Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 грудня 2023 року

м. Київ

справа № 495/3591/20

провадження № 61-8723св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

Тітова М. Ю. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

провівши в порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 22 червня 2021 року в складі судді Савицького С. І. та постанову Одеського апеляційного суду від 25 квітня 2023 року в складі колегії суддів: Погорєлової С. О., Князюка О. В., Таварткіладзе О. М.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , у якому просив визнати недійсним договір довічного утримання (догляду) від 28 листопада 2008 року, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , посвідчений державним нотаріусом Білгород- Дністровської міської державної нотаріальної контори Кушнір І. В., реєстраційний номер 8021, номер бланка ВМВ 048198.

На обґрунтування позову зазначав, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер його батько ОСОБА_3 , після смерті якого відкрилася спадщина, яка складалася з житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , та земельної ділянки площею 0,15 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка), яку він прийняв, вчасно подавши до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини.

Однак після звернення до Білгород-Дністровської районної державної нотаріальної контори Одеської області щодо отримання свідоцтва про право на спадщину йому стало відомо, що право власності на спадкове майно набула його сестра ОСОБА_2 на підставі договору довічного утримання від 28 листопада 2008 року.

Відповідач порушила його право на спадщину, оспорюваний договір є недійсним, оскільки у його тексті зазначено, що набувач ОСОБА_2 , проживає за адресою: АДРЕСА_2 .

Проте зазначена квартира була відчужена ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 ще 31 серпня 2006 року.

Таким чином, у зв`язку з втратою ОСОБА_2 права користування зазначеною квартирою після її відчуження, у спірному договорі неправильно зазначено місце її проживання.

З тексту посвідчувального напису вбачається, що оспорюваний договір посвідчений в лікарні, однак станом на 28 листопада 2008 року ОСОБА_3 не перебував на лікуванні у Центральній районній лікарні у місті Білгород-Дністровському.

У посвідчувальному написі на спірному договорі наявні закресленні і дописки, які зроблені без відповідних застережень нотаріуса.

З огляду на наведене, ОСОБА_1 просив позов задовольнити.

Короткий зміст судових рішень в справі

Рішенням Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 22 червня 2021 року у задоволенні позову відмовлено.

Суд першої інстанції виходив з недоведеності позовних вимог. Позивач не надав належні та допустимі докази укладення ОСОБА_3 оспорюваного договору під впливом обману. Вказані припущення позивача спростовуються змістом самого договору, відповідно до пункту 11 якого сторони підтверджують, що вони не визнані недієздатними чи обмежено недієздатними, укладення договору відповідає їх інтересам; умови договору зрозумілі і відповідають реальній домовленості; договір не є фіктивним чи удаваним правочином, не приховує іншого правочину, спрямований на реальне настання наслідків які обумовлені у ньому. У зв`язку з наведеним відсутні підстави для застосування позовної давності до вимог ОСОБА_1 .

Постановою Одеського апеляційного суду від 25 квітня 2023 року рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 22 червня 2021 року змінено, викладено його мотивувальну частину в редакції цієї постанови. В іншій частині судове рішення залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову у зв`язку з недоведеністю вчинення ОСОБА_3 оспорюваного правочину під впливом обману, разом з тим, позивач свій позов такими обставинами не обґрунтовував.

У своєму позові ОСОБА_1 посилався на те, що на дату підписання та посвідчення договору довічного утримання його батько ОСОБА_3 не перебував на лікуванні у Білгород-Дністровській районній лікарні, однак доказів на спростування факту знаходження ОСОБА_3 у лікарні станом на 28 листопада 2008 року суду не надав.

Наявність закреслень та дописок у договорі довічного утримання (догляду) від 28 листопада 2008 року не впливає на зміст оскаржуваного договору, не робить його двозначним та не спростовує дійсну волю відчужувача майна.

Апеляційний суд під час розгляду цивільної справи № 495/6870/18 за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_2 про визнання договору довічного утримання від 28 листопада 2008 року недійсним встановив, що ОСОБА_2 на момент укладення оспорюваного договору дійсно була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 .

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги

У червні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просив скасувати рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 22 червня 2021 року та постанову Одеського апеляційного суду від 25 квітня 2023 року і ухвалити нове рішення про задоволення позову.

На обґрунтування касаційної скарги зазначав про застосування судом апеляційної інстанції норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року в справі № 759/17065/14-ц, від 19 червня 2019 року в справі № 759/501/17, від 11 червня 2020 року в справі № 643/2932/17, від 09 вересня 2020 року в справі № 522/12495/17, від 18 грудня 2020 року в справі № 520/9320/17 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Оспорюваний договір було укладено не в лікарні, ОСОБА_3 перебував у вкрай тяжкому стані та не розумів, які документи підписує.

Суди не надали належну оцінку тому, що ОСОБА_2 під час укладення оспорюваного правочину вказала недостовірні дані щодо свого місця проживання.

Суди не оглянули в судовому засіданні оригінал договору довічного утримання.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 28 серпня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області.

19 вересня 2023 року справа № 495/3591/20 надійшла до Верховного Суду.

Позиція Верховного Суду

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер батько позивача ОСОБА_3 , якому за життя належав на праві власності житловий будинок АДРЕСА_1 .

