Історія справи

Постанова КЦС ВП від 01.04.2025 року у справі №201/7897/22

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 квітня 2025 року

м. Київ

справа № 201/7897/22

провадження № 61-7183св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А., Луспеника Д. Д.,

учасники справи:

позивачка - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

треті особи: Дніпровська міська рада,Сьома дніпровська державна нотаріальна контора,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Носова Вікторія Іванівна, на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 28 серпня 2023 року у складі судді Покопцевої Д. О. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 10 квітня 2024 року у складі колегії суддів: Канурної О. Д., Космачевської Т. В., Халаджи О. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суд з позовом до Дніпровської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог, - Сьома дніпровська державна нотаріальна контора, про визнання права власності в порядку спадкування за законом.

Позовну заяву обґрунтовано тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_3 , дружина її (позивачки) рідного брата, ОСОБА_4 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Після смерті ОСОБА_3 відкрилася спадщина на квартиру АДРЕСА_1 .

Зазначену квартиру ОСОБА_3 успадкувала після смерті брата позивачки як спадкоємець першої черги за законом.

Після смерті брата, позивачка та її син (відповідач у справі), опікувалися

ОСОБА_3 , позаяк в неї не було інших родичів та проживали із нею однією родиною, в тому числі відповідач в одній квартирі.

Через зазначене позивачка вважала, що вступила в управління та володіння спадковим майном і звернулася до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, але їй відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за відсутністю джерела юридичного документу, який повноцінно підтверджує факт родинних відносин; спадкодавець не має ступінь споріднення І-ІІІ, спадкодавець

є дружиною брата спадкоємця.

На підставі зазначеного позивачка просила визнати за нею право власності

в порядку спадкування за законом на квартиру АДРЕСА_1 .

Короткий зміст рішення суду

Ухвалою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 26 червня 2023 року залучено до участі у справі ОСОБА_2 як третю особу без самостійних вимог на предмет спору.

Ухвалою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 22 серпня 2023 року замінено відповідача - Дніпровську міську раду - Потаповим Ю. Ю.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 28 серпня

2023 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду

від 10 квітня 2024 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що відповідач, якому відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину, позов визнав; будь-яких доказів на підтвердження ведення зі спадкодавцем спільного побуту, виконання взаємних прав та обов`язків позивачка не подала, і зареєстровані вони за різними адресами: позивачка на АДРЕСА_2 , а спадкодавець - на АДРЕСА_3 ; відповідач у своїй заяві суду зазначав, що із спадкодавцем проживав саме він; позивачка, у свою чергу, відповідних вимог про встановлення факту проживання однією сім`єю зі спадкодавцем не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини суду не заявила; крім того, в судовому засіданні представник позивачки - адвокат Носова В. І. - заявила про спадкування за правом представлення. За правом представлення можуть спадкувати онуки, правнуки, прабаба, прадід, племінники, двоюрідні брати та сестри. Цей перелік осіб

є вичерпним та розширенню не підлягає. Оскільки позивачка є рідною сестрою чоловіка спадкодавця, вона не має права на спадкування по низхідній лінії споріднення, адже не народилася від спадкодавця, її дітей, онуків, правнуків, тому

у задоволенні позову належить відмовити.

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 21 лютого 2024 року задоволено клопотання Дніпровської міської ради та залучено Дніпровську міську раду до участі у розгляді цієї справи третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору.

Апеляційний суд залишив без задоволення апеляційну скаргу ОСОБА_1 , вказавши, що суд першої інстанції повно та всебічно розглянув справу, правильно встановив обставини справи та відповідні їм правовідносини, наданим доказам дав правильну правову оцінку і обґрунтовано, відповідно до вимог матеріального і процесуального права, дійшов до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог позивачки.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи

У травні 2024 року ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник ОСОБА_5 , через підсистему «Електронний суд» звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 28 серпня 2023 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 10 квітня 2024 року,

в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції. Касаційна скарга містить клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 28 серпня 2023 року та постанови Дніпровського апеляційного суду від 10 квітня 2024 року, а також клопотання про звільнення ОСОБА_1 від сплати судового збору за подання касаційної скарги.

