Історія справи

Постанова КЦС ВП від 04.10.2023 року у справі №187/919/21
Постанова КЦС ВП від 04.10.2023 року у справі №187/919/21

Постанова

Іменем України

04 жовтня 2023 року

м. Київ

справа № 187/919/21

провадження № 61-494 св 23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ;

відповідачі: Петриківська селищна рада Дніпровського району Дніпропетровської області, ОСОБА_2 ;

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 на рішення Петриківського районного суду Дніпропетровської області від 10 серпня 2022 року у складі судді Іщенко І. М. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 08 грудня 2022 року у складі колегії суддів: Барильської А. П., Деркач Н. М., Куценко Т. Р.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Петриківської селищної ради Дніпровського району Дніпропетровської області, ОСОБА_2 про скасування рішення органу місцевого самоврядування, державної реєстрації права власності та припинення права власності

Позовна заява мотивована тим, що вона постійно проживала у будинку, розташованому за адресою: АДРЕСА_1 який належав їй на праві власності на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 06 серпня 2004 року.

Вказаний будинок знаходився на земельній ділянці площею 0, 15 га, кадастровий номер 1223755100:03:027:0089, яка межує з іншою ділянкою для ведення особистого селянського господарства, площею 0,35 га, за адресою: АДРЕСА_1 , якою вона користується більше 15 років та сплачує земельний податок.

Вказувала, що у зв`язку із погіршенням стану здоров`я вирішила змінити титульного власника належного їй нерухомого майна та, продовжуючи проживати у будинку за адресою: АДРЕСА_1 , здійснила розпорядження шляхом нотаріального оформлення 13 жовтня 2006 року договору дарування вказаного будинку і господарських споруд своїй доньці - ОСОБА_4 , яка, в свою чергу, під впливом обману, за безоплатним договором купівлі-продажу передала відповідачці ОСОБА_2 у власність 1/2 частину цього будинку та земельної ділянки.

17 березня 2020 року вона подала заяву до Петриківської селищної ради Дніпровського району Дніпропетровської області про надання дозволу на розробку проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, орієнтовною площею 0, 35 га, за адресою: АДРЕСА_1 .

Рішенням Петриківської селищної ради Дніпровського району Дніпропетровської області від 11 червня 2020 року № 1351-35/VІІ їй надано дозвіл на розробку проекту землеустрою для відведення земельної ділянки у власність, орієнтовною площею 0, 35 га, на території Петриківської селищної ради із земель комунальної власності для ведення особистого селянського господарства.

Разом з тим, їй стало відомо, що рішенням Петриківської селищної ради Дніпровського району Дніпропетровської області від 29 січня 2021 року № 66-4/VIII затверджено проект землеустрою та передано у власність ОСОБА_2 земельну ділянку, загальною площею 0, 25 га, для ведення особистого селянського господарства, за адресою АДРЕСА_1 , якій в подальшому присвоєно кадастровий номер 1223755100:03:027:0006.

Вважає, що вказане рішення незаконним, оскільки земельна ділянка з кадастровим номером 1223755100:03:027:0006 передана у власність ОСОБА_2 з порушенням її права користування земельною ділянкою, адже знаходиться в межах земельної ділянки, загальною площею 0, 35 га, якою вона користується тривалий час.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просила суд визнати недійсним рішення Петриківської селищної ради Дніпровського району Дніпропетровської області від 29 січня 2021 року № 66-4/VIII про затвердження проекту землеустрою та передачу у власність ОСОБА_2 земельної ділянки, загальною площею 0, 25 га, для ведення особистого селянського господарства, за адресою АДРЕСА_1 , кадастровий номер 1223755100:03:027:0006, з припиненням права власності ОСОБА_2 на вказану земельну ділянку; скасувати рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 56654028 від 17 лютого 2021 року земельної ділянки, площею 0, 25 га, кадастровий номер 1223755100:03:027:0006, за ОСОБА_2 , з вилученням запису з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Короткий зміст судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Петриківського районного суду Дніпропетровської області від 10 серпня 2022 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 08 грудня 2022 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Суди виходили із того, що ОСОБА_1 не довела належними та допустимими доказами право користування земельною ділянкою за адресою: АДРЕСА_1 , оскільки власниками житлового будинку за вказаною адресою відповідно до договору купівлі-продажу від 04 листопада 2015 року є ОСОБА_5 та ОСОБА_2 .

