Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 вересня 2024 року

м. Київ

справа № 161/11843/23

провадження № 51-3482км24

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

засудженого ОСОБА_6 (у режимі відеоконференції),

захисника ОСОБА_7 (у режимі відеоконференції),

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисниці засудженого ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 на вирок Луцького міськрайонного суду Волинської області від 12 січня 2024 року та ухвалу Волинського апеляційного суду від 16 квітня 2024 року щодо

ОСОБА_6 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1 ),

засудженого за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 186 Кримінального кодексу України (далі - КК).

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Луцького міськрайонного суду Волинської області від 12 січня 2024 року ОСОБА_6 засуджено за ч. 4 ст. 186 КК та призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років.

Строк відбуття покарання ОСОБА_6 вирішено рахувати з дня фактичного його затримання - 19 травня 2023 року.

Вирішено питання щодо заходів забезпечення кримінального провадження, процесуальних витрат, речових доказів та арешту майна.

За вироком районного суду ОСОБА_6 визнано винуватим і засуджено за те, що він 18 травня 2023 року близько 18:48, діючи умисно, в умовах воєнного стану, який введений на території України Указом Президента України № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» та Закону України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року, продовженого Указом Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» № 58/2023 від 06 лютого 2023 року, який затверджено Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 07 лютого 2023 року, керуючись корисливим мотивом та метою таємного викрадення чужого майна, перебуваючи в приміщенні супермаркету «Нова Лінія» (вул. Шевченка, буд. 13б, м. Луцьк Волинської області), із торгового прилавку взяв дриль марки «Felisatti» моделі «F90122» вартістю 1856 грн, після чого помістив її під куртку, однак, проходячи повз касову зону в напрямку виходу з приміщення супермаркету, був виявлений ОСОБА_8 , проте, не зважаючи на те, що його дії, спрямовані на таємне викрадення чужого майна були виявлені іншими особами, останній, усвідомлюючи це, продовжив свої неправомірні дії з метою заволодіння чужим майном, та пришвидшеними кроками, утримуючи дриль при собі, покинув приміщення вказаного супермаркету, чим відкрито викрав чуже майно, заподіявши ТОВ «Нова лінія-1» майнову шкоду на вищезазначену суму.

Волинський апеляційний суд ухвалою від 16 квітня 2024 року залишив без змін вирок місцевого суду, а апеляційну скаргу сторони захисту - без задоволення.

Вимоги касаційної скарги й узагальнені доводи особи, яка її подала

У поданій касаційній скарзі захисниця засудженого ОСОБА_6 - адвокат ОСОБА_7 , посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону про кримінальну відповідальність, що призвело до призначення покарання, яке не відповідає ступеню тяжкості вчиненого злочину, внаслідок суворості, просить скасувати оскаржувані судові рішення щодо її підзахисного та призначити новий розгляд у суді першої інстанції.

Суть доводів захисниці зводяться до незгоди з кваліфікацією дій її підзахисного за ч. 4 ст. 186 КК. Вона наполягає, що ОСОБА_6 вважав, що діяв таємно, непомітно для інших осіб, він не усвідомлював, що його дії викриті касиром магазину та охоронцем, а отже був впевнений, що вчиняє саме крадіжку, а тому його дії необхідно було кваліфікувати за ст. 185 КК.

Заперечуючи встановлені фактичні обставини справи, зазначає, що показання свідків ОСОБА_8 та ОСОБА_9 є надуманими та не узгоджуються із показаннями свідка ОСОБА_10 .

Стверджує, що посилання суду у вироку на показання свідка ОСОБА_11 є порушенням вимог статей 95 225 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК), оскільки цього свідка суд безпосередньо не допитував.

Акцентує на відсутності розписки спеціаліста-отоларинголога ОСОБА_12 про попередження його про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок в матеріалах провадження, що, на її думку, свідчить про істотне порушення вимог КПК. Додає, що в матеріалах провадження відсутній належний та допустимий доказ, який би підтвердив наявний діагноз - двобічна хронічна сенсоневральна приглуховатість справа (п`ята), зліва (перша) та підтвердив би в дійсності можливість ОСОБА_6 чути звернення свідка ОСОБА_8 , тому вважає, що існують підстави стверджувати, що її підзахисний вчинив саме таємне викрадення майна, оскільки не чув звернень на свою адресу.

