Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 10.03.2021 року у справі №686/280/17

Постанова

Іменем України

16 червня 2021 року

м. Київ

справа № 686/280/17

провадження № 61-2685св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого -Синельникова Є. В. (суддя-доповідач),

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Хопти С. Ф., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1,

відповідачі: ОСОБА_2 (позивач за зустрічним позовом), ОСОБА_3, житлово-будівельний кооператив "Парадіз",

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Хмельницького апеляційного суду, у складі колегії суддів: Талалай О. І., Корніюк А. П.,

П'єнти І. В., від 12 січня 2021 року.

Короткий зміст позовних заяв та їх обґрунтування

У січні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом

до ОСОБА_2, ОСОБА_3, житлово-будівельного кооперативу "Парадіз" (далі - ЖБК "Парадіз") про поділ майна подружжя, визнання недійсними договорів відступлення права вимоги, стягнення коштів.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що з 20 січня 2007 року по 28 вересня

2016 року він перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 ОСОБА_1 вказував, що під час шлюбу за спільні кошти подружжям придбано майно, яке зареєстровано на ім'я дружини, а саме: нежитлове приміщення, загальною площею 159,3 кв. м, по

АДРЕСА_1, вартістю 2 200 700 грн, автомобілі Toyota Highlander Lux, 2013 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1, вартістю

571 900 грн, і Volkswagen Tiguan, 2014 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_2, вартістю 580 200 грн. Також зазначав, що після реєстрації шлюбу у 2007 році за спільні кошти подружжя вони побудували гараж АДРЕСА_2, договір на будівництво якого був укладений відповідачкою до реєстрації шлюбу. Будівництво гаража завершено (100% готовності), проте право власності не зареєстровано. Позивач стверджував, що між ЖБК "Парадіз" і ОСОБА_2

05 листопада 2015 року був укладений договір пайової участі у будівництві № 38,39/11 з метою отримання у власність двокімнатної квартири, будівельний номер

38, проектною площею 102,95 кв. м, та однокімнатної квартири, будівельний номер 39, проектною площею 63,71 кв. м, на сьомому поверсі багатоповерхового житлового будинку по АДРЕСА_5.24 листопада 2015 року був укладений договір пайової участі у будівництві № П-8,9/11 з метою отримання у власність машиномісць, будівельний номер 8 і 9, проектною площею по 18,62 кв. м кожне, у цьому ж будинку. Наголошував на тому, що за вказаними договорами пайові внески сплачувалися за рахунок спільних коштів сім'ї. Під час розгляду справи йому стало відомо, що 30 травня 2016 року без його згоди за договорами про відступлення права вимоги ОСОБА_2 відступила своїй матері ОСОБА_3 право вимоги за договором пайової участі в будівництві № П-8,9/11 від 24 листопада 2015 року і за договором пайової участі у будівництві № 38,39/11 від 05 листопада 2015 року. Крім того, зазначав, що у приміщенні по АДРЕСА_1 у магазині "ІНФОРМАЦІЯ_1" за його безпосередньої участі дружина як фізична особа-підприємець здійснювала господарську діяльність. У магазині наявне торгівельне, комп'ютерне та інше обладнання, яке придбано за їхні спільні кошти, на загальну суму 5 071 566,50
грн.

Посилаючись на зазначені обставини, ОСОБА_1 просив суд виділити йому у власність: 1/2 частину нежитлового приміщення по

АДРЕСА_1; 1/2 частину незавершеного будівництвом (100% готовності) гаража АДРЕСА_2; автомобіль Toyota Highlander Lux, 2013 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1. ОСОБА_1 просив виділити ОСОБА_2 у власність: 1/2 частину нежитлового приміщення по АДРЕСА_1; 1/2 частину незавершеного будівництвом

(100% готовності) гаража АДРЕСА_2; автомобіль Volkswagen Tiguan, 2014 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_2.

Позивач за первісним позовом також просив визнати недійсними договір про відступлення права вимоги та переведення боргу за договором пайової участі в будівництві № П-8,9/11 від 24 листопада 2015 року, укладений

30 травня 2016 року між ЖБК "Парадіз", ОСОБА_2 і ОСОБА_3,

та договір відступлення права вимоги за договором пайової участі

у будівництві № 38,39/11 від 05 листопада 2015 року, укладений 30 травня 2016 року між ОСОБА_2 і ОСОБА_3.

