Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 02.07.2019 року у справі №639/7056/17

Постанова

Іменем України

04 вересня 2019 року

м. Київ

справа № 639/7056/17

провадження № 61-11947св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Лідовця Р. А. (суддя-доповідач), Воробйової І. А., Черняк Ю.

В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - фізична особа-підприємець ОСОБА_2,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 18 лютого 2019 року у складі судді Баркової Н. В. та постанову Харківського апеляційного суду від 27 травня 2019 року у складі колегії суддів: Сащенко І.

С., Піддубного Р. М., Овсяннікової А. І.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до фізичної особи-підприємця (далі - ФОП) ОСОБА_2 про стягнення заробітної плати, компенсації за затримку розрахунку, відшкодування моральної шкоди, компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати.

Позовна заява мотивована тим, що вона неофіційно працювала провізором у ФОП ОСОБА_2 з 17 липня 2017 року та звільнилась 30 вересня 2017 року за власним бажанням. В її останній робочий день згідно із графіком роботи не була проведена інвентаризація матеріальних цінностей аптеки та не було належно оформлено її результати, у день звільнення з роботи їй не була виплачена заробітна плата за період з 01 вересня по 01 жовтня 2017 року у розмірі 2 400 грн.

Дії роботодавця щодо не проведення з нею розрахунків при звільненні поставили її у скрутне матеріальне становище, унеможливили забезпечення нормального існування її та членів родини. Зазначені обставини створили психотравматичну ситуацію для неї, порушення трудових прав якої є підставою для стягнення моральної шкоди з роботодавця у розмірі 10 000 грн.

Ураховуючи наведене, уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_1 просила суд: стягнути з ФОП ОСОБА_2 на її користь невиплачену заробітну плату за період з 01 вересня 2017 року по 01 жовтня 2017 року у розмірі 2 400 грн, середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 64 500 грн, моральну шкоду у розмірі 10 000 грн та компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати у розмірі 603 грн. Також просила допустити негайне виконання стягнення виплати по заробітній платі за один місяць.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова від 18 лютого 2019 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_1 не доведено факту перебування у трудових відносинах з ФОП ОСОБА_2, вимог про встановлення факту перебування у фактичних трудових відносинах з останньою на підставі усного трудового договору позивачем не заявлялось. Тому вимоги про стягнення заробітної плати, компенсації за затримку розрахунку, компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати та відшкодування моральної шкоди, які є похідними від факту укладення трудового договору і виконання трудової функції позивачем, є безпідставними та задоволенню не підлягають.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Харківського апеляційного суду від 27 травня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Жовтневого районного суду м.

Харкова від 18 лютого 2019 року - без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що суд першої інстанції забезпечив повний і всебічний розгляд справи, встановивши всі фактичні обставини справи, необхідні для її вирішення, з додержанням норм матеріального та процесуального праваправильно визначився із спірними правовідносинами та ухвалив законне й обґрунтоване рішення.

При цьому апеляційний суд надав правову оцінку та відхилив усі доводи апеляційного скарги представника позивача.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у червні 2019 року до Верховного Суду, ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити її позов.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди не врахували, що представник відповідача визнавав факт трудових відносин сторін, проте потім сторона відповідача відмовилася від визнання таких обставин, а суд, у порушення частини 2 статті 82 ЦПК України, не постановив відповідну ухвалу.

Вважає, що суди неповно встановили обставини справи та неправильно оцінили наявні у справі докази про те, що вона фактично приступила до роботи у відповідача, тому, вважає, що її вимоги є обґрунтованими у повному обсязі.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У серпні 2019 року ФОП ОСОБА_2 подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1, в якому вказує на те, що доводи скарги є необґрунтованими, оскільки нею не доведено її позовних вимог, що було правильно встановлено судами попередніх інстанцій під час судового розгляду. Вважає, що позивач обрала не правильний спосіб захисту прав, оскільки нею не заявлялися вимоги про встановлення факту працевлаштування, від чого прямо залежить можливість заявляти позовні вимоги про стягнення заробітної плати, компенсації за затримку розрахунку, відшкодування моральної шкоди, компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати. Вказує, що позивач ніколи не працевлаштовувалася у неї, тому вимоги позову вважає безпідставними.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з положенням частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин 1 та 2 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із частиною 1 статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням частиною 1 статті 402 ЦПК України.

Оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Відповідно до частини 1 статті 21 КЗпП України трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Статтею 24 КЗпП України визначено, що трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов'язковим:

при організованому наборі працівників; при укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров'я; при укладенні контракту; у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій формі; при укладенні трудового договору з неповнолітнім; при укладенні трудового договору з фізичною особою; в інших випадках, передбачених законодавством України.

Згідно зі статтею 94 КЗпП Українизаробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується. Питання державного і договірного регулювання оплати праці, прав працівників на оплату праці та їх захисту визначається статтею 94 КЗпП України, Законом України "Про оплату працю" та іншими нормативно-правовими актами.

Частиною 1 статті 21 Закону України "Про оплату праці" передбачено, що працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.

Відповідно до статті 29 Закону України "Про оплату праці" при укладанні працівником трудового договору (контракту) роботодавець доводить до його відома умови оплати праці, розміри, порядок і строки виплати заробітної плати, підстави, згідно з якими можуть провадитися відрахування у випадках, передбачених законодавством.

Згідно із частиною 1 статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина 1 статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина 1 статті 80 ЦПК України).

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина 1 статті 12 ЦПК України).

Відповідно до положень частини 3 статті 12, частини 1 статті 81 ЦПК Україникожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених частини 3 статті 12, частини 1 статті 81 ЦПК України.

Згідно із частиною 6 статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У частині 1 статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, обґрунтованого виходив з того, що нею не доведено факту перебування у трудових відносинах з ФОП ОСОБА_2, а вимог про встановлення факту перебування у фактичних трудових відносинах з останньою на підставі усного трудового договору нею не заявлялось, тому вимоги про стягнення заробітної плати, компенсації за затримку розрахунку, компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати та відшкодування моральної шкоди, які є похідними від факту укладення трудового договору і виконання трудових обов'язків позивачем, є безпідставними.

При цьому, суди попередніх інстанцій дослідили усі надані сторонами докази та надали їм належну правову оцінку за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Посилання позивача на те, що вона виконувала певну роботу у ФОП ОСОБА_2 не доводить факту повноцінного працевлаштування, яке б відповідало нормам чинного трудового законодавства України, та давало б їй право на заявлені нею вимоги.

Апеляційний суд правильно вказав, що надання позивачу окремих доручень відповідачем може бути свідченням виникнення цивільно-правових, а не трудових відносин між сторонами.

Доводи касаційної скарги щодо порушення судом першої інстанції норм процесуального права, зокрема непостановлення судом процесуальної ухвали щодо відмови від визнання відповідачем певних обставин у порядку статті 82 ЦПК України, не можуть бути підставою для скасування чи зміни законних та обґрунтованих судових рішень (частина 2 статті 412 ЦПК України), оскільки носять формальний характер і не вплинули на правильне вирішення спору. Крім того, колегія суддів зазначає, що вказані обставини стосувалися не предмету та підстав позову, а саме існування між сторонами трудових відносин.

Інші доводи касаційної скарги не можуть бути підставами для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні позивачем норм матеріального та процесуального права й зводяться до необхідності переоцінки судом доказів, що на підставі вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

Наведені у касаційній скарзі позивача доводи фактично є відтворення її апеляційної скарги, вони були предметом дослідження у судах попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах трудового законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Оскільки доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують, на законність та обґрунтованість судових рішень не впливають, то колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 18 лютого 2019 року та постанову Харківського апеляційного суду від 27 травня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Р. А. Лідовець

І. А. Воробйова

Ю. В. Черняк