Обґрунтовуючи підстави касаційного оскарження, заявниця посилається на неврахування висновків Верховного Суду щодо застосування норм права

у подібних правовідносинах, викладених у постановах: від 25 травня 2022 року

у справі № 675/2136/19, від 09 вересня 2020 року у справі № 572/2515/15-ц,

від 10 листопада 2021 року у справі № 759/19779/18, від 24 грудня 2021 року

у справі № 442/60/21, від 27 липня 2023 року у справі № 296/8061/19, від 10 січня 2019 року у справі № 484/747/17, від 04 травня 2022 року у справі № 372/4235/19, від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21, від 23 січня 2024 року у справі № 523/14489/15-ц (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України, далі - ЦПК України). Посилається також на порушення норм процесуального права, які полягають у не досліджені належним чином судами зібраних у справі доказів. Крім того, висловлює заперечення щодо ухвали Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 22 серпня 2023 року про заміну відповідача у справі (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Заявниця також зазначає у касаційній скарзі, що суди не зробили висновку, хто саме є належним відповідачем у цій справі, не врахували вимогу частини другої статті 51 ЦПК України, згідно з якою визначено, за яких умов суд зобов`язаний здійснити заміну первісного відповідача належним відповідачем (якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом). У разі, якщо суд вважав, що ОСОБА_2 не прийняв спадщину, то і здійснювати заміну відповідача за цих умов є порушенням норм процесуального права, при цьому

у суду не має обов`язку у будь-якому разі задовольняти клопотання позивача про заміну, але є обов`язок здійснити таку заміну за клопотанням позивача виключно, якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом. Ухвала суду першої інстанції від 22 серпня 2023 року про заміну відповідача не відповідає вимогам ЦПК України, тому підлягала скасуванню, що, у свою чергу, свідчить про те, що у випадку, якщо ОСОБА_2 не прийняв спадщину, то належним відповідачем є Дніпровська міська рада, тому Дніпровська міська рада не може бути у цій справі третьою особою. Суд не розглянув квитанції щодо сплати комунальних послуг за адресою проживання спадкодавця, підтвердження ОСОБА_2 щодо проживання однією сім`єю із спадкодавцем ОСОБА_3 та догляду разом із позивачкою за нею, пояснення свідка ОСОБА_6 , не навів підстав, за яких не взяв їх до уваги. Суди не врахували, що міська рада не надала будь-яких доказів всупереч позиції позивачки. Районний суд розглянув справу без проведення попередніх судових засідань та за відсутності ухвали про закриття підготовчого засідання. До спадкоємців четвертої черги можуть належати не лише жінка (чоловік), які проживали однією сім`єю з покійним без шлюбу, а й інші особи, які не перебували зі спадкодавцем у офіційних родинних зв`язках. Більшість матеріальних витрат на утримання, лікування та забезпечення спадкодавця здійснювалась саме Потаповими (матір`ю та сином), а саме: постійне прибирання квартири, придбання продуктів та ліків, приготування їжі, прання речей, догляд і супровід на вулиці, сплата комунальних послуг. Організацією похорон займались також ОСОБА_7 та ОСОБА_8 . Позов у цій справі поданий про визнання права власності в порядку спадкування, і встановлення юридичних фактів спільного проживання, відповідних обставин, є складовою розгляду спору, який неможливо без встановлення цього факту.

У червні 2024 року до Верховного Суду від Дніпровської міської ради надійшов відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , в якому третя особа, посилаючись на необґрунтованість касаційної скарги, просить залишити її без задоволення.

Інші відзиви на касаційну скаргу станом на час розгляду справи Верховним Судом не надходили.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду касаційна скарга ОСОБА_1 передана на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю., судді, які входять до складу колегії: Лідовець Р. А., Луспеник Д. Д.