Крім того, ОСОБА_1 просив у порядку поділу спільного майна подружжя виділити кожному із подружжя у власність по 1/2 частині паєнагромаджень у ЖБК "Парадіз" у розмірі по 1 229 870 грн за договором пайової участі у будівництві № 38,39/11 від 05 листопада 2015 року і за договором пайової участі у будівництві № П-8,9/11 від 24 листопада

2015 року.

Стягнути з ОСОБА_2 на його користь компенсацію вартості 1/2 частини обладнання і товарно-матеріальних цінностей у магазині "ІНФОРМАЦІЯ_1"

у сумі 2 772 033 грн.

07 лютого 2017 року ОСОБА_2 пред'явила зустрічний позов до

ОСОБА_1 про визнання права особистої приватної власності на майно і майнові права.

Зустрічні позовні вимоги обґрунтовані тим, що за її особисті кошти і кошти її батьків було профінансовано пайову участь у будівництві нежитлового приміщення № 221, площею 120,2 кв. м, у торговому центрі по АДРЕСА_4. Під час шлюбу вона сплатила

2 669 940 грн, що еквівалентно 109 200 доларам США і становить 93 % від вартості. Решту суми у розмірі 195 477,75 грн, що еквівалентно 7 995 доларів США, 26 і 27 грудня 2016 року сплатив ОСОБА_1 із коштів, які були передані йому у шлюбі для остаточного розрахунку після визначення кінцевої площі приміщення.

Право власності на зазначене нерухоме майно зареєстровано за ОСОБА_1. Проте з урахуванням сплати нею коштів і того, що на її утриманні перебуває двоє неповнолітніх дітей, належного утримання яким батько не надає, вважає, що має право на 93% зазначеного нежитлового приміщення і виділення його в натурі. Позивачка за зустрічним позовом вказувала, що ОСОБА_1 за час шлюбу ніде не працював, підприємницькою діяльністю не займався, самостійного заробітку не мав. У здійснення її підприємницької діяльності грошові кошти інвестували її батьки ОСОБА_7 і ОСОБА_3. За особисті грошові кошти від здійснення підприємницької діяльності і за кошти батьків було придбано й інше майно - транспортні засоби Toyota Highlander Lux, Volkswagen Tiguan, нежитлове приміщення загальною площею 159,3 кв. м

по АДРЕСА_1 та внесено пайові внески у ЖБК "Парадіз" на підставі договору пайової участі у будівництві № П-8,9/11 від 24 листопада 2015 року.

Посилаючись на зазначені обставини, ОСОБА_2 просила визнати за нею право особистої приватної власності на паєнагромадження (пайовий внесок) на машиномісця, будівельний номер 8, проектною площею 18,62 кв. м, і будівельний номер 9, проектною площею 18,62 кв. м, загальною проектною площею 37,24 кв. м; транспортні засоби Toyota Highlander Lux, реєстраційний номер НОМЕР_1, і Volkswagen Tiguan, реєстраційний номер НОМЕР_2; нежитлове приміщення, загальною площею 159,3 кв. м, по АДРЕСА_1; 93% нежитлового приміщення № 221, загальною площею 120,2 кв. м, на другому поверсі у торговому центрі по АДРЕСА_4. Просила виділити їй 100% нежитлового приміщення № 221 у торговому центрі по АДРЕСА_4.

Короткий зміст рішень суду першої інстанції

Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області,

у складі судді Карплюка О. І., від 21 травня 2019 року у позові

ОСОБА_1 відмовлено.

Зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено частково.

Визнано за ОСОБА_2 право особистої приватної власності

на 70 % нежитлового приміщення № 221, загальною проектною площею 120,2 кв. м, яке знаходиться на другому поверсі у торговому центрі по АДРЕСА_4, та залишено за ОСОБА_1 право особистої приватної власності на 30 % вказаного приміщення.

