Історія справи

Постанова КЦС ВП від 02.03.2023 року у справі №196/611/17
Постанова КЦС ВП від 02.03.2023 року у справі №196/611/17

Постанова

Іменем України

02 березня 2023 року

м. Київ

справа № 196/611/17

провадження № 61-5793св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Яремка В. В. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Ступак О. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Агрофірма Світанок»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргуОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Машошина Альона Олегівна, на рішення Царичанського районного суду Дніпропетровської області від 22 жовтня 2021 року у складі судді Руснака А. І. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 09 березня 2022 року у складі колегії суддів: Пищиди М. М., Куценко Т. Р., Деркач Н. М.,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма Світанок» (далі - ТОВ «Агрофірма Світанок») про визнання договору оренди землі недійсним.

На обґрунтування позову посилався на таке.

Він є власником земельної ділянки за адресою: Михайлівська сільська рада, Царичанський район, Дніпропетровська область, кадастровий номер 1225683200:01:001:6123, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, загальною площею 3,9793 га, що підтверджується свідоцтвом про право власності на нерухоме майно серія НОМЕР_1 та витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 11 серпня 2014 року № 25413114.

З метою належного використання земельної ділянки 01 жовтня 2014 року він та ТОВ «Агрофірма Світанок» уклали договір оренди земельної ділянки. На момент підписання ним цього договору у договорі стояв термін оренди - три роки. Примірник договору йому співробітники відповідача не надали, посилаючись на те, що директор у від`їзді та не може підписати договір.

Через виплату йому обумовленої за використання землі протягом трьох років суми коштів про передачу відповідачем його примірнику договору він не цікавився.

Навесні 2017 року він звернувся до директора відповідача та попередив, що не має намір подовжувати договір та просив завершити виробничі цикли, на що директор повідомив, що договір оренди був укладений на 49 років.

У відповідь на його заяву відповідач надав копію договору оренди землі від 01 жовтня 2014 року № 388.

Вивчаючи надану відповідачем копію договору оренди землі, він помітив, що на першому аркуші договору у пункті 8 визначено строк дії договору - 49 років. Такий же строк зазначений у додатку № 1 «Акт про прийом та передачу земельної ділянки в натурі (на місцевості)», у додатку № 4 «Розрахунки по орендній платі». Як додаток №1, так і додаток № 4 мають неправильне зазначення площі, яке було виправлено наведенням ручкою.

При детальному вивченні копій договору та додатків він встановив, що підписи навпроти його прізвища та ініціалів на першому аркуші договору та у додатках № 1 та № 4 відрізняються від підписів на другому та третьому аркуші договору та вчинені у невластивій йому манері, містять ознаки імітації його підпису іншою особою.

11 липня 2019 року позивач подав заяву про зміну підстав позову, в якій вказав, що відповідно до пункту 5 договору оренди земельної ділянки від 01 жовтня 2014 року № 388 нормативна грошова оцінка земельної ділянки на 07 лютого 2014 року становить 57 367,00 грн.

Відповідно до пункту 9 цього ж договору орендна плата становить 47 899,28 грн, з якої прибутковий податок (15 %) - 1 827,00 грн, прибутковий податок (17 %) з орендної плати - 6 072,28 грн. Орендна плата сплачується орендарем на користь орендодавця у розмірі 40 000,00 грн протягом 60 календарних днів з моменту державної реєстрації цього договору.

Договір укладено на 49 років (пункт 8 договору оренди земельної ділянки від 01 жовтня 2014 року № 388).

З 1983 року позивач знаходиться в шлюбі з ОСОБА_2 . Дружина з 2012 року хворіє на незрощений оскольчатий перелом передньо-верхнього відділу тіла хребта, некроз головки лівої бедренної кістки, укорочення лівої нижньої кінцівки на 3 см, дифузну протрузію дисків, двухсторонній коксартроз, через що є особою з інвалідністю 2 групи. Зазначене підтверджується випискою № 0515712, 0185612, актом ВКК на МСЕК від 20 червня 2012 року № 51, довідкою до акта огляду МСЕК серія 10 ААБ № 005093.

Зазначена хвороба супроводжується обмеженням у русі, довготривалими сильними болями, напругою м`язів і локальним набряком, неможливістю самостійно пересуватися на довгі дистанції.

