або в письмовій формі (простій чи нотаріальній).

За змістом статті 44 ЦК Української РСР у письмовій формі повинні укладатися угоди громадян між собою на суму понад сто карбованців та інші угоди, відносно яких закон вимагає додержання письмової форми. Письмові угоди повинні бути підписані особами, які їх укладають.

Договір вважається укладеним, коли між сторонами в потрібній у належних випадках формі досягнуто згоди по всіх істотних умовах. Істотними є ті умови договору, які визнанні такими за законом або необхідні для договорів даного виду, а також всі ті умови, щодо яких за заявою однієї із сторін повинно бути досягнуто згоди (стаття 153 ЦК Української РСР).

Коли сторони домовились укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому обумовленої форми, хоч би за законом для даного виду договорів ця форма і не потребувалась. Якщо згідно з законом або угодою сторін договір повинен бути укладений в письмовій формі, він може бути укладений як шляхом складання одного документа, підписаного сторонами, так і шляхом обміну листами, телеграмами, телефонограмами та ін., підписаними стороною, яка їх надсилає. В передбачених законом випадках договір може бути укладений шляхом прийняття до виконання замовлення (стаття 154 ЦК Української РСР).

Відповідно до статті 224 ЦК Української РСР за договором купівлі-продажу продавець зобов`язується передати майно у власність покупцеві, а покупець зобов`язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 47 ЦК Української РСР передбачалося, що нотаріальне посвідчення угод обов`язкове лише у випадках, зазначених у законі. Недодержання в цих випадках нотаріальної форми тягне за собою недійсність угоди з наслідками, передбаченими частиною другою статті 48 цього Кодексу.

Відповідно до статті 227 ЦК Української РСР договір купівлі-продажу жилого будинку повинен бути нотаріально посвідчений, якщо хоча б однією з сторін є громадянин. Недодержання цієї вимоги тягне недійсність договору (стаття 47 цього Кодексу). Договір купівлі-продажу жилого будинку підлягає реєстрації у виконавчому комітеті місцевої Ради народних депутатів.

Якщо одна з сторін повністю або частково виконала угоду, що потребує нотаріального посвідчення, а друга сторона ухиляється від нотаріального оформлення угоди, суд вправі за вимогою сторони, яка виконала угоду, визнати угоду дійсною. В цьому разі наступне нотаріальне оформлення угоди не вимагається (частина друга статті 47 ЦК Української РСР).

Ця норма права звільняє сторону правочину від його нотаріального посвідчення лише у разі недобросовісного виконання іншою стороною його умов.

Визнання в судовому порядку правочину дійсним без його нотаріального посвідчення можливо у разі, якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, така домовленість підтверджується письмовим доказом, відбулося повне або часткове виконання договору, одна із сторін ухиляється від його нотаріального посвідчення.

З підстав недодержання нотаріальної форми визнаються недійсними тільки угоди, які відповідно до чинного законодавства підлягають обов`язковому нотаріальному посвідченню, зокрема, договори довічного утримання; застави, купівлі-продажу, міни або дарування жилого будинку чи його частини; дарування іншого майна на суму понад 500 крб. і валютних цінностей на суму понад 50 крб.

Якщо така угода виконана повністю або частково однією зі сторін, а друга сторона ухиляється від її нотаріального оформлення, суд на підставі частини другої статті 47 ЦК Української РСР за вимогою сторони, яка виконала угоду, її правонаступників або прокурора вправі визнати угоду дійсною. Однак це правило не може бути застосовано, якщо сторонами не було досягнуто згоди з істотних умов угоди або для укладення її були в наявності передбачені законом обмеження (наприклад, статтями 101 102 105 114 226 ЦК Української РСР).

Щоб не допустити неправильного визнання дійсними угод на підставі частини другої статті 47 ЦК Української РСР, суд повинен перевірити, чи підлягала виконана угода нотаріальному посвідченню, чому вона не була нотаріально посвідчена і чи не містить вона протизаконних умов.

Для визнання судом угоди дійсною повинен мати місце не лише факт повного чи часткового виконання угоди, що потребує нотаріального посвідчення, а також факт ухилення іншою стороною від нотаріального оформлення угоди і відсутність встановлених законом перешкод для її нотаріального посвідчення.

Якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається (частина друга статті 220 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Частинами першою, шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина друга статті 78 ЦПК України).

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Суд апеляційної інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідивши наявні у справі докази і надавши їм належну оцінку, дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення заявлених ОСОБА_1 позовних вимог, оскільки сторони договору купівлі-продажу від 18 липня 1985 року не досягли згоди щодо всіх істотних умов договору, зокрема у ньому не зазначено ціну договору та розмір відчужуваної частини будинку, у письмовій формі договір купівлі-продажу частини спірного будинку із зазначенням усіх притаманних такому договору реквізитів та істотних умов договору сторонами не укладався, водночас позивачка не довела, що за життя ОСОБА_5 безповоротно ухилявся від нотаріального посвідчення правочину та вона втратила можливості з будь-яких причин його посвідчити, що є обов`язковими умовами для визнання правочину дійсним із підстав, зазначених у позові.

