Постанова

іменем України

18 березня 2020 року

м. Київ

справа № 583/1335/17

провадження № 51-5070км19

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати

Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого Ковтуновича М. І.,

суддів Луганського Ю. М., Фоміна С. Б.,

за участю:

секретаря судового засідання Лагоди І. О.,

прокурора Шевченко О. О.,

захисника Афанасієва Р. В.,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу з доповненням захисника засудженого ОСОБА_1 - адвоката Афанасієва Р. В. на вирок Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 14 травня 2019 року та ухвалу Сумського апеляційного суду від 24 вересня 2019 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12014200060000828, за обвинуваченням

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Охтирки Сумської області, мешканця АДРЕСА_1 ),

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 Кримінального кодексу України (далі - КК).

Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 14 травня 2019 року ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК, та призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки6 місяцівз позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.

До набрання вироком законної сили застосовано до ОСОБА_1 запобіжний захід у виді тримання під вартою та визначено обчислювати строк відбування покарання з часу затримання.

Вирішено питання щодо процесуальних витрат і речових доказів.

Згідно з вироком ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він 08 жовтня 2014 року, приблизно о 20:40, перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, керуючи автомобілем марки ВАЗ - 21154 (р. н. НОМЕР_1 ), на автодорозі напрямком Суми - Полтава на ділянці 82 км + 600 м, рухаючись у темну пору доби із с. Чернеччина до м. Охтирки Сумської області, усупереч пунктам 2.3.б, 2.9.а, 12.1 та 12.2 Правил дорожнього руху неподалік від початку населеного пункту - м. Охтирки, будучи неуважним та не слідкуючи за зміною дорожньої обстановки, не обрав безпечну швидкість руху з урахуванням дорожньої обстановки, в результаті чого втратив контроль над керуванням транспортним засобом, здійснив виїзд за межі проїзної частини праворуч та допустив перекидання транспортного засобу.

Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП) пасажир автомобіля ВАЗ - 21154 ОСОБА_2 отримав небезпечні для життя тяжкі тілесні ушкодження та помер від механічної асфіксії внаслідок стиснення грудної клітини й живота.

Порушення вимог п. 12.1 Правил дорожнього руху водієм ОСОБА_1 знаходиться в прямому причинно-наслідковому зв`язку з настанням ДТП та її наслідками - смертю потерпілого ОСОБА_2 .

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала, а також короткий зміст поданих заперечень

У касаційній скарзі з доповненням захисник Афанасієв Р. В., посилаючись на норми Конституції України, Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) та практику Європейського суду з прав людини, просить скасувати вирок Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 14 травня 2019 року та ухвалу Сумського апеляційного суду від 24 вересня 2019 року щодо ОСОБА_1 і призначити новий розгляд у суді першої інстанції.

Сторона захисту вважає рішення судів незаконними та необґрунтованими з підстав невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження й істотного порушення вимог кримінального процесуального закону.

Аналізуючи докази і викладаючи власну версію подій, захисник стверджує, що суд виніс обвинувальний вирок без встановлення належними і допустимими доказами поза розумним сумнівом основного спірного факту - перебування ОСОБА_1 за кермом автомобіля на час ДТП.

Крім того, ОСОБА_3 вважає, що наявні у кримінальній справі письмові докази не доводять вину ОСОБА_1 , оскільки з них, зокрема із висновків проведених у справі судово-медичних експертиз, неможливо категорично встановити, хто саме перебував за кермом під час ДТП.

Адвокат стверджує про те, що показаннями свідків та потерпілих не доведено вини обвинуваченого ОСОБА_1 , оскільки ніхто з них не був очевидцем ДТП, і з цих показань неможливо встановити обставини кримінального правопорушення, і те хто саме керував автомобілем під час її настання.

На думку захисту, згідно з висновками проведених судово-медичних експертиз є малоймовірним перебування ОСОБА_1 за кермом автомобіля, а тому всі неточності й припущення мають трактуватися на користь обвинуваченого.

Разом із тим скаржник зазначає, що суд першої інстанції порушив вимоги ст. 356 КПК, право обвинуваченого на захист, не додержався принципів змагальності і диспозитивності процесу та презумпції невинуватості, відхиливши заявлене стороною захисту клопотання про виклик і допит у суді експертів ОСОБА_26. та ОСОБА_27, які дійшли суперечливого і неправильного висновку від 30 січня 2019 року, не зважаючи на те, що цю експертизу було призначено за клопотанням сторони захисту.

