Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 серпня 2024 року

м. Київ

справа № 369/1746/22

провадження № 51-2223км24

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

захисника ОСОБА_6 ,

засудженого ОСОБА_7 (у режимі відеоконференції),

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника засудженого ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_6 на вирок Києво-Святошинського районного суду Київської області від 15 червня 2023 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 11 березня 2024 року стосовно

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, раніше не судимого,

засудженого за вчинення злочину, передбаченого ч. 2 ст. 121 Кримінального кодексу України (далі - КК).

Зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій і встановлені обставини

За вироком Києво-Святошинського районного суду Київської області від 15 червня 2023 року ОСОБА_7 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК, та призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років 6 місяців.

Строк покарання ОСОБА_7 ухвалено рахувати з 15 жовтня 2021 року.

Вирішено питання щодо запобіжного заходу та речових доказів.

За вироком суду ОСОБА_7 визнано винним у тому, що 14 жовтня 2021 року близько 23:50 він, будучи у стані алкогольного сп`яніння, перебуваючи неподалік торгового центру «Promenada Park», що за адресою:

АДРЕСА_1 , підійшов до ОСОБА_8 , та на ґрунті раптово виниклих неприязних стосунків завдав йому одного раптового, сильного, цілеспрямованого удару ногою в голову, від чого потерпілий упав на асфальтне покриття.

Надалі ОСОБА_7 завдав ОСОБА_8 , який лежав на землі, ще декількох ударів ногами по тулубу.

Такими діями потерпілому було спричинено тяжкі тілесні ушкодження, які перебувають у прямому причинному зв`язку з настанням його смерті 15 жовтня 2021 року на місці події внаслідок відкритої черепно-мозкової травми, що супроводжувалася переломом кісток склепіння та основи черепа, крововиливами під оболонки в речовину і шлуночки головного мозку.

Місцевий суд кваліфікував дії ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 121 КК як умисне тяжке тілесне ушкодження, тобто умисне тілесне ушкодження, небезпечне для життя

в момент заподіяння, що спричинило смерть потерпілого.

Київський апеляційний суд 11 березня 2024 року апеляційну скаргу захисника засудженого ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_6 залишив без задоволення, а вирок Києво-Святошинського районного суду Київської області від 15 червня

2023 року - без змін.

Вимоги та узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі захисник ОСОБА_6 , посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність і невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, ставить питання про зміну судових рішень обох попередніх інстанцій стосовно засудженого ОСОБА_7 .

Як зазначає захисник, під час судового розгляду встановлено, що ОСОБА_7 завдав потерпілому одного удару ногою в голову, від якого той впав, а також декількох ударів ногами по тулубу, чим спричинив тілесні ушкодження, що не є тяжкими та не перебувають у причинному зв`язку з настанням смерті. А тілесні ушкодження, які є тяжкими та перебувають у причинному зв`язку з настанням смерті, спричинені не ударами ОСОБА_7 , а в результаті падіння потерпілого з висоти власного зросту, що, на переконання захисника, підтверджено висновками судово-медичних експертиз (№ 295/Д/1217 та 159/К).

У зв`язку із цим стверджує, що дії ОСОБА_7 мають бути кваліфіковані як вбивство, вчинене через необережність, а саме за ч. 1 ст. 119 КК.

Вважає, що неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність у цьому кримінальному провадженні призвело до невідповідності призначеного покарання ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі засудженого, а тому просить призначити підзахисному покарання в межах санкції ч. 1 ст. 119 КК.

Позиції учасників судового провадження

Засуджений та захисник підтримали подану касаційну скаргу, а прокурор заперечував щодо задоволення касаційної скарги, просив оскаржені судові рішення залишити без зміни.

Інші учасники провадження в судове засідання не прибули, були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового розгляду.

Межі розгляду матеріалів кримінального провадження в касаційному суді

Згідно із ч. 2 ст. 433 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Відповідно до ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального

та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, однобічність та неповнота судового розгляду самі собою можуть бути підставою для зміни чи скасування вироку місцевого суду апеляційним судом (статті 409, 410 КПК).

Підставами ж для скасування або зміни судових рішень судом касаційної інстанції згідно зі ст. 438 КПК є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

Статтею 412 КПК передбачено, що істотними є такі порушення вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.

Як визначено ст. 413 КПК, неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, що тягне за собою скасування або зміну судового рішення, є: 1) незастосування судом закону, який підлягає застосуванню;

2) застосування закону, який не підлягає застосуванню; 3) неправильне тлумачення закону, яке суперечить його точному змісту; 4) призначення більш суворого покарання, ніж передбачено відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність.

За статтею 414 КПК невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.

Верховний Суд перевіряє правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального закону, а вирішуючи питання щодо законності, обґрунтованості та вмотивованості судових рішень, виходить з установлених фактичних обставин, викладених у рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій.

З урахуванням зазначеного суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості надавати оцінку доводам, наведеним у касаційній скарзі, у частині встановлених судом фактичних обставин кримінального провадження, у тому числі отримувати нові докази та досліджувати їх.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді, доводи захисника та засудженого, позицію прокурора, перевіривши касаційну скаргу захисника, матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню

з таких підстав.

За статтею 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим

і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Водночас, положеннями ст. 94 КПК передбачено, що суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

Оцінка доказів згідно зі ст. 94 КПК є виключною компетенцією суду, який постановив вирок, і ці вимоги закону судом першої інстанції дотримано в повному обсязі.

У касаційній скарзі, як убачається з її змісту, захисник ОСОБА_6 не заперечує встановлених фактичних обставин кримінального провадження, однак

не погоджується з кваліфікацією дій засудженого ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 121 КК.

Висновок місцевого суду, з яким погодився апеляційний суд, про доведеність винуватості ОСОБА_7 в умисному заподіянні тяжкого тілесного ушкодження, що спричинило смерть потерпілого, відповідає обставинам, з`ясованим судом під час кримінального провадження; підтверджений ретельно перевіреними в судовому засіданні й детально наведеними у вироку доказами, яким суд дав належну оцінку, і є обґрунтованим.

Твердження сторони захисту про те, що судами першої та апеляційної інстанцій неправильно кваліфіковано дії ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 121 КК, оскільки в його діях є склад злочину, передбачений ч. 1 ст. 119 КК, безпідставні.

За нормативним визначенням, умисне тяжке тілесне ушкодження (ст. 121 КК)

з об`єктивної сторони характеризується дією або бездіяльністю у вигляді протиправного посягання на здоров`я іншої людини, наслідками у вигляді заподіяння тяжких тілесних ушкоджень та причинним зв`язком між указаним діянням та наслідками, а із суб`єктивної сторони - умисною формою вини (прямим або непрямим умислом), коли винний усвідомлює, що може заподіяти тяжку шкоду здоров`ю потерпілого, передбачає такі наслідки і бажає або свідомо припускає їх настання (ст. 24 КК).

Кримінальна відповідальність за ч. 2 ст. 121 КК настає за умисне тяжке тілесне ушкодження, що спричинило смерть потерпілого.

Усталеною судовою практикою визначено, що розмежування складів злочинів, передбачених ч. 2 ст. 121 та ч. 1 ст. 119 КК, здебільшого здійснюється за їх суб`єктивною стороною, виходячи з фактичних підстав кваліфікації конкретного суспільно небезпечного діяння, зокрема способу, знаряддя злочину, кількості, характеру і локалізації тілесних ушкоджень.

Так, умисне тяжке тілесне ушкодження, що спричинило смерть потерпілого, належить до категорії складних злочинів. З об`єктивної сторони цей злочин характеризується суспільно небезпечними, протиправними діяннями

та суспільно небезпечними наслідками, що настали для здоров`я потерпілого

у вигляді спричинення тяжких тілесних ушкоджень, а також смерті. При цьому тяжкі тілесні ушкодження і смерть потерпілого перебувають у причинному зв`язку між собою та із вчиненим суспільно небезпечним діянням. Суб`єктивна сторона цього злочину характеризується двома формами вини - умислом (прямим/непрямим) щодо суспільно небезпечного заподіяння тяжкого тілесного ушкодження і необережністю (злочинною самовпевненістю чи злочинною недбалістю) щодо настання смерті потерпілого (похідні наслідки).

Специфіка вбивства з необережності полягає в його суб`єктивній стороні: воно має місце лише при необережній формі вини, яка може виступати у вигляді злочинної самовпевненості або злочинної недбалості. Необережність є формою вини, для якої характерне поєднання усвідомлення особою суспільно небезпечного характеру свого діяння (дії чи бездіяльності) та недбалого або самовпевненого ставлення до настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння.

Із судових рішень убачається, що ОСОБА_7 частково визнав свою вину та не заперечував, що на ґрунті раптово виниклих неприязних стосунків завдав потерпілому як мінімум одного удару.

У цьому аспекті суд урахував показання свідків ОСОБА_9 , який зазначав, що в жовтні 2021 року він разом із братом дружини ОСОБА_8 сиділи на бордюрі біля магазину «Ашан». До них підійшов раніше не знайомий їм чоловік (у судовому засіданні свідок указав на ОСОБА_7 ), який раптово завдав удару ногою загиблому в ділянку голови, від чого останній впав. Коли ОСОБА_8 намагався підвестися, засуджений завдав ще одного удару ОСОБА_8 в ділянку голови, від чого потерпілий втратив свідомість. Крім того, свідок ОСОБА_10 пояснювала, що бачила, як засуджений сидів на бордюрі, повз нього проходили двоє чоловіків. ОСОБА_7 раптово підвівся, підійшов до чоловіків та вдарив ногою кожного з них по черзі, від чого останні впали. ОСОБА_7 завдав загиблому ще одного удару, коли той намагався піднятися, а потім розвернувся та пішов. Свідок ОСОБА_11 вказувала, що, коли йшла з роботи з колегами, побачила ОСОБА_7 , поряд якого проходили два чоловіки. ОСОБА_7 раптово завдав удару ногою у верхню частину тулуба одному з них, від чого чоловік упав, а коли другий чоловік зробив йому зауваження, завдав і йому удару ногою, від якого постраждалий упав. Потім засуджений повторно вдарив ногою в голову одного чоловіка, коли той намагався піднятися. Це був загиблий. Свідок

ОСОБА_12 бачила чоловіка, який сидів на бордюрі та, коли від центрального входу ТЦ «Promenada Park» вийшли двоє чоловіків, він підвівся і вдарив їх по черзі ногою (точно не бачила куди), унаслідок чого ті попадали: один - на спину, а другий - на бік. Той чоловік, який згодом помер, був при тямі й намагався підвестися,

однак ОСОБА_7 завдав йому ще одного удару ногою по голові. Її колега ОСОБА_11 почала знімати засудженого на камеру мобільного телефону. ОСОБА_13 посміявся і пішов у бік кільцевої дороги.

Ці показання свідків щодо механізму вчинення злочину об`єктивно узгоджуються з даними висновків судово-медичних експертиз від 27 листопада 2021 року № 1217 та від 26 січня 2022 року № 159/К, відповідно до яких смерть ОСОБА_8 настала внаслідок відкритої черепно-мозкової травми, яка супроводжувалася переломом кісток склепіння та основи черепа, крововиливами під оболонки, в речовину та шлуночки головного мозку. При цьому черепно-мозкова травма могла утворитися під час падіння з висоти власного зросту та удару потиличною ділянкою об тупий предмет із переважаючою поверхнею контакту, наприклад асфальтне покриття, як уточнено у висновку № 159/К.

Оцінивши вказані вище та інші наведені у вироку докази, у тому числі ті, що свідчать про спосіб вчинення злочину, характер і локалізацію тілесних ушкоджень, місцевий суд, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про те, що ОСОБА_7 мав умисел на заподіяння тяжкого тілесного ушкодження потерпілому, а щодо похідного наслідку у вигляді смерті ОСОБА_8 ставився з необережністю.

За фактичними обставинами, встановленими судами попередніх інстанцій, дії ОСОБА_7 мали активний характер, були протиправними, між цими діями і їх наслідками у вигляді заподіяння ОСОБА_8 тяжкого тілесного ушкодження, що спричинило смерть потерпілого, існував прямий причинний зв`язок.

Так, ОСОБА_7 , завдаючи удару ногою в голову потерпілого, який цього удару не чекав і не був готовий до захисту, усвідомлював, що від такого удару потерпілий упаде на покрив землі з прискоренням, що сила удару буде значною (більшою, ніж удар кулаком в обличчя), що може в цілому спричинити тяжку шкоду потерпілому. Засуджений при цьому діяв умисно, він якщо і не бажав, то свідомо припускав, що наслідком таких його дій є прискорення від удару швидкості падіння, удар головою об земельний покрив або асфальт (як указано у висновку експерта) і спричинення тяжкої шкоди здоров`ю потерпілого.

У такому випадку є всі підстави констатувати наявність непрямого невизначеного умислу в діях ОСОБА_7 щодо спричинення потерпілому ОСОБА_8 тяжкого тілесного ушкодження, оскільки він допускав суспільно - небезпечні наслідки своїх дій - спричинення тяжкої шкоди здоров`ю потерпілого, при цьому тяжкість цих наслідків у його свідомості не була конкретизована, тобто він діяв

з невизначеним і непрямим умислом.

Щодо спричинення смерті потерпілому, то в діях ОСОБА_7 має місце необережна форма вини у вигляді злочинної недбалості, оскільки, завдаючи сильного удару ногою в голову потерпілого (з урахуванням характеру та локалізації тілесних ушкоджень), він передбачав можливість спричинення тяжкої шкоди потерпілому і при цьому якщо і не передбачав настання смерті ОСОБА_8 від своїх дій, то повинен був і міг передбачити.

Зазначені обставини вказують на наявність у діях ОСОБА_7 ознак складу злочину, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК, що виключають можливість кваліфікації вчиненого ним діяння за ознаками вбивства через необережність, тобто злочину, передбаченого ст. 119 КК.

У касаційній скарзі захисник ОСОБА_6 не наводить інших мотивованих тверджень, які би ставили під сумнів доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК, та правильність кваліфікації його дій за вказаною частиною статті закону України про кримінальну відповідальність.

Вирок відповідає вимогам ст. 374 КПК. Суд навів у вироку формулювання обвинувачення, визнане доведеним, із зазначенням місця, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення.

На виконання приписів ст. 370 КПК суд обґрунтував вирок на тих доказах, які було розглянуто в судовому засіданні.

Як визначено у ст. 419 КПК, у мотивувальній частині ухвали апеляційного суду належить наводити мотиви, з яких суд виходив при постановленні ухвали. При залишенні апеляційної скарги без задоволення в ухвалі мають бути зазначені підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.

Так, за результатами перевірки матеріалів кримінального провадження встановлено, що, не погоджуючись із вироком Києво-Святошинського районного суду Київської області від 15 червня 2023 року, захисник подав апеляційну скаргу. Суд апеляційної інстанції перевірив доводи в апеляційній скарзі та дав на них вичерпні відповіді. Висновки апеляційного суду належним чином мотивовано, вважати їх необґрунтованими чи сумнівними підстав немає. Ухвала суду апеляційної інстанції відповідає положенням ст. 419 КПК. Викладені в касаційній скарзі захисника доводи є фактично аналогічними тим, що наведені в його апеляційній скарзі. Вони були предметом перевірки апеляційного суду, який зазначив про відсутність порушень вимог кримінального процесуального закону під час розгляду справи в суді першої інстанції.

З таким висновком погоджується і суд касаційної інстанції.

Апеляційний суд ретельно перевірив твердження сторони захисту про те, що ОСОБА_7 вчинив убивство через необережність, та визнав їх необґрунтованими, про що дав мотивовану відповідь.

Вимогами кримінального процесуального закону передбачено, що рішення суду першої інстанції перевіряється апеляційним судом з точки зору його законності й обґрунтованості, тобто відповідності нормам матеріального і процесуального закону, фактичним обставинам справи, доказам, дослідженим у судовому засіданні.

Указані вимоги закону дотримано апеляційним судом під час постановлення ухвали за наслідками апеляційного розгляду в кримінальному провадженні. Ухвала апеляційного суду відповідає приписам статей 370 419 КПК.

Що стосується призначеного ОСОБА_7 покарання, то, на думку колегії суддів, воно є справедливим.

Відповідно до статей 414, 438 КПК скасування судового рішення з підстави невідповідності призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого можливе лише за умови, якщо призначене покарання за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.

Крім того, як видно із законодавчих приписів, значення заходу примусу для досягнення його мети (ст. 50 КК) визначається не тільки його суворістю, а й домірністю, яка є проявом справедливості.

Згідно зі ст. 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. При цьому підлягають врахуванню ступінь тяжкості вчиненого злочину, особа винного й обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання. Виходячи з принципів співмірності та індивідуалізації, покарання за своїм видом і розміром повинно бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій.

У цьому кримінальному провадженні, з огляду на зміст судових рішень,

не встановлено обставин, які би давали підстави вважати, що покарання

ОСОБА_7 призначено з порушенням визначених у законі загальних засад.

Переконливих доводів, які б спростовували висновки суду першої інстанції щодо призначеного покарання, з якими погодився суд апеляційної інстанції, за матеріалами провадження, не встановлено.

Інші аргументи захисника, що також містяться у касаційній скарзі, не потребують детального аналізу Суду та не мають будь-якого вирішального значення в провадженні.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які би були підставою для зміни чи скасування судових рішень, неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідності призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого в цьому провадженні не встановлено.

Ураховуючи зазначене, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги захисника та скасування судових рішень щодо ОСОБА_7 , а тому в задоволенні касаційної скарги необхідно відмовити.

Керуючись статтями 369, 376, 433, 434, 436, 441 442 КПК, Верховний Суд

ухвалив:

Касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 залишити без задоволення, а вирок Києво-Святошинського районного суду Київської області від 15 червня 2023 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 11 березня 2024 року стосовно ОСОБА_7 - без зміни.

Постанова Верховного Суду є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3