Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 17.12.2018 року у справі №278/2391/17

Постанова

Іменем України

27 серпня 2020 року

м. Київ

справа № 278/2391/17

провадження № 61-21780св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Ступак О. В., Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач - Акціонерне товариство "Державний ощадний банк України" в особі філії - Житомирське обласне управління Акціонерного товариства "Державний ощадний банк України",

відповідачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" в особі філії - Житомирське обласне управління Акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" на постанову Житомирського апеляційного суду від 04 листопада 2019 року у складі колегії суддів: Коломієць О. С., Шевчук А. М., Талько О. Б.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів

У жовтні 2017 року Публічне акціонерне товариство "Державний ощадний банк України" (далі - ПАТ "Ощадбанк" або Банк) звернулось із позовом до суду, в якому, з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог, просило винести рішення про стягнення з ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 заборгованість за кредитним договором від 15 липня 2008 року в розмірі 630 568,82 грн, яка виникла у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем умов цього договору, а також понесені судові витрати.

Рішенням Житомирського районного суду Житомирської області від 29 травня 2018 року позов Банка задоволено. Стягнуто в солідарному порядку з ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 на користь ПАТ "Ощадбанк" заборгованість за договором про іпотечний кредит від 15 липня 2008 року № 438 в сумі 630 568,82 грн. Стягнуто в дольовому порядку з відповідачів на користь позивача судовий збір у сумі 16 629,70 грн, тобто по 5 543,24 грн з кожного із відповідачів.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив із того, що у зв'язку із невиконанням ОСОБА_1 умов кредитного договору утворилася заборгованість, яка підлягає стягненню з позичальника та поручителів у солідарному порядку. Крім того, розірвання кредитного договору у даному випадку не припиняє зобов'язання між сторонами, оскільки кредитор повністю не виконав умови цього договору. Також Банком не пропущена позовна давність для звернення до суду із позовом через сплату позичальником 26 червня 2017 року в рахунок погашення заборгованості коштів на суму 284 409,39 грн.

Постановою Житомирського апеляційного суду від 04 листопада 2019 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 задоволено. Рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 29 травня 2018 року скасовано та ухвалено нове судове рішення про відмову у задоволенні позову ПАТ "Ощадбанк" в особі філії - Житомирське обласне управління АТ "Ощадбанк ". Стягнуто з ПАТ "Ощадбанк" в особі філії - Житомирське обласне управління АТ "Ощадбанк" на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 14 187,70 грн.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив з того, що Банком до суми заборгованості також включена і сума боргу, що була стягнута за рішенням Житомирського районного суду Житомирської області від 19 листопада 2012 року у цивільній справі № 2-128/12, яке виконане в повному обсязі у лютому 2018 року, а також відсотки та пеню, нараховані позивачем після розірвання договору.

Банк не мав право нараховувати проценти та пеню за кредитним договором після його розірвання та зараховувати сплачені відповідачем кошти на їх погашення.

Починаючи з 30 листопада 2012 року, позивач має право на отримання гарантій належного виконання зобов'язання відповідачем відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), а не у вигляді стягнення процентів та пені за умовами договору. Проте такі вимоги до суду пред'явлені не були.

Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи

У грудні 2019 року Акціонерне товариство "Державний ощадний банк України" (постановою Кабінету Міністрів України від 05 червня 2019 року № 568 "Питання акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" тип ПАТ "Ощадбанк" змінено з публічного на приватне та перейменовано в Акціонерне товариство "Державний ощадний банк України ", далі - АТ "Ощадбанк") в особі філії - Житомирське обласне управління АТ "Ощадбанк" звернулось засобами поштового зв'язку до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Житомирського апеляційного суду від 04 листопада 2019 року у вищевказаній справі, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального правата порушення норм процесуального права, просить постанову суду апеляційної інстанції скасувати та залишити без змін рішення суду першої інстанції. Позивач у касаційній скарзі просив також на період розгляду його касаційної скарги зупинити виконання оскаржуваної постанови апеляційного суду.

