Історія справи

Постанова КЦС ВП від 03.10.2019 року у справі №644/6813/16ц

Постанова

Іменем України

03 жовтня 2019 року

м. Київ

справа № 644/6813/16-ц

провадження № 61-33661св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Сердюка В. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Фаловської І. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - публічне акціонерне товариство "Перший Український Міжнародний Банк",

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Орджонікідзевського районного суду м.

Харкова, у складі судді Горчакової О. І., від 25 січня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Харківської області, у складі колегії суддів: Хорошевського О.

М., Кіся П. В., Кружиліної О. А., від 10 жовтня 2017 року.

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2016 року ОСОБА_1 звернувсь до суду із позовом до публічного акціонерного товариства "Перший Український Міжнародний Банк" (далі - ПАТ "ПУМБ", банк) про визнання кредитного договору недійсним, без застосування наслідків недійсності.

Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що 24 жовтня 2007 року між ним та ПАТ "ПУМБ" був укладений кредитний договір № 5781447, відповідно до умов якого він отримав кредит у розмірі 12 900,00 доларів США, зі сплатою 12,5 % річних строком до 24 жовтня 2026 року.

Зазначає, що у момент підписання кредитного договору йому було надано додаток № 1 до кредитного договору "Графік повернення кредиту та сплати процентів за користування кредитом", в якому вказувалась тільки сума тіла кредиту, без зазначення відсотків, та загальної суми щомісячного платежу.

Крім того, зазначав, що він не підписував додаток № 2 до кредитного договору "Інформація про умови та сукупну вартість кредиту", який додано банком до матеріалів справи про стягнення з нього заборгованості за зазначеним кредитним договором. У додатку № 2 до кредитного договору реальна відсоткова ставка сказана вище ніж зазначена у кредитному договорі, а також зазначено, що абсолютне значення подорожчання кредиту становить - 16 838,09, але в якій грошовій одиниці, не вказується.

Таким чином, додаток № 2 до кредитного договору не містить в собі деяких важливих складових, а саме: відсутній детальний розпис орієнтовної сукупної вартості кредиту, що суттєво впливає на розмір реальної відсоткової ставки в бік її збільшення та на суму абсолютного подорожчання кредиту.

Вважає, що під час укладання кредитного договору відповідач приховав від нього повну та об'єктивну інформацію, щодо кінцевої сукупної вартості кредиту, фактично між сторонами не було досягнуто згоди з усіх істотних умов кредитного договору, оскільки в ньому не був узгоджений розмір абсолютного подорожчання кредиту за весь термін кредитування та реальна процентна ставка у зв'язку з чим він був вимушений звернутись до суду з позовом за захистом своїх прав.

Посилаючись на зазначені обставини, ОСОБА_1 просив суд визнати недійсним з моменту укладання кредитний договір № 5781447 від 24 жовтня 2007 року та зобов'язати ПАТ "ПУМБ" приймати залишок коштів, що залишається після приведення сторін у попередній стан, що існував до укладення кредитного договору рівними частинами у гривні, протягом 60 місяців.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 25 січня 2017 року ОСОБА_1 відмовлено у задоволенні заявлених позовних вимог.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що спірний договір укладено в письмовій формі та підписаний повноважними особами, містить усі суттєві умови, передбачені законом для договорів.

Короткий зміст ухвали суду апеляційної інстанції

Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 10 жовтня 2017 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що судом першої інстанції при розгляді справи не допущено неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права. При вирішенні справи місцевий суд дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У жовтні 2017 року ОСОБА_1 подано до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій заявник просить скасувати рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 25 січня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 10 жовтня 2017 року, а справу передати на новий судовий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій повно і всебічно не з'ясували обставини справи. Ухвалюючи рішення у справі, місцевий суд дійшов безпідставного висновку про відсутність правових підстав для визнання недійсним кредитного договору. Суди першої та апеляційної інстанцій позбавили його права належний судовий захист, так як не сприяли проведенню судової економічної експертизи. Клопотання про звільнення заявника від оплати за проведення експертизи були безпідставно відхилені.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

09 листопада 2017 року ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ відкрито касаційне провадження у справі за поданою касаційною скаргою.

Статтею 383 ЦПК України, в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (далі - ЦПК України), який набув чинності 15 грудня 2017 року, визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до пункту 4 Перехідних положень ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до підпунктів 2.3.2,2.3.4,2.3.13,2.3.49 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України від 26 листопада 2010 року № 30, зі змінами та доповненнями, постанови Пленуму Верховного Суду від 24 травня 2019 року № 8 "Про здійснення правосуддя у Верховному Суді" та рішення зборів суддів Касаційного цивільного суду від 28 травня 2019 року № 7 "Про заходи, спрямовані на своєчасний розгляд справ і їх вирішення у розумні строки", у справі № 644/6813/16-ц (провадження № 61-33661св18) було призначено повторний автоматизований розподіл.

Справу розподілено судді-доповідачу.

Заперечення (відзиву) на касаційну скаргу не подано

Фактичні обставини справи, встановлені судами

24 жовтня 2007 року між ОСОБА_1 та закритим акціонерним товариством "Перший Український Міжнародний Банк", правонаступником якого є ПАТ "ПУМБ", було укладено кредитний договір № 5781447 (а. с. 4).