Визнано за ОСОБА_2 право особистої приватної власності

на транспортні засоби: Toyota Highlander Lux, 2013 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1; Volkswagen Tiguan, 2014 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_2; нежитлове приміщення, загальною площею 159,3 кв. м, по АДРЕСА_1.

У задоволенні іншої частини вимог зустрічного позову відмовлено.

Вирішено питання щодо розподілу витрат по сплаті судового збору.

Додатковим рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 16 жовтня 2020 року у задоволенні позову ОСОБА_1

до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів у сумі 2 772 033 грн відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що транспортні засоби та нежитлове приміщення, загальною площею 159,3 кв. м, по АДРЕСА_1 придбано за грошові кошти, які належать батькам позивачки за зустрічним позовом, оскільки сума грошових коштів, які знаходилися на депозитних рахунках ОСОБА_2, значно перевищує її доходи від підприємницької діяльності, що, на думку суду першої інстанції, свідчить про отримання грошових коштів від батька. Суд першої інстанції визнав об'єктом спільної сумісної власності подружжя нежитлове приміщення по АДРЕСА_4 і, відступивши від засад рівності часток подружжя, визнав за ОСОБА_2 право особистої приватної власності на 70 % цього приміщення та визнав за ОСОБА_1 право особистої приватної власності на 30 % зазначеного нежитлового приміщення.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Хмельницького апеляційного суду від 12 січня 2021 року апеляційні скарги ОСОБА_1 на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 21 травня 2019 року

і додаткове рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 16 жовтня 2020 року задоволено частково.

Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області

від 21 травня 2019 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Виділено у власність ОСОБА_1 майно, а саме: 1/2 частину нежитлового приміщення по АДРЕСА_1, загальною площею 159,3 кв. м; автомобіль Toyota Highlander Lux, 2013 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1, вартістю 520 000 грн.

Виділено у власність ОСОБА_2 майно, а саме: 1/2 частину нежитлового приміщення по АДРЕСА_1, загальною площею 159,3 кв. м; автомобіль Volkswagen Tiguan, 2014 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_2, вартістю 350 000 грн.

Визнано недійсними: договір про відступлення права вимоги

та переведення боргу за договором пайової участі в будівництві № П-8,9/11 від 24 листопада 2015 року, укладений 30 травня 2016 року між

ЖБК "Парадіз", ОСОБА_2 і ОСОБА_3; договір відступлення права вимоги за договором пайової участі у будівництві № 38,39/11

від 05 листопада 2015 року, укладений 30 травня 2016 року між

ОСОБА_2 і ОСОБА_3.

У порядку поділу спільного майна подружжя виділено: у власність

ОСОБА_1-1/2 частину паєнагромаджень у ЖБК "Парадіз" у розмірі

1 229 870 грн за договором пайової участі у будівництві № 38,39/11

від 05 листопада 2015 року, укладеним між ЖБК "Парадіз" і ОСОБА_2,

з метою отримання у власність двокімнатної квартири, будівельний

номер 38, проектною площею 102,95 кв. м, на 7 поверсі та однокімнатної квартири, будівельний номер 39, проектною площею 63,71 кв. м на 7 поверсі у багатоповерховому житловому будинку по

АДРЕСА_5 та за договором пайової участі у будівництві № П-8,9/11 від 24 листопада 2015 року, укладеним між ЖБК "Парадіз"

і ОСОБА_2, з метою отримання у власність машиномісць, будівельні номери 8 і 9, проектною площею по 18,62 кв. м кожне, у багатоповерховому житловому будинку по АДРЕСА_5.

У власність ОСОБА_2 виділено 1/2 частину паєнагромаджень у ЖБК "Парадіз" у розмірі 1 229 870 грн за договором пайової участі у будівництві № 38,39/11 від 05 листопада 2015 року, укладеним між ЖБК "Парадіз" і ОСОБА_2, з метою отримання у власність двокімнатної квартири, будівельний номер

38, проектною площею 102,95 кв. м, на 7 поверсі та однокімнатної квартири, будівельний номер 39, проектною площею 63,71 кв. м, на 7 поверсі у багатоповерховому житловому будинку по АДРЕСА_5 та за договором пайової участі у будівництві № П-8,9/11 від 24 листопада 2015 року, укладеним

між ЖБК "Парадіз" і ОСОБА_2, з метою отримання у власність машиномісць, будівельний номер 8 і 9, проектною площею по 18,62 кв. м кожне, у багатоповерховому житловому будинку по

АДРЕСА_5.

