Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 11.05.2020 року у справі №554/8410/19

Постанова

Іменем України

17 листопада 2021 року

м. Київ

справа № 554/8410/19

провадження № 61-7232св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_2 на постанову Полтавського апеляційного суду від 02 квітня 2020 року у складі колегії суддів: Карпушина Г. Л., Пікуль В. П., Панченка О. О.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання права власності та зобов'язання вчинити певні дії.

Позов обґрунтований тим, що у документи на право власності на квартиру АДРЕСА_1 помилково не внесено ОСОБА_1, яка є дочкою ОСОБА_2. Право власності на цю квартиру зареєстровано на ОСОБА_2 у повній частці. Документами про право власності займався забудовник Закрите акціонерне товариство "Цивільбут" (далі - ЗАТ "Цивільбут"). Фактично у квартирі проживає ОСОБА_1, яка оплачує комунальні послуги. З метою переоформлення права власності на вказану квартиру відповідно до договору № 01-25 про участь у Фонді фінансування будівництва від 17 жовтня 2007 року позивач звернулась до суду із цим позовом.

Просила суд визнати за нею право власності на квартиру АДРЕСА_1; зобов'язати Приватне підприємство Полтавське бюро технічної інвентаризації "Інвентаризатор" (далі - ПП ПБТІ "Інвентаризатор") внести зміни у відповідні документи обліку квартири, змінити власника вказаної квартири із батька ОСОБА_2 на дочку ОСОБА_1, яка фактично зареєстрована та проживає у цій квартирі; зобов'язати Відділ обліку та приватизації житла Полтавської міської ради внести зміни у документи обліку вказаного житла щодо власника, а саме із батька ОСОБА_2 на дочку ОСОБА_1; зобов'язати Виконавчий комітет Шевченківської районної у м. Полтаві ради внести зміни у документи права власності на вказану квартиру щодо власника, а саме із батька ОСОБА_2 на дочку ОСОБА_1.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 24 грудня 2019 року у позові відмовлено.

Відмовивши у позові, суд першої інстанції виходив з того, що підставою набуття права власності за ОСОБА_2 було рішення Виконавчого комітету Октябрської районної у м. Полтаві ради, про що зазначено у свідоцтві про право власності на спірну квартиру, а не договір № 01-025 про участь у Фонді фінансування будівництва, сторонами якого були позивач та відповідач у справі. Рішення Виконавчого комітету Октябрської районної у м. Полтаві ради, яке було підставою реєстрації права власності на спірну квартиру за ОСОБА_2, не оскаржувалося, не скасоване, не визнане недійсним у передбаченому законом порядку, тому ОСОБА_2 є законним набувачем права власності на спірну квартиру.

Суд першої інстанції дійшов висновку про правомірність набуття ОСОБА_2 права власності на спірну квартиру, тому відсутні підстави вважати, що ОСОБА_2 порушив майнові права позивача ОСОБА_1 на спірну квартиру.

Короткий зміст судових рішень суду апеляційної інстанції

Ухвалою Полтавського апеляційного суду від 02 квітня 2020 року відмовлено у затвердженні мирової угоди між ОСОБА_1 та ОСОБА_2.

Постановою Полтавського апеляційного суду від 02 квітня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_2 задоволено частково. Рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 24 грудня 2019 року скасовано. Ухвалено нове рішення про часткове задоволення позову. Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частини квартири АДРЕСА_1. В іншій частині позову відмовлено.

Задовольнивши позов частково, суд апеляційної інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 брала участь у сплаті 1/2 частини визначеної договором вартості спірної квартири. Цей факт не заперечував відповідач. Доказів того, що позивач ухилилася від виконання вказаного обов'язку, а відповідач у повному обсязі сплатив вартість нерухомого майна у матеріалах справи немає. Відсутні у справі й інші докази, які б підтверджували про домовленість сторін про перехід на користь відповідача частини сплачених позивачем коштів. Проте право власності на квартиру АДРЕСА_1 визнано лише за ОСОБА_2 на підставі рішення Виконавчого комітету Октябрської районної ради у м. Полтаві.

Суд апеляційної інстанції зазначив, що вимоги позивача в частині визнання права власності на 1/2 частини спірного нерухомого майна є обґрунтованими та підлягають задоволенню. Щодо визнання за позивачем права власності на іншу 1/2 частини нерухомого майна, то в цій частині доводи позивача є необґрунтованими та недоведеними, факт визнання відповідачем позову в цій частині не є підставою для їх задоволення. Обставини справи та доводи сторін, які є взаємовиключними, свідчать не про наявність спору між сторонами в цій частині, а на бажання змінити режим власності нерухомого майно із спільного на приватний, у спосіб не передбачений законом.