26 травня 2009 року у визначений ЦК України строк позивач звернувся до Білгород-Дністровської державної нотаріальної контори Одеської області із заявою про прийняття спадщини після смерті батька, внаслідок чого була заведена спадкова справа № 214/2009.

Як стало відомо позивачу, 28 листопада 2008 року ОСОБА_3 уклав з ОСОБА_2 нотаріально посвідчений договір довічного утримання, за умовами якого передав у власність набувачу житловий будинок АДРЕСА_1 , а набувач зобов`язалася довічно повністю утримувати ОСОБА_3 , забезпечуючи його харчуванням, медикаментами, одягом, доглядом, необхідною допомогою, а також зберігати в його безкоштовному довічному користуванні весь вищевказаний житловий будинок.

Згідно витягу з реєстру права власності на нерухоме майно, 12 січня 2009 року право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 зареєстровано за ОСОБА_2 на підставі оспорюваного договору довічного утримання.

В провадженні Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області перебувала цивільна справа № 495/6870/18 за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_2 про визнання договору довічного утримання від 28 листопада 2008 року недійсним.

Рішенням Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 14 листопада 2018 року, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного суду від 28 листопада 2019 року, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_5 було відмовлено у зв`язку з їх недоведеністю.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, відповідно до яких зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна зі сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (частина третя стаття 215 ЦК України).

Відповідно до статті 744 ЦК України (тут і далі в редакції, яка діяла на момент укладення оспорюваного правочину) за договором довічного утримання (догляду) одна сторона (відчужувач) передає другій стороні (набувачеві) у власність житловий будинок, квартиру або їх частину, інше нерухоме майно або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов`язується забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно.

Договір довічного утримання (догляду) укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню. Договір довічного утримання (догляду), за яким передається набувачеві у власність нерухоме майно, підлягає державній реєстрації (статті 745 ЦК України).

Згідно частини першої статті 746 ЦК України відчужувачем у договорі довічного утримання (догляду) може бути фізична особа незалежно від її віку та стану здоров`я.

Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції (частина друга статті 400 ЦПК України).

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 зазначав, що оспорюваний договір довічного утримання є недійсним, оскільки він нібито був посвідчений у Центральній районній лікарні Білгород-Дністровського району Одеської області, однак станом на 28 листопада 2008 року ОСОБА_3 не перебував на лікуванні у вказаному медичному закладі. Також вказував, що у посвідчувальному написі на спірному договорі наявні закреслення і дописки, а у тексті договору зазначена неправильна адреса місця проживання набувача нерухомості ОСОБА_2 .

Згідно зі статтею 12, частиною першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суди обґрунтовано відхилили доводи позивача про те, що на дату підписання договору довічного утримання його батько не перебував на лікуванні у Центральній районній лікарні, оскільки належних та достатніх доказів на підтвердження цієї обставини він не надав. Виписний епікриз, згідно якого ОСОБА_3 знаходився на стаціонарному лікуванні у Центральній районній лікарні у період з 03 грудня 2008 року по 11 грудня 2008 року не може спростувати обставину його перебування у лікарні 28 листопада 2008 року.

Відповідно до пункту 23 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 03 квітня 2004 року № 20/5 (в редакції, чинній на момент посвідчення оспорюваного договору) дописки і виправлення повинні бути застережені нотаріусом перед підписом відповідних осіб (сторін правочинів та інших осіб, які підписали правочин, заяву та ін.) і повторені в кінці посвідчувального напису. При цьому виправлення мають бути зроблені так, щоб усе помилково написане, а потім закреслене можна було прочитати.

Апеляційний суд встановив, що виправлення назви та адреси медичного закладу, в якому відбулося посвідчення оспорюваного договору, здійснено відповідно до вимог законодавства, його можна прочитати. Таке виправлення не впливає на зміст оскаржуваного договору, не робить його двозначним та не спростовує дійсну волю відчужувача майна.

Відповідно до часини четвертої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Судом апеляційної інстанції при розгляді цивільної справи № 495/6870/18 за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_2 про визнання договору довічного утримання від 28 листопада 2008 року недійсним було встановлено, що ОСОБА_2 на момент укладення оспорюваного договору дійсно була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 .

Установивши, що позивач за допомогою належних та допустимих доказів не довів наявність підстав для визнання недійсним договору довічного утримання, апеляційний суд обґрунтовано відмовив у задоволенні позову.

Висновки судів не суперечать висновкам, викладеним Верховним Судом у зазначених у касаційній скарзі постановах.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Доводи касаційної скарги про те, що ОСОБА_3 на момент укладення оспорюваного договору перебував у вкрай тяжкому стані та не розумів, які документи підписує, не беруться судом до уваги, оскільки ОСОБА_1 не посилався на вказані обставини як на підставу своїх вимог у позовній заяві.

Інші доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на законність оскаржуваних судових рішень не впливають, зводяться до власного тлумачення норм права, необхідності переоцінки доказів, що відповідно до статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з частиною третьою статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Оскаржувані судові рішення відповідають вимогам закону й підстави для його скасування відсутні.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 22 червня 2021 року у незміненій при апеляційному перегляді частині та постанову Одеського апеляційного суду від 25 квітня 2023 року залишити без змін.

Керуючись статтями 400 401 409 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 22 червня 2021 року у незміненій при апеляційному перегляді частині та постанову Одеського апеляційного суду від 25 квітня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: М. Ю. Тітов

А. Ю. Зайцев

Є. В. Коротенко