Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 12.11.2018 року у справі №357/10904/17

Постанова

Іменем України

03 березня 2020 року

м. Київ

справа № 357/10904/17

провадження № 61-44683св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.,

суддів: Дундар І. О. (суддя-доповідач), Журавель В. І., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,

учасники справи:

позивач -публічне акціонерне товариство «ПроКредит Банк»,

відповідач - ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 10 квітня 2018 року у складі судді Бондаренко О. В. та постанову Апеляційного суду Київської області від 14 серпня 2018 року у складі колегії суддів: Березовенко Р. В., Лівінського С. В., Олійника В. І.,

ВСТАНОВИВ:

Історія справи

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2017 року позивач звернувся до суду з позовом про стягнення кредитної заборгованості.

Позов мотивований тим, що між публічним акціонерним товариством «ПроКредит Банк» (далі - ПАТ «ПроКредит Банк») та ОСОБА_1 було

укладено Рамкову угоду №FW601.661 від 17 вересня 2013 року, відповідно до умов якої позивач здійснив кредитування відповідача на підставі наступного кредитного договору.

25 жовтня 2016 року між позивачем та відповідачем укладено Договір про надання траншу №1.44613/ FW601.661, згідно якого відповідачу надано кредит на наступних умовах: сума кредиту 322 250 гривень, процентна ставка 23,00% річних, строк 24 місяці.

В забезпечення виконання зобов`язань відповідача за Кредитним договором із АТ «ПроКредит Банк» укладено Договір поруки №304671-ДП1 від 17 вересня 2013 року з ОСОБА_2 .

У відповідача утворилася та існує перед позивачем заборгованість за кредитним договором, що складається із заборгованості: 271 179,84 грн. - капітал, 20 037,04 грн. - проценти, 1 029,37 грн. - проценти за неправомірне користування кредитом, 50 511,79 грн. - пеня, а всього 342 758, 04 грн.

Умовами вищезазначеної Рамкової угоди п.8.2.1 передбачено, що кредитор в праві вимагати дострокового погашення кредиту у разі прострочення погашення грошових зобов`язань за цим Договором тривалістю більше ніж три банківські дні. Умовами Рамкової угоди (пункт 8.6 та пункт 8.7) передбачено, що при прострочені погашення грошових зобов`язань за цим Договором тривалістю більш ніж 30 календарних днів позичальник зобов`язаний повністю достроково погасити кредит не пізніше ніж через 3 банківські дні з дати настання тридцятого дня прострочення незалежно від того, чи Кредитор пред`явив йому вимогу, якщо інше не буде погоджено з Кредитором. При цьому кредитор вправі самостійно та без повідомлення позичальника приймати рішення про збільшення строку прострочення, необхідного для такого дострокового погашення чи строку, в який має бути здійснено таке погашення.

Керуючись вказаними положеннями законодавства та договору, позивач надіслав ОСОБА_1 вимогу про повне дострокове погашення кредиту, яка була отримана ним. Умовами Рамкової угоди (пункт 8.4) передбачено, що позичальник зобов`язаний достроково погасити кредит протягом п`яти днів з дня відправлення Вимоги.

Проте, відповідач ОСОБА_1 не виконав вимогу і взяті на себе зобов`язання та до цього моменту кредит залишається непогашеним.

У зв`язку з виникненням заборгованості відповідача ОСОБА_1 , позивач звернувся до поручителя ОСОБА_2 з вимогою про виконання зобов`язання

відповідача відповідно до умов Договору поруки. Однак, вимоги АТ «ПроКредит Банку» не були виконані і погашення на підставі договору поруки не відбулося.

Просили стягнути солідарно на користь ПАТ «ПроКредитБанк» з позичальника ОСОБА_1 та з поручителя ОСОБА_2 заборгованість за договором про надання траншу №1.44613/ FW601.661 від 25 жовтня 2016 року, який є невід`ємною частиною Рамкової угоди №FW601.661 від 17 вересня 2013 року, а саме: 271 179,84 грн. - капітал, 20 037,04 грн. - проценти, 1 029,37 грн. - проценти за неправомірне користування кредитом, 50 511,79 грн. - пеня, а всього 342 758, 04 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови апеляційної інстанції

Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 10 квітня 2018 року, залишеним без змін постановою Апеляційного суду Київської області від 14 серпня 2018 року позов ПАТ «ПроКредит Банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , про стягнення кредитної заборгованості, задоволено частково.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПАТ «ПроКредит Банк» заборгованість за Договором про надання траншу № 1.44613/FW601.661 від 25 жовтня 2016 року, який є невід`ємною частиною Рамкової угоди № FW601.661 від 17 вересня 2013 року, а саме: суму капіталу -241 179,84 грн., суму процентів - 20 037,04 грн., суму процентів за неправомірне користування кредитом - 1029,37 грн., суму пені - 50511,79 грн., всього 312758,04 грн.

