Історія справи

Постанова КЦС ВП від 01.12.2019 року у справі №133/247/17

Постанова

Іменем України

29 листопада 2019 року

місто Київ

справа № 133/247/17

провадження № 61-2928св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Яремка В.

В.,

учасники справи:

заявник - ОСОБА_1,

заінтересована особа - Управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області на рішення Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 07 серпня 2017 року у складі судді Слободяного О. Є. та ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від 19 вересня 2017 рокуу складі колегії суддів: Якименко М.

М., Ковальчука О. В., Міхасішина І. В.,

ВСТАНОВИВ:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Стислий виклад позиції заявника

У лютому 2017 року ОСОБА_1 звернулась до суду із заявою, у якій просила встановити факт, що вона постійно проживала на території України з 31 січня 1991 року і до моменту звернення до суду.

Заявник на обґрунтування своїх вимог посилалась на те, що вона народилась ІНФОРМАЦІЯ_1 в с. Ілліча Кунгурського району Пермської області Російської Федерації. З 31 січня 1991 року і до часу звернення до суду вона постійно проживає на території України у с. Сошанське Козятинського району, куди переїхала з Росії до свого співмешканця ОСОБА_2. Саме в його будинку вона зареєстрована разом з їхньою спільною дочкою ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2.

Після смерті ОСОБА_2 вона з дочкою переселилася у квартиру, надану їй Зозулинецькою сільською радою Козятинського району Вінницької області. Постійно проживаючи на території України з 31 січня 1991 року, вона набула право на отримання громадянства та, відповідно, паспорт громадянина України. Цей факт повинен підтверджуватись судовим рішенням, у зв'язку з чим вона звернулась до суду.

Стислий виклад заперечень заінтересованої особи

Заінтересована особа вважала подану заяву необґрунтованою та такою, у задоволенні якої необхідно відмовити.

Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 07 серпня 2017 року заяву ОСОБА_1 задоволено. Встановлено факт, що ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_3, уродженка с. Ілліча Кунгурського району Пермської області Російської Федерації, постійно проживала на території України станом на 24 серпня 1991 року.

Суд першої інстанції, задовольняючи заяву про встановлення факту, керувався тим, що факт постійного проживання ОСОБА_1 на території України станом на 24 серпня 1991 року підтверджується довідками Зозулинецької сільської ради Козятинського району 02 лютого 2017 року та від 07 лютого 2017 року, в яких зазначено, що ОСОБА_1 прибула 31 січня 1991 року із Ростовської області Росії у с. Сошанське та зареєстрована на АДРЕСА_1 з 24 лютого 1992 року і постійно проживає у с.

Сошанське Козятинського району з 31 січня 1991 року.

Ухвалою Апеляційного суду Вінницької області від 19 вересня 2017 року апеляційну скаргу Управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області (далі - Управління) відхилено, рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Суд апеляційної інстанції, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, погодився з його висновками щодо наявності підстав для задоволення заяви про встановлення факту. Суд зазначив, що надані докази доводять факт постійного проживання ОСОБА_1 на території України на момент проголошення незалежності України 24 серпня 1991 року та набрання чинності Законом України від 13 листопада 1991 року № 2235

"Про громадянство України".

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Управління не погодившись із судовими рішеннями, у жовтні 2017 року подало до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні заяви про встановлення факту.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга обґрунтовувалася неправильним застосуванням судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права й порушенням норм процесуального права. Заявник зазначає, що судом першої інстанції не залучено до участі у справі як заінтересовану особу Управління, чим порушено вимоги процесуального закону, відповідно до якого справи окремого провадження суд розглядає за участю заявника і заінтересованих осіб. Також заявником зазначено, що причиною неявки представника Управління в судове засідання була його щорічна відпустка, про що він повідомив суду, проте суд не відклав розгляд справи. Також зазначив, що заявник не довів обставин, на які вона посилалась на обґрунтування заяви про встановлення факту.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

У наданому відзиві ОСОБА_1 просила касаційну скаргу залишити без задоволення з огляду на її необґрунтованість.

ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДАХ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ

Згідно із статтею 388 ЦПК України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", що набрав чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У підпункті 11 пункту 1 розділу ХІІІ "Перехідні положення" ЦПК України передбачено, що заяви і скарги, подані до набрання чинності цією редакцією Кодексу, провадження за якими не відкрито на момент набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цієї редакції Кодексу. Такі заяви чи скарги не можуть бути залишені без руху, повернуті або передані за підсудністю, щодо них не може бути прийнято рішення про відмову у прийнятті чи відмову у відкритті провадження за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу, якщо вони подані з додержанням відповідних вимог процесуального закону, які діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Матеріали касаційного провадження передано до Верховного Суду у січні 2018 року.

Ухвалою Верховного Суду від 26 січня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі.

Відповідно до частини 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з положенням частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені у статті 213 ЦПК України (в редакції Закону України від 18 березня 2004 року № 1618-IV) (далі - ЦПК 2004 року), згідно з якими рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд перевірив правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та дотримання норм процесуального права, за наслідками чого зробив висновок, що оскаржувані судові рішення відповідають вимогам законності та обґрунтованості, визначеним у статті 213 ЦПК України 2004 року, а отже, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення.

Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 народилась ІНФОРМАЦІЯ_1 в с. Ілліча Кунгурського району Пермської області Російської Федерації.

