Історія справи

Постанова

Іменем України

01 серпня 2018 року

м. Київ

справа № 371/292/17

провадження № 61-20448св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Лесько А. О., Мартєва С. Ю., Пророка В. В., Фаловської І. М. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - товариство з обмеженою відповідальністю «Авто Просто»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення апеляційного суду Київської області від 11 липня 2017 року у складі колегії суддів: Фінагєєва В. О., Березовенко Р. В., Ігнатченко Н. В.,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У березні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Авто Просто» (далі - ТОВ «Авто Просто») про визнання договору недійсним та застосування реституції.

Позовна заява мотивована тим, що 23 червня 2016 року між сторонами укладено договір «Про надання фінансової послуги з адміністрування фінансових активів для придбання товару (автомобіля) у групі». Відповідно до додатка 1 до цього договору метою його укладення було отримання автомобіля марки «ZAZ Forza» вартістю 191 250 грн. На виконання цього договору фінансового лізингу ОСОБА_1 сплатила кошти в сумі 22 875,93 грн, однак автомобіль не отримала. Вважає, що угода між нею та відповідачем була укладена під впливом обману та із застосуванням нечесної підприємницької практики, зокрема, вона порушує її права як споживача послуг, не спрямована на реальне настання правових наслідків, що обумовлені нею та суперечить вимогам статей 18, 19 Закону України «Про захист прав споживачів».

На підставі викладеного просила визнати недійсним договір про надання фінансової послуги з адміністрування фінансових активів для придбання товару (автомобіля) у групі від 23 червня 2016 року, укладений між ОСОБА_1 та ТОВ «Авто Просто»; стягнути з відповідача грошові кошти в розмірі 22 875,93 грн.

Рішенням Миронівського районного суду Київської області від 20 квітня 2017 року (у складі судді Пархоменко В. М.) позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано недійсним договір про надання фінансової послуги з адміністрування фінансових активів для придбання товару (автомобіля) у групі від 23 червня 2016 року, укладений між ОСОБА_1 та ТОВ «Авто Просто».

Стягнуто з ТОВ «Авто Просто» на користь ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі 22 875,93 грн.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що спірний договір «Про надання фінансової послуги з адміністрування фінансових активів для придбання товару (автомобіля) у групі» містить несправедливі умови, вбачається виключення та обмеження прав лізингоодержувача як споживача стосовно лізингодавця у разі неналежного виконання останнім своїх обов'язків, звужені обов'язки лізингодавця, повністю виключена відповідальність лізингодавця за невиконання та неналежне виконання обов'язків щодо передачі предмета лізингу, одночасно значно розширені права лізингодавця, що суперечить вимогам цивільного законодавства та Закону України «Про захист прав споживачів», тому є недійсним.

Рішенням апеляційного суду Київської області від 11 липня 2017 року рішення Миронівського районного суду Київської області від 20 квітня 2017 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що діяльність відповідача за спірним правочином не є «пірамідальною схемою» та не суперечить змісту пункту 7 частини третьої статті 19 Закону України «Про захист прав споживачів» у зв'язку з відсутністю головних ознак «пірамідальної схеми» - безтоварності та сплати компенсації одним учасником за рахунок інших, оскільки за схемою придбання товарів у групах придбають товар усі учасники за рахунок об'єднання внесків кожного з них. Підстави для визнання недійсним договору немає, оскільки на момент його укладення позивач була ознайомлена з умовами договору, засвідчила своїм підписом згоду на його умови. Оскільки умови договору, укладеного між сторонами, не призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін.

У касаційній скарзі, поданій у липні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що при ухваленні оскаржуваного рішення апеляційний суд не звернув уваги, що оспорюваний договір фінансового лізингу, укладений внаслідок введення її в оману, містить низку несправедливих умов, які суперечать вимогам Закону України «Про захист прав споживачів».

У вересні 2017 року ТОВ «Авто Просто» подало відзив на касаційну скаргу, в якому зазначило, що відповідач відповідно до розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 19 січня 2012 року, був зареєстрований у державному реєстрі фінансових установ, відповідно до вимог закону та отримав ліцензію на здійснення діяльності (надання фінансової послуги) щодо «придбання товарів у групах» у Національній комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринку фінансових послуг. Предметом угоди, укладеної в рамках функціонування системи придбання автомобіля в системі «АвтоТак», є надання відповідачем учаснику програми адміністративних послуг, у тому числі фінансового характеру, з метою придбання ним товару - автомобіля.

