Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 листопада 2024 року

м. Київ

справа № 529/239/23

провадження № 51-3046км24

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора на вирок Полтавського апеляційного суду від 07 березня 2024 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12022221100001491, за обвинуваченням

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця, зареєстрованого та жителя АДРЕСА_1 ,

у вчиненні злочину, передбаченого ч. 4 ст. 186 КК України.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Диканського районного суду Полтавської області від 04 квітня 2023 року ОСОБА_6 засуджено за ч. 4 ст. 186 КК України із застосуванням ст. 69 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.

На підставі статей 75 76 КК ОСОБА_6 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 3 роки та покладено на нього певні обов`язки.

Вирішено питання щодо речових доказів.

Згідно з вироком суду ОСОБА_6 визнано винуватим у відкритому викраденні чужого майна, вчиненому в умовах воєнного стану за обставин, детально наведених у судових рішеннях.

Так, ОСОБА_6 01 грудня 2022 року близько 08:00, перебуваючи на кухні у будинку АДРЕСА_2 , діючи умисно, в умовах воєнного стану, намагався таємно викрасти 1500 гривень, що належать ОСОБА_7 , однак був помічений ОСОБА_8 .. В подальшому, усвідомлюючи відкритий характер своїх умисних протиправних дій, ОСОБА_6 витяг із гаманця потерпілої грошові кошти, поклав їх до своєї кишені і спробував покинути місце вчинення злочину, проте був зупинений ОСОБА_8 .

Полтавський апеляційний суд 07 березня 2024 року скасував вирок місцевого суду, ухвалив свій вирок, яким визнав ОСОБА_6 винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 15 ч. 4 ст. 186 КК України та призначив покарання із застосуванням ст. 69 КК України у виді позбавлення волі на строк 5 років.

Вимоги касаційної скарги й узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі прокурор, зазначаючи про істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, просить скасувати вирок апеляційного суду та призначити новий судовий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Зазначає, що апеляційний суд не навів мотивів прийнятого рішення про застосування до ОСОБА_6 положень ст. 69 КК України і не перевірив доводи апеляційної скарги про безпідставне визнання ряду обставин, такими що пом`якшують покарання та істотно знижують суспільну небезпечність, внаслідок чого ухвалений вирок не відповідає вимогам статей 370 і 420 КПК України.

Крім цього, сторона обвинувачення стверджує, що апеляційний суд перекваліфікував дії засудженого з ч. 4 ст. 186 КК України на ч. 2 ст. 15 ч. 4 ст. 186 КК України без безпосереднього дослідження доказів, яким фактично надав іншу оцінку, а тому допустив істотне порушення вимог КПК України.

Позиції інших учасників судового провадження

У судовому засіданні прокурор ОСОБА_5 підтримала вимоги касаційної скарги на викладених у ній підставах.

Мотиви Суду

За змістом ст. 433 КПК України Суд перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

В силу вимог ст. 438 цього Кодексу підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених у ч. 1 ст. 438 КПК України підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених КПК. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 КПК України. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Згідно із ст. 420 КПК України суд апеляційної інстанції скасовує вирок суду першої інстанції і ухвалює свій вирок у разі: 1) необхідності застосування закону про більш тяжке кримінальне правопорушення чи збільшення обсягу обвинувачення; 2) необхідності застосування більш суворого покарання; 3) скасування необґрунтованого виправдувального вироку суду першої інстанції; 4) неправильного звільнення обвинуваченого від відбування покарання. Вирок суду апеляційної інстанції повинен відповідати загальним вимогам до вироків. Крім того, у вироку суду апеляційної інстанції зазначаються зміст вироку суду першої інстанції, короткий зміст вимог апеляційної скарги, мотиви ухваленого рішення, рішення по суті вимог апеляційної скарги.

Як убачається з матеріалів провадження, усупереч твердженням прокурора вирок апеляційного суду щодо ОСОБА_6 вказаним вимогам закону відповідає.

Органом досудового розслідування ОСОБА_6 обвинувачувався у скоєнні відкритого викрадення чужого майна в умовах воєнного стану.

Місцевий суд, провівши розгляд кримінального провадження в порядку ст. 349 КПК України, дійшов висновку щодо доведеності винуватості ОСОБА_6 у інкримінованому злочині.

Переглядаючи вирок місцевого суду, апеляційний суд дійшов переконання, що фактичні обставини кримінального правопорушення, викладені у обвинувальному акті щодо ОСОБА_6 , та формулювання обвинувачення, визнане судом доведеним, беззаперечно свідчать про те, що кримінальне правопорушення обвинуваченим не було доведено до кінця з причин, які не залежали від його волі, оскільки він був зупинений свідком ОСОБА_8 на місці вчинення злочину.

Зважаючи на викладене, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що дії обвинуваченого необхідно кваліфікувати за ч. 2 ст. 15, ч. 4 ст. 186 КК України, як закінчений замах на відкрите викрадення чужого майна в умовах воєнного стану.

У касаційній скарзі прокурор стверджує, що приймаючи таке рішення апеляційний суд допустив істотне порушення вимог КПК України, оскільки повторно не дослідив долучені стороною обвинувачення докази, надав їм іншу оцінку і прийшов інших висновків, ніж суд першої інстанції.