Також судом встановлено, що у ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_4 в с. Сошанське народилась дочка ОСОБА_3.

Відповідно до довідок Зозулинецької сільської ради Козятинського району Вінницької області від 02 лютого 2017 року та від 07 лютого 2017 року, в яких зазначено, що ОСОБА_1 прибула 31 січня 1991 року із Ростовської області Російської Федерації у с. Сошанське та зареєстрована на АДРЕСА_1 з 24 лютого 1992 року і постійно проживає у с. Сошанське Козятинського району з 31 січня 1991 року.

Головним центром обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України повідомлено суд, що особа без громадянства ОСОБА_1 у період з 06 липня 2012 року і до моменту розгляду справи Державний кордон України не перетинала.

Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі

У статті 3 Конституції України закріплено принцип, за яким права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність.

В Україні визнається і діє принцип верховенства права; права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними; громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом, що прямо передбачено у частині 1 статті 8, статті 21, частині 1 статті 24 Конституції України.

У частині 1 статті 234 ЦПК України 2004 року визначено, що окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Згідно з пунктом 5 частини 2 статті 234 ЦПК України 2004 року суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Відповідно до частини 2 статті 256 ЦПК України 2004 року у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Отже, законом передбачено встановлення юридичних фактів щодо виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, до яких відносяться й факти, що породжують право особи на набуття громадянства України, зокрема постійного проживання на території України.

Встановлення факту постійного проживання на території України на момент проголошення незалежності України або набрання чинності Законом України "Про громадянство України" є підставою для оформлення належності до громадянства України відповідно до Законом України "Про громадянство України".

Згідно з пунктами 1, 2 частини 1 статті 3 Закону України

"Про громадянство України" громадянами України є: усі громадяни колишнього СРСР, які на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року) постійно проживали на території України; особи, незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних чи інших ознак, які на момент набрання чинності Законом України "Про громадянство України" проживали в Україні і не були громадянами інших держав.

Відповідно до частини 1 статті 8 Закону України "Про громадянство України" особа, яка сама чи хоча б один з її батьків, дід чи баба, рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра, син чи дочка, онук чи онука народилися або постійно проживали до 24 серпня 1991 року на території, яка стала територією України відповідно до Закону України

"Про правонаступництво України", або яка сама чи хоча б один з її батьків, дід чи баба, рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра народилися або постійно проживали на інших територіях, що входили на момент їх народження або під час їх постійного проживання до складу Української Народної Республіки, Західноукраїнської Народної Республіки, Української Держави, Української Соціалістичної Радянської Республіки, Закарпатської України, Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР), і є особою без громадянства або іноземцем, який подав зобов'язання припинити іноземне громадянство, та подала заяву про набуття громадянства України, а також її неповнолітні діти реєструються громадянами України.

Відповідно до пункту 25 Порядку для оформлення набуття громадянства України за територіальним походженням особа, яка постійно проживала до 24 серпня 1991 року на території, що стала територією України відповідно до Закону України "Про правонаступництво України", або на інших територіях, що входили під час постійного проживання особи до складу Української Народної Республіки, Західноукраїнської Народної Республіки, Української Держави, Української Соціалістичної Радянської Республіки, Закарпатської України, Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР) (частина перша статті 8 Закону), подає документи, передбачені підпунктами "а ", "в" пункту 24 цього Порядку, а також документ, що підтверджує факт постійного проживання особи на зазначених територіях.

У пункті 44 Порядку встановлено, що у разі відсутності документів, що підтверджують факт постійного проживання особи до 24 серпня 1991 року на території, яка стала територією України, для оформлення набуття громадянства України подається відповідне рішення суду.

У справі, яка переглядається, суди першої та апеляційної інстанцій установивши, що заявник ОСОБА_1 проживала на території, яка стала територією України відповідно до Закону України "Про правонаступництво України", до та станом на 24 серпня 1991 року, що підтверджується належними та допустимими доказами, дійшли обґрунтованого висновку про встановлення цього факту.

Доводи касаційної скарги про те, що заявник не довела факту проживання на території України належними доказами фактично зводяться до незгоди з висновками судів першої та апеляційної інстанцій стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував. В силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази

Посилання в касаційній скарзі на те, що Управління не залучено до участі у справі, є необґрунтованими, оскільки заінтересована особа залучена до участі у цій справі ухвалою Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 27 березня 2017 року.

Верховний Суд також визнає необґрунтованими доводи касаційної скарги про те, що суд першої інстанції не звернув увагу на заяву заінтересованої особи про відкладення розгляду справи, оскільки матеріали справи не місять відповідної заяви. При цьому судом враховано, що представник заінтересованої особи брала участь у судових засіданнях, реалізувала свої процесуальні права шляхом, зокрема, подання заперечень на подану заяву про встановлення факту.

Таким чином, доводи касаційної скарги та зміст оскаржуваних судових рішень не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Суд касаційної інстанції розглянув справу в межах доводів та вимог, викладених у касаційній скарзі, судом не встановлено достатніх підстав вийти за межі доводів скарги, визначені правилом статті 400 ЦПК України.

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області залишити без задоволення.

Рішення Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 07 серпня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від 19 вересня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді С. О. Погрібний

А. С. Олійник

В. В. Яремко