Ухвалою Верховного Суду від 30 травня 2024 року клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження та звільнення від сплати судового збору задоволено, поновлено ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 28 серпня 2023 року та постанови Дніпровського апеляційного суду від 10 квітня 2024 року, звільнено ОСОБА_1 від сплати судового збору за подання касаційної скарги на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 28 серпня 2023 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 10 квітня 2024 року, відкрито касаційне провадження у справі (з підстав, передбачених пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України), витребувано матеріали справи № 201/7897/22 із Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська та встановлено учасникам справи строк для подачі відзиву на касаційну скаргу.

У червні 2024 року до Верховного Суду надійшли матеріали справи № 201/7897/22.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_3 .

Після її смерті відкрилася спадщина на квартиру АДРЕСА_1 , яка належала їй на підставі свідоцтва про право на спадщину від 01 грудня 2016 року після смерті чоловіка ОСОБА_4 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 (ступінь спорідненості - перший).

Згідно з поданими копіями свідоцтв позивачка є рідною сестрою ОСОБА_4 , їх батьками є ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , які уклали шлюб 26 квітня 1929 року.

Згідно з копією спадкової справи із заявами про прийняття спадщини після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 звернулися відповідач (30 грудня 2020 року) та позивачка (10 березня 2021 року).

Їй відмовлено у вчиненні нотаріальної дії - видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_3 - за відсутністю джерела юридичного документу, який повноцінно підтверджує факт родинних відносин; спадкодавець не має ступінь споріднення І-ІІІ, спадкодавець є дружиною брата спадкоємця.

Із матеріалів спадкової справи випливає, що й відповідачу свідоцтво про право на спадщину не видавалося.

Також відповідач зазначав про відмову у вчиненні цієї нотаріальної дії у заяві Жовтневому районному суду м. Дніпропетровська про встановлення факту родинних відносин. Згідно з поясненнями представника позивачки, ця заява залишена без розгляду.

У позові позивачка зазначала, що проживала із спадкодавцем однією родиною

з 2014 року.

Відповідач, її син, якому відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину, позов визнав.

Будь-яких доказів на підтвердження ведення зі спадкодавцем спільного побуту, виконання взаємних прав та обов`язків позивачка суду не надала, зареєстровані вони за різними адресами: позивачка - на АДРЕСА_2 , а спадкодавець - на АДРЕСА_3 .

Відповідач у своїй заяві суду першої інстанції зазначав, що із спадкодавцем проживав саме він.

Крім того, в судовому засіданні представник позивачки - адвокат Носова В. І. - заявила про спадкування за правом представлення.

Правове регулювання та мотиви, з яких виходить Верховний Суд

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Для приватного права апріорі властивою є така засада як розумність.

Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду

від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20).

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 Цивільного кодексу України, далі -

ЦК України).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково.

Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови

в позові.

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17, провадження

№ 61-2417сво19).

Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Згідно зі статтею 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу (стаття 1223 ЦК України).

Відповідно до статті 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.

В основі спадкування за законом знаходиться принцип черговості, який полягає

у встановленні пріоритету прав одних спадкоємців за законом перед іншими. Кожна черга - це визначене коло осіб, з урахуванням ступеня їх близькості спадкодавцеві, яке встановлене законом на підставі припущення про те, що спадкодавець залишив би своє майно найближчим родичам, членам сім`ї, утриманцям і (або) іншим родичам до шостого ступеня споріднення (див., зокрема, постанову Верховного Суду від 03 травня 2018 року у справі № 304/1648/14-ц (провадження № 61-6953св18)).

Статтею 1264 ЦК України передбачено, що у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини.

Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї (частина третя статті 1268 ЦК України).

Аналіз статті 1266 ЦК України свідчить, що спадкуванням за правом представлення - це такий порядок набуття права на спадкування за законом при якому спадкоємці п`ятої черги включаються до складу першої, другої чи третьої черги замість спадкоємця внаслідок того, що він помер до відкриття спадщини.

По своїй суті спадкування за правом представлення - це специфічний порядок набуття права на спадкування за законом, і він не є окремою підставою або видом спадкування. У такому разі суб`єктами спадкування за правом представлення будуть певні спадкоємців за законом. Спадкування за правом представлення надає можливість спадкоємцям п`ятої черги за законом переміститися у вищу чергу (першу, другу або третю чергу).