Дружина через своє захворювання потребує постійних реабілітацій у стаціонарі та амбулаторно.

Через вказані обставини розпочав пошук грошей та шляхів заробітку.

У березні 2012 року отримав кадастровий номер на земельну ділянку, яку у подальшому передав в оренду за договором оренди земельної ділянки від 01 жовтня 2014 року № 388.

11 серпня 2014 року зареєстрував за собою право власності на земельну ділянку.

Підпунктом 1.5.288 статті 288 Податкового кодексу України (далі - ПК України) визначено, що розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою 3 відсотків нормативної грошової оцінки.

Відповідно до пункту 5 договору оренди земельної ділянки від 01 жовтня 2014 року № 388 нормативна грошова оцінка земельної ділянки станом на 07 лютого 2014 року становила 57 367,00 грн.

Згідно з пунктом 9 цього ж договору - орендна плата становить 47 899,28 грн, з якої прибутковий податок (15 %) - 1 827,00 грн, прибутковий податок (17 %) з орендної плати - 6 072,28 грн. Орендна плата сплачується орендарем на користь орендодавця у розмірі 40 000,00 грн протягом 60 календарних днів з моменту державної реєстрації цього договору.

Договір укладено на 49 років. Отже, річна сума за цим договором визначена у розмірі: 47 899,28 грн * 49 років = 977,54 грн.

За математичним підрахунком 3 відсотки нормативної грошової оцінки становить 1 721,01 грн.

Таким чином, розмір орендної плати встановленої у договорі оренди земельної ділянки від 01 жовтня 2014 року № 388 не відповідає правилу підпункту 1.5.288 статті 288 ПК України.

Правовою підставою визнання договору недійсним є недодержання однією стороною чи всіма сторонами вимог, встановлених частинами третьою, п`ятою, шостою статті 203 ЦК України.

Тому підставою для визнання договору оренди земельної ділянки від 01 жовтня 2014 року № 388 недійсним є невідповідність його вимогам ПК України.

Позивач знаходився у тяжкій життєвій ситуації. Тривала хвороба дружини та подальша інвалідність змусили його укласти з відповідачем договір оренди земельної ділянки від 01 жовтня 2014 року № 388 на вкрай невигідних умовах - з розміром орендної плати меншим майже у 2 рази від визначеної підпунктом 1.5.288 статті 288 ПК України обов`язкової, - 3 відсотки розміру річного платежу від нормативної грошової оцінки, що відповідно до статті 215 ЦК України є підставою недійсності оскаржуваного правочину.

З урахуванням наведеного позивач просив суд визнати договір оренди землі від 01 жовтня 2014 року № 388, укладений між ним та ТОВ «Агрофірма Світанок», щодо оренди земельної ділянки за адресою: Михайлівська сільська рада, Царичанський район, Дніпропетровська область з кадастровим № 1225683200:01:001:6123 із цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва загальною площею 3,9793 га недійсним.

Короткий зміст рішень судів

Рішенням Царичанського районного суду Дніпропетровської області від 22 жовтня 2021 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що при укладенні оспорюваного договору сторони погодили його істотні умови: орендну плату із зазначенням її розміру, зокрема сплату орендної плати одноразово за весь період дії договору без індексації, строк дії, умови використання земельної ділянки та інше. ОСОБА_1 не довів обставин, які б свідчили про недійсність укладеного ним договору оренди землі та порушення його прав при укладанні оспорюваного правочину. Законні права та інтереси позивача не були порушені, він підписав договір оренди і фактично передав земельну ділянку в оренду відповідачу, який її прийняв і добросовісно виконував умови укладеного договору, сплатив орендну плату позивачу, а він її отримав.

