Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 01.06.2021 року у справі №281/295/20

Постанова

Іменем України

23 листопада 2021 року

м. Київ

справа № 281/295/20

провадження № 61-7657св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - комунальне некомерційне підприємство "Лугинська центральна районна лікарня" Лугинської селищної ради,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Житомирського апеляційного суду від 01 квітня 2021 року в складі колегії суддів: Трояновської Г. С., Павицької Т. М., Миніч Т. І.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до комунального некомерційного підприємства "Лугинська центральна районна лікарня" Лугинської селищної ради (далі - КНП "Лугинська ЦРЛ" Лугинської селищної ради") про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, визнання наказу про звільнення недійсним, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

В обґрунтування заявлених позовних вимог, ОСОБА_1 зазначила, що наказом Лугинської ЦРЛ від 27 січня 2020 року № 16-к, її на підставі пункту 1 статті 40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) звільнено із посади зубного лікаря у зв'язку із скороченням чисельності та штату працівників. Вважає своє звільнення незаконним, оскільки його проведено з порушенням чинного законодавства, зокрема, статті 42 та частини 2 статті 49-2 КЗпП України.

Ураховуючи наведене, позивач просила визнати недійсним наказ Лугинської ЦРЛ від 27 січня 2020 року № 16-к про її звільнення з посади зубного лікаря та поновити її на роботі в КНП "Лугинська ЦРЛ "; стягнути з КНП "Лугинська ЦРЛ" на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з дати звільнення по 03 березня 2020 року в сумі 6 076,40 грн, та з 03 березня 2020 року - різницю між розміром заробітної плати та призначеними Коростенським міським центром зайнятості виплатами до дня поновлення на роботі; стягнути з КНП "Лугинська ЦРЛ" на її користь нараховану та невиплачену середню заробітну плату за час затримки розрахунку в сумі 9 559,53 грн.

Короткий зміст судових рішень

Рішенням Лугинського районного суду Житомирської області від 09 лютого 2021 року позов задоволено частково. Стягнуто з КНП "Лугинська ЦРЛ" на користь ОСОБА_1 середню заробітну плату за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 10
260,23 грн. У решті позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час проведення розрахунку мотивовано тим, що в день звільнення ОСОБА_1 не виплачено всіх належних їй сум, а остаточний розрахунок з нею проведено 27 березня 2020 року, тобто через 43 робочих дні. Відмовляючи в задоволенні решти позовних вимог, суд виходив із того, що звільнення позивача з роботи відбулося з дотриманням трудового законодавства.

Постановою Житомирського апеляційного суду від 01 квітня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Лугинського районного суду Житомирської області від 09 лютого 2021 року - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що у відповідача мало місце скорочення чисельності працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, внаслідок чого було скорочено посаду, яку обіймала ОСОБА_1, останню в установленому законом порядку за два місяці було попереджено про наступне вивільнення, вакантні посади, які можна було б запропонувати позивачу були відсутні, тобто позивача звільнено з роботи з дотриманням вимог трудового законодавства.

Аргументи учасників справи

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів

05 травня 2021 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Житомирського апеляційного суду від 01 квітня 2021 року, в якій посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення апеляційного суду та направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Касаційна скарга подана на підставі пунктів 1, 4 частини 2 статті 389 ЦПК України, зокрема заявник вказує на те, що ухвалюючи оскаржуване судове рішення апеляційний суд застосував норму права без врахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в постановах Великої Палати Верховного Суду від 18 вересня 2018 року в справі № 800/538/17 (провадження № 11-431асі18), Верховного Суду від 06 травня 2020 року у справі № 487/2191/17 (провадження № 61-38337св18) та від 22 вересня 2020 року у справі № 161/7196/19 (провадження № 61-4375св20).

Заявник посилається на те, що ухвалюючи оскаржуване судове рішення апеляційний суд не прийняв до уваги доводи апеляційної скарги про те, що звільнення позивача відбулося з порушенням трудового законодавства, оскільки на момент її звільнення у відповідача були вільні вакансії молодшої медичної сестри, які не були їй запропоновані. Наявність вакантних посад підтверджується адвокатським запитом від 29 квітня 2021 року та відповіддю на нього, наданим Коростенським міським центром зайнятості. Тобто апеляційним судом неналежним чином встановлені фактичні обставин справи, що мають значення для її правильного вирішення. Крім того, відповідачем взагалі не розглядалося питання щодо її переважного права залишення на роботі.