У задоволені іншої частини позову ОСОБА_1 відмовлено.

У зустрічному позові ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання права особистої приватної власності на майно і майнові права та виділення

їй у порядку розподілу 100% нежитлового приміщення № 221 у торговому центрі по АДРЕСА_4 відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 компенсацію різниці

у вартості часток у спільному майні (транспортні засоби) у сумі 85 000 грн.

Вирішено питання щодо розподілу витрат по сплаті судового збору.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що позивачка за зустрічним позовом не надала належних, допустимих і достатніх доказів на спростування презумпції спільності права власності подружжя на майно, яке набуто у період шлюбу. Наявність доходів у батька позивачки за зустрічним позовом ОСОБА_7, грошових коштів на рахунках обох батьків у банківських установах, їх зняття на підставі довіреності ОСОБА_7, виданої ОСОБА_2 27 лютого 2015 року, само по собі не свідчить про надання цих коштів особисто дочці, а не на потреби сім'ї, про інвестування ними підприємницької діяльності ОСОБА_2, придбання спірного майна за рахунок цих коштів. Також апеляційний суд виходив із того, що ОСОБА_2 не довела належності їй особисто коштів, які використовувалися для здійснення підприємницької діяльності. Апеляційний суд вважав доведеним той факт, що ОСОБА_1 допомагав дружині у здійсненні підприємницької діяльності. Також про здійснення ОСОБА_1 діяльності за час шлюбу та отримання доходів свідчить наявність коштів на його банківських рахунках. Суд апеляційної інстанції вважав, що оскільки пай за квартири і машиномісця внесені у ЖБК "Парадіз" у період шлюбу і за рахунок спільних коштів подружжя, ураховуючи відсутність належних і допустимих доказів на спростування цих обставин, оспорювані договори про відступлення права вимоги та переведення боргу за договором пайової участі в будівництві № П-8,9/11 від 24 листопада 2015 року і відступлення права вимоги за договором пайової участі у будівництві №38,39/11

від 05 листопада 2015 року, укладені 30 травня 2016 року між ОСОБА_2 і її матір'ю ОСОБА_3, є недійсними, а у порядку поділу спільного майна у власність кожного із подружжя підлягає виділенню по 1/2 частині паєнагромаджень у ЖБК "Парадіз" у розмірі 1 229 870 грн. Суд апеляційної інстанції зазначив, що зі змісту зустрічної позовної заяви слідує, що вимоги про поділ приміщення АДРЕСА_4 як спільного сумісного майна подружжя не заявлялися, отже суд першої інстанції, провівши поділ цього нерухомого майна, вийшов за межі позовних вимог. У той же час суд апеляційної інстанції зазначив про недоведеність позовних вимог у частині поділу матеріальних цінностей, що знаходяться у магазині "ІНФОРМАЦІЯ_1".

Короткий зміст вимог касаційної скарги та доводи особи, яка їх подала

У касаційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати постанову Хмельницького апеляційного суду від 12 січня 2021 року і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Підставами касаційного оскарження вказаного судового рішення заявниця зазначає порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального

і процесуального права, посилаючись на те, що суд апеляційної інстанції

в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 11 грудня 2019 року у справі № 265/5040/13-ц, від 18 грудня 2019 року у справі № 522/1029/18, у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 22 травня 2019 року у справі № 755/22171/15-ц, від 03 лютого 2020 року у справі № 235/5146/16-ц,

від 05 грудня 2018 року у справі № 709/1133/16-ц, від 18 квітня 2019 року у справі № 341/3223/13-ц, від 20 червня 2018 року у справі 756/14404/15-ц,

від 22 січня 2020 року у справі № 711/2302/18, від 24 жовтня 2018 року у справі № 214/1520/15-ц, від 05 грудня 2018 року у справі № 456/828/17,

від 16 грудня 2019 року у справі № 308/4390/18, у постанові Верховного Суду України від 16 грудня 2015 року у справі № 6-2641цс15 (пункт 1 частини 2 статті 389 Цивільного процесуального кодексу України), а також на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, внаслідок неналежного дослідження судом зібраних у справі доказів (пункт 4 частини 2 статті 389 ЦПК України).