Зазначає, що суд першої інстанції помилково не застосував положення розпорядження Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг від 09 жовтня 2012 року № 1676 «Про затвердження Ліцензійних умов провадження діяльності з адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах» (далі - Розпорядження № 1676), зокрема пункт 6.7, яким передбачено, що порядок дострокового розірвання договору за ініціативою учасника групи, що не отримав товар, передбачає умову про те, що ліцензіат у разі отримання від учасника групи, що не отримав товар, заяви про дострокове розірвання договору про адміністрування повертає суму періодичних платежів, сплачену таким учасником у фонд групи, не пізніше двох років з дати отримання ліцензіатом такої заяви, а в разі, коли дата закриття групи настає раніше ніж через два роки з дати отримання ліцензіатом заяви про дострокове розірвання договору, - не пізніше двох місяців з дати закриття групи.

Максимальний строк повернення зазначеної суми не може перевищувати двох років з дати отримання ліцензіатом заяви учасника групи про дострокове розірвання договору, а в разі, коли дата закриття групи настає раніше ніж через два роки з дати отримання ліцензіатом заяви учасника групи про дострокове розірвання договору, - не пізніше двох місяців з дати закриття групи.

Тому, підписавши цей договір від 23 червня 2016 року, сторони погодили повернення періодичних платежів ОСОБА_1 після розірвання договору, не пізніше двох років з дати отримання ТОВ «Авто Просто» заявипро дострокове розірвання договору.

05 травня 2018 року справу передано до Верховного Суду.

Частина третя статті 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Суд апеляційної інстанції встановив, що 23 червня 2016 року між ОСОБА_1 і ТОВ «Авто Просто» було укладено договір «Про надання фінансової послуги з адміністрування фінансових активів для придбання товару (автомобіля) у групі».

Відповідно до статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Предметом договору є надання учаснику фінансової послуги з адміністрування фінансових активів для придбання автомобіля за рахунок об'єднаних періодичних платежів учасників групи через систему «АвтоТак». Договір укладається шляхом його підписання та підписання додатка № 1, який є невід'ємною частиною договору.

Відповідно до умов додатка № 1 до договору ОСОБА_1 погоджено марку автомобіля та його модель, а також поточну ціну автомобіля, а саме транспортний засіб ZAZ Forza вартістю 191 250 грн.

Додатком № 1 до договору ОСОБА_1 зобов'язано сплатити: винагороду за послуги, пов'язані з включенням договору до системи «АвтоТак» та формування групи у % + ПДВ у розмірі 6 885 грн, періодичний платіж у % - 0,8333, щомісячну винагороду - 0,415+ПДВ; винагороду за послуги, пов'язані з передачею автомобіля учаснику 3,00+ПДВ.

Згідно з умовами додатка № 2 до договору ОСОБА_1 як учасника зобов'язано протягом строку дії договору належним чином та у встановлений договором строк виконати усі зобов'язання зі сплати періодичних платежів разом із щомісячною винагородою товариства, учасник має право на сплату 50 % від розміру щомісячної винагороди у складі кожного сплаченого авансового платежу.

Установлено, що 23 червня 2016 року відповідно до квитанції № 120 на розрахунковий рахунок ТОВ «АТ Сервіс» ОСОБА_1 сплатила 6 885 грн.

Згідно з квитанціями за червень - грудень 2016 року ОСОБА_1 сплатила на розрахунковий рахунок ТОВ «Авто Просто» грошові кошти у розмірі 15 990,93 грн.

Згідно зі статтею 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до частин третьої та п'ятої статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до статті 19 угоди підписання останньої та додатків до неї є підтвердженням факту ознайомлення, розуміння сторонами та їх згоди з усіма визначеннями, умовами та змістом угоди й додатків до неї. Учасник заявляє, що отримав усі коректно викладені пояснення від представника ТОВ «Авто просто», уважно прочитав та зрозумів угоду та додатки до неї, що засвідчив своїм підписом.

Позивач погодилася з умовами угоди, підписавши її та вчиняючи дії на її виконання. Дійсність договору сторонами не оспорюється.

Відповідно до частин першої та другої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до положень, зазначених у частині першій, пункту 7 частини третьої, частини шостої статті 19 Закону України «Про захист прав споживачів» забороняється здійснення нечесної підприємницької практики. Нечесна підприємницька практика включає в себе будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною. Зокрема, відповідно до пункту 7 частини третьої статті 19 цього Закону забороняються як такі, що вводять в оману, утворення, експлуатація або сприяння розвитку пірамідальних схем, коли споживач сплачує за можливість одержання компенсації, яка надається за рахунок залучення інших споживачів до такої схеми, а не за рахунок продажу або споживання продукції. Правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсними.

Апеляційний суд установив, що ТОВ «Авто Просто» відповідно до розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 19 січня 2012 року № 40, було зареєстровано у державному реєстрі фінансових установ згідно з вимогами закону та отримало ліцензію на здійснення діяльності (надання фінансової послуги) щодо «придбання товарів у групах» у Національній комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринку фінансових послуг, про що також зазначив суд апеляційної інстанції.

Законом України «Про захист прав споживачів» закріплена можливість визнання недійсними правочинів, здійснених із використанням нечесної підприємницької діяльності, яка полягає, зокрема, у введенні в оману споживачів шляхом залучення їхніх коштів з метою реалізації діяльності пірамідальної схеми.

При цьому в зазначеному Законі нормативне визначення поняття «пірамідальної схеми» не надано, однак визначені ознаки, які відносять діяльність суб'єкта підприємництва до «пірамідальної схеми».

Результат аналізу пункту 7 частини третьої статті 19 Закону України «Про захист прав споживачів» дає підстави для висновку, що поняття «пірамідальна схема» у розумінні цієї норми має такі обов'язкові ознаки: а) здійснення сплати за можливість одержання учасником компенсації; б) компенсація надається за рахунок залучення учасником інших споживачів схеми; в) відсутність продажу або споживання товару.

Таким чином, для кваліфікації «пірамідальної схеми» необхідна наявність усіх зазначених ознак.

Відсутність вищевказаних ознак виключає можливість визнання схеми як «пірамідальної», тобто такої, що порушує норми чинного законодавства України.

Так, пірамідальній схемі властива сплата за можливість одержання окремим учасником компенсації, яка повинна надаватися за рахунок залучення цим учасником схеми інших споживачів.

Аналогічний правовий висновок щодо застосування статті 19 Закону України «Про захист прав споживачів» висловлений у постановах Верховного Суду України від 11 вересня 2013 року у справі № 6-40цс13 та від 25 червня 2014 року у справі № 6-74цс14, і підстав для відступлення від цієї правової позиції немає.

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення, належним чином дослідивши та надавши оцінку поданим сторонами доказам, дійшов правильного висновку про те, що укладена угода в рамках системи придбання товарів у групах не є утворенням та розвитком пірамідальних схем у розумінні пункту 7 частини третьої статті 19 Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки ТОВ «Авто Просто» надає споживачам послуги на основі системи, кінцевим результатом якої на підставі угод з учасниками групи є отримання автомобіля всіма учасниками, а споживачі сплачують кошти саме за одержання послуги, яка споживається в процесі її виконання. Зазначив, що кожний учасник отримує автомобіль відповідно до платежів, здійснених ним самим, та продовжує сплачувати за автомобіль до повної виплати.

Доводи позивача щодо неможливості розірвати договір у разі збільшення ціни порівняно з тією, яка була погоджена на момент укладення договору, апеляційний суд обґрунтовано не взяв уваги, оскільки таке право на розірвання договору закріплено як статтею 651 ЦК України, так і умовами договору.

Посилання ОСОБА_1 у касаційній скарзі на те, що умови договору є несправедливими, що призводить до дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін, порушує вимоги статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», підлягають відхиленню з огляду на таке.

Визначення поняття «несправедливі умови договору» закріплено в частині другій статті 18 цього Закону. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживачу.

Для кваліфікації умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (пункт 6 частини першої статті 3, частина третя статті 509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві.

Апеляційний суд дослідив та проаналізував умови договору, надав юридичну оцінку окремим пунктам договору на предмет їх несправедливості у розумінні Закону України «Про захист прав споживачів», зазначивши, що цю угоду було укладено з дотриманням положень цивільного законодавства, і її зміст не суперечить Закону України «Про захист прав споживачів».

Інші доводи касаційної скарги висновків апеляційного суду не спростовують, на законність судового рішення не впливають, в основному спрямовані на переоцінку доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Оскільки під час дослідження доказів та встановлення фактів у справі суд апеляційної інстанції не порушив норм процесуального права, правильно застосував норми матеріального закону, то рішення суду є законним і обґрунтованим.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів вважає, що рішення апеляційного суду ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому це рішення відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення апеляційного суду Київської області від 11 липня 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. С. Висоцька

Судді А. О. Лесько

С. Ю. Мартєв

В. В. Пророк

І. М. Фаловська