Наполягає на суворості призначеного покарання засудженому, оскільки суди невірно кваліфікували його дії, не врахували добровільне відшкодування шкоди, відсутність обставин, що обтяжують покарання, а також, що матір ОСОБА_6 , яка є особою пенсійного віку, проживає разом з ним, і цей факт не зазначено як обставину, що пом`якшує покарання. На думку захисниці, суди, з огляду на зазначені факти, повинні були застосувати до ОСОБА_6 положення статей 69 75 КК.

Підсумовуючи, стверджує, що на всі порушення зверталась увага апеляційного суду, однак вони залишились проігноровані, що призвело до постановлення рішення, яке не відповідає вимогам статей 370 419 КПК.

Крім цього адвокат ОСОБА_7 подала клопотання про закриття кримінального провадження щодо її підзахисного, яке вона мотивує тим, що на підставі її доводів, зазначених вище, в діях ОСОБА_6 вбачається склад кримінального правопорушення, передбаченого ст. 185 КК, а враховуючи набрання чинності Закону України № 3886-ІХ, яким крадіжки та інші кримінальні правопорушення на суму, що не перевищують 3028 грн фактично прирівнюються до адміністративної відповідальності, тому це кримінальне провадження, на її думку, підлягає закриттю, оскільки вартість викраденого майна ОСОБА_6 становить 1856 грн.

Позиції інших учасників судового провадження

До початку касаційного розгляду прокурор, який брав участь в суді апеляційної інстанції, подав письмові заперечення, в яких висловив незгоду із доводами, викладеними в касаційній скарзі сторони захисту.

У судовому засіданні засуджений ОСОБА_6 та його захисниця - адвокат ОСОБА_7 підтримали доводи, викладені в касаційній скарзі і клопотанні, просили задовольнити, прокурор ОСОБА_5 заперечила проти її задоволення, просила залишити без змін оскаржувані судові рішення.

Мотиви Суду

За змістом статей 433 438 КПК суд касаційної інстанції є судом права, а не факту, а тому перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, які не були встановлені в оскаржуваному судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Підставами для скасування або зміни судових рішень судом касаційної інстанції згідно зі ст. 438 КПК є: істотне порушення кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. Вирішуючи питання про наявність зазначених підстав, суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу.

Оспорювання стороною захисту в касаційній скарзі установлених за результатами судового розгляду фактів із викладенням власної версії події, що зводиться до тверджень про невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження (ст. 411 КПК) та неповноту судового розгляду (ст. 410 КПК), з огляду на вимоги ст. 438 КПК не є предметом перевірки суду касаційної інстанції.

Натомість зазначені обставини, на які, зокрема, посилається у своїй касаційній скарзі захисниця, були предметом перевірки суду апеляційної інстанції. Під час перегляду судових рішень колегія суддів виходить із фактичних обставин справи, встановлених судами попередніх інстанцій.

Судові рішення свідчать, що суди ретельно перевіряли доводи, у тому числі аналогічні викладеним у касаційній скарзі адвоката ОСОБА_7 . Зазначені в них мотиви про визнання цих доводів безпідставними колегія суддів уважає обґрунтованими й такими, що відповідають дослідженим у судовому засіданні доказам.

Із положень ст. 94 КПК слідує, що оцінка доказів є компетенцією суду, який ухвалив вирок і який оцінює кожний доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - із точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

Суд апеляційної інстанції погодився з висновком місцевого суду про доведеність винуватості ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 186 КК, вважаючи цей висновок обґрунтованим, зробленим на підставі об`єктивного з`ясування обставин, підтверджених доказами, дослідженими та перевіреними під час судового розгляду з дотриманням ст. 23 КПК й оціненими відповідно до ст. 94 вказаного Кодексу.

Так, за версією сторони захисту ОСОБА_6 , викрадаючи дриль з магазину, вважав, що діяв таємно, непомітно для інших осіб, він не усвідомлював, що його дії викриті касиром магазину та охоронцем, а отже був впевнений, що вчиняє саме крадіжку.

Тобто ОСОБА_6 і його захисниця запевняли про відсутність в діях обвинуваченого складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 186 КК, однак Верховний Суд критично оцінює таку позицію, з огляду на таке.

Положеннями ст. 186 КК передбачено відповідальність за відкрите викрадення чужого майна (грабіж).

Суб`єктивна сторона злочину, передбаченого ст. 186 КК, характеризується наявністю у винної особи прямого умислу на протиправне заволодіння чужим майном і корисливим мотивом. Змістом умислу грабіжника охоплюється усвідомлення того факту, що вчинювані ним дії здійснюються в умовах очевидності - вони мають відкритий для потерпілого або інших осіб характер. При цьому винний ігнорує цю обставину. Грабіж вважається закінченим злочином з моменту заволодіння майном і таким моментом визнається поява у злочинця реальної початкової можливості розпоряджатися вилученим майном.

З об`єктивної сторони грабіж характеризується відкритим способом викрадення чужого майна, що здійснюється у присутності інших осіб, які розуміють протиправний характер дій винного, а він, у свою чергу, усвідомлює цю обставину.

Відповідно до ст. 185 КК крадіжка (таємне викрадення чужого майна) - це викрадення, здійснюючи яке, винна особа вважає, що робить це непомітно для потерпілого чи інших осіб.

Розрізняючи крадіжку та грабіж, слід виходити зі спрямованості умислу винної особи та даних про те, чи усвідомлював потерпілий характер вчинюваних винною особою дій.

Дії, розпочаті як крадіжка, але виявлені потерпілим чи іншими особами і, незважаючи на це, продовжені винною особою з метою заволодіння майном, слід кваліфікувати як грабіж.

Спростовуючи версію сторони захисту про те, що ОСОБА_6 вчинив крадіжку, районний суд акцентував на показаннях свідків ОСОБА_8 (касира в гіпермаркеті « Нова лінія »), якапідтвердила, що бачила як обвинувачений сховав під куртку викрадений товар і виносив його повз касу магазину, тому вона в його адресу голосно кричала; ОСОБА_9 (охоронця в гіпермаркеті «Нова лінія»), ОСОБА_13 (касира в гіпермаркеті « Нова лінія ») та ОСОБА_10 (охоронця в гіпермаркеті «Нова лінія», який працює на посаді виконуючого обов`язки оператора системного відеонагляду), які підтвердили, що бачили та чули, як ОСОБА_8 кричала в адресу обвинуваченого, оскільки останній під курткою виносив викрадений товар.

Доводи захисниці про те, що показання свідків ОСОБА_8 та ОСОБА_9 не узгоджуються з показаннями свідка ОСОБА_10 , а тому, на її думку, є надуманими, Суд оцінює критично, оскільки на підтвердження показань цих свідків та спростування версії сторони захисту судом також досліджено відеозапис з камер відеоспостереження, на якому зафіксовано, як особа чоловічої статі, після викрадення дрилі червоного кольору, підходячи до каси кладе дриль під куртку та притримує її правою рукою. В подальшому продовжуючи притримувати дриль під курткою проходить касу та пришвидшує хід в напрямку виходу; в цей же час касир встає з-за свого робочого місця та дивлячись в сторону особи проговорює щось декілька разів, після чого вказана особа відразу вибігає з супермаркету «Нова Лінія» та продовжує бігти в сторону вул. Шевченка, 13б.

Між тим, колегія суддів звертає увагу касатора, що ні обвинувачений, ні його захисник не ставили під сумнів той факт, що на відеозаписі (про викрадення дрилі в гіпермаркеті «Нова лінія») злочин вчиняє саме ОСОБА_6 , про що вірно зазначив і апеляційний суд.

Твердження сторони захисту про те, що ОСОБА_6 має певні вади слуху, а тому не чув звернень на свою адресу від касира ОСОБА_8 не відповідають дійсності, оскільки також спростовуються поясненнями спеціаліста лікаря-отоларинголога ОСОБА_12 , який в судовому засіданні ствердив, що розмовна мова до 20 метрів чітко ОСОБА_6 сприймається, навіть враховуючи при цьому його діагноз: двобічна хронічна сенсоневральна приглухуватість справа V (п`ята ступінь), зліва І (перша ступінь).

Крім того, протоколом огляду предмету (відеозапису) із оформленими до нього фототаблицями та диском підтверджено показання лікаря-отоларинголога ОСОБА_12 , що ОСОБА_6 чув звернення касира, зокрема «…особа чоловічої статі… проходить касу та пришвидшує хід в напрямку виходу, в цей же час касир встає з-за свого робочого місця та дивлячись в сторону особи проговорює щось декілька разів, далі особа вибігає з супермаркету «Нова Лінія» та продовжує бігти в сторону вул. Шевченка, 13б».