Вирішено питання про стягнення судових витрат. В решті вимог відмовлено.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суди виходили з того, що відповідачі не виконали зобов`язання за договором, врахували, що борг відповідачів за Договором про надання траншу № 1.44613/FW601.661 від 25 жовтня 2016 року, який є невід`ємною частиною Рамкової угоди № FW601.661 від 17 вересня 2013 року перед позивачем на час прийняття судового рішення погашено лише частково, а саме в сумі 30 000,00 грн.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У грудні 2018 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 10 квітня 2018 року та постанову Апеляційного суду Київської області від 14 серпня 2018 рокускасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що рішенням господарського суду Київської області від 08 грудня 2017 року позов ПАТ «ПроКредит Банк» задоволено повністю, стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «КБ» (далі - ТОВ «КБ») на користь ПАТ «ПроКредит Банк» 271 179, 84 грн боргу по капіталу згідно Договору про надання траншу № 1.44613/FW601.661 від 25 жовтня 2016 року, який є невід`ємною частиною Рамкової угоди № FW601.661 від 17 вересня 2013 року, 20 037,04 грн боргу по процентам, 1 029,37 грн боргу по процентам за неправомірне користування кредитом та 4 383,69 грн. Фактично відбулося подвійне стягнення суми кредиту на користь банку як з боржника та поручителя ОСОБА_2 , так із поручителя ТОВ «КБ». Незалучення до справи в якості третьої особи ТОВ «КБ» призвело до встановлення хибної інформації щодо суми, яку ТОВ «КБ» сплатило банку на виконання рішення господарського суду Київської області. Не погоджується із стягненням пені у розмірі 50 511,79 грн., яка не мотивована судами. Вважає, що банком повторно заявлено вимогу про стягнення пені за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання. За період з 25 листопада 2016 року по 08 вересня 2017 року позичальником було вже сплачено банку як пеню так і проценти, донараховані банком за неправомірне користування кредитом. Суди не врахували сплачені суми у розмірі 30 000,00 грн та 8 000,00 грн.

Позиція інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надано.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 27 грудня 2018 року поновлено ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження, відкрито касаційне провадження у даній справі, витребувано справу № 357/10904/17 із суду першої інстанції.

У лютому 2019 року цивільна справа № 357/10904/17 надійшла до Верховного Суду та передана судді-доповідачу Лесько А. О.

На підставі розпорядження заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного цивільного суду від 02 жовтня 2019 року № 1750/0/226-19 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи.

02 жовтня 2019 року справа № 357/10904/17 передана судді-доповідачу Дундар І. О.

Ухвалою Верховного Суду від 21 лютого 2020 року справа № 357/10904/17 призначена до судового розгляду.

Відповідно до пункту 2 розділу II «;Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-IX, який набрав чинності 08 лютого 2020 року, установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Позиція Верховного Суду

Колегія суддів частково приймає аргументи викладені в касаційній скарзі з огляду на наступне.

Судами встановлено, 17 вересня 2013 року між ПАТ «ПроКредит Банк» (Кредитор) та фізичною особою ОСОБА_1 (Позичальник) укладено Рамкову угоду № FW601.661, за умовами якої кредитор зобов`язався на підставі угоди здійснювати кредитування позичальника у межах лімітів умов кредитування у порядку і на умовах, визначених угодою та кредитними договорами, а позичальник - належно виконати усі умови, необхідні для отримання кредитів, своєчасно і належно здійснювати погашення грошових зобов`язань, а також належно виконувати усі інші зобов`язання, передбачені угодою та кредитними договорами.

25 жовтня 2016 року між ПАТ «ПроКредит Банк» (Кредитор) та ОСОБА_1 укладено Договір про надання траншу № 1.44613/FW601.661, за умовами якого кредитор на підставі та на умовах Рамкової Угоди № FW601.661 від 17 вересня 2013 року, а також цього договору, зобов`язався надати позичальнику кредит, а позичальник - належно виконати усі умови, необхідні для його отримання, належно здійснювати погашення грошових зобов`язань та виконання усіх інших зобов`язань, передбачених Рамковою угодою та Договором. Рамковою угодою та цим договором. Кредит було видано на таких умовах: розмір кредиту 322 250, 00 грн., строк користування 24 місяців, від дати видачі кредиту включно, проценти: тип процентної ставки змінювана, 23% річних, виходячи з 360 календарних днів у році, цільове призначення кредиту - рефінансування кредитів, отриманих на підставі: Договору про надання траншу №601.44024/ FW601.661 від 17 вересня 2013 року; Договору про надання траншу №601.44459/ FW601.661 від 11 липня 2014 року.