Доводи касаційної скарги зводяться до того, що суд апеляційної інстанції не мотивував відхилення наданих ОСОБА_2 доказів на підтвердження необхідності відступлення від рівності часток у нежитловому приміщенні. На думку заявниці, суд апеляційної інстанції, застосовуючи до спірних правовідносин презумпцію спільності майна подружжя, не врахував правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду України

від 16 грудня 2015 року у справі № 6-2641цс15, відповідно до якого належність майна до спільної сумісної власності визначається не тільки фактом його придбання під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Заявниця наголошує, що суд апеляційної інстанції не надав належної правової оцінки наданим сторонами доказам на підтвердження доходів кожного з них та не встановив статус спірного майна. Особа, яка подала касаційну скаргу, стверджує, що чинне законодавство не передбачає обов'язкової згоди іншого з подружжя на укладення договорів про відступлення права вимоги.

Короткий зміст відзиву на касаційну скаргу

У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_1 просить суд залишити касаційну скаргу ОСОБА_2 без задоволення, а оскаржену постанову суду апеляційної інстанції - без змін, посилаючись на її законність та обґрунтованість.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 18 березня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі за поданою касаційною скаргою.

Ухвалою Верховного Суду від 09 червня 2021 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п'яти суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 і ОСОБА_2 з 20 січня 2007 року по 28 вересня 2016 року перебували у зареєстрованому шлюбі, від якого мають двох неповнолітніх дітей. У період шлюбу сторони набули майно, з приводу поділу якого виник спір.

04 жовтня 2006 року між відділом капітального будівництва управління Міністерства внутрішніх справ в Хмельницькій області і

ОСОБА_2 був укладений договір № 6/35, предметом якого є фінансування дольової участі у будівництві гаража АДРЕСА_2. Право власності на зазначене нерухоме майно не зареєстровано.

Відповідно до договору про поділ нерухомого майна від 23 березня

2011 року за ОСОБА_2 зареєстровано право власності на нежитлове приміщення, загальною площею 159,3 кв. м по

АДРЕСА_1. Зазначене нежитлове приміщення було набуто групою покупців, у тому числі ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 12 березня 2011 року. ОСОБА_1 надав нотаріально посвідчену згоду на придбання його дружиною ОСОБА_2

46/1000 часток у праві власності на торгівельний комплекс по АДРЕСА_1, зазначивши, що договір купівлі-продажу укладається його дружиною в інтересах сім'ї та на попередньо обговорених умовах, які відповідають спільному волевиявленню.

Згідно зі свідоцтвами про реєстрацію транспортних засобів за ОСОБА_2 зареєстровані автомобілі: 22 червня 2013 року - Toyota Highlander Lux,

2013 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1; 27 травня 2014 року - Volkswagen Tiguan, 2014 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_2.

05 листопада 2015 року між ЖБК "Парадіз" і ОСОБА_2 був укладений договір пайової участі в будівництві № 38,39/11. За умовами договору кооператив приймає ОСОБА_2 в асоційовані члени кооперативу, пайовик зобов'язується прийняти пайову участь в будівництві об'єкта та реалізації статутної мети і завдань кооперативу з метою отримання у власність двокімнатної квартири, будівельний номер 38, проектною площею 102,95 кв. м, на 7 поверсі та однокімнатної квартири, будівельний номер 39, проектною площею 63,71 кв. м, на 7 поверсі у багатоповерховому житловому будинку по АДРЕСА_5.

24 листопада 2015 року між ЖБК "Парадіз" і ОСОБА_2 був укладений договір пайової участі в будівництві № П-8,9/11. За умовами цього договору кооператив приймає ОСОБА_2 в асоційовані члени кооперативу, а пайовик зобов'язується прийняти пайову участь у будівництві об'єкта та реалізації статутної мети і завдань кооперативу з метою отримання у власність машиномісць будівельний номер 8 і 9 проектною площею по 18,62 кв. м кожне у багатоповерховому житловому будинку по АДРЕСА_5.

30 травня 2016 року між ОСОБА_2 і ОСОБА_3 укладений договір відступлення права вимоги за договором пайової участі у будівництві № 38,39/11 від 05 листопада 2015 року.

30 травня 2016 року між ЖБК "Парадіз", ОСОБА_2 і ОСОБА_3 укладений договір відступлення права вимоги та переведення боргу за договором пайової участі в будівництві № П-8,9/11 від 24 листопада

2015 року.

09 листопада 2015 року між ЖБК "Хмельницький квартал" і ОСОБА_1 укладені договори пайової участі в будівництві № 45 і № 46, за умовами кооператив приймає ОСОБА_1 в асоційовані члени кооперативу, а пайовик зобов'язується взяти пайову участь у будівництві об'єкта нерухомості та реалізації статутної мети і завдань кооперативу з метою отримання у власність нежитлового приміщення № 21 загальною проектною площею 62,17 кв. м (загальний розмір пайового внеску

1 482 055,09 грн) і № 22 загальною проектною площею 49,83 кв. м (загальний розмір пайового внеску 1 187 884,91 грн) по АДРЕСА_4 та по АДРЕСА_9.

26 грудня 2016 року між ЖБК "Хмельницький квартал" і ОСОБА_1 укладений договір про розірвання договору пайової участі в будівництві № 46 від 09 листопада 2015 року. Пайовий внесок у розмірі 1 187 884,91 грн був зарахований у рахунок оплати пайового внеску за договором пайової участі в будівництві № 45 від 09 листопада 2015 року, укладеним між цими ж сторонами.

У цей же день між ЖБК "Хмельницький квартал" і ОСОБА_1 укладений договір про внесення змін до договору пайової участі № 45

від 09 листопада 2015 року і договір викладений у новій редакції, змінено об'єкт нерухомості на нежитлове приміщення № 221, загальною проектною площею 120,2 кв. м, загальний розмір пайового внеску на 2 865 417,75 грн і порядок розрахунків.

За актом приймання-передачі від 26 грудня 2016 року ОСОБА_1 отримав від ЖБК "Парадіз" нежитлове приміщення № 221 на другому поверсі у торговому центрі по АДРЕСА_4, загальною площею 120,2 кв. м, відповідно до договору пайової участі в будівництві № 45 від 09 листопада 2015 року.

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 09 лютого 2017 року ОСОБА_1 є власником нежитлового приміщення на другому поверсі у торговому центрі, загальною площею

120,2 кв. м, по АДРЕСА_4.

Під час розгляду справи між сторонами досягнуто згоду щодо вартості автомобілів, які підлягають поділу, про що сторони подали заяву, відповідно до якої вартість автомобілів визначена: Toyota Highlander Lux, реєстраційний номер НОМЕР_1, - 520 тис. грн, Volkswagen Tiguan, реєстраційний номер НОМЕР_2, - 350000 грн.

Відповідно до свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця серії В02 № 740641 ОСОБА_2 09 червня 2009 року зареєстрована як фізична особа-підприємець.

Згідно з податковими деклараціями ФОП ОСОБА_2 отримала доходи: за 2012 рік у сумі 779 380 грн, за 2013 рік - 784 070 грн, за 2014 рік - 792 535 грн, за 2015 рік - 982 830 грн, за 2016 рік - 902 969 грн.

Відповідно до довідки АТ КБ "ПриватБанк" і виписок по рахунках на ім'я ОСОБА_2 протягом 2013-2015 років була відкрита значна кількість депозитних рахунків: 17 вересня 2014 року - на суму 90 000 грн, 04 вересня 2014 року - 65 334,36
долара США, 14 квітня 2015 року - 17 000 доларів США і 1 402,10 долара США, 29 квітня 2014 року - 70 000 доларів США,

01 серпня 2014 року - 60 000 доларів США, 17 вересня 2014 року -

90 000 грн, 03 червня 2014 року - 200 000 грн, 07 листопада 2014 року -

45 000 доларів США, 31 липня 2015 року - 5 000 доларів США, 17 серпня 2015 року - 5 000 доларів США, 05 листопада 2014 року - 230 доларів США, 28 березня 2014 року - 80 000 доларів США, 16 липня 2015 року -

5 000 доларів США, 12 січня 2015 року - 50 348,93 доларів США, 01 вересня 2014 року - 100 000 грн, 13 вересня 2013 року - 20 000 доларів США,

19 вересня 2014 року - 1 000 доларів США, 14 квітня 2015 року -

23 150 доларів США, 20 жовтня 2014 року - 70 000 грн, 18 травня 2015 року - 10
000 доларів США, 17 вересня 2014 року - 80 000 грн, 03 грудня

2014 року - 115 000 грн, 06 жовтня 2014 року - 44 684,84 долара США,

21 листопада 2015 року - 5 000 доларів США, 27 грудня 2013 року -

100 000 доларів США.

Згідно з інформацією, наданою АТ КБ "ПриватБанк", за період з 01 січня 2008 року по 31 грудня 2013 року по карткових рахунках ОСОБА_1 № НОМЕР_5 і № НОМЕР_6 сума надходжень складає відповідно 2 077 046,13 грн і 43

509,55 доларів США; за період з 02 серпня 2010 року по 01 серпня 2016 року по картковому рахунку № НОМЕР_7 сума надходжень 30 399,94 грн; за період з 09 серпня 2010 року по 01 серпня 2016 року по картковому рахунку № НОМЕР_8 сума надходжень 142 411,39 доларів США; за період з 01 січня 2008 року по 31 грудня 2013 року по картковому рахунку № НОМЕР_9 сума надходжень 182 338,25 грн; за період з 03 серпня 2010 року по 01 серпня 2016 року по картковому рахунку № НОМЕР_10 сума надходжень 661 928,61 грн; за період

з 01 листопада 2010 року по 01 серпня 2016 року по картковому рахунку № НОМЕР_11 сума надходжень 167 159,85 доларів США.

Позиція Верховного Суду

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Відповідно до пунктів 1, 4 частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадках, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених пунктів 1, 4 частини 2 статті 389 ЦПК України.

Згідно з частиною 1 статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Стаття 15 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частини 2 статті 3 Сімейного кодексу Українисім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.

Згідно частини 3 статті 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. При тому, що не має значення, за ким зареєстровано таке майно, оскільки спільна сумісна власність розповсюджується на майно і у тому випадку, коли право власності на нього зареєстровано лише за одним з подружжя.

Тлумачення статті 60 СК України свідчить, що законом встановлено презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Подібні за змістом висновки викладені, зокрема, у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17, у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів від 06 лютого 2018 року у справі № 235/9895/15-ц, від 05 квітня 2018 року у справі № 404/1515/16-ц.

Згідно частини 1 статті 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

У разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором (стаття 70 СК України).

За змістом пункту 3 частини 3 статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

Відповідно до частини 1 статті 65 СК України, дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою.

Частинами 2 , 3 статті 65 СК України також передбачено, що дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового.

Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово.

Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена.

Пунктом 6 статті 3 ЦК України до засад цивільного законодавства віднесено, серед іншого, добросовісність.

Відповідно до частини 2 статті 369 ЦК України та частини 2 статті 65 СК України при укладенні одним з подружжя договору щодо розпорядження спільним майном вважається, що він діє за згодою другого з подружжя.

З аналізу зазначених норм закону у їх взаємозв'язку можна зробити висновок, що відсутність нотаріально посвідченої згоди іншого зі співвласників (другого з подружжя) на укладення договору позбавляє співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень на укладення договору про розпорядження спільним майном.

Укладення такого договору свідчить про порушення його форми і відповідно до частини четвертої

статті 369, статті 215 ЦК України надає іншому зі співвласників (другому з подружжя) право оспорити договір з підстав його недійсності. При статтями 402, 409, 410, 415, 416, 418, 419 ЦПК України не пов'язує наявність чи відсутність згоди усіх співвласників на укладення договору ні з добросовісністю того з подружжя, який уклав договір щодо спільного майна, ні третьої особи - контрагента за таким договором і не ставить питання оскарження договору в залежність від добросовісності сторін договору.

Подібна позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові у справі № 372/504/17 від 21 листопада 2018 року, Верховним Судом у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у справі № 430/1281/14-ц від 15 червня 2020 року.

Відповідно до частини 1 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частини 1 статті 215 ЦК України.

Частиною 3 статті 216 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених статей 12, 81 ЦПК України. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

За змістом статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Вирішуючи спір, встановивши фактичні обставини справи, надавши належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що нежитлове приміщення по АДРЕСА_1, загальною площею

159,3 кв. м, автомобіль Toyota Highlander Lux, 2013 року випуску, Volkswagen Tiguan, 2014 року випуску, є об'єктами спільної сумісної власності подружжя, оскільки придбані сторонами під шлюбу за рахунок спільних коштів. Позивачка за зустрічним позовом не надала належних, допустимих та достатніх доказів на спростування презумпції спільності права власності на зазначене майно. Судом апеляційної інстанції правильно враховано, що наявність у батьків ОСОБА_2 заощаджень на банківських рахунках у значних розмірах, наявність у неї довіреності на зняття коштів з рахунків батька не можуть беззаперечно свідчити про те, об'єкти нерухомості та автомобілі придбані за особисті грошові кошти дружини, які були подаровані їй батьками.

Судом апеляційної інстанції було надано належну правову оцінку інформації АТ КБ "ПриватБанк" про грошові надходження ОСОБА_1 по його картковим рахункам, інформації Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Вінницькій області від 21 листопада 2017 року № 53067 про те, що

ОСОБА_1 є суб'єктом підприємницької діяльності, що спростовує доводи ОСОБА_2 про те, що під час шлюбу її чоловік не працював та не отримував доходів.

Колегія судів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що оспорювані договори про відступлення права вимоги

та переведення боргу за договором пайової участі в будівництві № П-8,9/11 від 24 листопада 2015 року, укладений 30 травня 2016 року між

ЖБК "Парадіз", ОСОБА_2 і ОСОБА_3, про відступлення права вимоги за договором пайової участі у будівництві № 38,39/11

від 05 листопада 2015 року, укладений 30 травня 2016 року між

ОСОБА_2 і ОСОБА_3, яка є матір'ю ОСОБА_2, укладені без згоди ОСОБА_1.

Встановивши, що паї за квартири та машиномісця внесені подружжям

у ЖБК "Парадіз" у період шлюбу і за рахунок спільних коштів, а також враховуючи відсутність належних та достатніх доказів на спростування цих обставин, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про визнання зазначених договорів недійсними та виділення у власність сторін по 1/2 частині паєнагромаджень за вказаними договорами.

Правильним є висновок суду апеляційної інстанції про відмову у задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 про визнання права особистої приватної власності на майно та майнові права і виділення ОСОБА_2 у порядку розподілу 100 % нежитлового приміщення № 221 у торговому центрі по АДРЕСА_4.

За змістом частини 1 статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до частини 1 статті 13 ЦПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених частини 1 статті 13 ЦПК України випадках.

Встановивши, що ОСОБА_2 не надала належних, допустимих і достатніх доказів на підтвердження сплати пайових внесків під час шлюбу за нежитлове приміщення АДРЕСА_4 за рахунок її особистих коштів, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову в цій частині, оскільки вимоги про поділ зазначеного приміщення як спільного сумісного майна подружжя ані ОСОБА_2, ані ОСОБА_1 не заявлялися.

Сторони не позбавлені права на поділ нежитлового приміщення АДРЕСА_4.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, у значній мірі зводяться до переоцінки доказів у справі, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).

Порушень порядку надання та отримання доказів не встановлено, судом апеляційної інстанції зроблена належна правова оцінка доказів.

Висновки суду апеляційної інстанції не суперечать висновкам, викладеним у зазначених заявницею постановах Верховного Суду.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржена постанова суду апеляційної інстанції - без змін.

Керуючись статтями 402, 409, 410, 415, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Постанову Хмельницького апеляційного суду від 12 січня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

С. Ф. Хопта

В. В. Шипович