Між тим, суд враховував і ту обставину, що на момент звернення ОСОБА_8 до ОСОБА_6 інших осіб в окружності 3-4 метрів біля останнього не перебувало, про що свідчить відеозапис з місця події, а отже підтверджує показання свідка про те, що вона зверталась конкретно до обвинуваченого.

Також Суд констатує, що під час розгляду кримінального провадження в судах попередніх інстанцій ОСОБА_6 з клопотанням про залучення сурдоперекладача через вади слуху не звертався, тому, з огляду на зазначене, є підстави вважати, що будь-яких труднощів, пов`язаних із судовим розглядом, пред`явленого обвинувачення в частині сприйняття розмовної мови під час судового процесу, в ОСОБА_6 не було, що також узгоджується з твердженнями спеціаліста ОСОБА_14 , що розмовна мова до 20 метрів ОСОБА_6 чітко сприймається.

Доводи захисниці про те, що показання спеціаліста лікаря-отоларинголога ОСОБА_12 є недопустимим доказом, оскільки він не був попереджений про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок є безпідставними, адже спростовуються звукозаписом судового засідання від 22 грудня 2023 року, відповідно до якого спеціалісту ОСОБА_12 роз`яснено його права та обов`язки, передбачені статтями 71 72 КПК. Про кримінальну відповідальність лікаря ОСОБА_12 суд не попереджав через те, що він давав пояснення щодо свого консультаційного висновку від 01 листопада 23 року, виданий ним як лікарем-сурдологом за результатами медичного огляду обвинуваченого ОСОБА_6 .

Що стосується тверджень адвоката ОСОБА_7 про відсутність в матеріалах провадження належного і допустимого доказу, який підтверджує діагноз ОСОБА_6 , то колегія суддів оцінює їх критично, враховуючи наявність консультаційного висновку від 01 листопада 23 року, виданий лікарем-сурдологом за результатами медичного огляду обвинуваченого ОСОБА_6 . Будь-яких інших доказів на підтвердження неможливості ОСОБА_6 чути звернення осіб на свою адресу стороною захисту не надано і клопотань про необхідність проведення експертизи щодо наявності/відсутності вади слуху в її підзахисного, адвокат не заявляла під час судового розгляду.

Верховний Суд також відхиляє аргументи сторони захисту про безпідставне покликання суду у вироку на показання свідка ОСОБА_11 , яка не була допитана в судовому засіданні, з огляду на таке.

З матеріалів провадження вбачається, що районний суд на підтвердження винуватості ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованого йому злочину послався на, крім іншого, протокол огляду предмету (відеозапису) із фототаблицями від 15 травня 2023 року, відповідно до якого, слідчим було оглянуто відеозаписи з камер відеоспостереження з приміщення супермаркету «Нова лінія», слідчу дію проведено за участі свідка ОСОБА_11 , яка, під час огляду цих відеозаписів, впізнала на них свого сусіда ОСОБА_6 . Тобто, в даному випадку місцевий суд покликався у своєму вироку на протокол огляду предмету (відеозапису), а не на показання свідка ОСОБА_11 .

Таким чином, на підставі зазначеного вище, колегія суддів погоджується з кваліфікацією дій засудженого ОСОБА_6 за ч. 4 ст. 186 КК та констатує про неможливість перекваліфікації його дій на ч. 4 ст. 185 КК і закриття кримінального провадження щодо нього через набрання чинності Закону України № 3886-ІХ.

Вид і розмір призначеного покарання ОСОБА_6 за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 186 КК, відповідає вимогам статей 50 65 КК, принципу індивідуалізації, справедливості та співмірності, є необхідним і достатнім для виправлення винного й попередження вчинення ним нових злочинів.

Разом із цим доводи адвоката про необхідність застосування до засудженого положень статей 69 75 КК колегія суддів уважає безпідставними.

Так, частиною 1 ст. 69 КК регламентовано, що за наявності кількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов`язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403, 405, 407, 408, 429 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, за катування, вчинене представником держави, у тому числі іноземної, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м`якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за це кримінальне правопорушення. У цьому випадку суд не має права призначити покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої для такого виду покарання в Загальній частині цього Кодексу. За вчинення кримінального правопорушення, за яке передбачене основне покарання у виді штрафу в розмірі понад три тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, суд з підстав, передбачених цією частиною, може призначити основне покарання у виді штрафу, розмір якого не більше ніж на чверть нижчий від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу.