Відзив на касаційну скаргу на надходив

Рух справи в суді касаційної інстанції.

Ухвалою Верховного Суду від 16 липня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано матеріали справи та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

У вересні 2021 року до Верховного Суду надійшли матеріали цивільної справи.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Установлено, що ОСОБА_1 з 02 серпня 1999 року зарахована на посаду зубного лікаря Лугинського територіального медичного об'єднання, перейменованого в подальшому на Лугинську ЦРЛ.

15 жовтня 2019 року головний лікар Лугинської ЦРЛ звернувся до профспілкового комітету з повідомленням про зміни в організації виробництва та праці в Лугинській ЦРЛ у зв'язку з проведенням реформування галузі, в результаті якої буде проведена оптимізація кількості працюючих, зміни істотних умов праці, збільшення та зміни посадових обов'язків.

Згідно з витягом із протоколу № 43 засідання профкому Лугинської ЦРЛ від 17 жовтня 2019 року профком надав згоду щодо змін в організації виробництва та праці Лугинської ЦРЛ, в зв'язку з проведенням реформування галузі.

Наказом головного лікаря Лугинської ЦРЛ від 25 листопада 2019 року № 70 "Щодо попередження про зміни в організації виробництва та праці в Лугинській ЦРЛ" у зв'язку з провадженням реформування галузі, зміною системи бюджетного фінансування закладу та необхідністю приведення у відповідність ліжкового фонду та амбулаторно-поліклінічних посад до потреб закладу, працівників Лугинської ЦРЛ, у тому числі лікаря зубного ОСОБА_1, попереджено про можливість скорочення чисельності та штату працівників, зміну істотних умов праці, встановлення режиму неповного робочого часу, збільшення та зміну посадових обов'язків, зміну умов оплати праці, зняття сумісництва та надбавок з 01 січня 2020 року.

Наказом головного лікаря Лугинської ЦРЛ від 27 січня 2020 року № 16-к ОСОБА_1 звільнено із займаної посади у зв'язку із скороченням чисельності та штату працівників (пункт 1 статті 40 КЗпП України).

Рішенням Лугинської районної ради Житомирської області від 13 лютого 2020 року № 595 припинено юридичну особу комунальний заклад "Лугинська ЦРЛ" шляхом перетворення у КНП "Лугинська центральна лікарня.

Згідно з витягом з протоколу засідання профкому працівників охорони здоров'я Лугинського району від 06 травня 2019 року № 36 ОСОБА_1 виключена із членів профспілкової організації за власним бажанням згідно поданої нею заяви про вихід із профспілкової організації від 22 січня 2019 року.

Відповідно до довідки від 07 серпня 2020 року № 613, наданої КНП "Лугинська ЦРЛ" станом на 25 листопада 2019 року у лікарні відповідно до штатного розпису були такі вакансії: сестра медична дитячого відділення, юрист, механік гаража. Посади медичної сестри та механіка скорочені. Станом на 27 січня 2020 року вакантною посадою залишилася посада юриста, яка ОСОБА_1 не була запропонована, оскільки остання не має юридичної освіти.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку: рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Згідно з абзацом 1 частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частини 2 статті 389 ЦПК України.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина 1 статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою відкриття касаційного провадження, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Статтею 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі, ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Положеннями частини 2 статті 40 КЗпП України визначено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1,2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням на підставі пункту 1 частини 1 статті 40 КЗпП України, суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджався він за два місяці про наступне вивільнення.

Згідно з частиною 1 статті 42 КЗпП України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.

Відповідно до статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством. Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації.

При вирішенні питання про те, чи мав змогу роботодавець виконати вимоги статті 49-2 КЗпП України про надання роботи працівникові, який вивільняється в зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, суд має виходити з того, що за цією нормою працівнику має бути запропонована наявна робота за відповідною професією чи спеціальністю і лише при відсутності такої роботи інша наявна робота.

