Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 11.06.2019 року у справі №607/3778/17

Постанова

Іменем України

02 вересня 2019 року

м. Київ

справа № 607/3778/17

провадження № 61-9242св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Крата В. І. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Краснощокова Є.

В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи ОСОБА_1 на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 06 грудня 2018 року у складі судді: Дзюбича В.

Л., та постанову Тернопільського апеляційного суду від 05 квітня 2019 року у складі колегії суддів: Ткач О. І., Гірського Б. О., Бершадської Г. В.,

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2017 року ОСОБА_1 звернувся із позовом до ОСОБА_2 про визнання такою, що втратила право користування житловим приміщенням та зняття її з реєстрації.

Позовна заява обґрунтована тим, що ОСОБА_1 є одноосібним власником житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1.

Позивач вказував, що 24 лютого 2001 року між сторонами зареєстровано шлюб, який розірвано 30 серпня 2013 року. Після розірвання шлюбу ОСОБА_2 не користується житловим приміщенням більше 3 років. З моменту розірвання шлюбу відповідач за місцем реєстрації не проживає, її речі та майно у будинку відсутні, вона не сплачує комунальних послуг та не несе жодних витрат по утриманню житла.

Будь-яких перешкод відповідачу щодо проживання та користування житловим будинком він не чинив. Ніякої домовленості чи договору стосовно того, що відповідач буде проживати у належному йому на праві власності будинку немає і відповідач протягом 4-х років не проживає за місцем реєстрації.

ОСОБА_1, з урахуванням зменшення позовних вимог, просив зняти ОСОБА_2 з реєстрації за адресою АДРЕСА_1.

Короткий зміст рішень суду першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 06 грудня 2018 року, залишеним без змін постановою Тернопільського апеляційного суду від 05 квітня 2019 року, в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення судів першої та апеляційної інстанцій мотивовані тим, що позивачем не надано суду доказів на підтвердження того, що житловий будинок АДРЕСА_1 є його особистою приватною власністю, а також доказів того, що відповідач в установленому порядку позбавлена права власності на жиле приміщення. За час шлюбу ОСОБА_1 уклав договір купівлі-продажу житлового будинку АДРЕСА_1, який посвідчено приватним нотаріусом Денисюком І. Л. 10 жовтня 2005 року за реєстровим номером 11725. Згідно пункту 5 договору купівлі-продажу від 10 жовтня 2005 року, покупець засвідчив, що на момент укладення цього договору він перебував у зареєстрованому шлюбі з громадянкою ОСОБА_2 і цей житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами набувається ними за взаємною згодою як спільна сумісна власність. Тому житловий будинок АДРЕСА_1, який придбаний за період шлюбу, є спільною сумісною власністю сторін.

Аргументи учасників справи

У травні 2019 рокуОСОБА_1 засобами поштового зв'язку подав касаційну скаргу, в якій просив скасувати оскаржені рішення та передати справу на новий розгляд. При цьому посилався на неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди, встановивши, що згідно реєстраційного посвідчення, виданого Тернопільським МБТІ 19 жовтня 2005 року вказаний житловий будинок був зареєстрований за ОСОБА_3 на праві приватної власності, зробили неправильний висновок про відмову в задоволенні позову. Дійсно, як ОСОБА_1, міг подати ще якісь докази того, що ОСОБА_2 позбавлена права власності на житлове приміщення, коли ОСОБА_2 взагалі не мала належним чином оформленого документу на право власності на будинок (чи його частину). Вказує, що як можна позбавляти права власності особу на нерухоме майно, коли вона взагалі не є власником даного майна. Відповідач ОСОБА_2 бере участь в інших судових процесах, має невиконані боргові зобов'язання, більше чотирьох років не проживає за зареєстрованою адресою, але при цьому не виконала свого обов'язку та не сповістила орган реєстрації про своє фактичне місце перебування.

Короткий зміст ухвали суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 22 травня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі.

Позиція Верховного Суду

Колегія суддів відхиляє аргументи, які викладені в касаційній скарзі, з таких мотивів.

Суди встановили, що сторони у справі перебували в шлюбі з 24 лютого 2001 року по 30 серпня 2013 року і є батьками неповнолітнього ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Під час шлюбу ОСОБА_1 уклав договір купівлі-продажу житлового будинку АДРЕСА_1, який посвідчено приватним нотаріусом Денисюком І. Л. 10 жовтня 2005 року за реєстровим номером 11725.

У пункті 5 договору купівлі-продажу від 10 жовтня 2005 року, покупець засвідчив, що на момент укладення цього договору він перебував у зареєстрованому шлюбі з громадянкою ОСОБА_2 і цей житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами набувається ними за взаємною згодою як спільна сумісна власність.

10 жовтня 2005 року ОСОБА_1 уклав кредитний договір із АКІБ "УкрСиббанк" про позику грошових коштів в іноземній валюті в розмірі 50 000 доларів США та договір іпотеки житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами за адресою:

АДРЕСА_1. У житлового будинку АДРЕСА_1 зареєстровані: позивач ОСОБА_1, відповідач ОСОБА_2 та їх син ОСОБА_3.

Суди встановили, що відповідач є співвласником спірного житлового приміщення і не позбавлена права власності.

Відповідно до абзацу 3 частини 1 статті 7 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" зняття з реєстрації місця проживання особи здійснюється на підставі судового рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, про виселення, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою.

У постанові у постанові Верховного Суду України від 16 січня 2012 року у справі № 6-57цс11 зроблено висновок, що "у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права, зокрема, із позовом про усунення перешкод у користуванні власністю. У разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном, власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, зокрема, шляхом зняття особи з реєстрації місця проживання, пред'явивши разом з тим одну із таких вимог: 1) про позбавлення права власності на житлове приміщення; 2) про позбавлення права користування житловим приміщенням; 3) про визнання особи безвісно відсутньою; 4) про оголошення фізичної особи померлою. Таким чином вирішення питання про зняття особи з реєстраційного обліку залежить, зокрема, від вирішення питання про право користування такої особи жилим приміщенням".

Згідно частини 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених частини 1 статті 81 ЦПК України.

За таких обставин суди обґрунтовано відмовили в задоволенні позову.

Колегія суддів відхиляє аргумент касаційної скарги про те, що згідно реєстраційного посвідчення, виданого Тернопільським МБТІ 19 жовтня 2005 року житловий будинок був зареєстрований за ОСОБА_3, а ОСОБА_2 взагалі не має належним чином оформленого документу на право власності на будинок (чи його частину).Оскільки тлумачення сімейного законодавства свідчить, що спільною сумісною власністю подружжя можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були набуті.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про те, що оскаржені рішення постановлено без додержання норм матеріального та процесуального права, і зводяться до переоцінки доказів у справі, що, відповідно до положень статті 400 ЦПК України, знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду. У зв'язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, оскаржені рішення без змін, а тому судовий збір за подання касаційної скарги покладається на особу, яка подала касаційну скаргу.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 06 грудня 2018 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 05 квітня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. І. Крат

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков