Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 березня 2023 року

м. Київ

справа № 753/3222/20

провадження № 51-3688 км 22

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5

засудженого ОСОБА_6 ,

захисника ОСОБА_7 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника засудженого ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 на вирок Київського апеляційного суду від 29 серпня 2022 року у кримінальному провадженні за обвинуваченням

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 286 Кримінального кодексу України (далі - КК).

Зміст оскарженого судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Дарницького районного суду м. Києва від 24 листопада 2020 року ОСОБА_6 засуджено за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2

ст. 286 КК, та призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки без позбавлення права керувати транспортними засобами.

На підставі ст. 75 КК ОСОБА_6 звільнено від відбування основного покарання з випробуванням - іспитовим строком на 1 рік та покладенням обов`язків, передбачених п. п. 1, 2 ч. 1 ст. 76 КК

Згідно з вироком, 5 листопада 2019 року у м. Києві (вул. Світла), приблизно о 08:38 ОСОБА_6 , керуючи технічно справним автомобілем марки «Мерседес Віто» н.з. НОМЕР_1 , порушуючи вимоги п.п. 1.5, 2.3 підпункт «б», 8.7.3 підпункт «е» та 8.10 Правил дорожнього руху України, що виявились в тому, що будучи заздалегідь поінформованим про наближення до регульованого пішохідного переходу, позначеного дорожньою розміткою 1.14.1 «зебра», інформаційно-вказівними дорожніми знаками 5.35.1 - 5.35.2 «Пішохідний перехід» та пішохідними світлофорами, маючи об`єктивну змогу спостерігати момент включення червоного (забороняючого його рух) сигналу світлофора та зупинитись перед дорожньою розміткою 1.12 (стоп-лінія), проявив неуважність до дорожньої обстановки та її змін, не виконав вимогу червоного сигналу світлофора та створюючи небезпеку життю і здоров`ю громадян, виїхав на пішохідний перехід, розташований на проїзній частині вул. Світла навпроти будинку № 6, здійснив наїзд на пішохода ОСОБА_8 , який перетинав проїзну частину на зелений сигнал світлофору, і тим самим наніс потерпілому травми які в своїй сукупності відносяться до тяжких тілесних ушкоджень.

Вироком Київського апеляційного суду вирок місцевого суду, в частині призначення покарання скасовано.

Постановлено новий вирок, яким призначено ОСОБА_6 покарання у виді 4 років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 1 рік.

На підставі ст. 75 КК звільнено ОСОБА_6 від відбування основного покарання у виді позбавлення волі з випробуванням - іспитовим строком на 2 роки та покладенням обов`язків, передбачених п. п. 1, 2 ч. 1 ст. 76 КК

В решті вирок залишити без змін.

Вимоги та узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі захисник, посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й даним про його особу, просить вирок апеляційного суду щодо ОСОБА_6 скасувати, та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Зазначає, що апеляційний суд дійшов необґрунтованого висновку про необхідність призначення йому додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, не врахувавши, що робота водія є єдиним джерелом його доходу.

Позиції інших учасників судового провадження

У судовому засіданні суду касаційної інстанції захисник та засуджений підтримали доводи наведені у касаційній скарзі. Прокурор, у свою чергу, заперечив проти касаційної скарги.

Мотиви Суду

Згідно з вимогами ст. 433 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) суд касаційної інстанції перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Відповідно до ч. 1 ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

Висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, за яке його засуджено, кваліфікація вчиненого за ч. 2 ст. 286 КК у касаційній скарзі засудженого не оспорюються, а тому в касаційному порядку не перевіряються.

Доводи касатора, щодо необґрунтованого призначення йому додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами колегія суддів вважає безпідставними.

Положеннями ч. 2 ст. 50 КК визначено, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.

Відповідно до вимог ст. 65 КК особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових правопорушень. Суд, призначаючи покарання, зобов`язаний урахувати ступінь тяжкості вчиненого правопорушення, дані про особу винного та обставини, які пом`якшують чи обтяжують покарання.

Питання призначення покарання визначають форму реалізації кримінальної відповідальності в кожному конкретному випадку з огляду на суспільну небезпечність і характер кримінального правопорушення, обставини справи, особу винного, а також обставини, що пом`якшують або обтяжують покарання.

Вирішення цих питань належить до дискреційних повноважень суду, який розглядає кримінальне провадження по суті, й повинен з урахуванням усіх перелічених вище обставин визначити вид і розмір покарання.

Дискреційні повноваження суду щодо призначення покарання мають межі, визначені статтями 409 414 438 КПК, які передбачають повноваження судів апеляційної та касаційної інстанцій скасувати або змінити судове рішення у зв`язку з невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, зокрема, коли покарання за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.

Санкція ч. 2 ст. 286 КК надає можливість суду як призначити додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, так і не застосовувати цього покарання до особи.

Переглядаючи це кримінальне провадження в апеляційному порядку за скаргою прокурора, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про безпідставність рішення суду першої інстанції щодо не призначення ОСОБА_6 додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами.

Такий висновок апеляційний суд зробив з урахуванням того, що суд першої інстанції недостатньо врахував ту обставину, що засуджений грубо порушив вимоги Правил дорожнього руху, а саме не виконавши вимогу червоного сигналу світлофора, скоїв наїзд на пішохода, який, у свою чергу, перетинав проїзну частину по пішохідному переходу на дозволений сигнал світлофору.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, апеляційний суд, призначаючи покарання ОСОБА_6 врахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, який є тяжким, вчиненим з необережності, особу обвинуваченого, який раніше не судимий, обставини, що пом`якшують покарання - щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину, вибачення перед потерпілим, добровільне відшкодування завданої шкоди та відсутність обставин, які обтяжують покарання, дійшов обґрунтованого висновку про можливість призначення засудженому основного покарання у наближеному до мінімальної межі санкції розмірі, погодився з рішенням суду першої інстанції щодо застосування до засудженого положень ст. 75 76 КК, та призначив додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами на строк 1 роки, вказавши переконливі аргументи та підстави для ухвалення такого рішення.

З наведеним висновком суду погоджується і Верховний Суд.

Також колегія суддів зазначає, що закон про кримінальну відповідальність не містить імперативних обмежень щодо можливості позбавлення права керувати транспортними засобами осіб, для яких діяльність, пов`язана з користуванням таким правом, є їх роботою, джерелом засобів для існування тощо. Ці обставини потребують врахування з точки зору більш виваженого підходу до аспектів призначення покарання, однак не вказують на неможливість застосування такого додаткового покарання.

З огляду на викладене, переконливих доводів, які ставлять під сумнів законність рішення суду апеляційної інстанції, умотивованість його висновків щодо правильності призначення покарання та справедливості обраного йому заходу примусу, засуджений у касаційній скарзі не навів. Таким чином, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність або невідповідності призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, які були б безумовними підставами для скасування судового рішення, про що йдеться у касаційній скарзі, Верховний Суд не встановив.

Керуючись статтями 433 434 436 438 441 442 КПК, Верховний Суд

ухвалив:

Вирок Київського апеляційного суду від 29 серпня 2022 року щодо ОСОБА_6 залишити без змін, а касаційну скаргу захисника - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3