Відповідно до умов цього договору, банк надав позичальнику кредит у розмірі 12
900,00 доларів США, зі сплатою 12,5 % річних строком до 24 жовтня 2026 року (а. с. 4-6).

Пунктом 1.1.1 кредитного договору зазначено, що позичальник несе усі валютні ризики під час виконання зобов'язання за цим договором (а. с.4)

Анкетою-заявою на отримання кредиту підтверджено, що позичальник ознайомлений з наявними формами кредитування, умовами отримання та користування кредитом, тарифами банку та проінформований про переваги та недоліки вказаної кредитної схеми (а. с. 57-58).

У довідці про умови та сукупність кредиту, яка підписана позичальником, вказано, що останній отримав від банку оригінал кредитного договору разом із додатками 1 та 2 до нього (а. с. 12-17).

Позиція Верховного Суду

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Згідно з положеннями частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

За змістом частини 1 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Частиною 1 статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини 1 статті 16 ЦК України, частини 1 статті 3 ЦПК України, у редакції, чинній на час розгляду справи, кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно з положеннями статті 57 ЦПК України, у редакції, чинній на час розгляду справи, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

Відповідно до статті 60 ЦПК України, у редакції, чинній на час розгляду справи, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу свої вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина 1 статті 1054 ЦК України).

За частиною 1 статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

За статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог статтею 526 ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

У силу статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно з пунктом 6 частини 1 статті 6 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" договір про надання фінансових послуг (яким відповідно до пунктом 6 частини 1 статті 6 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" є договір про надання споживчого кредиту) повинен містити розмір фінансового активу, зазначений у грошовому виразі, строки його внесення та умови взаєморозрахунків.

За положеннями статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені статті 215 ЦК України.

Вирішуючи спір про визнання угоди недійсною, суд з'ясовує наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною і настання певних юридичних наслідків.

У відповідності до рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 положення пунктів 22, 23 статті 1, статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів" з подальшими змінами у взаємозв'язку з положеннями частини 4 статті 42 Конституції України треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору

За змістом статей 11, 18 Закону України "Про захист прав споживачів" до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення статей 11, 18 Закону України "Про захист прав споживачів" про несправедливі умови в договорах, зокрема про встановлення обов'язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі; передбачення зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати в договори зі споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.

Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінене або визнане недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

Закон України "Про захист прав споживачів" застосовується до спорів, які виникли з кредитних правовідносин, лише в тому разі, якщо підставою позову є порушення порядку надання споживачеві інформації про умови отримання кредиту, типові процентні ставки, валютні знижки тощо, які передують укладенню договору.

Відповідно до частини 1 статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з частиною 1 статті 627 ЦК України та частиною 1 статті 628 ЦК України, відповідно до частиною 1 статті 628 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог частиною 1 статті 628 ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

У справі, яка переглядається, суди встановили, що спірний договір споживчого кредиту підписаний сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі. Позивач на момент укладення договору не заявляв додаткових вимог щодо умов спірного договору, а банк надав позичальнику інформацію про умови кредитування, відсоткову ставку, валютні ризики та форми забезпечення кредиту, оплату його обслуговування.

Саме по собі посилання на неознайомлення з умовами надання кредиту не може бути підставою для визнання недійсними кредитних правовідносин, крім того, такі обставини спростовуються матеріалами справи.

Доводи заявника про те, що суди першої та апеляційної інстанцій позбавили його права належний судовий захист, так як не сприяли проведенню судової економічної експертизи, відхиливши клопотання останнього про звільнення від оплати за проведення експертизи, є необґрунтованими.

Із матеріалів справи вбачається, що відповідне клопотання про призначення економічної експертизи було заявлено у суді апеляційної інстанції (таким правом у суді першої інстанції заявник не скористався) (а. с. 123-125).

Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 12 травня 2017 року таке клопотання заявника було задоволено (а. с. 134-135), проте експертизу по справі не було проведено у зв'язку з її неоплатою.

Дійсно, заявник просив звільнити його від оплати за проведення експертизи, проте ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 29 серпня 2017 року заявнику відмовлено у звільнення останнього від оплати за проведення експертизи у зв'язку з тим, що чинним законодавством не передбачено звільнення особи, яка заявила клопотання про проведення експертизи, від сплати вартості її проведення та безоплатне проведення експертизи.

Вказаний висновок апеляційного суду є правильним.

Суд першої інстанції виконав вимоги статті 213 ЦПК України, у редакції, чинній на час розгляду справи, щодо законності та обґрунтованості рішення суду, повно і всебічно дослідив і оцінив докази та встановив обставини у справі.

Апеляційний суд відповідно до вимог статті 303 ЦПК України, у редакції, чинній на час розгляду справи, перевірив законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у місцевому суді, та обґрунтовано залишив вказане рішення без змін.

Доводи касаційної скарги та зміст оскаржених судових рішень не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Враховуючи наведене, встановивши відсутність підстав для скасування судових рішень, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а оскаржені судові рішення без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 25 січня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 10 жовтня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді В. В. Сердюк А. І. Грушицький І. М. Фаловська