Доводи касаційної скарги про те, що договір купівлі-продажу від 18 липня 1985 року є укладеним, суперечать матеріалам справи та змісту копії зазначеного договору, наданого позивачкою. Як правильно вказав апеляційний суд, показання свідків, які до того ж є родичами чи близькими ОСОБА_1 , тобто заінтересованими особами, не можуть підтверджувати факт вчинення договору купівлі-продажу нерухомого майна, який мав бути укладений у письмовій формі та нотаріально посвідчений. Процесуальний закон вимагає, щоб обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Доводи касаційної скарги про те, що позивачка надала достатні та належні докази на підтвердження факту ухилення відповідача від нотаріального посвідчення договору, а також про те, що ОСОБА_1 сплатила ОСОБА_5 гроші за придбану нерухомість, зводяться до переоцінки доказів у справі, що знаходиться за межами повноважень суду касаційної інстанції, який є судом права, а не факту.

Аргументи касаційної скарги про те, що заявниця протягом багатьох років, постійно, добросовісно, відкрито та безперервно володіє відповідною частиною домоволодіння на АДРЕСА_1 , вона сплачує рахунки комунальних служб за утримання відповідної частини домоволодіння не можуть бути підставою для задоволення її позову, який пред`явлений не з підстав набуття права власності на спірну нерухомість за набувальною давністю. З таким позовом ОСОБА_1 не зверталася.

Посилання заявниці на встановлені судом обставини в ухвалі Апеляційного суду Запорізької області від 28 січня 2015 року у справі № 333/2823/13 за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: ОСОБА_24 , ОСОБА_3 , ОСОБА_25 , районна адміністрація Запорізької міської ради по Комунарському району м. Запоріжжя, відхиляються, оскільки апеляційний суд у наведеній справі, як свідчить мотивувальна частина ухвали, не вирішуючи спору по суті, скасував рішення суду першої інстанції, яким заяву ОСОБА_1 задоволено, оскільки в цьому випадку виник спір про право власності, проте справу розглянуто судом першої інстанції в порядку окремого провадження. За таких обставин апеляційний суд дійшов висновку, що заяву ОСОБА_1 про встановлення факта постійного користування житловим будинком необхідно залишити без розгляду та роз`яснив заявниці право на звернення до суду з позовом на загальних підставах. Таким чином, немає підстав вважати, що у справі № 333/2823/13 встановлені певні обставини, які мають преюдиційне значення для цієї справи, що переглядається в порядку касаційного провадження.

Посилання на загальні висновки у постановах Верховного Суду від 24 січня 2018 року у справі № 296/13144/15-ц, від 01 серпня 2018 року у справі № 758/12049/16-ц, від 26 вересня 2018 року у справі № 357/3537/16-ц, від 04 березня 2019 року у справі № 665/2266/16-ц, від 19 березня 2020 року у справі № 623/2589/17-ц, від 18 січня 2021 року у справі № 577/5231/18, від 10 червня 2021 року у справі № 592/3033/20 від 22 липня 2021 року у справі № 539/3720/16-ц, від 28 вересня 2022 року у справі № 389/482/19 щодо застосування норм права не підтверджують доводів касаційної скарги про те, що апеляційним судом неправильно застосовано норми матеріального права чи порушено норми процесуального права при постановлені оскаржуваної постанови, оскільки фактичні обставини у наведених як приклад справах відрізняються від тих, що установлені судами у розглядуваній справі.

На предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Установивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими (пункт 39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19).

Обставини у наведених постановах Верховного Суду відрізняються від обставин у цій справі, що переглядається в касаційному порядку, тому немає підстав вважати, що апеляційний суд ухвалив своє судове рішення без урахування правових висновків Верховного Суду у подібних правовідносинах. У кожній із наведених справ суди виходили із конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

Доводи касаційної скарги про те, що апеляційний суд неправильно застосував статтю 43 ЦК Української РСР (усні угоди), не підтвердились та зводяться до незгоди із прийнятим апеляційним судом рішенням, тому не приймаються.

Верховний Суд також відхиляє доводи касаційної скарги про те, що постанова ухвалена з порушенням норм процесуального права з посиланням на пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України, оскільки такі доводи не знайшли свого підтвердження при касаційному перегляді оскаржуваного рішення апеляційного суду та спростовуються його змістом. Фактично аргументи касаційної скарги про те, що суд не дослідив належним чином зібрані у справі докази та не встановив усі обставини у справі, зводяться до переоцінки доказів у справі, а тому відхиляються Верховним Судом, оскільки за статтею 400 ЦПК України такі дії виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції при перегляді рішень судів першої та/або апеляційної інстанцій.

Дотримання вимоги щодо вмотивованості судового рішення забезпечується, головним чином, у процесі судового розгляду справи за допомогою надання відповіді на всі основні аргументи, доводи сторін та інших учасників справи, правильного застосування норм матеріального права та формулювання відповідних такій оцінці правових висновків.

Суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості досліджувати докази та здійснювати їх переоцінку, а тому доводи касаційної скарги є безпідставними й не впливають на законність судових рішень у справі.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявниці та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків апеляційного суду, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків апеляційного суду.

Інші доводи касаційної скарги не спростовують правильність постанови апеляційного суду та не дають підстав для висновку, що оскаржувана постанова прийнята без додержання норм матеріального і процесуального права.

Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (§ 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України», заява № 63566/00). Оскаржувана постанова відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Оскільки доводи касаційної скарги висновків апеляційного суду не спростовують, на законність та обґрунтованість постанови не впливають, тому Верховний Суд, застосувавши правило частини третьої статті 401 ЦПК України, вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову апеляційного суду - без змін.

Оскільки касаційна скарга залишена без задоволення, то підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає. Витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги покладаються на особу, яка подала касаційну скаргу.

Керуючись статтями 400 401 409 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргуОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Запорізького апеляційного суду від 05 жовтня 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:І. Ю. Гулейков С. О. Погрібний О. В. Ступак