Посилання позивача на наявність тяжкої обставини - хвороби його дружини, не дає підстави визнати оспорюваний договір недійсним, оскільки у цій справі суд не встановив причино-наслідкового зв`язку між хворобою дружини позивача та вчиненням ним оспорюваного правочину.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 09 березня 2022 року рішення Царичанського районного суду Дніпропетровської області від 22 жовтня 2021 року залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції на підставі зібраних у справі доказів дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для визнання недійсним договору оренди землі на підставі статі 233 ЦК України, оскільки позивач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження того, що оспорюваний договір оренди землі укладений під впливом тяжкої для нього обставини - хвороби його дружини, а також на вкрай невигідних для нього умовах. Позивач, який оспорює правочин, мав довести, що за відсутності тяжкої обставини (хвороби жінки) правочин не було б вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах. Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про недоведеність позивачем факту укладання оспорюваного договору оренди землі під впливом тяжкої обставини, оскільки не довів, що він не уклав би цей договір, якщо б не хвороба його дружини, або уклав би на інших умовах. Позивач не надав доказів, що для лікування та реабілітації дружини у жовтні 2014 року йому необхідно було витратити значну суму коштів або відсутність таких коштів у родині.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги і позиції інших учасників

У червні 2022 року ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Машошина А. О., звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасувати, ухвалити нове рішення про задоволення позову. Справу розглядати за участю учасників справи.

На обґрунтування касаційної скарги посилається на те, що суди першої та апеляційної інстанцій не взяли до уваги, що встановлений пунктом 9 договору оренди землі розмір орендної плати не відповідає вимогам підпункту 288.5.1 ПК України.

Суди не застосували до спірних правовідносин частину першу статті 627 ЦК України про те, що сторони не мають права відступити від положень актів законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це.

Відповідно до вимог пунктів 288.4, 288.5 статті 288 ПК України розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди, проте річна сума платежу за договором оренди не може бути меншою 3 відсотків нормативної грошової оцінки земельної ділянки. Тобто, законодавством визначено нижню граничну межу річної суми платежу з орендної плати за земельні ділянки, незалежно від того, чи співпадає її розмір із визначеним у договорі. Також суди першої та апеляційної інстанцій не врахували, що позивач уклав оспорюваний договір за наявності тяжкої для нього обставини - хвороби його дружини. Крім того, суд апеляційної інстанції розглянув справу без належного повідомлення учасників справи.

Як на підставу касаційного оскарження заявник посилається на неврахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 18 листопада 2021 року у справі № 813/3976/17, від 12 січня 2022 року у справі № 824/499/20-а, від 31 березня 2021 року у справі № 816/422/17, від 20 листопада 2018 року у справі № 908/4582/15, від 18 червня 2018 року у справі № 815/4925/15, від 22 грудня 2021 року у справі № 502/130/17, від 20 листопада 2018 року у справі № 813/269/18, від 18 березня 2019 року у справі № 823/219/18, від 16 квітня 2019 року у справі № 2140/1586/18, від 11 червня 2019 року у справі № 826/17049/16, від 10 жовтня 2019 року у справі № 824/2281/15-а, від 17 вересня 2020 року у справі № 160/3242/19, від 06 жовтня 2020 року у справі № 814/2366/15, від 02 грудня 2020 року у справі № 160/2705/19, від 30 травня 2022 року у справі № 761/24626/17, від 10 вересня 2021 року у справі № 295/8610/15-ц, від 09 червня 2022 року у справі № 740/4649/20, від 01 червня 2022 року у справі № 761/42977/19, від 27 жовтня 2021 року у справі № 279/5407/20, від 06 лютого 2019 року у справі № 361/161/13-ц, Верховного Суду України від 02 грудня 2014 року у справі № 21-274а14, від 07 квітня 2015 року у справі № 21-117а15, від 14 квітня 2015 року у справі № 21-165а15, від 24 квітня 2015 року у справі № 21-131а15.

розгляд справи за відсутності позивача та його представника, належним чином не повідомлених про дату, час і місце судового засідання (пункт 5 частини першої статті 411 ЦПК України);

недослідження зібраних у справі доказів (пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України).

У липні 2022 року надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому ТОВ «Агрофірма Світанок» просить касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.

На обґрунтування відзиву зазначає, що посилання позивача у цій справі на статтю 288 ПК України є помилковим, оскільки предметом оспорюваного договору є оренда земельної ділянки приватної власності, а не державної/комунальної.

Висновки Верховного Суду, на які посилається позивач у касаційній скарзі, не стосуються питання визнання недійсним договору оренди з підстав визначення сторонами розміру орендної плати меншої ніж 3 відсотки від грошової оцінки земельної ділянки.

