Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 вересня 2022 року

м. Київ

справа № 211/4183/20

провадження № 51-5473км21

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

засудженого ОСОБА_6 (в режимі відеоконференції),

розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за№12020040720000648 від 22 травня 2020 року, за обвинуваченням

ОСОБА_6 ,ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителя

АДРЕСА_1 , раніше неодноразово судимого, останнього разу за вироком Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області

від 24 квітня 2017 року за ч. 3 ст. 185 КК України із застосуванням частин 4, 5

ст. 70 цього Кодексу до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України,

за касаційною скаргою захисника ОСОБА_7 на вирок Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 01 липня 2021 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 20 вересня 2021 року.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 01 липня 2021 року, залишеним без зміни ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 20 вересня 2021 року, ОСОБА_6 засуджено за ч. 2

ст. 121 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років.

Вирішено питання про долю речових доказів у кримінальному провадженні.

Згідно з вироком ОСОБА_6 визнано винуватим і засуджено за кримінальне правопорушення, вчинене за таких обставин.

22 травня 2020 року о 19:00 ОСОБА_6 , перебуваючи за місцем свого проживання у квартирі

АДРЕСА_2 , де він мешкав разом зі своєю бабусею ОСОБА_8 та батьком ОСОБА_9 , зайшов до кімнати останнього, щоб знайти там мобільний телефон бабусі, який батько, ображаючи її, забрав та не повертав. Виявивши телефон на шафі, узяв його до рук, що батька, який на той час перебував у стані алкогольного сп`яніння, розлютило і він схопив кухонний ніж зі стола

у цій кімнаті.

Далі ОСОБА_6 внаслідок раптової гострої неприязні до батька правим кулаком завдав йому двох ударів в обличчя, від яких останній упав

на спину на підлогу, продовжуючи при цьому тримати ніж у руці. Тим часом ОСОБА_6 своїми руками розжав пальці батька і бабуся забрала ніж та пішла з кімнати, а ОСОБА_9 продовжував лежати на підлозі.

У цей час у ОСОБА_6 виник раптовий злочинний умисел на спричинення батькові тяжких тілесних ушкоджень з мотивів гострої неприязні до нього.

В період з 19:00 до 19:29 ОСОБА_6 умисно зі значною силою завдав один

за одним правим кулаком ОСОБА_9 сім ударів у голову та по одному удару розбутою ногою в груди та живіт, спричинивши тяжких тілесних ушкоджень,

від яких потерпілий того ж дня помер.

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

Як убачається зі змісту касаційної скарги, захисник, посилаючись

на невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати постановлені судові рішення щодо

ОСОБА_6 і призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Вважає,

що місцевий суд невірно встановив фактичні обставини події, дав їм неправильну правову оцінку і помилково кваліфікував дії засудженого за ч. 2 ст. 121 КК України. На обґрунтування цього захисник посилається на висновки судово-медичних експертиз від 03 та 05 червня 2020 року № 1161 та № 1161/1 відповідно та пояснення експерта, яким, на її думку, не було надано правильної оцінки. Вказані докази, на переконання захисника, свідчать про те, що тяжкі наслідки

для потерпілого від отриманих травм настали у зв`язку із його слабким опором

до травматичних проявів (від зовнішніх чинників), які виникли, враховуючи його спосіб життя. Стверджує, що в діях засудженого не було умислу на заподіяння тяжкого тілесного ушкодження та смерті потерпілого, і вважає, що їх слід було кваліфікувати за ст. 128 КК України. Також захисник наголошує на тому,

що апеляційний суд не звернув належної уваги на вказані порушення, про які зазначалося, у тому числі, у поданій нею апеляційній скарзі, та необґрунтовано залишив вирок щодо ОСОБА_6 без зміни.

Позиції учасників судового провадження в судовому засіданні суду касаційної інстанції

Засуджений підтримав касаційну скаргу свого захисника та просив її задовольнити.

Прокурор, посилаючись на безпідставність доводів захисника, просила касаційну скаргу залишити без задоволення, а постановлені у кримінальному провадженні судові рішення без зміни.

