Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 05.09.2018 року у справі №2-4930/11

Постанова

Іменем України

03 жовтня 2018 року

м. Київ

справа № 2-4930/11

провадження № 61-24236св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),

суддів: Гулька Б. І., Синельникова Є. В., Хопти С. Ф., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - територіальна громада в особі Дніпровської міської ради,

третя особа - ОСОБА_2,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Дніпровської міської радина ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 15 березня 2017 рокуу складі судді Максюти Ж. І.,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до пункту 4 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У липні 2011 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до територіальної громади в особі Дніпропетровської міської ради, яку було перейменовано на Дніпровську міську раду, третя особа - ОСОБА_2, про визнання права власності в порядку спадкування за законом.

Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 05 грудня 2011 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на земельну ділянку по АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_3

Ухвалюючи судове рішення, встановивши наявність зареєстрованого у встановленому порядку права власності на спірну земельну ділянку, суд першої інстанції виходив з неможливості вирішення питання щодо права власності спадкоємця (ОСОБА_1.) в іншому порядку.

Додатковим рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 04 жовтня 2016 року визнано за ОСОБА_1 право власності на земельну ділянку по АДРЕСА_1, площею 693 кв. м, в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_3, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 року.

Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 15 березня 2017 року у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Дніпропетровської міської ради на додаткове рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 04 жовтня 2016 року відмовлено.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що підстави пропущення строку апеляційного оскарження, вказані заявником, були визнані судом неповажними та залишено його апеляційну скаргу без руху ухвалою від 23 грудня 2016 року, але вимоги вказаної ухвали в зазначений у ній строк виконано не було.

У касаційній скарзі, поданій у квітні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Дніпровська міська рада, посилаючи на порушення апеляційним судом норм процесуального права, просить скасувати оскаржувану ухвалу та передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що Дніпровською міською радоювчасно були відправлені поштою документи на виконання ухвали суду про залишення апеляційної скарги без руху, тому апеляційний суд порушив її право на доступ до правосуддя.

У червні 2017 року ОСОБА_1 подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ заперечення на касаційну скаргу, в якому висловлює свою думку по суті спору та просить залишити касаційну скаргу без задоволення.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У травні 2018 року справу передано до Верховного Суду.

Касаційна скарга підлягає задоволенню.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону ухвала апеляційного суду не відповідає.

Відповідно до частини першої статті 3 ЦПК України у редакції 2004 року, чинній на час розгляду справи судами попередніх інстанцій, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України (стаття 4 ЦПК України 2004 року).

Аналогічна норма міститься й у частині першій статті 5 чинного ЦПК України.

У статті 129 Конституції України закріплені основні засади судочинства, які є конституційними гарантіями права на судовий захист.

Згідно з пунктом 8 частини третьої статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства в Україні є забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом.

Конституційний Суд України у Рішенні від 11 грудня 2007 року № 11-рп/2007 у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_4 щодо офіційного тлумачення положень пункту 8 частини третьої статті 129 Конституції України, частини другої статті 383 КПК України

зазначив, що реалізацією права особи на судовий захист є можливість оскарження судових рішень у судах апеляційної та касаційної інстанцій. Перегляд судових рішень в апеляційному та касаційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів людини і громадянина (абзац третій підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини).

Конституційні гарантії захисту прав і свобод людини і громадянина в апеляційній та касаційній інстанціях конкретизовано в главах 1, 2 розділу V ЦПК України 2004 року, де врегульовано порядок і підстави для апеляційного та касаційного оскарження рішень і ухвал суду в цивільному судочинстві.

Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8).

Право на ефективний судовий захист закріплено також у статті 2 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права 1966 року та в статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» (далі - Конвенція).

За змістом пункту 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини у статті 6 Конвенції, якою передбачено право на справедливий суд, не встановлено вимоги до держав засновувати апеляційні або касаційні суди. Там, де такі суди існують, гарантії, що містяться у вказаній статті, повинні відповідати також і забезпеченню ефективного доступу до цих судів (пункт 25 рішення у справі «Делькур проти Бельгії» (Delcourt v. Belgium) від 17 січня 1970 року та пункт 65 рішення у справі «Гофман проти Німеччини» (Hoffmann v. Germany) від 11 жовтня 2001 року).

Європейський суд з прав людини, розглядаючи справи щодо порушення права на справедливий судовий розгляд, тлумачить вказану статтю як таку, що не лише містить детальний опис гарантій, надаваних сторонам у цивільних справах, а й захищає у першу чергу те, що дає можливість практично користуватися такими гарантіями, - доступ до суду.