Позивач не надав доказів звернення до відповідача з вимогою про збільшення розміру орендної плати та відмову відповідача від збільшення розміру орендної плати.

Позивач не надав доказів на підтвердження укладення договору під впливом тяжкої обставини.

Посилання заявника на те, що суд апеляційної інстанції розглянув справу без належного повідомлення учасників справи є безпідставними, оскільки позивач мав слідкувати за перебігом розгляду справи у суді апеляційної інстанції.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 04 липня 2022 року відкрито касаційне провадження за касаційною ОСОБА_3

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини першої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги та відзиву на неї, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Суди встановили, що ОСОБА_1 є власником земельної ділянки, кадастровий номер 1225683200:01:001:6123, площею 3,9793 га, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Михайлівської сільської ради Царичанського району Дніпропетровської області, що підтверджується копією свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 11 серпня 2014 року серії НОМЕР_1 (т. 1, а. с. 4) та копією витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 11 серпня 2014 року серії ЕЕК № 552103 (а. с. 5).

01 жовтня 2014 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Агрофірма Світанок» укладений договір оренди землі, згідно з умовами якого орендодавець надав, а орендар прийняв в строкове платне користування земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 3,9793 га, розташовану на території Михайлівської сільської ради Царичанського району Дніпропетровської області.

Відповідно до пункту 8 договору оренди землі договір укладено на 49 років.

Пункт 9 договору оренди землі викладено у такій редакції: «Орендна плата складає 47 899 грн. 28 коп., з якої прибутковий податок (15%) становить - 1 827 грн. 00коп., прибутковий податок (17%) з орендної плати становить - 6 072 грн. 28 коп. Орендна плата сплачується орендарем на користь орендодавця у сумі 40 000 грн. протягом 60 календарних днів з моменту державної реєстрації даного договору» (а. с. 7-9).

Відповідно до висновку експерта Дніпропетровського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України від 13 червня 2018 року № 472-17 за результатами проведення судової почеркознавчої експертизи у цивільній справі № 196/611/17 встановлено:

підпис від імені ОСОБА_1 - внизу на першій сторінці договору оренди землі від 01 жовтня 2014 року № 388 - виконаний саме ОСОБА_1 ;

підпис від імені ОСОБА_1 , у графі «Орендодавець» у акті про прийом та передачу земельної ділянки в натурі (додаток № 1 до договору оренди землі від 01 жовтня 2014 року № 388), виконаний саме ОСОБА_1 ;

підпис від імені ОСОБА_1 , у графі «Орендодавець» у розрахунку з орендної плати (додаток № 4 до договору оренди землі від 01 жовтня 2014 року № 388), виконаний саме ОСОБА_1 (т. 1, а. с. 81-89).

Відповідно до висновку експертів Київського науково-дослідного інституту судових експертиз від 24 травня 2019 року № 23996-23997/18-32 за результатами проведення повторної почеркознавчої експертизи у цивільній справі № 196/611/17 встановлено:

підписи від імені ОСОБА_1 у графі «___ ОСОБА_1 » на першому аркуші у договорі оренди землі від 01 жовтня 2014 року № 388, укладеному між ТОВ «Агрофірма Світанок» та ОСОБА_1 ; у графі «Орендодавець ОСОБА_1» в акті про прийом та передачу земельної ділянки в натурі (на місцевості) від 01 жовтня 2014 року (додаток №1 до договору оренди від 01 жовтня 2014 року); у стовбці «Орендодавець:» у графі «__ ( ОСОБА_1 ) у додатку № 4 до договору оренди від 01 жовтня 2014 року (розрахунки з орендної плати), виконані рукописним способом без попередньої технічної підготовки та застосування технічних засобів, а також виконані ОСОБА_1 (а. с. 129-140).

Суди також встановили, що дружина позивача ОСОБА_2 важко хворіла, мала другу групу інвалідності, що підтверджується випискою № 0515712, 0185612, актом ВКК на МСЕК від 20 червня 2012 року № 51, довідкою до акта огляду МСЕК серія 10 ААБ №005093, на момент укладення спірного договору оренди землі.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з їх недоведеності, оскільки позивачем, не надано належних доказів, які б підтверджували той факт, що оспорюваний договір оренди землі від 01 жовтня 2011 року був укладений позивачем під впливом тяжкої для нього обставини і на вкрай невигідних умовах.