Мотиви Суду

Як передбачено ст. 370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим та вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, встановлених цим Кодексом, а обґрунтованим рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджено доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

При цьому касаційний суд перевіряє правильність застосування судами першої таапеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, а також правильність правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено воскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Згідно з приписами ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є лише істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого.

Тобто касаційний суд не перевіряє судових рішень у частині невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, на які

є посилання в поданій касаційній скарзі, оскільки такі обставини, що були предметом оцінки судів першої та апеляційної інстанцій, перегляду відповідно

до вимог ст. 438 КПК України у касаційному порядку непідлягають.

Натомість зазначені обставини були предметом перевірки суду апеляційної інстанції, який, перевіряючи обґрунтованість доводів, у тому числі апеляційної скарги захисника на підставах невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження та неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, у своєму рішенні навів докладні мотиви і не встановив істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які би перешкодили суду першої інстанції повно і всебічно розглянути провадження та дати правильну оцінку вчиненому.

Під час розгляду касаційної скарги суд касаційної інстанції виходить із фактичних обставин, установлених судами першої та апеляційної інстанцій.

За фактичних обставин кримінального провадження, встановлених судами попередніх інстанцій, дії ОСОБА_6 за ч. 2 ст. 121 КК України кваліфіковано правильно.

Доводи захисника про відсутність у ОСОБА_6 умислу на заподіяння ОСОБА_9 тяжких тілесних ушкоджень, вчинення злочину через необережність місцевий та апеляційний суди належним чином перевірили та обґрунтовано визнали такими, що суперечать дослідженим у судовому засіданні доказам.

Так, умисне тяжке тілесне ушкодження, що спричинило смерть потерпілого, належить до категорії складних злочинів. З об`єктивної сторони цей злочин характеризується суспільно небезпечними, протиправними діяннями та двома суспільно небезпечними наслідками, що настали: первинні тяжкі тілесні ушкодження, похідні смерть. При цьому тяжкі тілесні ушкодження і смерть потерпілого перебувають у причинному зв`язку між собою та із вчиненим суспільно небезпечним діянням. Суб`єктивна сторона цього злочину характеризується двома формами вини умислом (прямим/непрямим) щодо суспільно небезпечного заподіяння тяжкого тілесного ушкодження і необережністю (злочинною самовпевненістю чи злочинною недбалістю) щодо настання смерті потерпілого (похідні наслідки).

Кримінальна відповідальність за ч. 2 ст. 121 КК України настає за умисне тяжке тілесне ушкодження, що спричинило смерть потерпілого.

Натомість за ст. 128 КК України дії винного слід кваліфікувати, якщо він завдав необережне тяжке або середньої тяжкості тілесне ушкодження і при цьому передбачав можливість настання шкідливих наслідків своїх дій чи бездіяльності, але легковажно розраховував на їх відвернення (злочинна самовпевненість),

або ж не передбачав можливості настання таких наслідків, хоча повинен був й міг їх передбачити (злочинна недбалість).

Отже, розмежування умисного тяжкого тілесного ушкодження, що спричинило смерть потерпілого (ч. 2 ст. 121 КК України), і необережного тяжкого або

середньої тяжкості тілесного ушкодження (ст. 128 КК України) здійснюється

як за об`єктивною, так і суб`єктивною сторонами цих злочинів.

Як установили суди першої та апеляційної інстанцій, ОСОБА_6 умисно завдав ОСОБА_9 правим кулаком двох ударів в обличчя, від яких останній упав на спину на підлогу, після чого умисно зі значною силою завдав потерпілому один за одним правим кулаком сім ударів в голову та по одному удару розбутою ногою в груди та живіт, спричинивши тяжких тілесних ушкоджень, від яких ОСОБА_9 того ж дня помер.

Такий висновок достатньо вмотивований і ґрунтується на доказах, які були предметом дослідження місцевого та апеляційного судів, зокрема, на показаннях свідків ОСОБА_8 та ОСОБА_10 , засудженого ОСОБА_6 , потерпілої ОСОБА_11 , експерта ОСОБА_12 , даних протоколів слідчих дій, висновків судово-медичних експертиз, які у своїй сукупності отримали належну оцінку суду.

Відповідно до висновків судово-медичних експертиз №1161 та № 1161/1 смерть потерпілого настала внаслідок тупої поєднаної травми тулуба вогнищевого крововиливу в передню черевну стінку на 4 см вище та 3 см вправо від пупка; крововиливу в брижу тонкої кишки, розриву брижі тонкої кишки, надриву капсули печінки, численних переломів ребер та грудини, забою серця. Вказані тілесні ушкодження виникли від ударів розбутою ногою в груди та живіт та належать

до тяжких за критерієм небезпеки для життя в момент їх заподіяння.

Наведені обставини в сукупності з даними про кількість, характер та локалізацію утворення тілесних ушкоджень свідчать про те, що засуджений умисно зі значною силою, завдаючи двох ударів ногою в живіт та груди ОСОБА_9 , передбачав і бажав настання наслідків у виді заподіяння тяжких тілесних ушкоджень потерпілому, тобто діяв щодо первинних наслідків з прямим умислом. Щодо спричинення смерті ОСОБА_9 , то має місце необережна форма вини, оскільки, завдаючи потерпілому тяжких тілесних ушкоджень, засуджений

не передбачав можливості настання смерті потерпілого, але повинен був і міг

це передбачити.

Зазначені обставини вказують на наявність у діях засудженого ознак складу злочину, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України, що виключають можливість кваліфікації цього діяння за ознаками необережного тяжкого тілесного ушкодження, тобто злочину, передбаченого ст. 128 цього Кодексу.

Твердження захисту про те, що настання смерті потерпілого пов`язане

зі станом його здоров`я, також не заслуговують на увагу, оскільки між заподіянням ушкоджень у ділянці тулуба та настанням смерті, як встановив експерт, є прямий причинно-наслідковий зв`язок.

Отже, колегія суддів дійшла висновку, що місцевий суд ретельно перевірив

усі обставини кримінального правопорушення, дав відповідно до ст. 94 КПК України оцінку всім доказам та дійшов обґрунтованого висновку про те, що дії винного слід кваліфікувати за ч. 2 ст. 121 КК України.

Правильність кваліфікації дій ОСОБА_6 за ч. 2 ст. 121 КК України була предметом перевірки суду апеляційної інстанції, що переглядав ухвалений щодо нього вирок, у тому числі за апеляційною скаргою захисника, який наводив доводи щодо відсутності в діях його підзахисного складу злочину, передбаченого вищевказаною нормою.

Апеляційний суд, як убачається з постановленої ухвали, залишаючи вирок

без зміни, надав обґрунтовані відповіді на вищевказані доводи захисника, з якими погоджується і колегія суддів.

З огляду на викладене та з урахуванням положень кримінального закону колегія суддів погоджується з висновками суддів першої та апеляційної інстанцій

про необхідність кваліфікації дій засудженого за ч. 2 ст. 121 КК України і вважає таку кваліфікацію правильною, а доводи захисника про наявність у діях ОСОБА_6 ознак складу злочину, передбаченого ст. 128 КК України, безпідставними.

Покарання призначено ОСОБА_6 з урахуванням положень ст. 65 КК України, і підстав уважати таке покарання несправедливим через суворість колегія суддів касаційного суду не вбачає.

Постановлена у кримінальному провадженні ухвала апеляційного суду є належно вмотивованою та обґрунтованою, її зміст відповідає вимогам статей 370 419 КПК України, у ній наведено мотиви, з яких виходив суд, та положення закону, яким

він керувався, постановляючи її.

Істотних порушень кримінального процесуального закону чи неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які були б безумовними підставами для зміни чи скасування судових рішень, касаційний суд не встановив, а тому підстави для задоволення касаційної скарги захисника відсутні.

Керуючись статтями 433 434 436 441 442 КПК України, Верховний Суд

ухвалив:

Вирок Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 01 липня 2021 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 20 вересня 2021 року щодо ОСОБА_6 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника ОСОБА_7 без задоволення.

Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту її проголошення, єостаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3