Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 16.04.2019 року у справі №462/3280/17

Постанова

Іменем України

05 лютого 2020 року

м. Київ

справа № 462/3280/17

провадження № 61-5148св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Шиповича В. В. (суддя-доповідач), Синельникова Є. В., Хопти С. Ф.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , державний нотаріус Сьомої львівської державної нотаріальної контори Гуділіна Ірина Іванівна, Сьома львівська державна нотаріальна контора,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Львіського апеляційного суду від 04 лютого 2019 року, прийняту в складі колегії суддів: Цяцяка Р. П., Крайник Н. П., Шеремети Н. О.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , державного нотаріуса Сьомої львівської державної нотаріальної контори Гуділіної І. І., Сьомої львівської державної нотаріальної контори про визнання договору дарування квартири, свідоцтва про право власності на квартиру, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень недійсними та зняття з

державної реєстрації прав та їх обтяжень, поновлення реєстрації права власності.

Позов мотивований тим, що ОСОБА_1 на праві приватної власності належана квартира АДРЕСА_1 , де вона зареєстрована та продовжує проживати.

22 травня 2017 року ОСОБА_2 , яка є дочкою ОСОБА_1 , пришла до неї додому, зробила укол, після чого відвезла до Сьомої львівської державної нотаріальної контори де їй видали договір дарування квартири. Стверджувала, що договір дарування був вчинений нею під впливом тяжких обставин і на вкрай невигідних умовах, оскільки вона є особою похилого віку, пенсіонером, хворіє та потребує підтримки.

Добровільно розірвати спірний договір дарування відповідач відмовляється, тому вона змушена звернутись до суду за захистом своїх порушених прав.

Просила суд визнати договір дарування квартири, серії VC номер 2-244, виданий 22 травня 2017 року Сьомою львівською державною нотаріальною конторою, свідоцтво про право власності на квартиру, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 35298892 від 22 травня 2017 року 14:57:49 недійсними та зняти з державної реєстрації прав та їх обтяжень реєстрацію права власності ОСОБА_2 на квартиру АДРЕСА_1 та поновити реєстрацію права власності ОСОБА_1 на вказану квартиру.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 18 липня 2018 року, ухваленим у складі судді Кирилюка А. І., позовні вимоги задоволено.

Визнано договір дарування квартири серії VC номер 2-244, виданий 22 травня 2017 року Сьомою львівською державною нотаріальною конторою, свідоцтво про право власності на квартиру, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 35298892 від 22 травня 2017 року 14:57:49 недійсними. Знято з державної реєстрації прав та їх обтяжень реєстрацію права власності ОСОБА_2 на квартиру АДРЕСА_1 . Поновлено реєстрацію права власності ОСОБА_1 на квартиру АДРЕСА_1 . Вирішено питання про судові витрати.

Задовольняючи позов ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що наявні правові підстави для визнання оспорюваного договору дарування недійсним з підстав, визначених статтею 233 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), оскільки позивачем доведено заявлені позовні вимоги, а саме той факт, що договір дарування укладено під впливом тяжких обставин і на вкрай невигідних умовах, бо позивач є особою похилого віку, хворіє, не має інших родичів, які б її підтримували.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Львівського апеляційного суду від 04 лютого 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено.

Рішення Залізничного районного суду м. Львова від 18 липня 2018 року скасовано та ухвалено нову постанову, якою в задоволенні позову

ОСОБА_1 відмовлено.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив з того, що позовна заява та матеріали цивільної справи загалом не містять

будь-яких доводів стосовно того, як саме хворобливий стан здоров`я позивача та її несприятливе матеріальне становище могли б бути усуненими або покращеними в результаті укладення нею (добровільно та за відсутності помилки або обману) договору дарування спірної квартири.

За таких обставин апеляційний суд вважав, що правові підстави для визнання оскаржуваного договору дарування квартири недійсним з підстав, передбачених статтею 233 ЦК України відсутні.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У березні 2019 року ОСОБА_1 звернулась до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову Львівського апеляційного суду від 04 лютого 2019 року.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що суд апеляційної інстанції розглянув справу без її участі та участі її представника, позбавивши її права на судовий захист. У судовому засіданні 19 листопада 2018 року її повідомили, що наступне засідання відбудеться 14 лютого 2019 року, про що вона та її представник поставили свої підписи в розписці, однак справу суд апеляційної інстанції переглянув 04 лютого 2019 року.

Крім того, суд апеляційної інстанції не в повній мірі дослідив всі обставини справи, що призвело до скасування законного рішення суду першої інстанцій.

