Історія справи

Постанова КЦС ВП від 01.11.2023 року у справі №761/36545/20
Постанова КЦС ВП від 01.11.2023 року у справі №761/36545/20

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 листопада 2023 року

м. Київ

справа № 761/36545/20

провадження № 61-337св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Петрова Є. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Корольов Михайло Андрійович, Державне підприємство «Сетам»,

третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Сєрова Олена Валеріївна,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 10 січня 2022 року у складі судді Саадулаєва А. І. та постанову Київського апеляційного суду від 07 грудня 2022 року у складі колегії суддів: Фінагеєва В. О., Кашперської Т. Ц., Яворського М. А.

у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Корольова Михайла Андрійовича, Державного підприємства «Сетам», третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Сєрова Олена Валеріївна, про визнання електронних торгів недійсними та застосування наслідків нікчемного правочину,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

ОСОБА_1 у листопаді 2020 року звернулася до суду з вищевказаним позовом, в якому просила:

- визнати недійсними електронні торги за лотом № 443995 на сайті Державного підприємства «Сетам» (далі - ДП «Сетам») https://setam.net.ua/auetion/444172, відповідно до протоколу електронних торгів № 507402 від 19 жовтня 2020 року та акта про реалізацію предмета іпотеки від 28 жовтня 2020 року щодо відчуження нерухомого житлового майна (квартири) АДРЕСА_1 , яка належить їй;

- застосувати наслідки нікчемного правочину з відчуження нерухомого житлового майна (квартири) за адресою: АДРЕСА_2 , шляхом скасування свідоцтва про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів, що було предметом іпотеки, серія та номер: 3404, виданий 30 жовтня 2020 року, видавник: Сєрова О.В. приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу; винесеного на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 54869831 від 30 жовтня 2020 року 12:47:38, приватний нотаріус Сєрова О. В., Київський міський нотаріальний округ, м. Київ.

На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 посилалася на те, що 02 жовтня 2007 року вона отримала кредит у резидента України в іноземній валюті (долари США) та передала в забезпечення зобов`язань за кредитним договором в іпотеку кредитору, належну їй квартиру АДРЕСА_1 , в якій проживала.

У подальшому права кредитора за кредитним договором та права іпотекодержателя за договором іпотеки перейшли до стягувача.

Шевченківський районним судом міста Києва рішенням від 14 листопада 2007 року у справі № 761/23565/15-ц стягнув з неї на користь ПАТ АБ «Укргазбанк» заборгованість за кредитним договором № 218-Ф/07 від 02 жовтня 2007 року, яка виникла станом на 10 червня 2015 року в сумі 79 502,60 доларів США.

На виконання рішення суду приватним виконавцем передана в іпотеку квартира була виставлена на електронні торги, переможцем яких визначено ОСОБА_2

30 жовтня 2020 року відбулося переоформлення права власності на зазначене майно.

Враховуючи викладене, її було позбавлено права власності на спірну квартиру.

Вважає, що з 08 жовтня 2020 року звернення стягнення на її квартиру для погашення зобов`язань за кредитом отриманим в іноземній валюті, зокрема, проведення вказаних торгів для реалізації арештованої квартири є незаконним, оскільки згідно з Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» спірна квартира є її постійним місцем проживання, у її власності відсутнє інше нерухоме майно, загальна площа квартири становить 46,3 кв. м, тому вчинений щодо її квартири правочин порушує вимоги пункту 1 частини першої статті 1 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», а свідоцтво про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів, що було предметом іпотеки, є нікчемним та не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Шевченківський районного суду міста Києва рішенням від 10 січня 2022 року позов залишив без задоволення.

Рішення місцевого суду мотивовано тим, що позивачем не доведено порушення вимог порядку при проведенні електронних торгів, в результаті яких було порушено її законні інтереси.

Київський апеляційний суд постановою від 07 грудня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_3 , залишив без задоволення. Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 10 січня 2022 року залишив без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що позивачем не доведено, що спірна квартира використовується нею як місце постійного проживання; факт реєстрації позивача у квартирі не є доказом того, що спірне житлове приміщення використовується нею як місце постійного проживання, при цьому будь-яких інших належних і допустимих доказів на підтвердження вказаної обставини позивачем не надано.

Висновки суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позовних вимог відповідають фактичним обставинам справи, судом повно з`ясовано обставини, що мають значення для справи.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

ОСОБА_1 у січні 2023 року подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 10 січня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 07 грудня 2022 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та прийняти нову постанову про задоволення позовних вимог.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі як на підставу оскарження судового рішення заявник посилаються на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України та, зокрема вказує, що відсутні докази належності на праві власності їй інших об`єктів нерухомості.