Відповідно до статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема договори та інші правочини, інші юридичні факти.

Згідно з частиною першою статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частина четверта цієї ж статті).

Відповідно до статті 627 ЦК України що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі статтею 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до частини першої статті 407 ЦК України право користування чужою земельною ділянкою встановлюється договором між власником земельної ділянки і особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб.

Згідно зі статтею 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої-третьої, п`ятої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, суди повинні встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Відповідно до частини першої статті 233 ЦК України правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину.

Правочин, який оспорюється на підставі статті 233 ЦК України, характеризується тим, що особа вчиняє його добровільно, усвідомлює свої дії, але вимушена вчинити правочин через тяжкі для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, а тому волевиявлення особи не вважається вільним і не відповідає її внутрішній волі.

Підставами визнання правочину недійсним на підставі статті 233 ЦК України та предметом доказування у справі є: 1) наявність тяжкої обставини, в якій перебувала особа, що змусила її вчинити правочин; 2) правочин було вчинено на вкрай невигідних умовах.

Тобто для визнання правочину недійсним, на підставі частини першої статті 233 ЦК України, необхідна сукупність вказаних умов. Такий висновок підтверджується вживанням законодавцем в частині першій статті 233 ЦК України сполучника «і», за допомогою якого відбувається поєднання вказаних умов. Встановлена статтею 233 ЦК України підстава недійсності правочину є сукупністю цих двох елементів - відсутність хоча б одного з них є ознакою знаходження відповідних правовідносин за межами сфери регулювання частини першої статті 233 ЦК України.

Наявність тяжкої обставини, що змусила особу вчинити правочин, має довести сторона, яка такий правочин оспорює. Предметом доказування також є той факт, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було би вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах. Тяжкі обставини мають вплинути на особу таким чином, що спонукають її вчинити правочин на вкрай невигідних для неї умовах. Умови мають бути очевидно невигідними для особи, яка уклала цей правочин, і бути наявними саме в момент вчинення правочину. Тяжкими обставинами можуть бути, зокрема, тяжка хвороба особи, членів її сім`ї чи родичів, смерть годувальника, загроза втратити житло чи загроза банкрутства особи, учасника правочину, та інші обставини, для усунення або зменшення яких необхідно укласти такий правочин.

Такі правочини мають дефекти волі і здійснюються за обставин, коли особа змушена вчинити правочин на вкрай невигідних для себе умовах.

Виходячи із системного аналізу наведених норм, визнання правочину недійсним на підставі статті 233 ЦК України пов`язане із доведеністю наявності чи відсутності власного волевиявлення в особи на його вчинення на тих умовах, за яких був укладений правочин.

Позивач посилається на те, що оспорюваний договір оренди земельної ділянки укладений на вкрай невигідних умовах, зокрема розмір орендної плати не відповідає вимогам статті 288 ПК України та є меншим ніж 3 відсотки річного платежу від нормативної грошової оцінки земельної ділянки.

Відповідно до частини першої статті 632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.

Орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі. Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди, крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України (частини перша, друга статті 21 Закону України «Про оренду землі»).

Згідно з підпунктом 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 ПК України розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу за користування землями державної й комунальної власності не може бути меншою за розмір земельного податку: для земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких проведено, - у розмірі не більше 3 відсотків їх нормативної грошової оцінки.

Проте цей мінімальний розмір орендної плати не застосовується при оренді земель приватної власності (див. постанову Верховного Суду від 21 червня 2022 року у справі № 393/590/17 (провадження № 61-3285св22)).

Нормативна грошова оцінка земель є основою для визначення розміру орендної плати для земель державної і комунальної власності, а зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки є підставою для перегляду розміру орендної плати (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 року у справі № 635/4233/19).

Суди першої та апеляційної інстанцій правильно зазначили про те, що при укладенні оспорюваного договору оренди землі сторони погодили усі істотні умови договору, зокрема розмір орендної плати та порядок її сплати, умови використання земельної ділянки. Позивач підписав оспорюваний договір та передав земельну ділянку у користування відповідачеві, який її прийняв та виконував умови договору, сплатив позивачеві орендну плату відповідно до вимог пункту 9 оспорюваного договору, а позивач отримав орендну плату.