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відмову в іншій частині позову, оскільки для визнання права власності на 1/2 частини спірної квартири позивач ОСОБА_1 повинна самостійно звернутися до відповідних органів для реєстрації своїх прав на вказану частку. Вимоги позивача щодо зобов'язання відповідних органів проводити передбачені законом дії про реєстрацію за позивачем належного їй права власності на спірну квартиру, є передчасними та неефективними заходами, оскільки відповідні органи вчиняють дії в межах своїх повноважень.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У квітні 2020 року ОСОБА_1, ОСОБА_2 звернулися до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Полтавського апеляційного суду від 02 квітня 2020 року, просили скасувати постанову Полтавського апеляційного суду від 02 квітня 2020 року в частині визнання за ОСОБА_1 права власності на 1/2 частини квартири АДРЕСА_1, справу направити для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції. Також просили скасувати ухвалу Полтавського апеляційного суду від 02 квітня 2020 року про відмову у затвердженні мирової угоди.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржуване судове рішення є незаконним, ухваленим з неправильним застосуванням норм матеріального права і порушеннями норм процесуального права.

Скаржники зазначають, що в останні роки недоступною є оплата комунальних послуг.

Податкова служба виявила, що за ОСОБА_2 зареєстровано дві кооперативні квартири, визнано за ним надлишки квадратних метрів з урахуванням двох квартир, тому рахунки за спожитий газ виставляють не на того хто там прописаний і проживає, а на власника квартири.

З цих підстав сторони звернулися з проханням переоформити квартиру з батька на дочку та зобов'язати відповідні органи вчинити дії.

Спору щодо квартири між сторонами не існує, навпаки батько відмовляється від квартири на користь дочки, тому суд апеляційної інстанції безпідставно відмовив у затвердженні мирової угоди. У зв'язку з тим, що виникли проблеми з оплати комунальних послуг сторони звернулися до суду за переоформленням квартири на дочку.

Суд апеляційної інстанції визнав за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частини без її участі та їх згоди, оскільки такі вимоги в апеляційній скарзі відсутні.

Аргументи інших учасників справи

У відзиві на власну касаційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_2 посилаються на необхідність затвердження мирової угоди у справі.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 18 червня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи.

У липні 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 23 вересня 2021 року справу призначено до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, у складі колегії з п'яти суддів.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що 17 жовтня 2007 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 (довірителі) з одного боку і Товариством з обмеженою відповідальністю "Інвестиційна компанія "Полтавабудінвест" (управитель) з іншого укладений договір № 01-025 про участь у Фонді фінансування будівництва (далі - договір).

Відповідно до пунктів 1.1,1.2,1.4 договору довіритель передає управителю у довірчу власність кошти з метою отримання у власність об'єкта інвестування (квартира за адресою: АДРЕСА_2), а управитель приймає кошти у передбаченому договором порядку у довірче управління для фінансування спорудження зазначеного об'єкта будівництва; після оплати визначеної договором вартості об'єкта інвестування за довірителем закріплюється квартира за цією ж адресою.

Договір підписаний трьома сторонами: довірителями - ОСОБА_2 та ОСОБА_1, а також представником управителя - ОСОБА_3.

Позивач ОСОБА_1 є дочкою ОСОБА_2.

Відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 05 грудня 2011 року, серія САЕ № 208145, на підставі рішення Виконавчого комітету Октябрської районної у м. Полтаві ради зареєстровано право приватної власності на 1/1 частку спірної квартири за ОСОБА_2.

Технічний паспорт на квартиру АДРЕСА_1 виготовлений 04 жовтня 2011 року на ім'я ОСОБА_2 як власника у цілій частці.

Позиція Верховного Суду

Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені статті 400 ЦПК України, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Згідно з частиною 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Як на підставу касаційного оскарження заявник посилається на те, що суд апеляційної інстанції не з'ясував обставини справи та належним чином не дослідив докази у справі, які мають значення для її вирішення, крім того, вийшов за межі позовних вимог.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Предметом позову у цій справі є вимога ОСОБА_1 про визнання за нею права власності на квартиру відповідно до договору про участь у Фонді фінансування будівництва та зобов'язання відповідних органів вчинити дії щодо реєстрації права власності на квартиру за нею.

