Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 17.02.2019 року у справі №450/1615/18

Постанова

Іменем України

25 вересня 2019 року

м. Київ

справа № 450/1615/18

провадження № 61-2719 св 19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),

суддів: Гулька Б. І., Кривцової Г. В., Синельникова Є. В., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - керівник Львівської місцевої прокуратури № 2 в інтересах держави в особі Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради,

відповідачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу заступника прокурора Львівської області на ухвалу Залізничного районного суду м. Львова від 30 серпня 2018 року у складі судді Галайко Н. М. та постанову Львівського апеляційного суду від 10 грудня 2018 року у складі колегії суддів: Крайник Н.

П., Шеремети Н. О., Цяцяка Р. П.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2018 року керівник Львівської місцевої прокуратури № 2 в інтересах держави в особі Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання укладеним договору пайової участі у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури

м. Львова та стягнення коштів.

Позовна заява мотивована тим, що 11 квітня 2014 року Департаментом державної архітектурно-будівельної інспекції у Львівській області зареєстровано декларацію ОСОБА_4, ОСОБА_3, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (як замовника) про початок виконання будівельних робіт на чотириквартирний житловий будинок по АДРЕСА_1, яка зареєстрована у Департаменті державної архітектурно-будівельної інспекції у Львівській області 26 травня 2015 року, але договір щодо пайової участі у розвитку інфраструктури м. Львова відповідачами не укладено, коштів пайової участі до місцевого бюджету не сплачено, що є порушенням частини 3 статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності".

Обґрунтовуючи підстави представництва інтересів держави, прокурор зазначав, що Департамент економічного розвитку Львівської міської ради неналежним чином захищає інтереси держави в особі органу місцевого самоврядування.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Ухвалою Залізничного районного суду м. Львова від 30 серпня 2018 року позовну заяву керівника Львівської місцевої прокуратури № 2 визнано неподаною та повернуто заявнику.

Повертаючи позовну заяву прокурору, суд першої інстанції виходив із того, що він належним чином не обґрунтував підстави для представництва держави в особі Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради, не надав доказів на підтвердження того, що останній не здійснює або неналежним чином здійснює відповідні повноваження.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Львівського апеляційного суду від 10 грудня 2018 року апеляційну скаргу Львівської місцевої прокуратури № 2 залишено без задоволення, а ухвалу Залізничного районного суду м. Львова від 30 серпня 2018 року - без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб'єктом владних повноважень. Саме лише посилання у заяві прокурора на те, що уповноважений орган не здійснює або неналежним чином здійснює відповідні повноваження недостатньо для прийняття судом цієї заяви та ухвалення рішення по суті, оскільки за змістом абзацу 2 частини 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво інтересів держави в суді виключно після встановлення судом правових підстав для представництва.

Апеляційний суд дійшов висновку, що керівник Львівської місцевої прокуратури № 2 не навів належного обґрунтування наявності підстав для пред'явлення позову в інтересах держави в особі Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у лютому 2019 року до Верховного Суду, заступник прокурора Львівської області, посилаючись на порушення судами норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати та передати справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 14 лютого 2019 року поновлено заступнику прокурора Львівської області строк на касаційне оскарження, відкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано її матеріали із Залізничного районного суду м.

Львова.

У лютому 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суд від 08 травня 2019 року справу призначено до судового розгляду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 червня 2019 року зупинено касаційне провадження у справі за позовом керівника Львівської місцевої прокуратури № 2 в особі Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання укладеним договору пайової участі у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Львова і стягнення коштів

(справа № 450/1615/18, провадження 61-2719 св 19), за касаційною скаргою заступника прокурора Львівської області на ухвалу Залізничного районного суду м.

Львова від 30 серпня 2018 року та постанову Львівського апеляційного суду від 10 грудня 2018 року до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи за позовом заступника керівника Сумської місцевої прокуратури Сумської області до Головного управління Держгеокадастру у Сумській області, ОСОБА_5 про визнання незаконними та скасування наказів, визнання недійсним договору оренди і повернення земельної ділянки (справа № 587/430/16-ц, провадження 14-104 цс 19), за касаційною скаргою заступника прокуратури Сумської області на ухвалу Сумського районного суду Сумської області від 12 липня 2017 року та на ухвалу Апеляційного суду Сумської області від 14 вересня 2017 року.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 вересня 2019 року поновлено касаційне провадження у вищевказаній справі у зв'язку з розглядом Великою Палатою Верховного Суду вищевказаної справи.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди не врахували, що прокурором відповідно до вимог статті 56 ЦПК України, статті 23 Закону України "Про прокуратуру" належним чином обґрунтовано наявність у нього підстав для представництва інтересів держави у суді, зазначено, у чому полягає порушення інтересів держави та визначено орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. При цьому зазначається, що Департамент економічного розвитку Львівської міської ради неналежним чином захищає інтереси держави.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У березні 2019 року ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 подали до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу прокурора, в якому вказують, що доводи скарги є безпідставними, не спростовують правильності судових рішень судів попередніх інстанцій. Зазначають, що прокурор не вказав причин неможливості Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради, який є окремою юридичною особою, здійснювати захист своїх прав та інтересів в суді самостійно.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з положенням частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга заступника прокурора Львівської області підлягає задоволенню з наступних підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Частиною 3 статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин 1 і 2 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Частиною 1 статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням Частиною 1 статті 402 ЦПК України.

Відповідно до частин 1 , 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону судові рішення не відповідають.

Відповідно до частини 2 статті 4 ЦПК України у випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.