Положеннями ст. 75 КК передбачено, якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов`язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403, 405, 407, 408, 429 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, катування, передбачене частиною третьою статті 127 цього Кодексу, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Процес призначення покарання, а саме врахування всіх факторів, які мають бути взяті до уваги для обрання виду та розміру покарання, необхідно розцінювати як сукупність етапів, послідовність яких має значення для прийняття обґрунтованого судового рішення в цій частині. При цьому первинним етапом має бути оцінка ступеня тяжкості злочину, який повинен значною мірою звузити межі для прийняття конкретного рішення щодо виду та розміру покарання. Своєю чергою, наступним етапом вже є врахування обставин, які позитивно або негативно характеризують особу винного, та обставин, які пом`якшують чи обтяжують покарання.

Згідно з матеріалами кримінального провадження, призначаючи ОСОБА_6 покарання за ч. 4 ст. 186 КК суд врахував, що він вчинив злочин, який належить до категорії тяжких, інформацію про стан його здоров`я, відомості про притягнення його раніше до кримінальної відповідальності, факт відшкодування шкоди (шляхом вилучення працівниками поліції викраденого майна та передання його представникам потерпілої сторони), думку представника потерпілого, яка викладена в письмовій заяві, про відсутність будь-яких претензій до обвинуваченого та у вирішенні питання призначення покарання йому покладались на розсуд суду, обставину, яка пом`якшує покарання (добровільне відшкодування завданого збитку) та відсутність обставин, що його обтяжує.

З огляду на це Суд уважає, що покарання, призначене в мінімальних межах санкції ч. 4 ст. 186 КК, є справедливим, необхідним та достатнім для виправлення засудженого, попередження вчинення ним нових злочинів. Підстав сприймати таке покарання явно несправедливим Суд не вбачає.

Судами попередніх інстанцій не встановлено, і в касаційній скарзі захисника не наведено переконливих доводів на обґрунтування невиправданої суворості призначеного ОСОБА_6 покарання, а також можливості застосування до нього положень статей 69 75 КК.

Не знайшли свого підтвердження доводи сторони захисту про формальний розгляд кримінального провадження щодо нього в апеляційному суді.

Під час перевірки матеріалів кримінального провадження встановлено, що апеляційний суд, керуючись статтями 404 405 407 412-414 КПК, переглянув вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_6 за скаргою його захисниці - адвоката ОСОБА_7 , ретельно перевірив зазначені в них доводи, проаналізував їх, дав на них переконливі відповіді, вказавши в ухвалі підстави необґрунтованості таких доводів.

Суд вважає, що перегляд кримінального провадження в апеляційному порядку здійснювався відповідно до правил кримінального процесуального закону, постановлена ухвала не суперечить приписам статей 370 419 КПК, а тому твердження сторони захисту про істотне порушення судом апеляційної інстанції вимог кримінального процесуального закону є безпідставним.

Доводи касаційної скарги є аналогічними доводам, що були предметом розгляду суду апеляційної інстанції, який ретельно перевірив та проаналізував їх, дав на них вичерпну відповідь, зазначивши в ухвалі достатні підстави, на яких визнав ці доводи необґрунтованими, та не встановив істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які би перешкодили суду першої інстанції правильно встановити обставини вчиненого.

Верховний Суд, перевіривши доводи в касаційній скарзі та матеріали кримінального провадження, погоджується з наведеними місцевим та апеляційним судами висновками на спростування наведених вище доводів, вважає їх обґрунтованими та мотивованими.

Порушень вимог норм матеріального чи процесуального права, які би були безумовними підставами для зміни або скасування судових рішень, під час перевірки матеріалів кримінального провадження судом касаційної інстанції не встановлено.

Враховуючи викладене, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги сторони захисту.

Керуючись статтями 433 434 436 441 442 КПК, Верховний Суд

ухвалив:

Вирок Луцького міськрайонного суду Волинської області від 12 січня 2024 року та ухвалу Волинського апеляційного суду від 16 квітня 2024 року щодо ОСОБА_6 залишити без зміни, а касаційну скаргу його захисниці - адвоката ОСОБА_7 - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3