Згідно з частиною 1 статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому частиною 1 статті 4 ЦПК України, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до положень ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно зі статтею 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

За змістом указаних норм права суд шляхом вчинення провадження у справах здійснює захист осіб, права й охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються. Розпорядження своїм правом на захист згідно з принципом цивільного судочинства полягає в наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

Установивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, про захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту їх порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу в захисті, встановивши безпідставність та (або) необґрунтованість заявлених вимог.

Водночас, як правило, суб'єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (пункт 5.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16 (провадження № 12-158гс18)).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки викладені, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18) та від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18).

Згідно з частинами 1 -4 статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожна фізична та юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина 1 статті 321 ЦК України).

Згідно з частиною 1 статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Судове рішення за загальним правилом не є підставою виникнення права власності.

Відповідно до частини 5 статті 11 ЦК України цивільні права можуть виникати з рішення суду лише у випадках, встановлених актами цивільного законодавства.

Згідно з частинами 1 , 2 статті 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Відповідно до статті 392 ЦК України особа має право звернутися до суду з позовом про визнання права власності: якщо це право оспорюється або не визнається іншими особами (за умови, що позивач не перебуває з цими особами у зобов'язальних відносинах, оскільки права осіб, які перебувають у зобов'язальних відносинах, повинні захищатися за допомогою відповідних норм інституту зобов'язального права); у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Передумовою для застосування статті 392 ЦК України є відсутність іншого, крім судового, шляху для відновлення порушеного права.

Згідно зі статтею 2 Закону України "Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю" договір управителя із забудовником регулює взаємовідносини щодо організації спорудження об'єктів будівництва з використанням отриманих в управління управителем коштів та подальшої передачі забудовником об'єктів інвестування установникам управління майном.

Відповідно до підпункту 5.7.5. Розділу 5.7 Примірних правил фонду фінансування будівництва, затверджених розпорядженням Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 30 листопад 2006 року № 6473, оформлення права власності довірителя на житло здійснюється забудовником своїми силами та за свій рахунок.

Суд апеляційної інстанції при вирішенні справи виходив із того, що ОСОБА_1 брала участь у сплаті 1/2 частини визначеної договором вартості спірної квартири, проте право власності на квартиру визнано лише за ОСОБА_2 на підставі рішення Виконавчого комітету Октябрської районної ради у м. Полтаві, тому вимоги позивача в частині визнання права власності на 1/2 частини спірного нерухомого майна є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Суд шляхом вчинення провадження у справах здійснює захист осіб, права й охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зазначають, що спору щодо квартири між ними не існує, навпаки батько відмовляється від квартири на користь дочки, вони звернулися до суду за переоформленням квартири на дочку у зв'язку з виникненням проблем щодо оплати комунальних послуг.

Суд першої інстанції з урахуванням встановлених фактичних обставин, положень законодавства дійшов обґрунтованого висновку про відмову в позові з тих підстав, що ОСОБА_4 є власником цілої частки спірної квартири, право власності на яку оформлено рішенням Виконавчого комітету Октябрської районної у м. Полтавіта яке було підставою реєстрації права власності на квартиру АДРЕСА_1 лише за ОСОБА_2, є чинним на сьогодні, та не оскаржується позивачем у цій справі. Крім того, позивач пред'явила позов про визнання права власності на нерухоме майно з метою спрощення чи уникнення встановленої законодавством процедури переоформлення прав на це майно.

Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що з урахуванням підстав та змісту позовних вимог позов не підлягає задоволенню, тому постанова апеляційного суду підлягає скасуванню.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 також просили скасувати ухвалу Полтавського апеляційного суду від 02 квітня 2020 року про відмову у затвердженні мирової угоди.

Суд апеляційної інстанції, оцінивши умови мирової угоди, дійшов обґрунтованого висновку про відмову в її визнанні, оскільки її умови суперечать закону і порушують права інших осіб.

Верховний Суд зазначає, що позивач не позбавлена права звернутися до суду за захистом порушеного права у спосіб, визначений законом.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до статті 413 ЦПК України, установивши, що апеляційним судом було скасовано судове рішення, яке відповідає закону, суд касаційної інстанції скасовує рішення суду апеляційної інстанції і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції.

Перевіривши в межах касаційної скарги правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд вважає за необхідне касаційну скаргу задовольнити частково, оскаржуване судове рішення скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Керуючись статтями 400 409 413 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_2 задовольнити частково.

Постанову Полтавського апеляційного суду від 02 квітня 2020 року скасувати, рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 24 грудня 2019 року залишити в силі.

Постанова суду касаційної інстанції набираєзаконної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді: І. Ю. Гулейков

А. С. Олійник

С. О. Погрібний

В. В. Яремко