При цьому роботодавець зобов'язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.

Таким чином, однією з найважливіших гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов'язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника.

Власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини 2 статті 40, частини 3 статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

Оскільки обов'язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини 3 статті 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов'язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з'явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення.

Статтею 43 КЗпП України встановлено, що розірвання трудового договору з підстав, передбачених Статтею 43 КЗпП України, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника) первинної профспілкової організації, членом якої є працівник.

За змістом частини 3 статті 12, частини 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина 1 статті 76 ЦПК України).

У частині 2 статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно з частиною 1 статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Ураховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, правильно встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, дійшов обґрунтованого висновку, що у відповідача дійсно мало місце скорочення чисельності працівників, внаслідок чого було скорочено посаду зубного лікаря, яку обіймала позивач, останню було належним чином попереджено про наступне звільнення, вакантні посади, які можна було б запропонувати їй на підприємстві були відсутні, попередня згода виборного органу (профспілкового представника) первинної профспілкової організації не є обов'язковою, оскільки позивач не була її членом, тобто відповідач при звільненні позивача не порушив вимог статті 49-2 КЗпП України та мав всі законні підстави для її звільнення на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України.

Доводи касаційної скарги про те, що апеляційний суд не перевірив у відповідача на момент звільнення позивача з роботи наявність вакантних посад, не заслуговують на увагу, оскільки спростовуються наявними в матеріалах справи доказами та встановленими судами обставинами. При цьому, заперечуючи проти доводів відповідача, позивач не спростувала їх належним чином та не довела, що у відповідача в момент її звільнення та за два місяці до цього були наявні вакансії, які вона в силу своєї освіти, кваліфікації та досвіду могла виконувати. Додані до касаційної скарги докази на підтвердження наявності у відповідача вакантних посад не можуть бути прийняті судом касаційної інстанції до уваги, оскільки вони отримані стороною позивача вже після ухвалення апеляційним судом оскаржуваного рішення.

Тобто доводи скарги по своїй суті зводяться до переоцінки доказів, проте встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій, а суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в їх оцінку.

Посилання заявника на те, що ухвалюючи оскаржуване судове рішення апеляційний суд застосував норму права без врахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в постановах Великої Палати Верховного Суду від 18 вересня 2018 року в справі № 800/538/17 (провадження № 11-431асі18), Верховного Суду від 06 травня 2020 року у справі № 487/2191/17 (провадження № 61-38337св18) та від 22 вересня 2020 року у справі № 161/7196/19 (провадження № 61-4375св20), не заслуговують на увагу, оскільки у справі, яка переглядається, та у справах, на які посилається заявник, встановлені різні фактичні обставини.

У наведених постановах Верховним Судом встановлено наявність вакантних посад на підприємствах, які не були запропоновані працівникам, звільненим за пунктом 1 статті 40 КЗпП України. Натомість, у справі, яка переглядається, навпаки встановлено, що на момент звільнення позивача у відповідача не було вакантних посад, які б позивач могла зайняти. Під час розгляду справи позивач не спростувала надану відповідачем довідку про відсутність у нього вакантних посад, натомість її представник адвокатський запит з цього приводу зробив лише 29 квітня 2021 року, тобто вже після ухвалення оскаржуваного судового рішення суду апеляційної інстанції.

Доводи заявника про неврахування її переважного права на залишення на роботі, є безпідставними, так як ці обставини обґрунтовано спростовані судами, а позивач, зазначаючи про таке її право не вказала ні особу, перед якою у неї було переважне право, ні посаду, на яку її мали б перевести.

Таким чином, заявлені в касаційній скарзі підстави касаційного оскарження судового рішення, передбачені пунктами 1, 4 частини 2 статті 389 ЦПК України, не знайшли свого підтвердження під час касаційного розгляду справи, тобто є необґрунтованими.

З огляду на викладене, Верховний Суд дійшов висновку, що доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права судом апеляційної інстанції, що призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції не спростовують.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини 1 статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Житомирського апеляційного суду від 01 квітня 2021 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: В. М. Ігнатенко

С. О. Карпенко

В. А. Стрільчук