Вказані твердження є безпідставними з огляду на таке.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 лютого 2018 року (справа № 756/5578/15-к, провадження № 13-3зво18) викладено правову позицію з якої випливає, що суд апеляційної інстанції не вправі переглядати обставини кримінального провадження, які ніким не оспорювалися та дослідження яких суд визнав недоцільним, однак може вирішити питання щодо правильності кваліфікації кримінально караного діяння з огляду на обставини, які були встановлені місцевим судом.

У цьому кримінальному провадженні апеляційний суд обґрунтовано зазначив, що для перекваліфікації дій ОСОБА_6 із закінченого злочину на закінчений замах дослідження доказів не потребувалось, оскільки місцевий суд при кваліфікації дій обвинуваченого неправильно застосував закон України про кримінальну відповідальність, а саме - не застосував закон, який підлягає застосуванню.

З такими висновками та наведеними мотивами суду другої інстанції погоджується і Верховний Суд.

Що стосується аргументів касаційної скарги про неогрунтоване призначення ОСОБА_6 покарання із застосуванням положень ст. 69 КК України, то такі доводи прокурора теж є неспроможними.

Так, відповідно до вимог статей 50 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для виправлення та попередження вчинення нових злочинів. Це покарання має відповідати принципам справедливості, співмірності й індивідуалізації. Для вибору такого покарання суд повинен урахувати ступінь тяжкості кримінального правопорушення, конкретні обставини його вчинення, форму вини, наслідки цього діяння, дані про особу винного, обставини, що впливають на покарання, ставлення винної особи до своїх дій, інші обставини справи, які впливають на забезпечення відповідності покарання характеру й тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та наділяють суд правом вибору щодо розміру призначеного покарання, завданням якого є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки вищезазначених обставин, що впливають на покарання, а її реалізація становить правозастосовну інтелектуально-вольову діяльність суду, в рамках якої і приймається рішення про можливість виправлення засудженого.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, вказані вимоги закону судом дотримано.

За змістом ст. 69 КК України за наявності кількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов`язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403, 405, 407, 408, 429 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, за катування, вчинене представником держави, у тому числі іноземної, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м`якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за це кримінальне правопорушення. У цьому випадку суд не має права призначити покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої для такого виду покарання в Загальній частині цього Кодексу. За вчинення кримінального правопорушення, за яке передбачене основне покарання у виді штрафу в розмірі понад три тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, суд з підстав, передбачених цією частиною, може призначити основне покарання у виді штрафу, розмір якого не більше ніж на чверть нижчий від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу.

У кожному випадку під час застосування ст. 69 КК України суд зобов`язаний у своєму рішенні зазначити, які саме обставини справи або дані про особу винного він визнає такими, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину і впливають на пом`якшення покарання.

Як убачається з вироку місцевого суду, призначаючи ОСОБА_6 покарання із застосуванням ч. 1 ст. 69 та ст. 75 КК України, цей суд врахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, який згідно зі ст. 12 КК України є тяжким; конкретні обставини кримінального правопорушення, вчиненого в умовах воєнного стану; дані про особу обвинуваченого, який раніше не судимий, по місцю проживання характеризується задовільно, не перебуває на спеціалізованих обліках; обставини, що пом`якшують покарання: щире каяття, активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення, повне визнання вини; ненастання тяжких наслідків, відшкодування матеріальних збитків потерпілій шляхом повернення грошових коштів та відсутність претензій з її сторони.

Апеляційний суд, переглядаючи справу в апеляційному порядку, відповідно до вимог ст. 419 КПК України, перевірив доводи апеляційної скарги прокурора щодо м`якості призначеного ОСОБА_6 покарання із застосуванням положень ч. 1 ст. 69 КК України, та обґрунтовано залишив їх без задоволення.

Такі висновки ґрунтуються на тому, що обвинувачений раніше не судимий, має проблеми зі здоров`ям психічного характеру, тяжкі наслідки від скоєного не настали, матеріальні збитки відшкодовано і потерпіла не має претензій, а також наявні пом`якшуючі покарання обставини, які суттєво знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину.

Разом із цим, апеляційний суд вірно вказав, що місцевий суд неправильно застосував закон України про кримінальну відповідальність при призначенні ОСОБА_6 покарання, а саме застосував закон, який не підлягає застосуванню - ст. 75 КК України

З наведеним погоджується і суд касаційної інстанції.

Доводи прокурора про те, що під час перегляду вироку місцевого суду без належної уваги залишились аргументи про безпідставне визнання активного сприяння розкриттю злочину обставиною, що пом`якшує покарання, спростовуються матеріалами кримінального провадження.

Ухвалений за результатами розгляду апеляційної скарги сторони обвинувачення вирок апеляційного суду відповідає вимогам КПК України.

Колегія суддів Верховного Суду погоджується з наведеними в оскаржуваному судовому рішенні висновками про те, що призначене судом першої інстанції ОСОБА_6 покарання із застосуванням ч. 1 ст. 69 КК України є справедливим, необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження вчинення ним нових злочинів.

Таким чином касаційну скаргу прокурора необхідно залишити без задоволення.

Керуючись статтями 433 434 436 441 442 КПК, Верховний Суд

у х в а л и в:

Вирок Полтавського апеляційного суду від 07 березня 2024 року щодо ОСОБА_6 залишити без зміни, а касаційну скаргу прокурора - без задоволення.

Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді

ОСОБА_9 ОСОБА_2 ОСОБА_3