Вважає, що всупереч вимогам статей 370, 419 КПК апеляційний суд належно не перевірив доводів, викладених в апеляційній скарзі.

У запереченнях на касаційну скаргу з доповненням потерпілі ОСОБА_4 й ОСОБА_5 вказують на безпідставність доводів у касаційній скарзі з доповненням та законність і обґрунтованість судових рішень.

Позиції учасників судового провадження

Під час касаційного розглядузахисник Афанасієв Р. В. підтримав вимоги та доводи касаційної скарги.

Прокурор Шевченко О. О. у судовому засіданні виклала доводи про необхідність залишення судових рішень без зміни, а касаційної скарги - без задоволення.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, викладені у касаційній скарзі, суд касаційної інстанції дійшов таких висновків.

Згідно зі ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правильність правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Відповідно до приписів ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і особі засудженого.

Із будь-яких інших підстав касаційний суд не вправі втручатися у рішення судів нижчих ланок, а виходить з обставин, установлених цими судами.

Аргументи сторони захисту щодо незгоди з даною судом оцінкою доказів, оспорювання встановлених за результатами судового розгляду фактів з викладенням власної версії подій стосуються по суті невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, що згідно зі ст. 438 КПК не є предметом перевірки суду касаційної інстанції.

Зазначені обставини були предметом перевірки суду апеляційної інстанції.

Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому злочину зроблено з дотриманням вимог ст. 23 КПК на підставі об`єктивного з`ясування всіх обставин, підтверджених доказами, які було досліджено та перевірено під час судового розгляду, а також оцінено відповідно до ст. 94 цього Кодексу.

Суд ретельно перевірив та належно оцінив аналогічні зазначеним у касаційній скарзі доводи сторони захисту щодо недоведеності винуватості ОСОБА_1 та невстановлення факту керування ним автомобілем під час ДТП. Ці доводи повною мірою спростовані показаннями потерпілих, свідків й іншими доказами, які доповнюють один одного та у своїй сукупності і взаємозв`язку обґрунтовано визнані судом достатніми для висновку про доведеність обвинувачення поза розумним сумнівом, незважаючи на те, що ОСОБА_1 у судовому засіданні своєї винуватості у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК, не визнав, зазначивши, що транспортним засобом керував не він, а ОСОБА_2 .

Суд першої інстанції встановив, що показання обвинуваченого повністю спростовуються сукупністю наявних у провадженні належних і допустимих доказів, зібраних органами досудового розслідування та одержаних судом під час судового провадження за результатами проведення, на підставі ухвали Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 05 липня 2018 року, комплексної судово-медичної, транспортно-трасологічної та автотехнічної експертизи.

Мотивуючи свої висновки щодо доведеності винуватості ОСОБА_1 у вчиненні злочину, суд обґрунтовано взяв до уваги показання потерпілих ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , свідків ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 і ОСОБА_12 , на підставі яких було встановлено, що 08 жовтня 2014 року обвинувачений ОСОБА_1 та потерпілий ОСОБА_2 разом відпочивали у кафе «Фламінго» у с. Чернеччина Охтирського району Сумської області, де вживали спиртні напої, а пізніше попрямували до м. Охтирки на автомобілі ОСОБА_1 ВАЗ-21154. Вказаних обставин не заперечував і сам обвинувачений ОСОБА_1 .

За даними досліджених судом першої інстанції в судовому засіданні висновку судово-медичної експертизи від 04 листопада 2014 року № 142 (т. 1, а. п. 244-246), висновку КЗ «Охтирська центральна лікарня» (далі - Охтирська ЦРЛ) щодо результатів медичного огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції від 09 жовтня 2014 року № 253 (т. 1, а. п. 239) та довідки Охтирської ЦРЛ від 03 листопада 2014 року (т. 2, а. п. 10) встановлено факт перебування ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у стані алкогольного сп`яніння.