Відповідач ОСОБА_1 з умовами договорів був ознайомлений при їх укладенні, підписав вказану рамкову угоду і договір та отримав кредит в обумовленій сумі, однак умови порушив.

17 вересня 2013 року між ПАТ «ПроКредит Банк» та ОСОБА_2 було укладено та підписано договір поруки №304671-ДП1, в забезпечення виконання зобов`язання рамкової угоди № FW601.661 від 17 вересня 2013 року з усіма діючими та майбутніми змінами та/або доповненнями до неї.

АТ «ПроКредит Банк» на адресу ОСОБА_1 надіслав вимогу вих. №1-2/17/2345, про повне дострокове погашення кредиту, з якої вбачається, що АТ «ПроКредит Банк» повідомляє, про істотне та тривале порушення ним умов Договору про надання траншу №1.44613/FW601.661 від 25 жовтня 2016 року у вигляді прострочення доплати платежів, передбачених договором. На дату цієї вимоги загальний строк прострочення складає 186 днів. Згідно з умовами договору у разі виникнення заборгованості більш ніж 3 банківські дні Банк набуває право вимагати повне дострокове погашення кредиту.

ОСОБА_1 вимогу про повне дострокове погашення кредиту отримав 05 вересня 2017 року.

Згідно наданого позивачем розрахунку, заборгованість відповідача ОСОБА_1 за договором №1.44613/FW601.661 від 25 жовтня 2016 року станом на 08 вересня 2017 року становить 342 758 грн. 04 коп., яка складається з боргу по капіталу: 271 179,84 грн, боргу по процентам: 20 037, 04 грн, процентів за неправомірне користування кредитом: 1 029, 37 грн, пені: 50 511, 79 грн.

АТ «ПроКредит Банк» на адресу ОСОБА_2 надіслав вимогу вих. №1-2/17/2344, про виконання зобов`язань за договором поруки, з якої вбачається, що відповідно до договору поруки №304671-ДП1 від 17 вересня 2013 року вона взяла на себе обов`язок відповідати за зобов`язаннями ОСОБА_1 , що виникають з умов Рамкової угоди № FW601.661 від 17 вересня 2013 року та договорів укладених на її підставі, кредитного договору №1.44613/FW601.661 від 25 жовтня 2016 року. Договором поруки передбачено, що поручитель зобов`язаний належно повністю виконати зобов`язання позичальника у випадку та з моменту виникнення заборгованості позичальника. У зв`язку з тим, що позичальником порушено умови кредитного договору та прострочено виконання його грошових зобов`язань перед Банком.

ОСОБА_2 вимогу про виконання зобов`язань за договором поруки отримала 07 вересня 2017 року.

11 липня 2014 року між ПАТ «ПроКредит Банк» та ТОВ "КБ" укладено договір поруки № 303620-ДП1, за умовами якого поручитель поручився перед кредитором за виконання усіх зобов`язань позичальника у їх повному обсязі як солідарний із позичальником боржник.

Рішенням Господарського суду Київської області від 08 грудня 2017 року стягнуто з ТОВ "КБ" на користь ПАТ «ПроКредит Банк» 271 179, 84 грн боргу по капіталу згідно Договору про надання траншу № 1.44613/FW601.661 від 25 жовтня 2016 року, який є невід`ємною частиною Рамкової угоди № FW601/661 від 17 вересня 2013 року, 20 037,04 грн боргу по процентам, 1 029,37 грн боргу по процентам за неправомірне користування кредитом та 4 383,69 грн судового збору.

08 грудня 2017 року між ТОВ «КБ» та ПАТ «ПроКредит Банк» уклали договір № 1, про порядок виконання рішення Господарського суду Київської області від 08.12.2017 року у справі №911/3030/17, про стягнення заборгованості перед Кредитором за Рамковою угодою № FW601.661 від 17 вересня 2013 року, Договором про надання траншу № 1.44613/FW601.661 від 25 жовтня 2016 року та Договорами поруки №303620-ДПІ від 11 липня 2014 року. Заборгованість боржника складається із суми, що встановлена рішенням суду станом на 08 вересня 2017 року та суми, що встановлена за погодженням сторін, виходячи з Кредитних договорів та цього договору.

Як свідчить тлумачення статті 526 ЦК України цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов`язання, що полягають у його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Це правило є універсальним і підлягає застосуванню як до виконання договірних, так і недоговірних зобов`язань. Недотримання умов виконання призводить до порушення зобов`язання.