Із довідки від 21 серпня 2020 року № 760 убачається, що позивачка в АДРЕСА_1 має у користування земельну ділянку, площею 0, 35 га, для ведення особистого селянського господарства, проте у довідці не назначено номер розташування цієї земельної ділянки.

Крім того, звертаючись до селищної ради із заявою від 17 березня 2020 року про надання дозволу на розробку проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, загальною площею 0, 50 га, для ведення особистого селянського господарства, за адресою: АДРЕСА_1 , позивачка також не зазначала номеру будинку, до якого земельна ділянка належить, що також підтверджується протоколом проведення перевірки електронного документу від 17 листопада 2020 року, яким встановлена невідповідність поданої позивачкою документації.

За вказаних обставин суди дійшли висновку про відсутність порушеного права ОСОБА_1 при прийнятті оскаржуваного рішення Петриківської селищної ради Дніпровського району Дніпропетровської області від 29 січня 2021 року № 66-4/VIII та як наслідок - відсутність відстав для задоволення позову.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У січні 2023 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Петриківського районного суду Дніпропетровської області від 10 серпня 2022 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 08 грудня 2022 року й ухвалити нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1 задовольнити.

Підставами касаційного оскарження указаних судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і порушення норм процесуального права, вказувала, що суди застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2021 року у справі № 344/16879/15, постанові Верховного Суду від 09 грудня 2020 року у справі № 617/763/16 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України), а також не дослідили належним чином зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Надходження касаційних скарг до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 лютого 2023 року касаційне провадження у вказаній справі відкрито та витребувано цивільну справу № 187/919/21 із Петриківського районного суду Дніпропетровської області.

У березні 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 вересня 2023 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційні скарги

Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої інстанції залишили поза увагою ті обставини, що:

17 березня 2020 року позивачка подала заяву до Петриківської селищної ради Дніпровського району Дніпропетровської області про надання дозволу на розробку проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, орієнтовною площею 0, 50 га, для ведення особистого селянського господарства за адресою: АДРЕСА_1 ;

рішенням Петриківської селищної ради Дніпровського району Дніпропетровської області від 11 червня 2020 року № 1351-35/VІІ позивачці надано дозвіл на розробку проекту землеустрою для відведення земельної ділянки у власність, орієнтовною площею 0, 35 га, на території Петриківської селищної ради із земель комунальної власності для ведення особистого селянського господарства;

листом-відповіддю від 22 січня 2021 року № 199 Петриківська селищна рада Дніпровського району Дніпропетровської області підтвердила, що за інформацією, наявною у селищній раді та Публічній кадастровій карті України, земельна ділянка комунальної форми власності, відносно якої був наданий дозвіл на розробку проектів землеустрою ОСОБА_2 , загальною площею 0, 25 га, знаходяться в межах земельної ділянки, загальною площею 0, 35 га, дозвіл на розробку проекту землеустрою якої був наданий ОСОБА_1 .

Незважаючи на вказані обставини, відповідач прийняв рішення про надання ОСОБА_2 дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки, площею 0, 25 га, а в подальшому прийняв рішення від 29 січня 2021 року № 66-4/VIII про затвердження проекту землеустрою та передачу у власність ОСОБА_2 земельної ділянки, загальною площею 0, 25 га, для ведення особистого селянського господарства, за адресою АДРЕСА_1 , яка перебувала у користування ОСОБА_1 , якій було надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо цієї земельної ділянки.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У березні 2023 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від Петриківської селищної ради Дніпровського району Дніпропетровської області, у якому зазначено, що доводи касаційної скарги є безпідставними, а оскаржувані судові рішення першої та апеляційної інстанцій є мотивованими, законними й ґрунтуються на належних та допустимих доказах; судами вірно застосовано норми матеріального та процесуального права щодо спірних правовідносин. Просила касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

На підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 06 серпня 2004 року позивачці ОСОБА_1 належав на праві власності житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 . (а. с.148)

Згідно договору дарування житлового будинку від 13 квітня 2006 року, ОСОБА_1 подарувала житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , своїй дочці - ОСОБА_4 (а. с. 150-151).

Відповідно до довідки від 05 жовтня 2020 року № 1217, виданої виконавчим комітетом Петриківської селищної ради Петриківського району дніпропетровської обл., ОСОБА_1 була зареєстрована та проживала за адресою: АДРЕСА_1 з 08 травня 1972 року по 22 травня 2017 року. На час видачі довідки зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 (а. с. 149).

Згідно договору купівлі-продажу житлового будинку від 04 листопада 2015 року, посвідченого приватним нотаріусом Петриківського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Лимар Є. В., ОСОБА_4 відчужила житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , в рівних долях по 1/2 частині кожному, ОСОБА_2 та ОСОБА_5 (а. с. 152-153).

Рішенням Петриківської селищної ради Дніпровського району Дніпропетровської області від 18 квітня 2019 року № 853-20/VІІ ОСОБА_2 та ОСОБА_5 на підставі договору купівлі-продажу від 04 листопада 2015 року, було передано у спільну часткову власність - по 1/2 частині кожному земельну ділянку, з кадастровим номером 1223755100:03:027:0089, загальною площею 0, 15 га, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна земельна ділянка) (а. с. 160-163).

20 листопада 2020 року ОСОБА_2 звернулась до Петриківської селищної ради Дніпровського району Дніпропетровської області про затвердження проекту із землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки, загальною площею 0, 25 га, для ведення особистого селянського господарства, за адресою: АДРЕСА_1 (а. с. 86).

Рішенням Петриківської селищної ради Дніпровського району Дніпропетровської області від 29 січня 2021 року № 66-4/VІІІ затверджено проект землеустрою та передано у власність ОСОБА_2 земельну ділянку, загальною площею 0, 25 га, кадастровий номер 1223755100:03:027:0006, для ведення особистого селянського господарства, за адресою: АДРЕСА_1 (а. с. 25).

Також встановлено, що згідно довідки від 21 серпня 2020 року № 760, виданої ОСОБА_1 виконавчим комітетом Петриківської селищної ради Петриківського району Дніпропетровської обл., відповідно до земельно-кадастрової документації на території Петриківської селищної ради, а саме у АДРЕСА_1 значиться у користуванні земельна ділянка, загальною площею 0, 35 га, для ведення особистого селянського господарства (а. с. 26).

17 березня 2020 року ОСОБА_1 зверталась до Петриківської селищної ради Дніпровського району Дніпропетровської області із заявою про надання дозволу на розробку проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, загальною площею 0, 50 га, для ведення особистого селянського господарства, за адресою: АДРЕСА_1 , без зазначення номеру будинку, до якого земельна ділянка належить (а. с. 31, зворот).

Протоколом проведення перевірки електронного документу від 17 листопада 2020 року встановлено невідповідність поданої ОСОБА_1 документації даним Державного земельного кадастру та вимогам щодо змісту, структури і технічних характеристик електронного документу (а. с.38).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Частиною першою статті 402 ЦПК України передбачено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваній частині ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ЦПК України).

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частин першої, другої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен встановити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси особи, і залежно від встановленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або про відмову в їх задоволенні.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 зазначала про порушення її прав, як землекористувача, прийняттям сільською радою рішення від 29 січня 2021 року № 66-4/VIII про затвердження проекту землеустрою та передачу у власність ОСОБА_2 земельної ділянки, загальною площею 0, 25 га, за адресою АДРЕСА_1 . Вказуючи про порушення своїх прав, ОСОБА_1 зазначала, що ОСОБА_2 незаконно набула право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 1223755100:03:027:0006, оскільки ця земельна ділянка фактичне знаходиться у межах земельної ділянки,площею 0, 35 га, за адресою: АДРЕСА_1 , на яку вона отримала дозвіл на розробку проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність.

Згідно зі статтею 152 ЗК України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом визнання прав, визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, а також застосування інших, передбачених законом, способів, у тому числі шляхом поновлення порушених прав юридичних і фізичних осіб, що виникають у результаті рішень, дій чи бездіяльності органів або посадових осіб місцевого самоврядування, в судовому порядку.

Відповідно до частини другої цієї ж статті власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Згідно з вимогами частини першої статті 155 ЗК України у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Статтею 21 ЦК України визначено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Згідно зі статтею 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Частинами першою, другою статті 78 ЗК України визначено, що право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Частиною першою статті 81 ЗК України передбачено, що громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі: а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; б) безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; в) приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; г) прийняття спадщини; ґ) виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).

Відповідно до пункту «а» частини третьої статті 22 ЗК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування: а) громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.

Згідно з пунктом «в» частини третьої статті 116 ЗК України безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

За змістом пункту «б» частини першої статті 121 ЗК України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства в розмірі не більше 2,0 га.

Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами, погодження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та повноваження органів виконавчої влади в частині погодження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок регулюється статтями 118 186-1 ЗК України.

Згідно з частинами шостою, сьомою статті 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, клопотання подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею. Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Отже, перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність є вичерпним, при цьому відповідний орган у випадку прийняття рішення про відмову у надані такого дозволу зобов`язаний належним чином мотивувати причини цієї відмови.

Частиною дев`ятою статті 118 ЗК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, передбачено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Відповідно до положень частин четвертої, п`ятої та шостої статті 186-1 ЗК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, розробник проекту землеустрою подає на погодження до органу, визначеного в частині першій цієї статті, за місцем розташування земельної ділянки оригінал проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Орган, зазначений в частині першій цієї статті, зобов`язаний протягом десяти робочих днів з дня одержання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або копії такого проекту безоплатно надати або надіслати рекомендованим листом з повідомленням розробнику свої висновки про його погодження або про відмову в такому погодженні з обов`язковим посиланням на закони та прийняті відповідно до них нормативно-правові акти, що регулюють відносини у відповідній сфері. Підставою для відмови у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише невідповідність його положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівній документації.

Згідно з частинами першою, третьою-п`ятою статті 79-1 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій-сьомій цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок.

У дозволі на виготовлення проекту землеустрою визначається лише приблизна площа земельної ділянки та орієнтовне місцезнаходження (наприклад, земельний масив, у межах якого вона буде знаходитись).

Конкретизується ж земельна ділянка у проекті землеустрою. Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки включає інформацію щодо меж земельної ділянки та інформацію, важливу для визначення можливості використання земельної ділянки у той чи інший спосіб, зокрема перелік обмежень у використанні земельних ділянок (меж охоронних зон (наприклад, біля ліній електропередач), зон санітарної охорони, санітарно-захисних зон і зон особливого режиму використання земель); матеріали погодження проекту землеустрою тощо (стаття 50 Закону України «Про землеустрій»).

Отже, дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки означає дозвіл власника земельної ділянки здійснити певні дії на землі власника. Цей дозвіл наділяє заінтересовану особу повноваженням ідентифікувати на землі власника земельну ділянку, яку ця особа бажає отримати у власність в майбутньому.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 29 вересня 2020 року у справі № 688/2908/16-ц (провадження № 14-28цс20) зазначила, що «якщо особа, отримавши дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, сама зволікає з його розробкою та поданням на затвердження, вона цілком може очікувати, що земельна ділянка буде надана в користування іншій особі. Не вважатиметься добросовісною і поведінка особи, яка отримала дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, розробила проект та подала його на затвердження, завідомо знаючи про перешкоди у наданні земельної ділянки в оренду. Виходячи з викладеного, неможливо надати єдину універсальну відповідь на питання про те, чи є поведінка органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який надав дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки кільком особам, правомірною чи неправомірною. Відповідь на це питання залежить від оцінки такої поведінки як добросовісної чи недобросовісної, і така оцінка має здійснюватися у кожній справі окремо, виходячи з конкретних обставин справи. Таким чином рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою є стадією процедури отримання права власності (права користування) на земельну ділянку. Звернення особи до органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування з метою отримання земельної ділянки у власність чи користування зумовлене інтересом особи на отримання цієї земельної ділянки, за відсутності для цього законних перешкод. Зазначений інтерес, у випадку формування земельної ділянки за заявою такої особи та поданими документами, підлягає правовому захисту. Погодження та затвердження проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки, яка раніше сформована на підставі проекту землеустрою іншої особи, порушує законний інтерес такої особи щодо можливості завершити розпочату ним відповідно до вимог чинного законодавства процедуру приватизації земельної ділянки та суперечить вимогам землеустрою. За наявності двох або більше бажаючих отримати земельну ділянку державної чи комунальної власності у власність при безоплатній передачі земельних ділянок у межах встановлених норм (стаття 121 ЗК України) першочергове право на таке отримання має особа, на підставі проекту землеустрою якої сформована відповідна ділянка, якщо для цього відсутні законні перешкоди».

Отже, отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у власність, а тому не створює правових наслідків, крім тих, що пов`язані з неправомірністю його прийняття, що узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постановах від 28 листопада 2018 року у справі № 826/5735/16 (провадження № 11-986апп18), від 17 жовтня 2018 року у справі № 380/624/16-ц (провадження № 14-301цс18) та постанові Верховного Суду від 10 січня 2023 року у справі № 607/19806/18 (провадження №61-15223св21).

Згідно з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові Верховного Суду від 06 березня 2019 року у справі № 1640/2594/18 «системний аналіз норм статей 22 116 118 ЗК України дає можливість дійти висновку, що законом передбачено певний алгоритм та поетапність процесу безоплатної передачі земельних ділянок державної та комунальної власності у власність громадян, а саме: 1) подання зацікавленою особою клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування щодо отримання земельної ділянки у власність; 2) отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (або мотивовану відмову у його наданні); 3) після розроблення проекту землеустрою такий проект погоджується, зокрема з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин у відповідності до приписів статті 186-1 Земельного кодексу України; 4) здійснення державної реєстрації сформованої земельної ділянки у Державному земельному кадастрі; 5) подання зацікавленою особою погодженого проекту землеустрою до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність, про що, в свою чергу, такий орган у двотижневий строк, зобов`язаний прийняти відповідне рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність або рішення про відмову передання земельної ділянки у власність чи залишення клопотання без розгляду. Отже, отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність або у користування є лише першою стадією у процедурі вирішення питання про передачу земельної ділянки зацікавленій особі. Надання дозволу на розробку проекту землеустрою не є правовстановлюючим актом і не гарантує особі чи невизначеному колу осіб набуття права власності чи користування на земельну ділянку».

Подібні висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 380/624/16-ц (провадження № 14-301цс18) та постанові Верховного Суду від 08 серпня 2022 року у справі № 240/16949/21 (адміністративне провадження № К/9901/48479/21).

За змістом статті 118 ЗК України завершальним етапом процедури безоплатної приватизації земельних ділянок є саме затвердження проекту землеустрою та передача (надання) земельної ділянки у власність. Таким чином, реальні законні сподівання на оформлення права власності на земельну ділянку виникають не після отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою, чи погодження проекту у порядку статті 186-1 ЗК України, а саме з моменту звернення до відповідного органу виконавчої влади, чи органу місцевого самоврядування з проханням затвердити погоджений проект землеустрою та передання земельної ділянки у власність, оскільки до цього моменту особа повинна усвідомлювати, що земельна ділянка може бути надана у власність іншій особі (постанова Верховного Суду від 01 липня 2022 року у справі № 700/309/20, провадження № 61-11769св21).

У частинах першій, третій статті 12, частинах першій, п`ятій, шостій статті 81 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У відповідності до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Вирішуючи спір, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, враховуючи вказані норми матеріального права, встановивши обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, надавши належну оцінку поданим доказам, дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, оскільки позивачем не доведено порушення її прав при прийняття рішення Петриківською селищною радою Дніпровського району Дніпропетровської області від 29 січня 2021 року № 66-4/VІІІ.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що згідно довідки від 21 серпня 2020 року № 760, виданої ОСОБА_1 виконавчим комітетом Петриківської селищної ради Петриківського району Дніпропетровської обл., позивачка в АДРЕСА_1 має у користування земельну ділянку, площею 0, 35 га, для ведення особистого селянського господарства.

Разом з тим, у довідці не назначено номер розташування цієї земельної ділянки.

17 березня 2020 року ОСОБА_1 зверталась до Петриківської селищної ради Дніпровського району Дніпропетровської області із заявою про надання дозволу на розробку проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, загальною площею 0, 50 га, для ведення особистого селянського господарства, за адресою: АДРЕСА_1 також без зазначення номеру розташування цієї земельної ділянки.

Рішенням Петриківської селищної ради Дніпровського району Дніпропетровської області від 11 червня 2020 року № 1351-35/VІІ позивачу надано дозвіл на розробку проекту землеустрою для відведення земельної ділянки у власність, орієнтовною площею 0, 35 га, на території Петриківської селищної ради із земель комунальної власності для ведення особистого селянського господарства.

Протоколом проведення перевірки електронного документу від 17 листопада 2020 року встановлено невідповідність поданої ОСОБА_1 документації даним Державного земельного кадастру та вимогам щодо змісту, структури і технічних характеристик електронного документу.

Разом із цим, судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_2 є власником житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 04 листопада 2015 року.