У касаційній скарзі заявник вказує на те, що апеляційним судом під час розгляду апеляційної скарги ОСОБА_1 не було враховано того факту, що рішенням Житомирського районного суду Житомирської області від 19 листопада 2012 року у цивільній справі № 2-128/12 звернуто стягнення на предмет іпотеки у визначеній вартості, а не стягувався борг за договором про іпотечний кредит від 15 липня 2008 року № 438. Прийняте судом рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки з метою погашення боргу за договором про іпотечний кредит від 15 липня 2008 року № 438 виконано в порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження", тобто шляхом продажу з прилюдних торгів, які боржником/іпотекодавцем не оскаржувалися. За рахунок коштів, отриманих від реалізації предмету іпотеки, лише частково погашено борг за кредитом, про що зазначено державним виконавцем в постанові про закінчення виконавчого провадження - "фактичне виконання рішення суду", матеріали якого судом не досліджувались. Внаслідок розірвання договору про іпотечний кредит від 15 липня 2008 року № 438 визначення вартості іпотечного майна для погашення боргу та продажу предмету іпотеки і була визначена сума боргу та встановлена його різниця, яка могла бути стягнута у відповідності до рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 29 травня 2018 року.

Також заявник зазначає, що наведені в апеляційній скарзі доводи відповідача ОСОБА_1 про подвійне стягнення боргу не відповідають дійсності та реальним обставинам справи, у тому числі письмовим доказам, що знаходяться в ній.

Апеляційним судом під час розгляду апеляційної скарги не було належним чином здійснено перевірку та не надано правову оцінку наданим розрахункам суми заборгованості відповідачів, що надані до суду першої інстанції; факту не стягнення суми боргу, визначеної рішенням Житомирського районного суду Житомирської області від 19 листопада 2012 року у цивільній справі № 2-128/12, в повному обсязі; факту припинення нарахування Банком після розірвання договору процентів за користуванням кредитом та пені, що свідчить про те, що загальна сума боргу відповідачів збільшена не була.

Від інших учасників справи не надходило відзивів на касаційну скаргу АТ "Ощадбанк" в особі філії - Житомирське обласне управління АТ "Ощадбанк".

Рух справи у суді касаційної інстанції

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями провадження № 61-21780ск19 призначено судді-доповідачу Гулейкову І. Ю.

Ухвалою Верховного Суду від 11 грудня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано матеріали справи № 278/2391/17 із Житомирського районного суду Житомирської області, відмовлено АТ "Ощадбанк" в особі філії - Житомирське обласне управління АТ "Ощадбанк" у задоволенні клопотання про зупинення виконання постанови Житомирського апеляційного суду від 04 листопада 2019 року, встановлено учасникам справи строк для подачі відзиву на касаційну скаргу.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною 3 статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини другої розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

Згідно з частиною 2 статті 389 ЦПК України (у редакції станом на дату подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини 1 статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням частини 1 статті 402 ЦПК України.

За змістом частини 1 статті 410 ЦПК України (у редакції станом на дату подання касаційної скарги) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, апостанова суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки її ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій

Судамивстановлено, що 15 липня 2008 року між Відкритим акціонерним товариством "Державний ощадний банк України" (далі - ВАТ "Ощадбанк" або також Банк), правонаступником якого є ПАТ "Ощадбанк", та ОСОБА_1 укладений договір про іпотечний кредит № 438, за умовами якого відповідачу наданий кредит у розмірі 804 366,00 грн на умовах, визначених договором, з терміном повернення до 14 липня 2025 року.

Виконання зобов'язань позичальником за вказаним договором забезпечено договорами поруки, які укладені 15 липня 2008 року між Банком, ОСОБА_2, ОСОБА_3 з кожним окремо.

Рішенням Житомирського районного суду Житомирської області від 19 листопада 2012 року у цивільній справі № 2-128/12 за позовом Банку до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_5 в рахунок погашення заборгованості станом на 25 жовтня 2012 року за договором про іпотечний кредит від 15 липня 2008 року № 438 в розмірі 1 356 826,98 грн, що складається із залишку непогашеного кредиту в розмірі 801
731,00 грн, залишку нарахованих та не сплачених відсотків в розмірі 435 576,86

грн, залишку нарахованої і не сплаченої пені за несвоєчасне щомісячне погашення кредиту в розмірі 119 519,12 грн, звернуто стягнення на предмет іпотеки оціночною вартістю 804 366,00 грн, а саме: житловий будинок та земельну ділянку площею 0,2500 га, що розташовані по АДРЕСА_1, що належить на праві власності ОСОБА_1, шляхом продажу на публічних торгах за ціною, що буде встановлена в рамках виконавчого провадження відповідно до ринкової вартості.

Вказаним рішенням, що набрало законної сили 30 листопада 2012 року, також вирішено розірвати укладений між Банком та ОСОБА_1 договір про іпотечний кредит від 15 липня 2008 року № 438.

14 лютого 2018 року державним виконавцем Житомирського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Житомирській області винесено постанову про закінчення виконавчого провадження № 39374961 за виконавчим листом від 01 лютого 2013 року № 2-128/12, виданим на виконання судового рішення № 2-128/12 у зв'язку з реалізацією майна та його повним виконанням.

У період з 30 листопада 2012 року по 09 лютого 2018 року в рахунок погашення заборгованості за договором здійснено п'ять платежів на загальну суму 766 487,21
грн, що підтверджується квитанціями, які долучені до матеріалів справи, у тому числі 21 червня 2017 року від реалізації іпотечного майна Банком отримано 288
063,39 грн.

Позивач просив у своїй позовній заяві стягнути з відповідачів заборгованість за договором від 15 липня 2008 року № 438, яка утворилась станом на 05 жовтня 2017 року на загальну суму 1 108 646,64 грн, яка складалась із суми непогашеного тіла кредиту в розмірі 801 731,00 грн, нарахованих та несплачених відсотків в розмірі 179 825,25 грн та пені в сумі 127 090,39 грн.

У зв'язку з частковим погашенням заборгованості після розірвання договору позивачем зменшено позовні вимоги, і остаточно позивач у своїй уточненій позовній заяві просив суд стягнути з відповідачів заборгованість, що утворилась станом на 12 лютого 2018 року, в розмірі 630 568,82 грн, яка складається із залишку непогашеного кредиту в розмірі 503 478,43 грн та залишку нарахованої і несплаченої пені в розмірі 127 090,39 грн.

Нормативно-правове обґрунтування

На підставі частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог статтею 526 ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

На підставі статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до частини 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (частина 2 статті 625 ЦК України).

Згідно зі статтею 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Частинами 2 -3 статті 653 ЦК України передбачено, що у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються. У разі зміни або розірвання договору зобов'язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Якщо договір змінюється або розривається у судовому порядку, зобов'язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили.

Відповідно до частин 1 та 3 статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручителем може бути одна або кілька осіб.

Згідно з частиною 1 статті 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки (частина 2 статті 554 ЦК України).

Порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання (частина 1 статті 559 ЦК України). Згідно зі статтею 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до частини 4 статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що ні позичальник, ні поручителі в добровільному порядку належним чином не виконували взяті на себе зобов'язання перед Банком з повернення отриманих ОСОБА_1 кредитних коштів, тривале порушення боргових зобов'язань останнім в причинно-наслідковому зв'язку потягнуло за собою появу заборгованості, а поручителі - відповідачі ОСОБА_2, ОСОБА_3 відповідно до закону відповідають перед позивачем у тому ж обсязі, що і відповідач ОСОБА_1, відтак є солідарними боржниками, на що апеляційний суд правильно звернув увагу, що суд першої інстанції не надав належної оцінки рішенню Житомирського районного суду Житомирської області від 19 листопада 2012 року у цивільній справі № 2-128/12, що набрало законної сили 30 листопада 2012 року, яким розірвано укладений між позивачем та ОСОБА_1 договір про іпотечний кредит від 15 липня 2008 року № 438, Банк не мав права нараховувати (збільшувати) проценти та пеню за цим договором після його розірвання та зараховувати отримані кошти на їх погашення чи пред'являти у позові до стягнення суми - складові заборгованості, погашені в процесі реалізації іпотечного майна, дійшовши обґрунтованого висновку про необхідність скасування рішення суду першої інстанції та прийняття рішення про відмову в задоволенні позову.

Також апеляційний суд правильно зазначив, що з моменту розірвання кредитного договору у позичальника залишається обов'язок повернути позивачеві заборгованість, нараховану за договором станом на день його розірвання, а кредитодавець втрачає право нараховувати передбачені кредитним договором проценти та неустойку за період після розірвання цього договору. Права й інтереси кредитодавця у правовідносинах з позичальником після розірвання кредитного договору забезпечені частиною 2 статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання. Водночас такі вимоги до суду Банком пред'явлені не були.

Посилання заявника у касаційній скарзі на те, що апеляційний суд не врахував того факту, що рішенням Житомирського районного суду Житомирської області від 19 листопада 2012 року у цивільній справі № 2-128/12 звернуто стягнення на предмет іпотеки у визначеній вартості, а не стягувався борг за договором про іпотечний кредит від 15 липня 2008 року № 438, за рахунок коштів, отриманих від реалізації предмету іпотеки, а також того, що борг за кредитом було погашено лише частково та позивачем пред'явлена до стягнення сума боргу, визначена як відповідна різниця, відхиляються колегією суддів, оскільки в тексті оскаржуваної постанови апеляційним судом враховано, що 288 063,93 грн отримані позивачем у червні 2017 року від реалізації іпотечного майна (згідно з призначенням платежу платіжного доручення від 22 червня 2017 року № 2152, що міститься в матеріалах справи, це стягнута з поручителя ОСОБА_2 сума боргу в межах виконавчого документа у справі № 295/3964/14-ц: а. с. 181 т. 1), а різниця між сумою боргу та платежами на її погашення, пред'явлена Банком до стягнення до суду першої інстанції, отримана позивачем в результаті продовження нарахування процентів та пені після розірвання договору про іпотечний кредит за мінусом вирахування платежів, сплачених ОСОБА_1, чи отриманих в межах примусового виконання судових рішень про звернення стягнення на іпотечне майно, що також спростовує доводи заявника про те, що загальна сума боргу відповідачів збільшена не була та у підсумку свідчить про правильність висновків апеляційного суду.

Доводи касаційної скарги про те, що апеляційним судом не здійснено перевірку та не надано правову оцінку розрахункам суми заборгованості відповідачів, надані до суду першої інстанції, не знайшли підтвердження та зводяться до переоцінки доказів у справі, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції згідно зі статтею 400 ЦПК України ЦПК України (у редакції станом на дату подання касаційної скарги).Суд касаційної інстанції є судом права, а не факту, а тому з огляду на вимоги процесуального закону Верховний Суд не здійснює переоцінку доказів у справі.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України, докази подаються сторонами та іншими учасниками справи, що передбачено частинами 1 , 5 статті 82 ЦПК України, отже не можуть бути прийняті посилання заявника на те, що доводи ОСОБА_1, наведені ним в апеляційній скарзі, не відповідали дійсності та реальним обставинам справи, в тому числі письмовим доказам у ній.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів і незгоди заявника з висновками апеляційного суду щодо їх оцінки чи стосовно встановлених обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував, та не можуть бути підставами для скасування постановленого у справі судового рішення.

Європейський суд з прав людини вказує на те, що "пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати вмотивування своїх рішень, хоч це не може сприйматись, як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо вмотивування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено лише у світлі конкретних обставин справи" (див. mutatis mutandis, рішення Європейського суду з прав людини у справі "Проніна проти України" ("Pronina v. Ukraine") від 18 липня 2006 року, заява № 63566/00, пункт 23). Оскаржувана постанова зазначеним вимогам відповідає.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду апеляційної інстанції - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України (у редакції станом на дату подання касаційної скарги).

Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини 1 статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, то підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" в особі філії - Житомирське обласне управління Акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" залишити без задоволення.

Постанову Житомирського апеляційного суду від 04 листопада 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:І. Ю. Гулейков О. В. Ступак Г. І. Усик