Згідно з витягом з Єдиного державного демографічного реєстру № 8037-1705683-2018 вона зареєстрована у спірній квартирі, тому квартира АДРЕСА_1 є її місцем проживання.

Уклавши короткостроковий договір оренди вона не змінювала постійного місця проживання, а лише вибула на тимчасове місце перебування; спірна квартира відповідає критеріям нерухомого майна, визначеного Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».

Судами попередніх інстанцій застосовано норми права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 06 жовтня 2021 року у справі № 161/21094/19 та від 11 травня 2022 року у справі № 520/17221/18.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

Від представника ОСОБА_2 - адвоката Ганчука Г. В. у березні 2023 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому заявник просить залишити її без задоволення, посилаючись на те, що тимчасовий мораторій на примусове звернення стягнення нерухомого майна не застосовується у випадках, якщо таке нерухоме житлове майно не використовується як місце постійного проживання позивача (постанови Верховного Суду від 01 жовтня 2020 року у справі 3 761/24810/14, від 08 квітня 2020 року у справі № 334/3320/15-ц, від 30 травня 2022 року у справі № 759/9650/19).

Житлова нерухомість, в якій зареєстровано місце проживання особи, не завжди є місцем її фактичного проживання (постанова Верховного Суду від 17 листопада 2021 року у справі № 127/19638/20).

Суди попередніх інстанцій правильно встановили, що предмет іпотеки не використовується позивачем для постійного проживання, тому спірна квартира не підпадає під дію Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».

Позивач не надала доказів постійного проживання у квартирі, тому суди зробили правильний висновок про незастосування до спірних правовідносин дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».

Рух справи в суді касаційної інстанції

Верховний Суд ухвалою від 22 лютого 2023 року відкрив провадження у цій справі та витребував її матеріали із Шевченківського районного суду міста Києва.

Справа № 761/36545/20 надійшла до Верховного Суду 09 березня 2023 року.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Між ОСОБА_1 та Відкритим акціонерним товариством акціонерним банком «Укргазбанк», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство акціонерний банк «Укргазбанк» (далі - ПАТ АБ «Укргазбанк»), 02 жовтня 2007 року було укладено кредитний договір № 218-Ф/07, згідно з яким ОСОБА_1 надано кредит в сумі 115 000 доларів США на строк до 02 жовтня 2019 року.

Того ж дня, між ОСОБА_1 та банком було укладено договір іпотеки без оформлення заставної, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Морозовою C. B. та зареєстрований в реєстрі за № кдз-5003, відповідно до якого ОСОБА_1 в забезпечення виконання своїх зобов`язань за кредитним договором передала в іпотеку належну їй на праві власності квартиру АДРЕСА_1 .

Між ОСОБА_1 та банком 13 травня 2008 року було укладено договір про внесення змін до договору іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Морозовою C. B. та зареєстрований в реєстрі за № 12105, відповідно до якого сторони домовились пункт 1.1 викласти у такій редакції: «Дійсний договір забезпечує всі вимоги іпотекодержателя, які випливають з договору № 218-Ф/07 від 02 жовтня 2007 року».

Шевченківський районний суд міста Києва рішенням від 14 листопада 2017 року у справі № 761/23565/15-ц позов ПАТ АБ «Укргазбанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнив частково.

Стягнув з ОСОБА_1 на користь ПАТ АБ «Укргазбанк» заборгованість за кредитним договором № 218-Ф/07 від 02 жовтня 2007 року станом на 10 червня 2015 року в сумі 58 770,93 доларів США - строкова заборгованість за кредитом, 14 889,52 доларів США - прострочена заборгованість за кредитом, 1 103,62 доларів США - поточна заборгованість за відсотками, 4 738,53 доларів США - прострочена заборгованість по відсоткам, всього - 79 502,60 доларів США.

На виконання судового рішення, на підставі виконавчого листа Шевченківського районного суду міста Києва від 14 листопада 2017 року, приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Корольовим М. А. 23 липня 2020 року було відкрито ВП № 62649021 про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості в розмірі 79 502,60 доларів США та основної винагороди приватного виконавця в розмірі 7 950 доларів США.

23 липня 2020 року приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Корольов М. А. виніс постанову про арешт майна ОСОБА_1 - квартири АДРЕСА_1 .

Згідно з актом приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Корольова М. А. від 26 серпня 2020 року у квартирі АДРЕСА_1 мешкають орендарі на підставі договору оренди квартири від 26 квітня 2020 та акта здачі квартири від 26 квітня 2020 року. ОСОБА_1 за даною адресою не проживає, відсутня.

26 серпня 2020 року приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Корольов М. А. виніс постанову про опис та арешт майна ОСОБА_1 - квартири АДРЕСА_1 , а 03 вересня 2020 року - постанову про призначення суб`єкта оціночної діяльності для оцінки майна ОСОБА_1

16 вересня 2020 року приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Корольовим М. А. отримано висновок про вартість зазначеного майна та звіт про оцінку майна від 03 вересня 2020 року, а 18 вересня 2020 року спірна квартира відповідно до процедури, передбаченої наказом Міністерства юстиції України № 2831/5 від 29 вересня 2016 року «Про затвердження Порядку реалізації арештованого майна», була виставлена на електронні торги.

19 жовтня 2020 року відбулися електронні торги щодо спірної квартири, в результаті яких, відповідно до протоколу електронних торгів № 507402 від 19 жовтня 2020 року, переможцем торгів визначено ОСОБА_2

28 жовтня 2020 року на зазначене майно було оформлено акт про реалізацію предмета іпотеки, який є документом, що підтверджує виникнення права власності на придбане майно.

30 жовтня 2020 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сєровою О. В. відбулося переоформлення права власності на спірну квартиру, про що видано свідоцтво про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів, що було предметом іпотеки, серія та номер: 3404, виданий 30 жовтня 2020 року.

Зазначене також підтверджується Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 02 листопада 2020 року.

Судами також встановлено, що ОСОБА_1 здійснювала оплату житлово-комунальних послуг за квартиру АДРЕСА_1 з міста Львова, що підтверджується квитанціями про сплату житлово-комунальних послуг від 12 серпня 2020 року та від 08 жовтня 2020 року.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту (частина перша статті 527 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (частина перша статті 611 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 546 ЦК України, виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Згідно з частиною першою статті 575 ЦК України іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.

Статтею 1 Закону України «Про іпотеку» визначено, що іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору (частина п`ята статті 3 Закону України «Про іпотеку»).

Згідно з частиною першою статті 7 Закону України «Про іпотеку» за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов`язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов`язання.

Відповідно до частин першої, четвертої статті 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Отже, законодавством передбачено право іпотекодержателя задовольнити забезпечені іпотекою вимоги за рахунок предмета іпотеки у випадку невиконання або неналежного виконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання.

Згідно із частиною другою статті 16, частиною першою статті 215 ЦК України одним зі способів захисту порушеного права є визнання недійсним правочину, укладеного з недодержанням стороною (сторонами) вимог, установлених частинами першою, третьою, п`ятою, шостою статті 203 цього Кодексу, зокрема у зв`язку з невідповідністю змісту правочину цьому Кодексу та іншим актам цивільного законодавства.

Процедура реалізації майна на прилюдних торгах полягає у забезпеченні переходу права власності на майно боржника, на яке звернено стягнення, до покупця-учасника прилюдних торгів за плату. Така процедура полягає в укладенні та виконанні договору купівлі-продажу. На підтвердження його укладення складається відповідний протокол, а на підтвердження виконання зі сторони продавця - акт про проведені прилюдні торги.

За змістом частини другої статті 638 та частини першої статті 640 ЦК України моментом укладення договору купівлі-продажу на прилюдних торгах є момент визначення переможця торгів, тобто момент акцепту пропозиції останнього щодо ціни. Підставою набуття у власність нерухомого майна, придбаного на прилюдних торгах, є договір купівлі-продажу та дії, спрямовані на передання такого майна у володіння покупця, що підтверджують відповідний протокол, акт про проведені прилюдні торги та державна реєстрація права власності за покупцем (постанова Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2020 року у справі № 438/610/14-ц (провадження № 14-577цс19).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі № 678/301/12 (провадження № 14-624цс18) викладено правовий висновок про те, що правова природа продажу майна з публічних торгів дає підстави для можливості визнання торгів недійсними за правилами визнання недійсними правочинів, зокрема на підставі норм цивільного законодавства (статей 203 215 ЦК України) про недійсність правочину як такого, що не відповідає вимогам закону, у разі невиконання вимог щодо процедури, порядку проведення торгів.

Набуття майна за результатами електронних торгів є особливим видом договору купівлі-продажу, за яким власником відчужуваного майна є боржник, а продавцями, які мають право примусового продажу такого майна є державна виконавча служба (приватний виконавець) та організатор електронних торгів. Покупцем відповідно є переможець електронних торгів.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій, визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Статтею 48 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації.

Про звернення стягнення на майно боржника виконавець виносить постанову.

Згідно з Порядком реалізації арештованого майна, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 29 вересня 2016 року № 2831/5 (далі - Порядок), електронні торги - це продаж майна за принципом аукціону засобами системи електронних торгів через Веб-сайт, за яким його власником стає учасник, який під час торгів запропонував за нього найвищу ціну.

Відповідно до підпункту 1 пункту 1 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» (у редакції, чинній на момент проведення електронних торгів) не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов`язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами-резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що:

таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об`єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно;

загальна площа такого нерухомого житлового майна (об`єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. м для квартири та 250 кв. м для житлового будинку.

Мораторій є відстроченням виконання зобов`язання, а не звільненням від його виконання. Відтак мораторій на стягнення майна, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті, установлений Законом, не передбачав втрати кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) у випадку невиконання боржником зобов`язань за договором, а лише тимчасово забороняє примусово стягувати (відчужувати без згоди власника) цей предмет іпотеки (застави).

Крім того, згідно з пунктом 4 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» протягом його дії інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм.

Вказаний Закон діяв до 23 вересня 2021 року і не дозволяв органам і посадовим особам, які здійснюють примусове виконання рішень про звернення стягнення на предмет іпотеки та провадять конкретні виконавчі дії, вживати заходи, спрямовані на примусове виконання таких рішень стосовно окремої категорії боржників чи іпотекодавців, які підпадають під дію положень цього Закону на період його чинності.

Відповідно до статті 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Частинами другою та шостою статті 29 ЦК України передбачено, що фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, вільно обирає собі місце проживання, за винятком обмежень, які встановлюються законом. Фізична особа може мати кілька місць проживання.

Житлова нерухомість, в якому зареєстровано місце проживання особи, не завжди є місцем її фактичного проживання.

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до статті 89 ЦПК Українисуд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Вирішуючи спір, встановивши фактичні обставин справи, надавши належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, оскільки спірна квартира не придбана за кредитні кошти та не використовувалась позивачем як місце постійного проживання, а тому це нерухоме житлове майно не підпадало під дію Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».

Судами попередніх інстанцій правильно враховано, що факт реєстрації позивача у спірній квартирі не може беззаперечно свідчити про те, що це житло використовується позивачем як місце постійного проживання, а наявні в матеріалах справи докази (договір оренди квартири від 26 квітня 2020 року, акт здачі спірної квартири від 26 квітня 2020 року, квитанції про сплату житлово-комунальних послуг від 12 серпня 2020 року та від 08 жовтня 2020 року, оплата яких здійснювалася із міста Львова) підтверджують те, що позивач не проживає у спірній квартирі.

Тимчасовий мораторій на примусове звернення стягнення нерухомого майна не застосовується у випадках, якщо таке нерухоме житлове майно не використовується як місце постійного проживання позивача.

Подібні за змістом висновки викладені у постановах Верховного Суду

від 01 жовтня 2020 року у справі № 761/24810/14, від 08 квітня 2020 року у справі № 334/3320/15-ц, від 17 листопада 2021 року у справі № 127/19638/20, від 10 травня 2023 року у справі № 753/19968/20.

Доводи касаційної скарги про застосування судами попередніх інстанцій норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 06 жовтня 2021 року у справі № 161/21094/19 та від 11 травня 2022 року у справі № 520/17221/18, не заслуговують на увагу, з таких підстав.

Згідно з висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20), … [на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими].

Висновки судів попередніх інстанцій не суперечать практиці Верховного Суду, на яку посилається заявник у касаційній скарзі.

Аргументи касаційної скарги про неналежну оцінку доказів судами попередніх інстанцій суд касаційної інстанції також відхиляє, оскільки згідно з правовим висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18), якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційний суд не встановив, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Отже, заявником не мотивовано та не доведено, що суди попередніх інстанцій порушили норми процесуального права щодо порядку та оцінки доказів, зокрема отримання доказів та/або дослідження доказів.

Інші доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині оскаржуваних судових рішень, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження судів.

Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ (рішення у справі «Пономарьов проти України») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків судів попередніх інстанцій.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 10 січня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 07 грудня 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: І. В. Литвиненко

А. І. Грушицький

Є. В. Петров