Рішенням Петриківської селищної ради Дніпровського району Дніпропетровської області від 18 квітня 2019 року № 853-20/VІІ ОСОБА_2 та ОСОБА_5 на підставі договору купівлі-продажу від 04 листопада 2015 року, було передано у спільну часткову власність - по 1/2 частині кожному земельну ділянку, з кадастровим номером 1223755100:03:027:0089, загальною площею 0, 15 га, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна земельна ділянка).

Також встановлено, що ОСОБА_2 зверталася до Петриківської селищної ради Дніпровського району Дніпропетровської області із заявою, в якій просила надати дозвіл на розробку проекту землеустрою для відведення у власність земельної ділянки, загальною площею 0, 25 га, для ведення особистого селянського господарства, за адресою: АДРЕСА_1 .

Після розроблення проекту землеустрою та його погодження в порядку статті 186-1 ЗК України, рішенням Петриківської селищної ради Дніпровського району Дніпропетровської області від 29 січня 2021 року № 66-4/VІІІ затверджено проект землеустрою та передано у власність ОСОБА_2 земельну ділянку, загальною площею 0, 25 га, кадастровий номер 1223755100:03:027:0006, для ведення особистого селянського господарства, за адресою: АДРЕСА_1 .

Отже, спірну земельну ділянку було сформовано та присвоєно кадастровий номер, тобто визначено її як об`єкт цивільних прав саме за розробленим на замовлення ОСОБА_2 проектом землеустрою, а тому посилання ОСОБА_1 на те, що вона раніше отримала дозвіл на розробку проекту землеустрою для відведення земельної ділянки у власність, не має правового значення для правильного вирішення цієї справи.

При цьому у Петриківської селищної ради Дніпровського району Дніпропетровської області не було підстав вважати пріоритетність того чи іншого заявника на стадії надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Отримавши дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та зволікаючи з його розробкою та поданням на затвердження, позивач цілком мала очікувати, що земельна ділянка буде надана у власність іншій особі.

Отже ОСОБА_2 у встановленому законом порядку звернувся до Петриківської селищної ради Дніпровського району Дніпропетровської області з метою отримання земельної ділянки у власність, яка прийняла рішення від 29 січня 2021 року № 66-4/VІІІ про затвердження проекту землеустрою та передачу у власність ОСОБА_2 земельної ділянки, загальною площею 0, 25 га, кадастровий номер 1223755100:03:027:0006, для ведення особистого селянського господарства, за адресою: АДРЕСА_1 , в межах своєї компетенції та спосіб, передбачений законом, тому є правильними висновки судів попередніх інстанції про відсутність підстав для визнання протиправними та скасування цього рішення органу місцевого самоврядування, скасування державної реєстрації права власності відповідача на спірну земельну ділянку.

Верховний Суд також погоджується з висновками судів про те, що із наданих позивачем документів достеменно неможливо встановити, яка саме земельна ділянка перебувала у користуванні позивача, за відсутності у цих документів ідентифікуючих даних.

Посилання у касаційній скарзі на те, що листом-відповіддю від 22 січня 2021 року № 199 Петриківська селищна рада Дніпровського району Дніпропетровської області підтвердила, що земельна ділянка комунальної форми власності, відносно якої був наданий дозвіл на розробку проектів землеустрою ОСОБА_2 , загальною площею 0, 25 га, знаходяться в межах земельної ділянки, загальною площею 0, 35 га, дозвіл на розробку проекту землеустрою якої був наданий ОСОБА_1 , не свідчить про те, що саме ця земельна ділянка перебувала у користуванні позивачки.

Слід зазначити, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).

Порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено.

Таким чином, оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах доводів касаційної скарги ґрунтуються на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна правова оцінка, правильно застосовані норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, і суди під час розгляду справи не допустили порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Посилання касаційної скарги на неврахування судами попередніх інстанцій висновків, викладених у постановах Верховного Суду, є безпідставним, оскільки висновки судів попередніх інстанцій не суперечать висновкам, викладеним у зазначених заявником у касаційній скарзі постановах.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами першої та апеляційної інстанцій, які їх обґрунтовано спростували. В силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції вирішує питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстави для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, відсутні.

Керуючись статтями 400 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 - залишити без задоволення.

Рішення Петриківського районного суду Дніпропетровської області від 10 серпня 2022 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 08 грудня 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

В. В. Шипович