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

За змістом частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 206 ЦПК України позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 вересня 2020 року у справі № 572/2515/15-ц (провадження № 61-1051св17) вказано, що «відповідно до частини четвертої статті 206 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд. Таким чином, суди не вправі покласти в основу свого рішення лише факт визнання позову відповідачем, не дослідивши при цьому обставини справи. Тобто повинно мати місце не лише визнання позову, а й законні підстави для задоволення позову».

Вирішуючи спір, суди виходили з того, що позивачка є рідною сестрою чоловіка спадкодавця, дійшовши обґрунтованого висновку про те, що вона не має права на спадкування по низхідній лінії споріднення, оскільки не народилася від спадкодавця, її дітей, онуків, правнуків.

Відповідач ОСОБА_2 позов визнав, водночас йому було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину померлої ОСОБА_3 , на що суди правильно звернули увагу, дослідивши інші обставини справи.

Доводи касаційної скарги про порушення судами норм процесуального права через неправильну заміну відповідача із Дніпровської міської ради на

ОСОБА_2 спростовуються нормою частини другої статті 55 ЦПК України, згідно з якою, якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.

Пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови

у відкритті чи для закриття провадження у справі. За результатами розгляду справи суд відмовляє у позові до неналежного відповідача та приймає рішення щодо суті заявлених до належного відповідача вимог (постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (пункт 40), від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц (пункт 31.10), від 30 січня 2019 року

у справі № 552/6381/17 (пункт 39)).

Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав позову є правом позивача. Натомість установлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який він виконує під час розгляду справи.

Аналогічні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду

від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (пункт 41), від 20 червня

2018 року у справі № 308/3162/15-ц (пункт 49), від 21 листопада 2018 року у справі № 127/93/17-ц (пункт 50), від 12 грудня 2018 року у справі № 570/3439/16-ц (пункти 37, 54), від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц (пункт 31.4), від 30 січня 2019 року у справі № 552/6381/17 (пункт 38), від 13 березня 2019 року у справі № 757/39920/15-ц (пункт 31), від 27 березня 2019 року у справі № 520/17304/15-ц (пункт 63)).

Позов первісно поданий до відповідача Дніпровської міської ради, послідуюча заміна цього відповідача на ОСОБА_2 відбулася за ініціативою позивачки на підставі клопотання її представника (клопотання: а. с. 131-132 т. 1, ухвала: а. с. 153 т. 1). При цьому сам ОСОБА_2 , спочатку залучений до участі у справі третьою особою на підставі ухвали Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська

від 28 серпня 2023 року (а. с. 113 т. 1) за клопотанням представника позивачки

(а. с. 100-101 т. 1), не заперечував проти такої заміни (заява: а. с. 150 т. 1).

Така поведінка сторони позивачки свідчить про суперечливість її доводів касаційної скарги в цій частині, оскільки сама позивачка ініціювала таку заміну, наразі заперечуючи проти неї.

Доводи заявниці про те, що районний суд розглянув справу без проведення попередніх судових засідань та за відсутності ухвали про закриття підготовчого засідання, також були предметом дослідження апеляційним судом, так як зазначались в апеляційній скарзі, який надав їм належну правову оцінку, з якою суд касаційної інстанції погоджується, зокрема частиною другою статті 376 ЦПК України передбачено, що порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи, у свою чергу згідно з частиною третьою цієї статті порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо: 1) справу розглянуто неповноважним складом суду; 2) в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід, і підстави його відводу визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованими, якщо апеляційну скаргу обґрунтовано такою підставою; 3) справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов`язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою; 4) суд прийняв судове рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі; 5) судове рішення не підписано будь-ким із суддів або підписано не тими суддями, які зазначені у рішенні; 6) судове рішення ухвалено суддями, які не входили до складу колегії, що розглядала справу; 7) суд розглянув в порядку спрощеного позовного провадження справу, що підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження.

Оскільки таких підстав не встановлено, а висновки суду по суті спору

є правильними, то підстав для скасування оскаржуваних судових рішень із цих мотивів немає. До того ж сама представник позивачки просила суд першої інстанції призначити справу до судового розгляду по суті, з метою дотримання строків розгляду справи, враховуючи похилий вік ОСОБА_1 (клопотання:

а. с. 123-124 т. 1).

Аргументи касаційної скарги про те, що догляд за спадкодавцем здійснювали мати та син Потапови зводяться до переоцінки доказів у справі, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції в силу статті 400 ЦПК України, який є судом права, а не факту.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів

є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58 59 212 ЦПК України 2004 року, так і статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Суд, виконуючи вимогу статті 89 ЦПК України, оцінив належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Аргументи касаційної скарги про те, що суди не дослідили зібрані у справі докази, спростовуються змістом оскаржуваних судових рішень.

Верховний Суд висловлює правові висновки у справах з огляду на встановлення судами певних фактичних обставин справи, і такі висновки не є універсальними та типовими до всіх справ і фактичних обставин, які можуть бути встановлені судами. З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності і необхідності застосування правових висновків Верховного Суду в кожній конкретній справі (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 березня 2023 року у справі № 154/3029/14-ц, провадження № 14-43цс22).

Посилання заявниці на загальні висновки у постановах Верховного Суду

від 25 травня 2022 року у справі № 675/2136/19, від 09 вересня 2020 року у справі № 572/2515/15-ц, від 10 листопада 2021 року у справі № 759/19779/18,

від 24 грудня 2021 року у справі № 442/60/21, від 27 липня 2023 року у справі № 296/8061/19, від 10 січня 2019 року у справі № 484/747/17, від 04 травня

2022 року у справі № 372/4235/19, від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21, від 23 січня 2024 року у справі № 523/14489/15-ц щодо застосування норм права не підтверджують доводів касаційної скарги про те, що судами неправильно застосовано норми матеріального права чи порушено норми процесуального права при постановленні оскаржуваних рішень, оскільки фактичні обставини у наведених як приклад справах відрізняються від тих, що установлені судами у розглядуваній справі.

На предмет подібності належить оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Установивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими (пункт 39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19).

Обставини у наведених постановах Верховного Суду відрізняються від обставин у цій справі, що переглядається в касаційному порядку, тому немає підстав вважати, що суди ухвалили судові рішення без урахування правових висновків Верховного Суду у подібних правовідносинах. У кожній із наведених справ суди виходили із конкретних обставин справи та доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

Інші зазначені заявницею доводи також були предметом дослідження апеляційним судом, так як зазначались в апеляційній скарзі, який надав їм належну правову оцінку, тому Верховний Суд дійшов висновку про відсутність необхідності повторно відповідати на ті самі аргументи заявниці.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявниці та їх відображення

у судових рішеннях, питання вичерпності висновків судів, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах. Оскаржувані судові рішення є мотивованими, містять вичерпні висновки щодо наданих позивачкою доказів та встановлених у справі обставин в межах підстав та предмету позову.

Доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів попередніх інстанцій, оскільки переважно ґрунтуються на необхідності переоцінки доказів, які були досліджені та оцінені судами з додержанням норм процесуального права, що відповідно до приписів статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Переглянувши у касаційному порядку судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд дійшов переконання, що доводи касаційної скарги спростовуються матеріалами справи, змістом оскаржуваних судових рішень, зводяться до незгоди з висновками судів, переоцінки доказів у справі, що в силу приписів статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції, чи ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявницею норм матеріального та процесуального права і незгоді з ухваленими судовими рішеннями про відмову

у задоволенні позову.

Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

ЄСПЛ зазначав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (§ 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України», заява № 63566/00). Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

Верховний Суд, застосувавши правило частини третьої статті 401 ЦПК України, вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду - без змін.

Оскільки касаційна скарга залишена без задоволення, то підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400 401 409 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргуОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Носова Вікторія Іванівна, залишити без задоволення.

Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 28 серпня 2023 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 10 квітня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:І. Ю. Гулейков Р. А. Лідовець Д. Д. Луспеник