З урахуванням наведеного суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що позивач не надав належних доказів на підтвердження того, що оспорюваним договором порушеного його права та правочин був укладений на вкрай невигідних для нього умовах.

Крім того, суди першої та апеляційної інстанцій правильно зазначили про те, що позивач не надав доказів його звернення до відповідача із вимогою про збільшення розміру орендної плати.

Як на підставу касаційного оскарження позивач посилається на неврахування судами першої та апеляційної інстанції висновків, викладених у постановах Верховного Суду України від 02 грудня 2014 року у справі № 21-274а14, від 07 квітня 2015 року у справі № 21-117а15, від 14 квітня 2015 року у справі № 21-165а15, від 24 квітня 2015 року у справі № 21-131а15; постановах Верховного Суду від 31 березня 2021 року у справі № 816/422/17, від 20 листопада 2018 року у справі № 813/269/18, від 18 березня 2019 року у справі № 823/219/18, від 16 квітня 2019 року у справі № 2140/1586/18, від 11 червня 2019 року у справі № 826/17049/16, від 10 жовтня 2019 року у справі № 824/2281/15-а, від 17 вересня 2020 року у справі № 160/3242/19, від 06 жовтня 2020 року у справі № 814/2366/15, від 02 грудня 2020 року у справі № 160/2705/19, від 12 січня 2022 року у справі № 824/499/20-а, від 18 листопада 2021 року у справі № 813/3976/17, від 31 березня 2021 року у справі № 816/422/17, від 20 листопада 2018 року у справі № 908/4582/15, від 18 червня 2018 року у справі № 815/4925/15, від 12 січня 2022 року у справі № 824/499/20-а, у яких зазначено, що статтею 288 ПК України законодавець визначив нижню граничну межу річної суми платежу з орендної плати за земельні ділянки, незалежно від того, чи співпадає її розмір із визначеним у договорі. З набранням чинності ПК України річний розмір орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, який підлягає перерахуванню до бюджету, має відповідати вимогам підпункту 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 цього Кодексу та є підставою для перегляду встановленого розміру орендної плати.

З аналізу наведених норм ПК України можна зробити висновок, що для визначення розміру податку та орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок, яка є базою оподаткування. Диспозиція статті 288 ПК України чітко розрізняє розмір орендної плати (яка визначається договором) та річну суму платежу (яка, в свою чергу, не може бути меншою від затвердженого законодавцем розміру). Тобто незалежно від того, чи вносилися зміни до змісту договору оренди в частині встановлення розміру орендної плати, ПК України вимагає, щоб річна сума платежу з орендної плати за земельну ділянку була не меншою 3 відсотків нормативної грошової оцінки.

Зазначені висновки не підлягають застосуванню до спірних правовідносин, оскільки у зазначених справах позивачі оскаржували податкові повідомлення-рішення, якими донараховано податкові зобов`язання з орендної плати за землю.

Водночас у цій справі позивач звернувся з вимогами про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки.

Крім того, положення статті 288 ПК України щодо мінімального розміру орендної плати не застосовується при оренді земель приватної власності.

Тому доводи заявника про неврахування зазначених висновків Верховного Суду та Верховного Суду України не заслуговують на увагу, оскільки стосуються правовідносин, які є не подібними з правовідносинами у цій справі.

Щодо посилань заявника про те, що оспорюваний правочин укладений за наявності тяжкої обставини - хвороби його дружини, то суди попередніх інстанцій також правильно зазначили, що позивач не надав доказів того, що відсутність таких обставин як хвороба дружини виключили б можливість укладення між сторонами договору оренди земельної ділянки на умовах, визначених в оспорюваному договорі.

Як на підставу касаційного оскарження позивач посилається на неврахування висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 22 грудня 2021 року у справі № 502/130/17.

У справі 502/130/17 Верховний Суд зазначив, що вирішуючи спір, суди попередніх інстанцій, на підставі зібраних у справі доказів, дійшли обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для визнання недійсним договору купівлі продажу спірного автомобіля на підставі статі 233 ЦК України, оскільки позивач надав належні та допустимі докази на підтвердження того, що оспорюваний договір укладений під впливом тяжкої для неї обставини, у цій справі під час хвороби, але на вкрай невигідних для неї умовах.