Частиною першою статті 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина перша статті 628 ЦК України).

Згідно зі статтею 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Особи, які спільно дали поруку, відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки.

Норми закону, якими врегульована порука, не містять положень щодо солідарної відповідальності поручителів за різними договорами, якщо договорами поруки не передбачено іншого, у разі укладення між ними кількох договорів поруки на виконання одного й того самого зобов`язання між ними не виникає солідарної відповідальності.

Кредитор, керуючись статтею 543 ЦК України, має право на свій розсуд пред`явити вимогу до боржника й кожного з поручителів разом чи окремо, в повному обсязі чи частково, але поручитель, що виконав зобов`язання, не вправі пред`явити вимогу до іншого поручителя на предмет розподілу відповідальності перед кредитором.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року у справі № 6-35цс15 зазначено, що «висновки судів апеляційної та касаційної інстанцій про стягнення солідарно з поручителів суми заборгованості за кредитним договором не узгоджуються з вимогами статті 554 ЦК України та умовами договорів поруки, оскільки у справі, яка переглядається, встановлено, що зобов`язання забезпечувалося кількома поручителями, які надали поруку за різними самостійними договорами поруки. У такому випадку останні не несуть солідарної відповідальності перед кредитором. Кредитор має право пред`явити вимогу до кожного з поручителів на підставі відповідного договору. Ураховуючи викладене, а також те, що ні нормами закону, ні умовами договорів поруки не встановлена солідарна відповідальність поручителів, підстави для солідарного стягнення з поручителів кредитної заборгованості згідно з вимогами частини третьої статті 554 ЦК України відсутні».

Банком укладались договори поруки, за якими кожен із поручителів - ОСОБА_2 та ТОВ «КВ» поручилися відповідати перед кредитором разом із позичальником як солідарні боржники, хоч і за порушення умов одного й того ж кредитного договору.

Норми права, що регулюють інститут поруки, не передбачають солідарної відповідальності поручителів між собою за різними договорами поруки, якщо цими договорами не передбачено іншого.

Ураховуючи викладене, а також те, що ні нормами закону, ні умовами договорів поруки не встановлена солідарна відповідальність поручителів, підстави для солідарного стягнення з поручителів кредитної заборгованості згідно з вимогами статті 554 ЦК України відсутні.

Отже, пред`явлення вимоги до одного з поручителів не свідчить про не можливість пред`явлення вимоги до боржника та іншого поручителя повністю або в іншій частині.

Наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено у частині другій статті 1050 ЦК України. Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12-ц (провадження №14-10цс18) відступлено від висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 02 грудня 2015 року у справі № 6-249цс15, та зроблено висновок, що «після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання».

В матеріалах справи наявна вимога про дострокове погашення кредиту, направлена на ім`я ОСОБА_1 , з якої вбачається, що боржнику повідомлено про наявність заборгованості в розмірі 304969,34 грн та запропоновано погасити існуючу заборгованість.

Отже сторонами змінено строк виконання основного зобов`язання, після спливу якого припиняється нарахування процентів та пені.

В той же час звертаючись до суду з позовом ПАТ «ПроКредит Банк» просили стягнути заборгованість в загальній сумі 342 758,04 грн.

Відповідно до частин першої та другої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Апеляційній суд на зазначені вимоги закону та обставини справи уваги не звернув, не з`ясував коли настав строк виконання основного зобов`язання, який дійсний розмір заборгованості за кредитним договором в частині процентів та пені та дійшов передчасного висновку про залишення без змін рішення суду першої інстанціїв частині стягнення процентів та пені.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

За таких обставин доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що постанова апеляційного суду в частині стягнення процентів та пені прийнята з порушенням норм процесуального права. Це унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає необхідним касаційну скаргу задовольнити частково, постанову апеляційного суду в частині стягнення процентів та пені скасувати, передати справу в цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

В частині стягнення заборгованості по сумі капіталу доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржені судові рішення постановлені без додержанням норм матеріального і процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, що знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.

Керуючись статями 400, 410, 411 ЦПК України (в редакцій, чинній станом на 07 лютого 2020 року), Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Апеляційного суду Київської області від 14 серпня 2018 року в частині позовних вимог публічного акціонерного товариства «ПроКредит Банк» до

ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення суми капіталу 241 179,84 грн. залишити без змін.

Постанову Апеляційного суду Київської області від 14 серпня 2018 року в частині позовних вимог публічного акціонерного товариства «ПроКредит Банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення суми процентів 20 037,04 грн, суми процентів за неправомірне користування кредитом 1029,37 грн та суми пені - 50511,79 грнскасувати, передати справу в цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: І. О. Дундар

В. І. Журавель

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук