Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 30.01.2018 року у справі №199/11090/1Зц

Постанова

Іменем України

18 квітня 2018 року

м. Київ

справа № 199/11090/13-ц

провадження № 61-2140 св 18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Білоконь О. В., Синельникова Є. В., Хопти С. Ф. (суддя-доповідач), Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк",

представники позивача: Тільний Євген Васильович, Шкваря Ксенія Миколаївна,

відповідач - ОСОБА_4,

представник відповідача - ОСОБА_5,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на заочне рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська у складі судді Руденко В. В. від 2 грудня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області у складі колегії суддів: Куценко Т. Р., Демченко Е.

Л., Максюти Ж. І. від 14 листопада 2017 року,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до пункту 4 розділу 13 ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 3 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У жовтні 2013 року публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_4 про стягнення суми заборгованості за кредитним договором.

Позовна заява мотивована тим, що 31 жовтня 2006 року банк та ОСОБА_4 уклали кредитний договір, відповідно до умов якого відповідач отримав кредит у розмірі 250 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою за користування кредитом відсотків у розмірі 36,00 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.

Порушуючи умови кредитного договору, відповідач зобов'язання належним чином не виконував, унаслідок чого станом на 30 вересня 2013 року заборгованість відповідача за кредитним договором перед банком становила 23 тис. 872 грн 08 коп.

Ураховуючи викладене, ПАТ КБ "ПриватБанк" просило суд стягнути з відповідача на користь банку вказану кредитну заборгованість, яка вірно обчислена банком.

Заочним рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду

м. Дніпропетровська від 2 грудня 2013 року позов ПАТ КБ "ПриватБанк" задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ПАТ КБ "ПриватБанк" заборгованість за кредитом у сумі 23 тис. 872 грн 08 коп., що складається із: заборгованості за кредитом - 6 тис. 554 грн 09 коп. ; заборгованості за процентами за користування кредитом - 12 тис. 103 грн 69 коп. ; заборгованості за комісією - 3 тис. 601 грн 34 коп. ; штрафу (фіксована частина) - 500 грн; штрафу (процентна складова) - 1 тис. 112
грн 96 коп. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідач не виконував умови кредитного договору й допустив заборгованість за кредитом, яка вірно обчислена банком.

Ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 14 листопада 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 відхилено. Заочне рішення районного суду залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що суд першої інстанції в повному обсязі встановив права та обов'язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку. Крім того, під час розгляду справи у суді першої інстанції відповідач не заявляв про застосування позовної давності, а про час та місце судового розгляду справи його було повідомлено належним чином. Розмір кредитної заборгованості районним судом стягнуто вірно.

У касаційнійскарзі, поданій у грудні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_4, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права й порушення норм процесуального права, просить скасувати вказані судові рішення та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що розглянувши справу за відсутності відповідача, суд позбавив його права на судовий захист, зокрема права подати до суду першої інстанції заяву про застосування позовної давності та не встановив фактичні обставини справи, оскільки право вимоги в банку настало в січні 2009 року, а з позовом він звернувся до суду в жовтні 2013 року. Крім того, посилаючись на положення пункту 7 частини 13 статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів", ОСОБА_4 зазначив те, що позовна давність за позовом про повернення споживчого кредиту застосовується незалежно від наявності заяви сторони у спорі.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

28 лютого 2018 року справа передана до Верховного Суду.

Відповідно до частини 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Касаційна скарга підлягає задоволенню.

Згідно з положенням частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини 1 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Судом встановлено, що ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м.

Дніпропетровська від 5 листопада 2013 року відкрито провадження в цій справі, яку призначено до слухання в судовому засіданні на 02 грудня 2013 року о 14 год. 15 хв.

2 грудня 2013 року Амур-Нижньодніпровським районним судом

м. Дніпропетровська ухвалено заочне рішення в цій справі, пославшись на те, що відповідач про дату судового засідання належним чином повідомлений і причину неявки не зазначив.

Згідно зі статтею 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом, а відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.

Відповідно до частин 1 , 2 та 4 статті 10 ЦПК України (у редакції 2004 року) цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.

Суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених частин 1 , 2 та 4 статті 10 ЦПК України.

При цьому одним з процесуальних прав сторони в спорі є її право на звернення до суду із заявою про застосування позовної давності, яке може бути реалізоване нею лише в суді першої інстанції відповідно до вимог частини 3 статті 267 ЦК України.

Крім того, у пункті 26 рішення Європейського суду з прав людини від 15 травня 2008 року у справі "Надточій проти України" (заява N 7460/03) зазначено, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

У зв'язку з цим, ураховуючи роль суду першої інстанції в розгляді та вирішенні справи, ухвалення заочного рішення в цій справі за таких обставин є порушенням статті 55 Конституції України, статті 6 Конвенції та статті 10 ЦПК України (у редакції 2004 року), адже суд обмежив право відповідача на реалізацію принципу змагальності сторін у цій справі.

З огляду на наведене суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, передчасно вважав за можливе ухвалити заочне рішення в цій справі в першому судовому засіданні за неявки відповідача, позбавивши відповідача низки процесуальних прав, зокрема, права подати до суду першої інстанції заяву про застосування строків позовної давності, наданих йому національним та міжнародним нормативно-правовими актами.

Зазначене має важливе значення для правильного вирішення спору, оскільки з розрахунку заборгованості вбачається, що відповідач із січня 2009 року перестав погашати кредит, але банк протягом строку позовної давності до суду не звертався. Крім того, стягуючи кредитну заборгованість, ні районний суд, ні суд апеляційної інстанції взагалі не дали оцінки наданому банком розрахунку заборгованості на предмет відповідності закону, не вказавши за який час вона визначена, яким чином нараховані проценти, штраф і за яке порушення.

До того ж, суди, стягуючи з відповідача заборгованість за комісією, не врахували правовий висновкок, викладений у постанові Верховного Суду України від 14 листопада 2016 року в справі № 6-1746цс16, та не звернули уваги, що, встановивши в кредитному договорі сплату комісії за обслуговування кредиту, банк не зазначив, які саме послуги за вказану комісію надаються відповідачу.

Ураховуючи викладене, оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій не можуть вважитися законними та підлягають скасуванню, а справа - передачі до суду першої інстанції.

Відповідно до пункту 1 частини 3 та частини 4 статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

За таких обставин судові рішення не відповідають вимогам статті 263 ЦПК України та ухвалена з порушення норм процесуального права, що в силу пункту 5 частини 1 та 4 статті 411 ЦПК України є підставою для їхнього скасування з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргуОСОБА_4 задовольнити.

Заочне рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 2 грудня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 14 листопада 2017 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: О. В. Білоконь

Є.В. Синельников

С. Ф. Хопта

Ю. В. Черняк