Як встановив суд на підставі показань потерпілих ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , свідків ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 та пояснень допитаних у справі судових експертів ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 08 жовтня 2014 року приблизно о 20:40 на автодорозі напрямком Суми - Полтава на ділянці 82 км + 600 м неподалік від початку населеного пункту м. Охтирки автомобіль марки ВАЗ - 21154 (р. н. НОМЕР_1 ) потрапив у ДТП, виїхавши за межі проїзної частини праворуч та перекинувшись, внаслідок цього ОСОБА_2 випав з автомобіля і був придавлений ним, що призвело до смерті, а ОСОБА_1 , отримавши тілесні ушкодження, перебував у автомобілі.

Суд встановив, що причиною ДТП було порушення водієм вимог п. 2.3 «б», 12.1, 12.2 Правил дорожнього руху, зокрема невідповідність дій водія вимогам п. 12.1 Правил дорожнього руху знаходиться в причинному зв`язку з виникненням цієї ДТП та її наслідками.

Ці обставини підтверджені й сукупністю письмових доказів, зміст яких докладно наведено у вироку, зокрема: протоколом огляду місця події від 08-09 жовтня 2014 року з фототаблицями та схемою до нього (т. 1, а. п. 178-199); протоколом огляду трупа від 09 жовтня 2014 року з фототаблицями (т.1, а. п. 217-224); - протоколом огляду місця події від 09 жовтня 2014 року (т. 1, а. п. 233-238); висновком судово-медичної експертизи від 09 жовтня 2014 року № 300 щодо встановлення тілесних ушкоджень у ОСОБА_1 (т. 1, а. п. 241); висновком судово-медичної експертизи від 04 листопада 2014 року № 142 про причини смерті ОСОБА_2 (т. 1, а. п. 244-246); протоколом проведення слідчого експерименту від 16 жовтня 2014 року з фототаблицями до нього, проведеного за участю свідка ОСОБА_13 (т. 2, а. п. 3-9); висновком судової інженерно-транспортної експертизи від 31 жовтня 2014 року № 120 щодо проведення експертного огляду автомобіля марки ВАЗ - 21154 (т. 2, а. п. 79-92); висновком судової інженерно-транспортної експертизи від 04 грудня 2014 року № 209 (т. 2, а. п. 93-96); висновком судової автотехнічної експертизи від 23 травня 2017 року № 19/119/9-1/101е (т. 2, а. п. 97-101).

Встановивши фактичні обставини, дослідивши та проаналізувавши зібрані докази, надавши їм належну оцінку, в тому числі оцінивши їх сукупність на предмет достатності та взаємозв`язку для ухвалення вироку, суд першої інстанції з наведенням докладних мотивів дійшов обґрунтованого висновку про вчинення ОСОБА_1 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК. Приймаючи таке рішення, суд дотримався критеріїв доведеності винуватості поза розумним сумнівом, наведених у висновках Європейського суду з прав людини, яких суд дійшов у справах «Нечипорук і Йонкало проти України» (рішення від 21 квітня 2011 року) та «Барбера, Мессеге і Ябардо проти Іспанії» (рішення від 06 грудня 1998 року). Так, у цих рішеннях зазначено, що «суд при оцінці доказів керується критерієм доведеності винуватості особи «поза будь-яким розумним сумнівом» і така «доведеність може випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою».

Залишаючи без задоволення апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_1 та захисника Афанасієва Р. В., апеляційний суд навів докладні мотиви прийнятого рішення і не встановив істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які би перешкодили суду першої інстанції повно і всебічно розглянути справу та дати правильну юридичну оцінку вчиненому.

Зокрема, апеляційний суд належним чином перевірив твердження сторони захисту про те, що ОСОБА_1 не керував автомобілем марки ВАЗ - 21154 під час ДТП, і, зазначивши, що за встановлених та досліджених доказів колегія суддів вважає законними висновки суду першої інстанції в частині того, що саме ОСОБА_1 був за кермом вказаного автомобіля в момент ДТП, спростував цей довід сторони захисту такими доказами: протоколом огляду місця події від 10 жовтня 2014 року, згідно з яким у період часу з 14:50 до 15:30 в гаражному відділенні Охтирського відділу поліції було оглянуто автомобіль ВАЗ - 21154, в ході чого із салону вказаного автомобіля вилучено водійське кермо чорного кольору та водійський підголівник сидіння водія, на якому виявлено дві плями з речовиною бурого кольору (т. 1, а. п. 226-231); протоколом отримання зразків для експертизи від 16 жовтня 2014 року, відповідно до якого у приймальному відділенні Охтирської ЦРЛ за участю спеціаліста медичної сестри цієї лікарні у ОСОБА_1 було відібрано зразки крові та слини (т. 1, а. п. 249, 251); висновком судово-імунологічної експертизи від 21 листопада 2014 року № 1284, за даними якого в об`єкті № 1 на відрізку тканини, вилученому під час огляду місця події 08 жовтня 2014 року, знайдено кров, походження якої можливе від ОСОБА_1 . Даних про можливе походження цих слідів крові від потерпілого ОСОБА_2 не отримано (т. 2, а. п. 117-119); висновком судово-імунологічної експертизи від 21 листопада 2014 року № 1282, за яким на підголівнику із сидіння автомобіля, вилученому під час огляду місця події 10 жовтня 2014 року в Охтирському відділі поліції, знайдено кров, походження якої можливе і від ОСОБА_1 . Даних про можливе походження цих слідів крові від потерпілого ОСОБА_2 не отримано (т. 2, а. п. 125-127); висновком молекулярно-генетичної експертизи від 15 грудня 2014 року № 20-1254, відповідно до якого на поверхні чохла з підголівника сидіння водія автомобіля, наданого на дослідження в об`єктах № 1, 2 виявлено кров, яка збігається з генетичними ознаками зразків крові ОСОБА_1 і не збігається з генетичними ознаками зразка крові ОСОБА_2 (т. 2, а. п. 128-135); висновком медико-криміналістичної експертизи від 10 листопада 2014 року № 336, згідно з яким на чохлі, вилученому з підголівника водійського сидіння у автомобілі ВАЗ-21154, виявлено накладення речовини червоно-коричневого кольору у виді мазків і помарок. Ці накладення могли утворитися при ковзаючому доторканні предметів (один з яких - чохол підголівника), між якими була певна кількість крові. Також на чохлі підголівника виявлено накладення речовини червоно-коричневого кольору у вигляді плями, яка могла утворитися при доторканні з кровоточивим об`єктом (т. 2, а. п. 121-123); протоколом огляду місця події від 09 жовтня 2014 року, у якому зазначено, що в період часу з 00:45 до 01:15 слідчим у присутності двох понятих у приміщенні санпропускника Охтирської ЦРЛ за участю лікаря ОСОБА_25 оглянуто ОСОБА_1 , у якого виявлено тілесні ушкодження: забійну рану правої тім`яної частини голови, два садна лоба, садно на зовнішній поверхні правого плеча у верхній третині, садно грудної клітки на передній поверхні зліва по парастернальній лінії, садно на задній поверхні шиї справа, садна на лівій лопатці, садно в ділянці лівої сідниці (т. 1, а. п. 233-238); висновком молекулярно-генетичної експертизи від 12 грудня 2014 року № 20-1251, згідно з яким на поверхні керма автомобіля виявлено клітини з ядрами, генетичні ознаки яких збігаються з генетичними ознаками зразка крові ОСОБА_1 та не збігаються з генетичними ознаками зразка крові потерпілого ОСОБА_2 (т. 2, а. п. 136-142); висновком молекулярно-генетичної експертизи від 16 грудня 2014 року № 20-1252, за яким на руків`ї коробки перемикання передач автомобіля виявлено клітини з ядрами, які мають змішані генетичні ознаки більш ніж двох осіб, серед яких є генетичні ознаки зразка крові ОСОБА_1 та немає генетичних ознак зразка крові ОСОБА_2 . Походження цих слідів від ОСОБА_2 виключається (т. 2, а. п. 143-150); висновком молекулярно-генетичної експертизи від 12 грудня 2014 року № 20-1255, яким встановлено, що на поверхні тонованої плівки зі скла автомобіля виявлено клітини з ядрами, генетичні ознаки яких збігаються між собою та збігаються з генетичними ознаками зразка крові ОСОБА_1 і не збігаються з генетичними ознаками зразка крові потерпілого ОСОБА_2 . Походження цих слідів від ОСОБА_2 виключається (т. 2, а. п. 151-159); висновком молекулярно-генетичної експертизи від 09 грудня 2014 року № 20- 1250, відповідно до якого на поверхні уламків битого скла виявлено кров людини, генетичні ознаки слідів якої збігаються з генетичними ознаками зразка крові ОСОБА_1 та не збігаються з генетичними ознаками зразка крові потерпілого ОСОБА_2 . Походження цих слідів від останнього виключається (т. 2, а. п. 160-170); висновком комплексної судово-медичної та судово-автотехнічної експертизи від 17 лютого 2015 року № 85/1/2014 за даними якого ОСОБА_2 більш ймовірно перебував у автомобілі як пасажир, що також підтверджується висновками молекулярно-генетичних експертиз клітин отриманих з керма, руків`я коробки перемикання передач та клітин і крові з чохла підголівника водійського сидіння автомобіля ВАЗ-21154. Найбільш імовірно, що випадіння ОСОБА_2 із салону автомобіля могло відбутися через отвір переднього вітрового скла (т. 2, а. п. 171- 179); висновком комплексної судово-медичної та судово-автотехнічної експертизи від 17 лютого 2015 року № 86/1/2014, за яким ОСОБА_1 більш імовірно був за кермом автомобіля ВАЗ 21154, що також підтверджується висновками молекулярно-генетичних експертиз клітин, отриманих з поверхонь керма, руків`я коробки передач та клітин і крові з чохла підголівника водійського сидіння цього транспортного засобу (т. 2, а. п. 180-187); висновком комплексної судової медико-автотехнічної експертизи від 24 березня 2017 року № 322,323/15; 6128/16-52, згідно з яким встановлені обставини цієї ДТП та особливості розміщення тіла ОСОБА_2 на місці події свідчать про його випадіння із салону автомобіля разом із вітровим склом у ході перекидання автомобіля ВАЗ-21154. Таке випадіння цілком могло статися з місця пасажира на передньому сидінні, у той час як тілесні ушкодження ОСОБА_1 та встановлені слідством особливості кінцевого положення останього в салоні автомобіля після ДТП дають підстави для висновку про його перебування на місці водія під час цієї події. На думку експертів, на початку ДТП, тобто до перекидання автомобіля, на місці пасажира на передньому сидінні був ОСОБА_2 , а на місці водія - ОСОБА_1 (т. 2, а. п. 211-236); висновком комісійної судово-медичної експертизи від 30 січня 2019 року № 08-338, відповідно до якого на місці пасажира на передньому сидінні автомобіля ВАЗ-21154 у момент ДТП був ОСОБА_2 , а ОСОБА_1 перебував на місці водія. Показання ОСОБА_1 стосовно того, що автомобілем керував ОСОБА_2 , а відповідно і стосовно механізму виникнення цієї ДТП, з технічної точки зору є неспроможними. У цих конкретних дорожніх умовах, за яких водій автомобіля ВАЗ-21154 ОСОБА_1 втратив контроль над керуванням вказаного транспортного засобу, за відсутності небезпеки чи перешкод для його руху уникнення ним ДТП було можливим за умов виконання вимог п.12.1 Правил дорожнього руху, для чого будь-яких перешкод технічного характеру у нього не було. Дії водія ОСОБА_1 не відповідали вимогам зазначеної норми і знаходяться з технічної точки зору в причинному зв`язку із виникненням ДТП (т. 4, а. п. 73-105).

При цьому враховано, що іншими висновками судових експертиз, а саме висновками судових експертиз волокнистих матеріалів і виробів з них від 21 листопада 2014 року № 1290 (т. 2, а. п. 102-106), від 14 січня 2015 року № 1495 (т. 2, а. п. 10 -115), додаткових комплексних судово-медичних та судово- автотехнічних експертиз від 24 липня 2015 року № 28/45/2015 (т. 2, а. п. 188 -199) та № 29/122/2015 (т. 2, а. п. 200-210), комісійної судово-медичної експертизи від 30 січня 2019 року № 08-337 (т.4, а. п. 48-71), хоч і не доведено того, що ОСОБА_1 керував автомобілем під час ДТП, однак і не суперечать вони висновкам інших експертиз, якими підтверджується винуватість ОСОБА_1 .

Суд апеляційної інстанції також належним чином перевірив та обґрунтовано спростував доводи сторони захисту про те, що відповідно до висновку судово-медичної експертизи від 15 жовтня 2014 року № 315 утворення тілесних ушкоджень за умови перебування ОСОБА_1 на місці водія малоймовірно, при цьому суд погодився із судом першої інстанції про те, що висновок експертизи не повний, оскільки не в повній мірі узгоджується з висновками інших судово-медичних експертиз, комплексних судово-автотехнічної та судово-медичної експертизи, комплексної судово-медичної, транспортно-трасологічної та автотехнічної експертизи, які викладені конкретно з урахуванням повних вихідних даних, проведених детальних досліджень, у тому числі з урахуванням висновків інших експертиз, зокрема експертизи волокнистих матеріалів і виробів з них, судової імунологічної експертизи, молекулярно-генетичної експертизи (т. 1, а. п. 242 , 243).

При цьому колегія суддів апеляційної інстанції врахувала, що згідно з висновком судово-медичної експертизи від 15 жовтня 2014 року № 315 тілесне ушкодження у вигляді рани тім`яної ділянки голови могло супроводжуватися зовнішньою кровотечею, що, на її думку суду, могло мати взаємозв`язок із виявленими на підголівнику сидіння водія автомобіля, який був предметом молекулярно- генетичної експертизи № 20-1254, слідами крові, які збігаються з слідами крові ОСОБА_1 .

Апеляційний суд установив, що наведену стороною захисту версію механізму ДТП судом першої інстанції ретельно перевірено та ґрунтовно визнано неспроможною з огляду на її суперечність дійсним фактичним обставинам справи, підтвердженим сукупністю досліджених судом доказів, що узгоджуються між собою та поза розумним сумнівом доводять винуватість ОСОБА_1 .

Суд касаційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що захисник у касаційній скарзі виходить із власного тлумачення та суб`єктивного аналізу й переоцінки окремих доказів, при цьому аналіз і оцінку доказів та фактичних обставин здійснює тенденційно, вибірково, відокремлено від інших обставин та доказів, ігноруючи всю їх сукупність та системність.

Доводи, викладені в касаційній скарзі, щодо невмотивованості відмови суду першої інстанції в задоволенні клопотання захисника про виклик і допит у судовому засіданні експертів є безпідставними.

Відповідно до вимог ст. 356 КПК за клопотанням сторони кримінального провадження, потерпілого або за власною ініціативою суд має право викликати експерта для допиту для роз`яснення висновку.

З матеріалів кримінального провадження вбачається, що захисник заявляв клопотання про допит у судовому засіданні експертів ОСОБА_26 та ОСОБА_27 для роз`яснення висновків.

У задоволенні цього клопотання йому було відмовлено на тих підставах, що висновок комплексної судово-медичної, транспортно-трасологічної, автотехнічної експертизи від 30 січня 2019 року викладений повно, обґрунтовано, є зрозумілим та не потребує роз`яснень, а такі дії сторони захисту, на думку суду, спрямовані на зволікання з розглядом справи.

Тому місцевий суд вмотивовано відмовив захиснику у задоволенні його клопотання та не допустив порушень статей 350, 356 КПК.

У суді апеляційної інстанції клопотань про виклик і допит експерта для роз`яснення його висновку сторона захисту не заявляла.

Та обставина, що суд відмовив у виклику в судове засідання експерта для роз'яснення висновків, не призвела до порушень передбачених законом процесуальних прав засудженого і не могла перешкодити ухваленню законного й обґрунтованого судового рішення.

На думку Суду, судами першої та апеляційної інстанцій правильно застосовано норми матеріального і процесуального права, судовий розгляд проведено повно та об`єктивно, порушення права на захист, а також порушення принципу змагальності сторін та свободи у поданні ними своїх доказів, не виявлено.

Згідно з ч. 1 ст. 412 КПК істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване рішення.

Проте даних, які би свідчили, що суд допустив такі порушення вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване рішення, або неправильно застосував закон України про кримінальну відповідальність, не виявлено. Тому з огляду на вищевказане відсутні обґрунтовані підстави для задоволення вимог, викладених у касаційній скарзі та доповненні до неї.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд

ухвалив:

Вирок Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 14 травня 2019 року та ухвалу Сумського апеляційного суду від 24 вересня 2019 року щодо ОСОБА_1 , залишити без зміни, а касаційну скаргу з доповненням захисника Афанасієва Р. В. - без задоволення.

Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

М. І. Ковтунович Ю. М. Луганський С. Б. Фомін