Водночас у справі, що переглядається, суди встановили, що позивач не надав належних доказів на підтвердження того, що оспорюваний правочин укладений за наявності тяжкої для нього обставини.

У зазначеній заявником справі суди виходили з конкретних обставин справи та доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності. Однак питання про наявність підстав для визнання недійсним договору оренди вирішується у кожному конкретному випадку, з урахуванням встановлених обставин справи та поданих сторонами доказів.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій.

Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів та їх переоцінювати згідно з положеннями статті 400 ЦПК України.

Щодо посилання позивача на неналежне повідомлення його про розгляд справи у суді апеляційної інстанції

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 13 січня 2022 року справу призначено до апеляційного розгляду на 16 лютого 2022 року (т. 2, а. с. 60).

У зв`язку із тимчасовою непрацездатністю судді - доповідача розгляд справи відкладено на 09 березня 2022 року (т. 2, а. с. 62).

02 березня 2022 року на електронну адресу суду надійшла заява від представника ОСОБА_1 - адвоката Машошиної А. О. про розгляд справи у судовому засіданні у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду (т. 2, а. с. 71-72).

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 03 березня 2022 року заяву представника ОСОБА_1 - адвоката Машошиної А. О. про розгляд справи у судовому засіданні у режимі відеоконференції задоволено (т. 2, а. с. 69-70)

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» адвокат - це фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом.

Адвокатська діяльність - незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту (пункт 2 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність»).

Згідно з пунктом 9 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Таким чином, передбачається, що адвокат надає особі професійну та кваліфіковану правову допомогу.

За змістом положення частини п`ятої статті 130 ЦПК України повідомлення представника учасника справи вважається повідомленням і самого учасника справи.

Верховний Суд також відхиляє доводи касаційної скарги про неналежне повідомлення позивача про розгляд справи в суді апеляційної інстанції, оскільки із матеріалів справи відомо, що представник позивача 02 березня 2022 року подала заяву про розгляд справи, яка призначена на 09 березня 2022 року, у режимі відеоконференції, що свідчить про те, що вона була повідомлена про розгляд справи у суді апеляційної інстанції.

З урахуванням наведеного, оскільки адвокат Машошина А. О. діяла від імені, в інтересах та за згодою свого довірителя ( ОСОБА_1 ), тому останній вважається належним чином повідомлений про розгляд справи в суді апеляційної інстанції.

У постановах Верховного Суду від 30 травня 2022 року у справі № 761/24626/17, від 09 червня 2022 року у справі № 740/4649/20, від 01 червня 2022 року у справі № 761/42977/19, на які посилається заявник у касаційній скарзі, суди дійшли висновку щодо неналежного повідомлення сторони у справі про судові засідання.

Водночас у цій справі позивач був обізнаний про розгляд справи судом апеляційної інстанції.

Щодо клопотання про розгляд касаційної скарги за участю учасників справи

Відповідно до статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу. У разі необхідності учасники справи можуть бути викликані для надання пояснень у справі.

Відповідно до частин першої, другої, третьої та п`ятої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи має бути проведений протягом п`яти днів після складення доповіді суддею-доповідачем колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. У попередньому судовому засіданні суддя-доповідач доповідає колегії суддів про проведення підготовчої дії та обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення. Суд касаційної інстанції призначає справу до судового розгляду за відсутності підстав, встановлених частинами третьою, четвертою цієї статті. Справа призначається до судового розгляду, якщо хоча б один суддя із складу суду дійшов такого висновку. Про призначення справи до судового розгляду постановляється ухвала, яка підписується всім складом суду.

Водночас згідно з частиною тринадцятою статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Отже, клопотання позивача про розгляд справи за участю учасників справи задоволенню не підлягає.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З огляду на те, що рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень - без змін.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають залишенню без змін, то розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400 401 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні клопотання ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Машошина Альона Олегівна, про розгляд касаційної скарги за участю учасників справи відмовити.

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Машошина Альона Олегівна, залишити без задоволення.

Рішення Царичанського районного суду Дніпропетровської області від 22 жовтня 2021 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 09 березня 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. В. Яремко

А. С. Олійник

О. В. Ступак