Вказує, що вона людина похилого віку, хворіє та потребує сторонньої допомоги. Укладаючи договір дарування сподівалась отримати від дочки піклування, догляд та майнову допомогу.

Відзив на касаційну скаргу не подано

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 01 липня 2019 року звільнено ОСОБА_1 від сплати судового збору за подачу касаційної скарги, відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано її матеріали із Залізничного районного суду м. Львова.

У жовтні 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи

Судами встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 проживає та зареєстрована в квартирі

АДРЕСА_1 та є її колишнім власником.

З інформаційної довідки від 12 липня 2017 року з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно судами встановлено, що ОСОБА_2 є власником квартири

АДРЕСА_1 на підставі договору дарування квартири від 22 травня 2017 року, посвідченого державним нотаріусом Сьомої львівської державної нотаріальної контори (рішення про державну реєстрацію права власності

(з відкриттям розділу) індексний номер: 35298892 від 22 травня 2017 року).

Зі змісту договору дарування судами встановлено, що його підписано сторонами в присутності державного нотаріуса, яким особу сторін встановлено, їх дієздатність, а також належність дарувальнику квартири перевірено.

Після укладення 22 травня 2017 року договору дарування, ОСОБА_1 залишилась жити в спірній квартирі та продовжує сплачувати комунальні платежі за неї.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм

матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Встановлено, й це вбачається із матеріалів справи, що судове рішення суду апеляційної інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до статті 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Договір, що встановлює обов`язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування.

Звертаючись до суду з указаним позовом, ОСОБА_1 , посилаючись на укладення оспорюваного договору дарування під впливом тяжких обставин (похилий вік, хвороби, самотність) та вкрай невигідних умовах (змушена самостійно сплачувати комунальні послуги за спірну квартиру, на що тратить свою пенсію), вважала вказаний договір недійсним на підставі

статті 233 ЦК України.

За змістом статті 233 ЦК України правочин, вчинений особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним.

Правочин, про визнання якого недійсним ставиться питання за

статтею 233 ЦК України, характеризується тим, що особа вчиняє його добровільно, усвідомлює свої дії, але вимушена вчинити правочин через тяжкі обставини і на вкрай невигідних для неї умовах, а тому волевиявлення особи не вважається вільним і не відповідає її внутрішній волі.

Підставами визнання правочину недійсним за статтею 233 ЦК України та предметом доказування у справі є: 1) наявність тяжкої обставини, в якій перебувала особа і яка вимусила її вчинити правочин; 2) правочин було вчинено на вкрай невигідних умовах.

Наявність тяжкої обставини, що змусила особу вчинити правочин, має довести сторона, яка такий правочин оспорює. Предметом доказування також є той факт, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах. Тяжкі обставини мають вплинути на особу таким чином, що спонукають її вчинити правочин на вкрай невигідних для неї умовах. Умови мають бути очевидно невигідними для особи, яка уклала цей правочин. Обставина, яка вплинула на особу, має бути наявною саме в момент вчинення правочину. Такі правочини мають дефекти волі і здійснюються за таких обставин, коли особа змушена вчинити правочин на невигідних для себе умовах.

Виходячи із системного аналізу вказаних норм, визнання правочину недійсним на підставі приписів статті 233 ЦК України пов`язане із доведеністю наявності чи відсутності власного волевиявлення в особи на його вчинення на тих умовах, за яких був укладений правочин.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , суд апеляційної інстанції встановив, що позовна заява та матеріали справи не містять

доказів на підтвердження того, як саме незадовільний стан здоров`я позивача та її несприятливе матеріальне становище могли бути усунені чи покращені в результаті укладення договору дарування спірної квартири та обґрунтовано виходив з того, що наведені позивачем обставини не можуть бути підставою для застосування статті 233 ЦК України.

Доводи касаційної скарги про те, що судом апеляційної інстанції порушено право позивача на доступ до суду, оскільки її невірно повідомлено про дату наступного судового засідання, спростовані матеріалами справи, а саме протоколом судового засідання від 19 листопада 2018 року та повідомленням про відкладення розгляду справи на 04 лютого 2019 року (а.с. 145-147).

Інші доводи касаційної скарги переважно зводяться до необхідності переоцінки доказів у справі, що у силу вимог статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду без змін, якщо відсутні підстави для скасування рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції - без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Львівського апеляційного суду від 04 лютого 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. В. Шипович Є. В. Синельников С. Ф. Хопта