Згідно з частиною 4 статті 42 ЦПК України у справах можуть також брати участь органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

У випадку, коли держава вступає у цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов'язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема у цивільних, правовідносинах. Тому у відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов'язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах (див. висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у пунктах 6.21,6.22 постанови від 20 листопада 2018 року у справі № 5023/10655/11, у пунктах 4.19,4.20 постанови від 26 лютого 2019 року у справі № 915/478/18).

Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що і в судовому процесі, зокрема у цивільному, держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (див. пункт 35 постанови від 27 лютого 2019року у справі № 761/3884/18). Тобто, під час розгляду справи у суді фактичною стороною у спорі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина друга статті

19 Конституції України).

Відповідно до пункту 3 статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює: представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про прокуратуру" прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому статтею 1 Закону України "Про прокуратуру", здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту, зокрема, загальних інтересів суспільства та держави.

У випадках, визначених Законом, на прокуратуру покладається функція з представництва інтересів громадянина або держави в суді (пункт2 частини першої статті 2 Закону).

Європейський суд з прав людини звертав увагу на те, що сторонами цивільного провадження є позивач і відповідач. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави (див. mutatismutandis рішення від 15 січня 2009 року у справі "Менчинська проти Росії" (Menchinskayav. Russia, заява № 42454/02, § 35)).

Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті (абзаци перший і другий частини третьої статті 23 Закону).

Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.

Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу (абзаци перший - третій частини четвертої статті23 Закону).

Вказаним положенням кореспондують відповідні норми ЦПКУкраїни: прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві (заяві) самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; у разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві, і в такому разі прокурор набуває статусу позивача (частина 4 статті 56 ЦПК України).

Системне тлумачення частини 4 статті 56 ЦПК Україний абзацу першого частини третьої статті 23 Закону дозволяє дійти висновку, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках:

1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб'єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

Згідно з частиною 5 статті 175 ЦПК України у разі пред'явлення позову особою, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, в заяві повинні бути зазначені підстави такого звернення. Близька за змістом вимога застосовується згідно з абзацами першим і другим частини четвертої статті23 Закону: прокурор має обґрунтувати наявність підстав для представництва.

Невиконання прокурором вимог щодо надання суду обґрунтування наявності підстав для здійснення представництва інтересів держави в суді згідно з частиною 4 статті 56 ЦПК України має наслідком застосування положень, передбачених частиною 4 статті 56 ЦПК України про залишення позовної заяви без руху для усунення її недоліків і повернення у разі, якщо відповідно до ухвали суду у встановлений строк ці недоліки усунуті не були.

Прокурор заявив позов до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 і на виконання частини 4 статті 56 ЦПК України, абзацу першого частини третьої, абзацу першого частини четвертої статті

23 Закону у тексті позовної заяви обґрунтував, на його думку, що невжиття заходів щодо укладення договору про пайову участь та стягнення заборгованості зі сплати пайових внесків порушує право міської ради на своєчасне отримання коштів, які зараховуються до місцевого бюджету, а також становить загрозу порушення інтересів держави щодо своєчасності та повноти перерахунку реверсних дотацій до державного бюджету з місцевого бюджету (тобто, навів підставу для представництва інтересів держави), а також обґрунтував, у чому, з погляду позивача, полягає порушення цих інтересів (тобто навів підстави позову).

Тому суди першої й апеляційної інстанцій не мали підстав вважати помилковими зазначені доводи прокурора.

Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, встановив, що прокурор зазначив у позовній заяві підставу для здійснення ним представництва. Тобто, прокурор виконав вимогу частини п'ятої статті

175 ЦПК України. Проте суд вважав означену підставу помилковою та вказав, що прокурор не надав докази на підтвердження як цієї підстави представництва (відсутність органу, уповноваженого державою здійснювати функції захисту інтересів держави у спірних правовідносинах, зокрема повноважень звертатися до суду з позовом, який заявив прокурор), так і тієї, яку прокурор у позовній заяві не зазначав (нездійснення або неналежне здійснення захисту інтересів держави органом, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах).

Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів (стаття 57 ЦПК України).

Відповідно до пункту 5 частини 3 статті175 ЦПКУкраїни позовна заява повинна містити зазначення доказів, що підтверджують кожну обставину, наявність підстав для звільнення від доказування. Тобто, у позовній заяві мають бути або зазначені докази на підтвердження обставин, якими обґрунтовані позовні вимоги, або підстави для звільнення від доказування таких обставин (стаття82 ЦПКУкраїни). Вказане відповідає частині 1 статті 81 ЦПК України, згідно з якою кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених частині 1 статті 81 ЦПК України.

Системне тлумачення вказаних приписів дозволяє дійти висновку, що стаття 175 ЦПК України вимагає вказувати у позовній заяві докази на підтвердження підстав заявлених позовних вимог (на підтвердження обставин, якими обґрунтовані ці вимоги). Незгода суду з наведеним у позовній заяві на виконання частини сьомої цієї статті обґрунтуванням прокурора щодо визначеної ним підстави представництва, як і неподання прокурором доказів відсутності органів влади, які мають повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, не є підставою для залишення позову без розгляду, як помилково вважали суди у цій справі.

Оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia ("суд знає закони") під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади, зокрема повноважень органів прокуратури, здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

До подібних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові

від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц, провадження № 14-104/ цс 19.

Відповідно до пунктів 1, 3 частини 3 статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу заступника прокурора Львівської області задовольнити.

Ухвалу Залізничного районного суду м. Львова від 30 серпня 2018 року та постанову Львівського апеляційного суду від 10 грудня 2018 року скасувати, а справу передати до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: Б. І. Гулько

Г. В. Кривцова

Є. В. Синельников

Ю. В. Черняк