Отже, право на справедливий судовий розгляд, закріплене в пункті 1 статті 6 Конвенції, необхідно розглядати як право на доступ до правосуддя.

Тобто, Україна, як учасниця Конвенції повинна створювати умови щодо забезпечення доступності правосуддя як загальновизнаного міжнародного стандарту справедливого судочинства.

Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови виконання процесуальних дій, сукупність цивільних процесуальних прав і обов'язків суб'єктів цивільно-процесуальних правовідносин та гарантій їх реалізації.

ЦПК України (у редакції 2004 року, чинній на час звернення з апеляційною скаргою Дніпровською міською радоюта залишення її без руху) у статті 1 та чинний ЦПК України у статті 2 закріплює, що завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до частини першої статті 73 ЦПК України 2004 року суд поновлює або продовжує строк, встановлений відповідно законом або судом, за клопотанням сторони або іншої особи у разі його пропущення з поважних причин.

Аналогічна правова норма міститься і в частині першій статті 127 ЦПК України.

Застосування передбачених цією нормою правил залежить від виду процесуального строку. У разі, коли процесуальна дія не вчинена у межах строку, встановленого законом, суд може поновити його, якщо строк пропущено з причин, визнаних судом поважними.

Норми ЦПК України не містять вичерпного переліку підстав, які вважаються поважними для вирішення питання про поновлення пропущеного процесуального строку. Такі причини визначаються в кожному конкретному випадку з огляду на обставини справи.

Відповідно до вимог частини третьої статті 297 ЦПК України 2004 року апеляційна скарга залишається без руху також у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, встановлених ст. 294 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом тридцяти днів з моменту отримання ухвали особа має право звернутися до апеляційного суду з заявою про поновлення строків або вказати інші підстави для поновлення строку.

Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку апеляційного оскарження будуть визнані неповажними, суддя-доповідач відмовляє у відкритті апеляційного провадження.

У справі, яка переглядається, ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 23 грудня 2016 року причини пропуску строку на апеляційне оскарження додаткового рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 04 жовтня 2016 року, вказані Дніпровською міською радою були визнані судом неповажними та запропоновано звернутися до апеляційного суду з заявою про поновлення строків з інших підстав.

Відповідно до частини шостої статті 70 ЦПК України 2004 року строк не вважається пропущеним, якщо до його закінчення заява, скарга, інші документи чи матеріали або грошові кошти здано на пошту чи передані іншими відповідними засобами зв'язку.

Дніпровською міською радою до касаційної скарги були додані докази направлення поштою документів на виконання ухвали Апеляційного суду Дніпропетровської області від 23 грудня 2016 року. Зазначені докази підлягають перевірці.

Зважаючи на зазначені обставини, апеляційний суд, вирішуючи питання про поновлення строку на апеляційне оскарження судового рішення суду першої інстанції та відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою Дніпровської міської ради, повинен був перевірити доводи міської ради про поважність причин пропуску процесуального строку, оскільки вони мають суттєве значення для вирішення питання про поновлення цього строку.

Проте, не отримавши заяви Дніпровської міської ради із зазначенням інших підстав для поновлення строк на апеляційне оскарження та, відповідно, не перевіривши їх, апеляційний суд дійшов передчасного висновку про відмову у відкритті апеляційного провадження.

Ураховуючи викладене, оскаржувана ухвала апеляційного суду не може вважатись законною та обґрунтованою, оскільки апеляційний суд формально розглянув питання про відкриття апеляційного провадження, чим фактично позбавив права Дніпровської міської ради на апеляційне оскарження судового рішення, а судові процедури повинні бути справедливими для усіх учасників процесу, ніхто безпідставно не може бути позбавлений права на апеляційне оскарження рішення суду, оскільки це буде порушенням права на справедливий суд, передбаченого статтею 6 Конвенції.

Відповідно до частини третьої та четвертої статті 406 ЦПК України касаційні скарги на ухвали судів першої чи апеляційної інстанцій розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції.

У випадках скасування судом касаційної інстанції ухвал суду першої або апеляційної інстанцій, які перешкоджають провадженню у справі, справа передається на розгляд відповідного суду першої або апеляційної інстанції.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає обґрунтованими та достатніми доводи касаційної скарги для скасування ухвали апеляційного суду, яка перешкоджає провадженню у справі з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 400, 402, 406, 409, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палатиКасаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Дніпровської міської радизадовольнити.

Ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 15 березня 2017 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:Д. Д. Луспеник Б. І. Гулько Є. В. Синельников С. Ф. Хопта Ю. В. Черняк